• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тема: Етапи і процедури СА

3.1. Виявлення і аналіз проблеми.

Перш за все необхідно виявити наявність проблеми, чітко її зформулювати та проаналізувати. Для цього необхідні достовірні початкові дані, що піддається спеціальному ретельному опрацюванню. Опрацювання даних головним чином передбачає застосування трьох видів операцій: фільтрації, укрупнення та комплексного їх представлення. Лише після виявлення проблеми і встановлення її актуальності та виконання процедури аналізу проблеми можна приступати до самого процесу рішення її. Головною вимогою на першому етапі СА є уникнути постановки неіснуючої проблеми, а відтак і неправдивих цілей. Суттєвим при виявленні проблеми є те, що не слід базуватись на існуючих структурних обмеженнях і організаційних рамках. Перший етап СА важко формалізувати, тому успіх досягається завдяки насамперед високому професіоналізму системного аналітика, його досвідом, інтуїцією, глибиною проникнення поставленою проблемою. Слід додати, що вагомість першого етапу СА дуже висока, бо неправильне або неповне виявлення проблеми може зневажити результат першого етапу СА.

Процедури першого етапу СА:

1. Збір даних, що відносяться до проблеми, її минулого, сьогоднішнього і майбутього (прогноз). Тут вдається виявити ті еволюційні тенденції, характеристики розвитку тих чи інших показників, зміни парадігми побудови системи;

2. Фільтрація та комплексне представлення даних передбачає відбір, укрупнення, сортування, групування певних показників, їх співставлення і представлення в зручній формі існуючого і очікуваного (прогнозованого) стану системи, встановлення розходжень між ними. Тим самим в результаті виконання цих досить трудомістних операцій полегшується надалі інтерпретація відібраних даних, а відтак — виявлення та аналіз проблеми.

3. Наступною дуже важливою процедурою першого етапу СА є точне формулювання проблеми, що по суті забезпечує встановлення функції існуючої чи створюваної системи для вирішення проблеми. Рекомендованим в процесі формування є відбір і критичний аналіз основного кола концепцій, що впливають на проблему, а також встановлення суттєвого взаємозв'язку розглядуваної проблеми із суміжними і іншими проблемами;

4. Аналіз проблеми. Першим кроком аналізу проблеми є здійснення декомпозиції, тобто розчленення проблеми на її складові частини. Для складних проблем доцільним є побудова дерева проблеми, вершиною якого записується вироблене в 4-й процедурі формулювання проблеми. В гілках першого рівня рекомендується постановка питань, які відповідно розкривають, що необхідно знати, створювати і організовувати для вирішення проблеми.

Як правило, перша гілка ділиться на три складові:

1.1-- призначення, ціль системи, яка надалі стане вершиною дерева цілей. (ДЦ);

1.2 — умови, в яких буде діяти новостворювана СИСТЕМИ (тут може застосувуватись відповідний метод прогнозування);

1.3 — існуючі та перспективні способи досягнення цілей у виявлених умовах функціонування системи. В п. 1.3 доцільно виконати огляд новинок в царині СИСТЕМИ та виявити прогностичні тенденції еволюції.

Друга гілка першого рівня дерева проблеми повинна відповісти на такі питання:

2.1 функція системи (що повинна виконувати система);

2.2 структура забезпечуючої частини системи (інформаційне, програмне, апаратне (технічне), лінгвістичне, організаційне, правове забезпечення);

2.3 механізм функціонування системи (пакетний, по запиту, інтерактивний (on-line), багатозадачний, розподілений, мережний) - тобто як система має діяти в раціональному режимі.

Третя гілка першого рівня розділюється на такі складові:

3.1 характеристика способу організації розробки системи.

3.2 організація функціонування системи (способи взаємодії підсистем системи у визначеному раціональному режимі);

3.3 організація взаємодії системи з іншими системами.

Для дуже складних проблем дерево проблеми може бути деталізованим ще на один рівень вглиб. Однак для переважної більшості СИСТЕМ, що розробляються наведена тут схема декомпозиції дерева проблеми є достатньою, хоч при потребі може бути розширена.

3.2 Визначення системи і її структури

Розробка принципів функціонування СИСТЕМИ як і вибір її структури представляє собою одне із самих складних та відповідальних завдань проектування системи. Вирішення цих завдань дозволяє на початкових стадіях розробки визначити:

види діяльності, які повинні бути комп"ютеризовані;

склад підсистем та перелік окремих об'єктів СИСТЕМИ;

перелік зовнішних систем, з якими передбачається взаємодія;

основні форми управління та способи взаємодії складових елементів системи;

загальні вимоги до функціональних характеристик об'єктів, підсистем і СИСТЕМИ в цілому.

Впродовж другого етапу СА доцільно вииконувати такі три процедури:

5. Визначення системи належить до достатньо складного завдання, яке важко піддається формалізації. Як і для першого етапу СА тут досвід системного аналітика, його наукова компетентність, добросовісність в поєднанні із глибоким проникненням та розумінням проблеми є запорукою та визначальними факторами успішного виконання другого етапу СА. Ретельно слід вивірити і обгрунтувано вирішити, що належить до системи і що є зайвим і тому його недоцільно привносити в новостворювану систему. Розширення системи є доцільним в разі виявлення причетності об'єктів чи елементів до остаточного результату функціонування СИСТЕМИ. Система є відкритою для речовин, енергії, інформації, які впливають на її вхід та виступають або як обмеження, або як сприяючі фактори. Наприклад, дослідженями японських вчених встановлено, що запах жасміну стимулює продуктивну і творчу діяльність програмістів. То ж не дивно, що забезпечення фізіологічного та психологічного комфорту має розглядатись як один із сприяючих факторів при побудові СИСТЕМИ. Завжди слід пам'ятати, що cистема є власне тим засобом, який призначений здійснювати вирішення проблем, тому не слід забувати і про забезпечення стиків, які повинні усунути бар'єри та вузькі місця. Стосовно до СИСТЕМИ це, насамперед, відноситься до вибору вдалого інтерфейсу людини із комп'ютерними засобами. Доцільно передбачити організаційні та апаратно-програмні удосконалення, які не дозволяють допустити втрати або зменшення достовірності інформації, затримки в її передаванні. Це сприятиме ясистеминому виконанню процесів прийняття рішень.

6.Процедура визначення середовища. Оточуюче СИСТЕМИ середовище ділять на фізичне і технічне оточення, економічне середовище, соціальне оточення. До фізичного і технічного оточення належать існуючі технічні системи, досягнутий рівень технічного і технологічного розвитку, а також природні умови. Економічні умови для розробленої СИСТЕМИ визначають другий тип. А суспільні та індивідуальні людські фактори обумовлюють особливості соціального середовища. Визначення середовища тому пов'язане із виявленням впливів оточоючого СИСТЕМИ оточення. Необхідно виявити дію різних зовнішних факторів, що впливатимуть на роботу СИСТЕМИ.

7.Процедура передбачає здійснення аналізу структури системи. Від розробника вимагається вміння на рівні вченого-дослідника щоб заглянути вперед, передбачити найбільш доцільний структурний поділ СИСТЕМИ на підсистеми чи модулі і компоненти, визначити рівні єрархії та пріорітетів. Чітке усвідомлення та глибоке розуміння того, для виконання насамперед яких саме функцій призначена СИСТЕМИ, для реалізації яких інформаційних процесів вона буде найбільше надаватись, дозволить розробникові СИСТЕМИ виявити ключові елементи та відношення між ними, які забезпечують найефективніше цілеспрямоване функціонування системи.

3.3 Визначення цілей і критеріїв

Третій етап СА пов'язаний із виконанням процедур виявлення генеральних або головних цілей, їх чіткого формулювання, наступної процедури конструювання критеріїв ефективності та третьої процедури декомпозиції цілі з побудовою дерева цілей.

1. Процедура. Цілі розглядаються у виді планів, що виражають результати, які повинні бути досягнуті при створенні СИСТЕМИ. Водночас цілі виступають як зв'язки, що перекидують місток із сьогоднішнього в майбутнє і обернено -- майбутнього з теперішнім. Це пяснюється тим, що від наших дій суттєво залежить поведінка СИСТЕМИ і об'єкту, для якого вона розробляється.

2. Процедура вибору критеріїв ефективності (оптимальності) тісно пов'язана з виявленням і формуванням цілей. В СА критерій — правило, за яким здійснюється відбір тих чи інших засобів досягнення цілі. Критерій в загальному виді доповнює поняття цілі і допомогає визначити ефективний спосіб її досягнення. У тих випадках, коли між ціллю і засобом її досягнення існює чітко визначений однозначний зв'язок, критерій може бути заданий у виді аналітичного виразу. Однак така сприйнятлива ситуація можлива лише в нескладних системах управління, для яких критерії ефективності задаються у виді деякого функціоналу. Функціонал дозволяє визначити управляючі впливи, що забезпечують задану ціль управління. В таких випадках поняття цілі і критерія зливаються. Очевидно, що в складних СИСТЕМИ із високим ступенем невизначеності, коли цілі мають системний характер, отримати аналітичні вирази є практично неможливо. Тому для таких ситуацій слід відрізняти цілі від критеріїв, що характеризують засоби їх досягнення.

Оскільки критерій є мірилом ефективності вибраного шляху та засобів досягнення цілей, необхідно, щоб критерії і оцінки вживані в процесі прийняття остаточних рішень були чітко визначені і зформульовані. Якщо зібрати воєдино вимоги до критеріїв, отримаємо сукупність правил, які мають деяку надлишковість та дозволяють різнобічно висвітлити багатоаспектність підходу системних аналітиків до оцінки придатності критеріїв.

Правило 1. Критерій повинен дійсно характеризувати ефективність та системнисть СИСТЕМИ по можливості — прямо, а в разі неможливості - непрямим чином.

Правило 2. Критерій має бути легко визначуваним : в кращому випадку у виді деякого математичного виразу чи числового еквіваленту, мовних рівнів абстракції, графічних та еврістичних інтерпретацій і навіть парадигм.

Правило 3. Критерії повинні бути фізично очевидними та мати межі змін, що відповідають фізичному станові СИСТЕМИ.

Правило 4. Критерії повинні дозволяти здійснювати оптимізацію як окремих об'єктів системи, так і самої системи в цілому.

Правило 5. Критерій має дозволяти здійснювати оцінку ефективності системи на різних етапах життевого циклу — від досліджень-розробки, подальшої експлуатації та оновлення СИСТЕМИ.

Не всі наведені у правилах вимоги до конструювання та вибору критеріїв вдається в повній мірі задовільнити. Також слід зауважити, що критерій оптимальності функціонування та розвитку СИСТЕМИ повинен забезпечити вибір шляху побудови системи, який дозволив би задовільнити вимоги до СИСТЕМИ не перевищуючи встановлений рівень затрат (тобто ресурсних настанов). Існують реально і ситуації, коли оптимальний шлях побудови СИСТЕМИ не може бути вибраний лише за одним показником, тому виникає потреба в застосуванні двох і більше критеріїв вибору, тобто матиме місце багатокритеріальний вибір. Кожен з критеріїв відповідає певній вимозі. Наприклад, при виборі апаратурного оснащення СИСТЕМИ найчастіше застосовують співвідношення двох головних критеріїв продуктивность/вартість. В складних випадках багатокритеріального вибору застосовують коефіціенти вагомості різних критеріїв та відповідні моделі багатокритеріальої оптимізації.

3. Процедура побудови графічної моделі декомпозиції цілі — ДЦ. Дерево цілей представляє собою впорядковану єрархію цілей, яка характеризує їх підпорядкованість та внутрішні взаємозв’язки.

Вершиною ДЦ є ао — генеральна стратегічна ціль, яка має стратегічну вагомість при побудові СИСТЕМИ. Декомпозиція ао призводить до формування першого рівня єрархії, вагомість якого співмірна з тактичними цілями. Подальша декомпозиція ДЦ дозволяє зформувати другій рівень єрархії, вагомість якого порівнюється із оперативним рівнем цілей. Продовження декомпозиції дозволяє зформувати третій рівень, на якому вже в багатьох випадках вдається оцінити перелік укрупнених засобів досягнення цілей рівня 2. Так При побудові ДЦ доцільною є орієнтація на структуру системи, яка була встановлена на попередньому етапі СА. Одне з головних завдань побудови ДЦ — встановлення повної в'язанки засобів, що забезпечують досягнення поставленої генеральної цілі побудови СИСТЕМИ та виявлення зв'язків між цими засобами. Тому ДЦ виступає як єдина, але глибоко деталізована ціль новостворюваної СИСТЕМИ. Дерево є зручним засобом для представлення існуючих в СИСТЕМИ єрархій. Корінь дерева є тотожним всій СИСТЕМИ, а рівні дерева — з підсистемами і елементами СИСТЕМИ. Аналогічним чином і в ДЦ корінь відповідає генеральній цілі, а решта вершин після декомпозиції відносяться до підцілей. По мірі руху вниз по рівнях ДЦ — цілі стають все більш подрібнені, мілкі. Розбиття генеральної цілі на підцілі продовжується до тих пір, поки не появиться можливість зв'язати цілі нижніх рівнів єрархії ДЦ із засобами, що забезпечують виконання цих цілей. Оскільки глобальну генеральну ціль як правило не вдається зв'язати із засобами її досягнення, тому доцільність декомпозиції є очевидною. Багатократно перевірений досвід показав, що здійснення декомпозиції цілі на локальні підцілі дозволяє виявити впродовж декількох кроків єрархічного розчленення цілей остаточні засоби їх досягнення. Ось чому центральним методом СА став метод порівневого розділення генеральної цілі на складові частини, який отримав назву методу побудови ДЦ. Починаючи від процедури цілевиявлення та формулювання генеральної цілі, що пов'язані із встановленням вимог метасистеми та цілей і обмежень зовнішнього середовища й завершуючи її декомпозицією і побудовою ДЦ — всі ці роботи мають творчий характер та базуються на суто еврістичній основі, тобто відносяться до неформальної частини теорії прийняття рішень.

На початковій стадії створення СИСТЕМИ ціль розглядається таким станом, досягнення якого дозволить розв'язати проблемну ситуацію. При цьому ціль виступає як суб'єктивний образ остаточного результату функціонування СИСТЕМИ. Тому для побудови дерева цілей рекомендується [45,47] залучати групи експертів та застосовувати такі методи, як генерація ідей, мозковий штурм-метод Делфі, сценарний підхід.

Порядок побудови ДЦ

4. Чітко формулюємо генеральну ціль. При вирішенні завдань складних і дуже відповідальних залучають експертів до виконання системних досліджень. При цьому корисним є складання сценарію, який дозволяє виявляти найбільш важливі зміни, що мають місце в середовищі і системі, побудова прогнозу розвитку та оцінок впливу нових інформаційних технологій на СИСТЕМИ. Всі ці відомості сприяють достатньо повному описові системи з оцінками ймовірності тих чи інших шляхів розвитку СИСТЕМИ та дозволяють достовірно оцінювати засоби, що необхідні будуть для реалізації кожного із шляхів й відібрати кращий з них.

5. На основі сценарію будують, пересуваючись по рівнях ДЦ зверху вниз перший варіант ДЦ. Число рівнів як правило коливається від 4-х до 8-ми. Цілі кожного наступного рівня повинні забезпечувати повністю досягнення відповідних цілей безпосередньо розташованого над ними рівня. При побудові ДЦ буде представляти із себе граф із логікою"І/АБО", тобто міститиме й альтернативні цілі.

6. Здійснюється оцінка ДЦ шляхом уточнення і кільсистеминого опису всіх його елементів. Оцінюється цілі на всіх рівнях та зв'язки між цілями, встановлюються критерії і вагові коефіціенти, виконуються необхідні розрахунки. Всю цю складну і дуже відповідальну роботу при вирішенні складних проблем здійснюють спеціально підібрані експертні групи, які застосовують процедури відомого методу мозкового штурму -методу Делфі, та інші методи системних досліджень [6,19,59]. В теперішній час, а в майбутньому тим більше доцільно застосовувати нові можливості мережних з'єднань спеціалістів як через локальні мережі, мережі телеобробки, так і мережу Internet [36,56,58]. Справа в тому, що Делфійський метод системних досліджень [6] використовується виходячи із постулату, що члени експертної групи фізично не можуть бути присутніми в одній кімнаті. Загальноприйнятими стадіями Делфійського методу досліджень є:
Кожен експерт розробляє своє рішення завдання побудови ДЦ, розробляючи свою версію. Автор анонімно передає свої рішення. Окрім того ніхто з експертів не знає рішення інших експертів.
Результати колективної розробки групи експертів узагальнюються відповідальною особою, формуються зведені дані, які доводяться до відома всіх експертів. Відтак експерти висловлюють свою згоду чи незгоду з певними рішеннями або пропонують нові рішення та ідеї.
Далі стадії повторюються, поки анонімна група не досягне прийнятного результату для особи, що приймає рішення. Громіздкість системи Делфійського методу на сьогодні усувається внаслідок чудових (програмних в тім числі) мережних комп’ютерних застосувань. Використовується і мозкові штурми Делфійським методом на своєму робочому місці. Забезпечується у новій версії програми кероване рішення завдань, покращено алгоритм сортування та пошук фрагментів тексту. Для зручності роботи експертів до пакету додана утиліта гнучкого формування і генерації звітної документації про результати системної розробки проекту методом Делфі. Програма дозволяє швидко навчити користувача-експерта застосовувати можливості комп’ютерної підтримки Делфійського методу. З цією метою в навчальній компоненті програми передбачені вправи для самонавчання (входження в предметну область ПрО). Використані у вправах трігери ідей автори розробленої програми націлили на те, щоб допомогти експертам перебороти стереотипність мислення. Нові підсистеми Evaluate та Refine дозволяють розглядати та удосконалювати ідеї, а зручна база даних для ідей — Thought Warehouse зберігає запропоновані ідеї для подальшого використання. Експерт за допомогою цієї програми спроможний генерувати більше ідей за короткі проміжки часу і ці ідеї зможуть бути швидко перетворені в стратегії. Випускається як автономна так і мережна версія для робочої групи експертів, що здійснюватимуть мозковий штурм методом Delphi.

7. В результаті експерти оцінюють перший варіант структури ДЦ, доповнюючи його пропущеними елементами, вилучаючи та усуваючи зайві, невірно сформульовані і завідомо нереалістичні (на сьогодні фантастичні) частини. Підлягає контролю і однозначність сприйняття та усвідомлення формулювань цілей, правильність розташування цілей на тих чи інших рівнях. Окрім того дуже суттевою є оцінка досяжності кожної із запропонованих цілей за той період часу, на який зорієнтоване ДЦ. В ході 2-х — 3-х турів експертних досліджень вдається в більшості випадків прийти до певного рішення. Експерти пропонують і необхідні кільсистемині оцінки, наприклад, вагові коефіціенти, що характеризують як вагомість критеріїв так і вагомість тих чи інших цілей даного рівня для досягнення зв’язуючої їх цілі вище розташованого рівня. Доцільно для вагових коефіціентів застосовувати десяткові долі. Коли це не вдається зробити лишаються нечіткі оцінки (“неважливо”, “важливо”, “дуже важливо”). Усереднення кільсистеминих оцінок та об’єктивізація суджень експертів здійснюється на основі спеціальних методик. В результаті оцінки ДЦ розробляється уточнений остаточний варіант ДЦ з логікою “І/АБО”.

3.4 Знаходження і оцінка альтернатив

Четвертий етап СА передбачає виділення і послідовний розгляд альтернативних варіантів вирішення проблеми, обгрунтовання вибору раціонального шляху побудови СИСТЕМИ.

8. Процедура пошуку способів досягнення цілей зводиться насамперед до визначення міроприємств та матеріально-технічних засобів, що забезпечують реалізацію цілей найнижчого рівня ДЦ. На цій основі може бути встановлена вартісна оцінка тих чи інших способів, а в окремих випадках і очікуваний ефект (при ретельно зконструйованому критерії ефективності). Співставлення затрат і ефекту є найкращим аргументом при виборі кращого із конкуруючих способів, а окрім того дозволяє раціонально використати наявні ресурси.

9. Процедура четвертого етапу СА — оцінка ефективності міроприємств по системі в цілому. Необхідність в такому оцінюванні обумовлена в тим, що ефект збільшується із-за корисності окремих засобів (міроприємства) не тільки для своєї, але й для іншої, або навіть декількох інших цілей. Якщо врахувати ефект взаємодоповнення цілей, це сприятиме уточненню оцінки ефективності системи. Достатньо обгрунтованою оцінкою ефективності тих чи інших засобів чи міроприємств по відношенню до системи в цілому є застосування вагових коефіціентів, що характеризують значимість цілей. Спільне застосування цих коефіціентів і економічних оцінок ефективності затрат, що відносяться до тих же цілей, дозволяє отримати задовільні результати для оцінки альтернатив.

3.5 Вибір остаточного варіанту побудови СИСТЕМИ

П’ятий етап СА має забезпечити прийняття рішення, що рівнозначне переходу в ДЦ від графу з логікою “І/АБО” до графу лише з логікою “І”. Цей перехід здійснюється шляхом вилучення тих цілей, які не відіграють суттєвої і вирішальної ролі, або ж не забезпечуються необхідними ресурсними засобами та міроприємствами. Після формування ДЦ із логікою “І” ми отримуємо остаточний варіант ДЦ, що найбільш повно відповідає вибраному шляхові побудови СИСТЕМИ. При виконанні цих робіт особлива увага приділяється збереженню багатоцільових засобів та міроприємств, які забезпечують досягнення не однієї, а ряду цілей. Ці міроприємства мають бути зібрані із різних рівнів і гілок ДЦ.

Як правило, для нескладних СИСТЕМИ системні дослідження можуть бути завершені на п’ятому етапі. Для складних, унікальних СИСТЕМИ доцільно продовжити СА.

3.6 Діагноз системи

Шостий етап СА, як правило, виконується при вирішенні проблем створення складних СИСТЕМИ та перебудові організаційно-економічних систем. Мета діагностичних досліджень в тому, щоб ще на перших стадіях створення нових систем виявити і запрогнозувати дані та кільсистемині оцінки переваг і недоліків структури та функціонування новопроектованої системи, виявити можливі варіанти погіршення в поступленні достовірної інформації та надійності роботи. Оцінка надійності може здійснюватись насамперед виконавши розрахунки надійності функціонування запроектованих апаратно-програмних комплексів.

3.7. Побудова комплекних довгострокових програм

Сьомий етап СА розробляється для вирішення питань, що пов’язані із реалізацією крупномасштабних цілей. Потреба в розробці комплексних довгострокових програм виникає насамперед там, де необхідні зміни усталених тенденцій перевищують адаптаційні можливості існуючого середовища, наприклад планових настанов.

Тому комлексну програму cлід розглядати як потужний планово-організаційний інструмент, що забезпечує серйозну перебудову (Reеngineering), яку неможливо здійснити з обмеженнями діючих застарілих, подекуди ортодоксальних, рамок і тенденцій. Еволюція наукових методологій передбачає потребу у впровадженні нових інформаційних технологій і організаційної перебудови структури управління, при якій запропонована СИСТЕМИ буде забезпечувати підвищення ефективності управління. В основу комплексних програм покладені як глибоке втілення остаточного варіанту ДЦ, так і результати діагностичного аналізу, виконаного на шостому етапі СА.

Основні завдання сьомого етапу СА — перевести результати СА, зафіксовані в рамках системних понять на мову організаційно-економічних категорій, деталізувати, конкретизувати ці результати, розподілити їх в часі, закріпити різні питання за певними виконавцями, створити систему керівництва та відповідальності. На початку сьомого етапу СА здійснюється формування комплексної програми, в процесі якого цілі, зафіксовані в ДЦ, трансформуватимуться у функції. Так відбувається перехід від цільової до реально діючої динамічної системи.

Яскравим прикладом створення комплексної програми є документ “Основи державної політики інформатизації України”, який відображає довготривалу програму дій уряду України по впровадженню інформаційних технологій [5].

3.8 Створення організації для виконання цілі і втілення комплексних довготривалих програм

Восьмий і завершальний етап СА є потрібним у тих випадках, коли необхідне створення спеціальних органів управління (чи корінна реконструкція існуючих). Створення організації для досягнення поставленої цілі передбачає такі процедури : 1) встановлення цілей організації і чітке формування її функцій; 2) розробка основних функціональних підсистем; 3)вироблення доцільної оптимальної організаційної структури управління; 4) формування інформаційних взаємозв’язків та технології збирання, опрацювання й обміну даними; 5) вирішення питань правового, кадрового, і матеріально-технічного постачання; 6) створення засад матеріального і морального стимулювання.

Читайте також:

1. III. Етапи розробки програмного забезпечення
2. Аналітичні процедури внутрішнього аудиту та їх класифікація.
3. Асортиментний процес включає три основних етапи: концентрацію, кастомізацію і розсіювання.
4. Аудит фінансово-господарської діяльності бюджетних установ включає три етапи.
5. Аудиторські докази: поняття та процедури отримання
6. Банківська система: сутність, принципи побудови та функції. особливості побудови банківської системи в Україн
7. Банківська система: сутність, принципи побудови та функції. Особливості побудови банківської системи в Україні.
8. Банківська система: сутність, принципи побудови та функції. Особливості побудови банківської системи в Україні.
9. Бізнес-моделювання в системі управління розвитком підприємства. Поняття та етапи формування бізнес-моделі
10. Бюджетний процес, його поняття і складові етапи
11. Виборчий процес і його етапи
12. Види і форми спілкування. Етапи спілкування.

Переглядів: 1398