НАБРЯК ГОЛОВНОГО МОЗКУ

ЧЕРЕПНО-МОЗКОВА ТРАВМА

Черепно-мозкова травма становить 25—30 % усіх травм. Розрізняють відкриті та закриті травми головного мозку (струс, забій, стиснення, внутрішньочерепна гематома, перелом черепа з ушкодженням речовини мозку).

Клінічна картина.Безпосередньо після травми переважають загальномозкові симптоми — втрата свідомості, пригнічення рефлексів. Надалі можливий розвиток вторинних неврологічних симптомів, які спостерігаються при внутрішньочерепних гематомах — над (епідурально) і під (субдурально) твердою мозковою оболонкою, у речовині мозку, а також при набряку мозку з дислокацією його частин і защемленням у щілинах мозочкового намету і великому потиличному отворі.

Якщо пацієнт перебуває у стані коми і в нього виникають анізокорія, розширення і нерухомість зіниці на одному боці, гемі- і моноплегія, однобічні клоніко-тонічні судоми, це свідчить про можливий розвиток внутрішньочерепної гематоми. У міру збільшення внутрішньочерепної гематоми і набряку мозку підвищується внутрішньочерепний тиск, який може призвести до смерті мозку.

У разі крововиливу в порожнину шлуночків мозку розвивається тяжка кома, що виникає відразу після травми і не має тенденції до ремісії.

У випадках епі- та субдуральної гематоми, коли перші загальномозкові симптоми зникають, може настати “світлий проміжок” з відновленням свідомості.

Тяжка черепно-мозкова травма супроводжується порушенням зовнішнього дихання. Розвивається гіпертермія, яка різко підвищує потребу організму в кисні.

Невідкладна допомога:

• якщо потерпілий в стані клінічної смерті — проводять серцево-легеневу церебральну реанімацію;

• горизонтальне положення з піднятим на 20—30° головним кінцем ліжка;

• інгаляція киснем через носовий катетер або ларингеальну маску;

• іммобілізація: комірець Шанца, горизонтальне положення на твердій поверхні;

• запобігають аспірації шлункового вмісту до дихальних шляхів;

• негайна госпіталізація на ношах до ВАІТ.

Інтенсивна терапія:

1. Забезпечення прохідності дихальних шляхів. За наявності показань пацієнта переводять на ШВЛ (якщо є підозра на перелом у шийному відділі хребта — роблять трахеостомію).

2. Оксигенотерапія.

3. Вводять внутрішньовенно краплинно осмодіуретики, якщо тиск цереброспинальної рідини підвищується до 140 см вод. ст.

4. Корекція втрат води та електролітів.

5. Поліпшення дренажної функції легень.

6. Профілактика аспірації вмісту шлунка.

Набряк головного мозку — це надмірне накопичення рідини у клітинах та інтерстиційному просторі мозку. Може виникати внаслідок черепно-мозкової травми, гострого порушення мозкового кровообігу, запальних процесів у мозку та його оболонках, деяких інфекційних хвороб, сепсису, гострої недостатності серця чи легень, гіпоксичних станів, отруєнь.

Клінічна картина.Характерні слабість, сонливість, блювання, порушення свідомості різної глибини та тривалості, парези кінцівок до паралічів, психомоторні розлади, порушення серцевого ритму, брадикардія. Набряк мозку переходить на стовбур мозку, що призводить до зупинки дихання.

Невідкладна долікарська допомога:

• підвищене положення тулуба, проте голову закидати не можна;

• забезпечення прохідності дихальних шляхів;

• моніторинг дихання, АТ, ЧСС;

• інгаляція кисню;

• негайна госпіталізація на ношах до ВАІТ.

Інтенсивна терапія:

1. Забезпечують прохідність верхніх дихальних шляхів і за потреби проводять ПІВЛ. Ефективним засобом боротьби з набряком мозку є ПІВЛ у режимі гіпервентиляції.

2. Надають у ліжку підвищене (на 15—30°) положення тулуба.

3. У випадках, коли набряк мозку розвивається на тлі артеріальної гіпертензії, для зменшення припливу крові ефективною є керована штучна артеріальна гіпотензія.

4. Інфузійна терапія: уводять внутрішньовенно ізотонічний розчин натрію хлориду, а також малі об’єми — (0,5—1 мг/(кг-хв) 7,2 % розчину натрію хлориду.

5. Дегідратаційна терапія: використовують осмодіуретики і салуретики (не можна вводити осмодіуретики пацієнтам з недостатністю серця, нирок, якщо діурез у них перевищує 4—6 л, а також пацієнтам із внутрішньочерепними крововиливами). З осмодіуретиків найчастіше призначають манітол, рідше — сорбітол (сорбілакт). Серед салуретиків при набряку мозку найчастіше використовують фуросемід (лазикс).

6. Уводять внутрішньовенно кортикостероїди (20—40 мг на добу за дексаметазоном), які зменшують проникність клітин мозку для води і знижують секрецію цереброспінальної рідини.

7. Уводять внутрішньовенно краплинно барбітурати (наприклад, тіопентал-натрій (1—2 мг/(кг-год)). Вони знижують потребу нервових клітин у кисні, захищаючи мозок від гіпергідратації та гіпоксії .

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
ГОСТРІ ПОРУШЕННЯ МОЗКОВОГО КРОВООБІГУ	\|	СУДОМНИЙ СИНДРОМ

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.