• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Державна політика в сфері регулювання зайнятості

Суперечності, що існують нині між продуктивними силами та виробничими, зумовлені як суб’єктивними, так і об’єктивними причинами соціально-економічного характеру. Проте рівень зайнятості трудових ресурсів – це результат дії на суспільне виробництво суб’єктивних і об’єктивних чинників.

Суб’єктивними у політиці зайнятості в Україні є такі чинники відхід або ігнорування вимог об’єктивних економічних законів розвитку суспільства; недоліки в методах господарювання; недостатнє обґрунтування напрямів технічної та інвестиційної політики недооцінка людського чинника, важливості політики ресурсозбереження в процесі зайнятості тощо.

До об’єктивних чинників належать передусім науково-технічний прогрес, соціально-економічні потреби суспільства, інтереси та мета виробників і т.ін., які лише в результаті неузгодженої взаємодії можуть внести зміни в динаміку розвитку продуктивних сил і виробничих відносин. Система управління трудовими ресурсами має реагувати на все це й ефективно вживати заходів щодо вирішення виниклих суперечностей, оскільки вони впливають на рівень зайнятості трудових ресурсів. Треба щоразу знаходити нові ефективні методи державного управління, щоб забезпечити гармонійне поєднання досягнень з перебудовою організаційних схем виробництва, вирішенням всього комплексу соціально-економічних питань пов’язаних з підвищення рівня життя людей.

Державна політика зайнятості має бути спрямована на те, щоб форми і методи зайнятості вводилися своєчасно і відповідно до зміни умов виробництва, щоб вони відповідали інтересам суспільствам і були максимально зорієнтовані на ефективне використання резервів економії живої і уречевленої праці.

У Законі України «Про зайнятість населення» (з подальшими доповненнями і змінами) сформульовані основні принципи зайнятості.

Перший принцип - забезпечення свободи в праці і зайнятості, заміщення примусової, обов'язкової праці. Людині належить пріоритетне право вибору; брати чи не брати участь у суспільній праці.

Другий принцип - створення державою умов для забезпечення права на працю, захист від безробіття, допомога в працевлаштуванні і матеріальній підтримці при безробітті відповідно до Конституції України.

Виділяють такі принципи державної політики в сфері сприяння зайнятості:

§ забезпечення рівних можливостей усім громадянам України незалежно від національності, статі, віку, соціального стану, політичних переконань і ставлення до релігії в реалізації права на добровільну працю і вільний вибір зайнятості;

§ розвиток трудових ресурсів;

§ попередження масового скорочення і тривалого (більше року) безробіття;

§ підтримка трудової і підприємницької ініціативи громадян, сприяння розвитку їхніх здібностей до продуктивної, творчої праці;

§ забезпечення соціального захисту в сфері зайнятості, створення спеціальних заходів у цьому для громадян, які зазнають труднощів у пошуку роботи, тобто допомога особливо зацікавленим у працевлаштуванні;

§ поєднання місцевих заходів з централізованими в сфері зайнятості.

Основними напрямами розвитку трудового потенціалу в Україні на період до 2010 року у сфері зайнятості передбачено створення матеріально-технічних і соціально-економічних передумов для продуктивної зайнятості населення. Головним у створенні таких передумов є здійснення державного регулювання ринку праці з метою постійного розширення сфери прикладання праці і забезпечення надійного соціального захисту працюючого і непрацюючого населення шляхом:

§ оцінки загальної потреби в робочих місцях в економіці країни і формування ринку професій;

§ визначення і забезпечення підтримки регіональних та галузевих пріоритетів, що стимулюють процес створення нових, додаткових та збереження наявних високопродуктивних робочих місць;

§ створення робочих місць на базі широкого розвитку малого і середнього бізнесу, самозайнятості за умов формування дійового інвестиційного і фінансового механізму;

§ максимальної легалізації нерегламентованої зайнятості за рахунок створення малих підприємств аналогічного профілю діяльності за умови вжиття необхідних економічних, організаційних і законодавчих заходів;

§ впровадження механізму стимулювання створення робочих місць для окремих соціально-демографічних груп населення (молоді, жінок, інвалідів, військовослужбовців, звільнених з військової служби, тощо);

§ здійснення заходів щодо перерозподілу зайнятого населення між державним та недержавним секторами економіки у зв'язку із зміною форм власності підприємств та впровадженням механізму їх банкрутства;

§ зниження рівня та тривалості безробіття шляхом реалізації заходів активної політики зайнятості, зокрема через громадські роботи;

§ реформування системи соціального захисту безробітних через запровадження системи загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття;

§ підвищення територіальної мобільності населення з метою перерозподілу робочої сили між трудонедостатніми та трудонадлишковими регіонами;

§ створення правових і соціально-економічних засад щодо регулювання зовнішніх трудових міграцій громадян України, а також контролювання впливу імміграційних процесів на національний і регіональні ринки праці.

Розрізняють активну і пасивну політику зайнятості

Активна політика – це комплекс методів і заходів щодо сприяння якнайшвидшому поверненню безробітних до активної праці. Такі заходи спрямовані на:

§ створення додаткових сфер зайнятості ( реструктуризація економіки, створення додаткових робочих місць на державних підприємствах, субсидії на створення робочих місць тощо);

§ підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації кадрів;

§ посилення їхньої територіальної та професійної мобільності;

§ субсидії підприємствам на заробітну плату, перепідготовку кадрів, застосування гнучких форм зайнятості;

§ надання допомоги при працевлаштуванні;

Стимулювання попиту на робочу силу через ліквідацію робочих обмежень зростання зайнятості; відшкодування витрат, пов’язаних з пошуком і наймом працівників; економічне стимулювання залучення до праці інвалідів, молоді тощо.

Пасивна політика зайнятості полягає у: відшкодуванні безробітним втрат у доходах; реєстрації осіб, котрі шукають роботу; визначенні розміру допомоги з безробіття; організації системи допомоги з безробіття; впровадженні негрошових форм підтримки безробітних.

Згідно із законом України “Про зайнятість населення”, держава безкоштовно сприяє у підборі потрібної роботи, компенсує матеріальні витрати у зв’язку з направленням на роботу в іншу місцевість, організує безкоштовне навчання безробітних іншим професіям.

Держава забезпечує публікацію статистичних даних та інформаційних матеріалів про пропозиції і попит на робочу силу, її професійну орієнтацію, підготовку та перепідготовку. Державна статистична звітність відображає стан ринку праці та ситуацію у сфері зайнятості населення.

Реалізацію державної політики зайнятості населення, професійної орієнтації, підготовки й перепідготовки, працевлаштування й соціальної підтримки тимчасово не працюючих громадян у порядку, обумовленому Кабінетом Міністрів України, здійснює: державна служба зайнятості, діяльність якої здійснюється під керівництвом Міністерства праці й соціальної політики України, місцевих державних адміністрацій і органів місцевого самоврядування.

Державна служба зайнятості складається з: Державного центра зайнятості Міністерства праці й соціальної політики України, центра зайнятості Автономної республіки Крим, обласних, Київського й Севастопольського міських, районних, містах центрів зайнятості, центрів організації професійного навчання незайнятого населення й центрів професійної орієнтації населення, інспекцій по контролю за дотриманням законодавства про зайнятість населення.

Регулювання правового положення державних службовців, що працюють у зазначених підрозділах державної служби зайнятості, здійснюється відповідно до Закону України «Про державну службу».

В Україні діє 740 центрів працевлаштування.

Функції служб зайнятості:

1. Реєстрація вільних робочих місць та безробітних.

2. Аналіз і прогноз попиту та пропозиції робочої сили.

3. Розповсюдження інформації про ринок праці.

4. Надання послуг по професійній орієнтації та працевлаштуванню.

5. Організація профпідготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації.

6. Організація оплачуваних громадських робіт.

7. Виплати допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги.

Через нестачу коштів служби зайнятості не можуть повноцінно захистити безробітних громадян.

Поряд з державними у великих містах створюються приватні і суспільні служби зайнятості та кадрові агентства. Наприклад, в Хмельницькому - кадрове агентство "Емануїл", молодіжна біржа, в Києві – кадрове агентство "Інтелект – труд – сервіс" (підбір управлінського та обслуговуючого персоналу з вищою освітою, не приймає заявки із заробітною платою нижче 100 дол.). Агентство "Персонал, "Staff Standart" – пошук кандидатів через об’яви в газетах, тестування. Служба "Автограф" – влаштування секретарів, секретарів-референтів з вищою освітою, водіїв, охоронників, перекладачів, продавців, комерційних та рекламних агентів. "Анкор" – представництво московського агентства. Молодіжний центр праці (державна служба) в Києві – забезпечує вторинну зайнятість студентів.

Контрольні запитання:

1. Дайте визначення зайнятості. Охарактеризуйте види зайнятості.

2. Які показники використовуються для виміру рівня зайнятості?

3. Охарактеризуйте форми безробіття і причини його виникнення.

4. Розкрийте принципи регулювання зайнятості.

5. Сутність державної політики в сфері регулювання зайнятості.

Читайте також:

1. II Державна дума
2. IV. Політика держав, юридична регламентація операцій із золотом.
3. Авоматизація водорозподілу регулювання за нижнім б'єфом з обмеженням рівнів верхнього б'єфі
4. Автоматизація водорозподілу з комбінованим регулюванням
5. Автоматизація водорозподілу регулювання зі сталими перепадами
6. Автоматизація водорозподілу регулюванням з перетікаючими об’ємами
7. Автоматизація водорозподілу регулюванням за верхнім б'єфом
8. Автоматизація водорозподілу регулюванням за нижнім б'єфом
9. Автоматичне регулювання витрати помпових станцій
10. Автоматичне регулювання.
11. Аграрна політика
12. Аграрна політика як складова економічної політики держави. Сут­ність і принципи аграрної політики

Переглядів: 1104