ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ

НАУКОВІ ОСНОВИ ДЕРЖАВНОЇ РЕГІОНАЛЬНОЇ

Тема 3

Питання для обговорення.

1. Методологія районування.

2. Методи районування.

3. Районування та управління регіонами.

Державна регіональна економічна політика - це сукупність організаційних, правових та економічних заходів, здійснюваних державою у сфері регіонального розвитку відповідно до її поточних і стратегічних цілей. Ці заходи спрямовуються на: стимулювання ефективного розвитку і розміщення продуктивних сил окремих регіонів; раціональне використання природного, виробничого і трудового потенціалів; створення нормальних (здорових) умов життєдіяльності населення; забезпечення економічної безпеки та вдосконалення територіальної організації суспільства. Державна регіональна економічна політика є складовою державної регіональної політики, яка охоплює економічний, соціальний, демографічний, екологічний, поселенський і науково-технічний аспекти. Необхідність розроблення та реалізації державної регіональної політики зумовлена наявністю значних відмінностей і суперечностей між окремими регіонами, що особливо чітко виявляються в умовах переходу до ринкових відносин. У нашій країні існують значні відмінності в рівнях концентрації промисловості по регіонах, що впливає на рівень життя людей, умови їхньої життєдіяльності, екологічну ситуацію. В економічному відношенні високий рівень концентрації промисловості в окремих регіонах сьогодні не супроводжується аналогічним рівнем ефективності функціонування господарства цих регіонів. Особливої уваги заслуговує економічна ситуація в старопромислових регіонах, яка значною мірою склалася історично й зумовлена переважно їх моно спеціалізацією.

Суб'єктами державної регіональної економічної політики виступають центральні й місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які в межах своєї компетенції вирішують питання соціально-економічного розвитку регіонів; об'єктами - територіальні утворення, у межах яких здійснюються державне управління та місцеве самоврядування. Склад останніх визначається адміністративно-територіальним устроєм та економічним районуванням України.

Державна регіональна економічна політика передбачає поєднання широких повноважень місцевих органів виконавчої влади й органів місцевого самоврядування і ґрунтується на таких основних принципах:

- правове забезпечення подальшого посилення економічної самостійності регіонів шляхом чіткого розмежування повноважень між центральними і місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, зміцнення їхньої фінансово-економічної бази, підвищення відповідальності за вирішення завдань життєзабезпечення і комплексного розвитку територій;

- дотримання пріоритетів загальнодержавного значення та органічної єдності розвитку продуктивних сил регіонів і завдань соціально-економічного розвитку країни в цілому;

- врахування вимог екологічної безпеки під час реформування структури господарських комплексів регіону і розміщення нових підприємств.

Цілями державної регіональної економічної політики є:

- збільшення національного багатства країни шляхом ефективного використання природно-ресурсного, трудового і науково-технічного потенціалів кожного регіону й тісної співпраці між ними;

- послідовне здійснення заходів щодо поступового вирівнювання рівнів соціально-економічного розвитку регіонів, підвищення ефективності територіального поділу праці, раціоналізації системи розселення, врахування економічних, соціальних, історико-культурних та інших особливостей регіонів під час проведення економічних реформ на місцях;

- підтримка внутрішньо регіональної збалансованості економічного розвитку, екологічного стану, соціально-демографічного та суспільно-політичного процесів.

Головні завдання державної регіональної економічної політики в економічній сфері полягають у:

- досягненні економічно та соціальне виправданого рівня комплексності й раціональності структури господарства регіонів, поліпшенні функціонування галузей виробництва в ринкових умовах;

- створенні сприятливих умов розвитку підприємництва й ринкової інфраструктури, активному проведенні приватизації державного майна, земельної реформи, реформи системи державного оподаткування та інших ринкових перетворень;

- формуванні та розвитку спеціальних (вільних) економічних зон з визначенням насамперед локальних територій для їх розміщення, а також облаштування державних кордонів і налагодженні на новій основі системи зв'язків між прикордонними регіонами;

- удосконаленні економічного районування України, узаконенні на найвищому рівні мережі економічних районів країни.

До завдань державної регіональної економічної політики в соціальній сфері належать:

- гарантування соціальних прав громадян, встановлених Конституцією України, забезпечення зайнятості населення через удосконалення функціонування ринків праці та регулювання міграційних процесів;

- підвищення рівня добробуту, забезпечення єдиних мінімальних соціальних стандартів та соціального захисту населення незалежно від економічних можливостей регіонів;

- стабілізація рівня життя населення, створення міцних засад для його підвищення в усіх регіонах;

- гарантування продовольчої забезпеченості регіонів, створення високопродуктивних галузей в аграрному виробництві, вихід на продовольчі - ринки світу;

- запобігання погіршенню демографічної ситуації і депопуляції населення;

- здійснення економічних і соціальних заходів щодо продовження життя і природного приросту населення в регіонах;

- формування раціональної системи розселення шляхом збереження існуючих і створення нових населених пунктів, активізація функціонування сіл та міських поселень, регулювання розвитку великих міст і сприяння якісним перетворенням у них.

Завданнями державної регіональної економічної політики в екологічній сфері є:

- регулювання природногосподарської збалансованості регіонів, запобігання забрудненню довкілля, ліквідація наслідків цього забруднення;

- ефективне використання та відтворення природних ресурсів, збереження генетичного фонду живої природи, унікальних територій і природних об'єктів;

- впровадження економічного механізму природокористування;

- екологічно обґрунтоване розміщення продуктивних сил регіонів.

Державна регіональна політика має забезпечувати передусім розмежування повноважень між центром і регіонами. Економічні реформи, які проводяться в Україні, матимуть успіх лише за умови децентралізації управління, підвищення ролі територій у проведенні економічних перетворень, розвитку нових форм власності, соціальної інфраструктури, підприємництва. Розмежування повноважень центру й регіонів сприятиме формуванню інфраструктури ринку. Роль регіонів зростатиме у багатьох сферах і насамперед в управлінні державним майном, регулюванні використання природних ресурсів, забезпеченні належних умов праці й охорони здоров'я населення. Для України, яка намагається стати повноправним членом європейської спільноти, провідну роль у цьому процесі відіграватимуть західні й приморські регіони.

Економічний район - це економічно цілісна частина території країни, якій властиві такі ознаки, як спеціалізація і комплексність господарства.

Економічне районування - науково обгрунтований поділ країни на економічні райони, що склалися історично або у процесі розвитку продуктивних сил на основі суспільного поділу праці. Методологічні основи економічного районування закладені М.М.Колосовським, М.М.Баранським, П.М.Алампієвим, Ю.Г.Саушкіним, А.М.Колотієвським, І.В.Нікольським та іншими вченими-районологами. Певний позитивний внесок у розробку проблем територіально-виробничого комплексоутворення та економічного районування зробили українські вчені М.М.Паламарчук, Л.М.Корецький, Ф.Д.Заставний, В.А.Поповкін, М.Д.Пістун, С.Ф.Іщук, О.І.Шаблій та інші.

На думку М.М.Колосовського, організація продуктивних сил економічного району набуває форми комплексу різної форми, залежно від наявних видів енергії, сировини та інших ресурсів. Вчений застосував нові методи аналізу діяльності районних комплексів, зокрема метод епергови-робничих циклів, за допомогою якого йому вдалося глибоко вивчити структуру виробництва районів та міжгалузеві зв'язки.

Завдання економічного районування на сучасному етапі зводиться до виявлення на території країни науково обгрунтованих господарських комплексів. Мережа економічних районів сьогодні використовується для прогнозування розвитку й розміщення продуктивних сил, зокрема районних господарських комплексів. Досить ефективний для цього програмно-цільовий метод. Економічний ефект від його використання полягає в досягненні високого рівня комплексності господарства, раціоналізації системи внутрішньо- та міжрайонних зв'язків, у найбільш повному використанні природних, матеріальних і трудових ресурсів. Наукове і практичне значення економічного районування в сучасних умовах розвитку господарства України полягає у формуванні раціональної структури виробництва, в основу якої має бути покладена система районних виробничих комплексів.

Економічне районування тісно пов'язане з управлінням регіонами. Виділення системи районів допомагає створити в межах держави раціональні регіональні ТВК з урахуванням прогресивних тенденцій в територіальному поділі праці, спеціалізації господарства, внутрішньо- та міжрайонних економічних зв'язках. Управління народним господарством поєднує господарський підхід з комплексним розвитком економічних районів та адміністративних областей з метою підвищення ефективності виробництва. Особливо важливо правильно визначити стратегію розміщення продуктивних сил в кожному з виділених районів.

Територіальна структура господарства - одна із складових загальної структури суспільного виробництва країни, регіону, яка визначається сукупністю територіальних відносин між виробничими об'єктами. Найважливішими з них є: відносини взаєморозташування і доступності, територіальна спільність виробничих підприємств, територіальна концентрація, місце розташування. Територіальна структура господарства відображує розміщення продуктивних сил певними територіальними сукупностями у вигляді виробничих пунктів, ареалів, промислових центрів, агропромислових зон і районів, різних типів виробничо-територіальних систем. Територіальними пропорціями господарства характеризується розподіл виробництва між ланками територіального поділу праці.

Вдосконалення територіальної структури сприяє підвищенню ефективності виробництва, раціональному використанню природних і трудових ресурсів, основних виробничих фондів, транспортних засобів, розв'язанню інших економічних та соціальних проблем.

Елементами територіальної структури є: ареальні - виробничий центр, вузол, агломерація; дискретні - район, зона; регіональні - мікрорайон, мезорайон, район, зона.

Система економічного районування відображує територіальний поділ праці, тому районоутворення є важливою умовою регіонального управління господарством. Раціональна територіальна організація продуктивних сил в економічних районах сприяє більш повному використанню природних, трудових і матеріальних ресурсів, підвищенню ефективності виробництва в усіх територіальних ланках країни.

Економічне районування сприяє раціональній територіальній організації господарства. Економічний район будь-яких розмірів розглядається у вітчизняній науці як цілісна складна територіальна система продуктивних сил, яка є нерозривною ланкою, складовою господарського комплексу країни і виконує певну функцію в межах національного ринку. Районування відображує територіальну диференціацію господарства на основі системи територіального поділу праці, тобто воно є важливим методом аналізу розміщення і територіальної організації продуктивних сил. Значний внесок у розробку нового економічного районування України зробили в останні роки Ф. Д. Заставний і В. А. Поповкін, М. Д. Пістун, О. І. Шаблій та інші вчені. Зокрема, Ф. Д.Заставний виділив дев'ять мезорайонів у складі трьох макрорайонів — Східного, Західного та Південного. На його думку, в межах України доцільно залишити мережу макрорайонів, проте необхідно уточнити межі мезорайонів.

Тема 4

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
ЧИННИКИ РПС	\|	Природно-ресурсний потенціал

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.008 сек.