Студопедия
Новини освіти і науки:
Контакти
 


Тлумачний словник






Педагогічні конфлікти і шляхи їх вирішення.

В педагогічній практиці трапляється, що стосунки між педагогом і учнем ускладнюються. Важко уникнути суперечностей між індивідуальностями, якими вони є. А якщо конфліктна ситуація вже виникла, то яку лінію поведінки слід обрати, щоб не загострювати стосунків?

Конфлікт виникає не одразу, початок його ми можемо відчути в якомусь інцидентові, непорозумінні. Ще немає відкритого протистояння, відчуваються лише невдоволення, нестриманість учнів. Але на це слід реагувати, бо учні вже усвідомили цю ситуацію як конфлікт, що заважає їм задовольняти власні потреби. Якщо педагог не усвідомить вчасно зміну в ставленні учня, ситуація може набути деструктивного характеру. Що насамперед слід робити? Усвідомивши, що порушено баланс в інтересах педагога і учнів, проаналізувати випадок, не доводячи його до загострення, до виникнення конфліктної ситуації, коли відбувається зіткнення думок. Виявляються ініціатори, які висловлюють думку частини невдоволених. Педагог ще в змозі використати обставини для набуття учнями позитивного досвіду. Увага, здатність бачити "жало конфлікту" (А. Добрович), усвідомлення сутності причин і прагнення усунути суперечності, зблизивши інтереси, – тактика педагога.

Зязюн І.А. наводить приклад (3, с. 221). Учні не хочуть писати контрольну роботу. Однією з причин є те, що їх не попередили. Як діяти? Звичайно, можна їх примусити, ігноруючи невдоволення, зрештою, залякати. Однак для педагога важливими є продуктивна праця і збереження дружніх та ділових стосунків. То як діяти? Треба врахувати, що невдоволення спричинене саме неуважністю педагога: не попередив. Важливо, щоб учні відчули зацікавленість педагога у спільній справі, довіру до них. "Що ж, можливо, я забула попередити. Тоді сьогоднішній урок ми присвятимо підготовці до наступної контрольної роботи. Бажаючі можуть перевірити себе і сьогодні, причому в журнал я виставлю лише добрі та відмінні оцінки. Вас влаштовує такий варіант?" Учні погоджуються. У цій конфліктній ситуації педагог виявив здатність до децентрації – вміння подивитися на обставини з точки зору обох сторін і знайшов компромісне розв'язання, забезпечивши інтерес учнів до роботи. Дуже важливо, перш ніж висловлювати пропозицію, зняти напруження, продемонструвати свої дії як намір піти назустріч іншому.

Необачність у конфліктній ситуації може призвести до накопичення пристрастей, некерованої поведінки, відкритого протистояння і бажання розірвати стосунки. Тоді спалахує конфлікт, за яким – тяжка і велика праця з відновлення ділових стосунків. Мудрою є заповідь учителя: "Перш ніж грюкати дверима, подумай, як зайдеш знову до класу!"

Кожний конфлікт у педагогічній практиці – гостра ситуація, яка, однак, завдяки підвищеній емоційності може сприяти усвідомленню моральних законів. Отже, важливо подивитися на конфлікт як на спонтанно виниклі або спеціально створювані суперечності у стосунках між педагогом і учнями, які за умови конструктивного розв'язання приводять до позитивних змін у стосунках його учасників, їхнього розвитку і розвитку всього колективу. Педагог не повинен боятися конфлікту, якщо він виникає, слід опановувати технологію поведінки у конфліктній ситуації.

Найважливішою передумовою неприпустимості загострення конфліктної ситуації є педагогічний такт. Отже, узагальнимо: спілкування педагога у педагогічному процесі повинно збудити активність самого учня (вийти на діалог) і допомогти йому набути позитивного досвіду організації діяльності і стосунків. Цьому сприяє створення атмосфери за допомогою продуктивних стилів взаємодії.

В сучасній психолого-педагогічній літературі виокремлюються 5 таких стратегій, або стилів, поведінки.

1. Конкуренція або суперництво, прагнення стати центром ситуації. За цієї позиції погляди, потреби інших учасників ситуації не сприймаються як значущі. Той, хто діє, наполягає на своїй думці, рішенні, поведінці як єдино правильних, ігноруючи решту міркувань. Так діяти легше, тому що знімається залежність від партнера. У разі, коли він не сприймає нав'язаного ходу взаємодії (невдач), завжди можна звинуватити його ("сам винен, що не послухав, не зрозумів, не підтримав мене"). Проте, знижуючи напруженість ситуації обмеженням дій партнера, можна водночас посилити можливість конфлікту в майбутньому.

Стратегія конкуренції – це активний, майже агресивний наступ, коли людина йде до розв'язання конфлікту своїм шляхом, не зважаючи на інших. Вона може прагнутизадовольнити свої інтереси на шкоду іншій людині, примушує її діяти так, як тільки вона вважає за потрібне.

2. У позиції уникнення людина намагається відсунути появу конфліктної ситуації якомога далі, сподіваючись, що все розв'яжеться само собою, або виходячи з принципу, що "поганий мир кращий за добру сварку".

Стратегія уникнення не завжди є спробою ухилитися від розв'язання проблеми. Вона може бути й конструктивною реакцією на конфліктну ситуацію, до розв'язання якої доцільніше повернутися потім. Проте людина, що постійно використовує стратегію уникнення, не відстоює своїх прав.

3. При стратегії пристосування йдеться про взаємне прилаштування партнерів. Це означає, що людина прагне діяти з іншою людиною, не відстоюючи своїх інтересів, погоджується робити те, що хоче інша.

4. Головною ознакою стратегії співробітництва є прагнення разом з партнером підійти до ефективного розв'язання ситуації, конфлікту. Ця стратегія зумовлює підхід до конфлікту з урахуванням інтересів, потреб обох сторін, пошук взаємовигідних результатів і шляхів їхнього досягнення. Ця стратегія є найефективнішою для взаєморозуміння, налагодження добрих стосунків. Але для втілення вона потребує більше часу, ніж інші стратегії, додаткових зусиль. Крім того, обидві сторони повинні вміти пояснити свої бажання, висловити свої потреби, вислухати одне одного, виробити альтернативні варіанти дій та розв'язків проблеми.

5. Компроміс – це схильність не загострювати ситуації у конфлікті. Людина, що реалізує стратегію компромісу, трохи поступається своїми інтересами, щоб задовольнити їх частково, інша людина робить так само, тобто обидві сторони частково задовольняють власні потреби та бажання партнера, нібито обмінюючись своїми поступками в пошуках компромісного рішення, якого й досягають з найменшими втратами для кожного.

Компроміс трохи схожий на співробітництво, але його досягнення відбувається на більш поверховому рівні стосунків. Партнери не шукають прихованих потреб, інтересів одне одного, вони задовольняються зовнішньою стороною поведінки.

Використання тієї чи тієї стратегії зумовлюється реальними передумовами взаємодії. Жодна з них не може розглядатися як однозначно корисна чи шкідлива. Тому потрібно уважніше розглянути обмеження та можливості використання окремих стратегій у педагогічній діяльності.

Стратегія конкуренції, до якої систематично звертається педагог під час розв'язання складних ситуацій, може призводити до виникнення у довколишніх почуття відчуженості, втрати тісних емоційних стосунків, блокувати активність учнів, розвиток їхньої самостійності, самоповаги.

Проте стратегія конкуренції, суперництва може бути ефективною за результатами у розв'язанні конкретного конфлікту (якщо людина має реальну владу, приймає правильні рішення та має можливість наполягати на них). Найкориснішою вона виявляється у таких ситуаціях:

– результат є дуже важливим для педагога, він певний своєї правоти, знає, що впровадження його рішення значно поліпшить ситуацію;

– педагог має кращі можливості для прийняття і впровадження відповідного рішення;

– рішення потрібно виробити і виконати дуже швидко;

– педагог відчуває, що у нього немає іншого вибору і йому нічого втрачати;

– педагог перебуває у критичній ситуації, що потребує миттєвого реагування;

– він не може дати зрозуміти іншим людям, що розгубився, потрапив у безвихідь; хтось інший може стати лідером;

–педагог мусить прийняти нестандартне рішення і розпочати діяти.

Стратегія уникнення, коли вона стає стилем розв'язання ситуацій конкретною людиною, не знімає тієї суперечності, що спричинює конфлікт. Є суперечності, які від тривалого нерозв'язання тільки посилюються. Тому рано чи пізно конфлікт може спалахнути з новою руйнівною силою. Проте відповідна стратегія може бути корисною в таких ситуаціях:

– порушена проблема не дуже важлива, педагог не хоче витрачати сили на її розв'язання;

– педагог відчуває, що не має рації, і розуміє слушність позиції іншої людини, або ця людина має більшу владу і не бажає поступатися;

– педагог змушений спілкуватися з дуже складною людиною і бачить, що подальша взаємодія призведе до ще більшого ускладнення;

– для розв'язання проблеми немає достатньої інформації або педагог не знає, що можна ще зараз зробити, а приймати рішення поспіхом немає потреби;

– напруженість ситуації дуже велика, треба зняти нагнітання негативних емоцій.

Стратегія пристосування може мати негативні наслідки для розвитку особистості педагога. Звикнувши пристосовуватись до інших, він може втратити почуття самоповаги. Крім того, прагнення однобічно розглядати конфлікт може призвести лише до погіршення взаємин. Педагог також втрачає можливість впливати на ситуацію, обстоювати свої погляди, цінності, він переживає образу, незадоволення у зв'язку з необхідністю поступатися, цей стиль також недоцільний тоді, коли партнер у взаємодії не бажає поступатися, не цінує зробленого для нього.

Найкориснішою вона може бути за таких умов:

– педагога не дуже хвилює те, що сталося, або ж результат;

– він прагне зберегти мир, добрі стосунки з іншою людиною;

– він відчуває, що важливіше зберегти добрі стосунки, ніж розпочинати боротьбу за самоутвердження, за свої права;

– він знає, що відповідний результат дуже важливий;

– він вважає, що інша людина дістане добрий урок, якщо їй зараз поступитися.

Співробітництво як стиль взаємодії в психологічному плані є найефективнішим, але звернення до нього потребує значно більше часу, ніж інші стратегії.

У педагогічній діяльності впровадження стратегії співробітництва ускладнюється тим, що учень не завжди має змогу взаємодіяти на рівних. Тому педагог має не лише сам прагнути до взаємодії, а й створювати умови для залучення учня до цього процесу, подолання його опору або невміння, небажання взаємодіяти.

Стратегія співробітництва буде найдоцільнішою в таких ситуаціях:

– розв'язання проблеми є справою дуже важливою для обох сторін;

– між ними встановлені або повинні встановитися тісні, тривалі, взаємозалежні стосунки;

– педагог має час на розв'язання проблеми, що виникає;

– обидві сторони добре обізнані з проблемою, потребами та інтересами партнерів по взаємодії;

– обидві сторони прагнуть досягти найкращого результату;

– особи, втягнуті в конфлікт, мають однакові владу, сили та можливості, тому мусять разом шукати шляхи розв'язання проблеми.

Компроміс як стиль розв'язання життєвих проблем, тобто відмова від досягнення значущих для людини результатів, не минає безслідно; поступаючись в усьому, вона не заявляє про себе як про рівноправного партнера у взаємодії, принижує себе в очах іншої сторони, яка не завжди в змозі оцінити цей альтруїзм.

Однак стиль компромісу може бути й корисним, особливо в таких ситуаціях:

– педагог прагне швидше розв'язати проблему, але у нього немає часу на подолання опору іншої людини;'

– обидві сторони мають однакову владу, але протилежні інтереси;

– педагога може задовольнити часткове розв'язання проблеми;

– інші підходи для розв'язання проблеми виявилися неефективними;

– проблема не має великої ваги або педагог може змінити попередню мету;

– компроміс дозволяє зберегти стосунки;

– інша сторона має більшу владу та йде назустріч лише за наявності поступок.

Майбутньому педагогові важливо зрозуміти, що будь-який стиль ефективний лише у відповідних ситуаціях. Він повинен уміти успішно використовувати кожний з них, враховуючи конкретні обставини. Загалом треба вміти і поступатися, і йти на розумний компроміс, і встановлювати партнерські стосунки, і водночас обстоювати власну позицію. Педагог повинен розширювати репертуар своїх стратегій, робити вибір на користь ситуації, а не діяти за єдиним стандартом.

Розглядаючи різні стратегії взаємодії, важливо підкреслити, що між стилем дії та стилем взаємин немає безпосереднього зв'язку. Прихильник активно-позитивного стилю спілкування може використовувати будь-яку стратегію розв'язання конфлікту (у тому числі й конкуренцію), але він ніколи не порушить головних принципів педагогічного спілкування: збереження контакту у педагогічному діалозі, нейтралізацію бар'єрів, демонстрування довіри і доброзичливості, відкритості та доступності, готовність змінити взаємодію в кращий бік тощо. Педагог з негативним ставленням до учнів може твердити, що він впроваджує педагогіку співробітництва, а фактична реалізація цієї стратегії буде лише даниною моді.

Розглядаючи проблеми спілкування, взаємодії, особливу увагу слід звернути на педагогічний такт як міру педагогічно доцільного впливу на учнів, уміння встановлювати продуктивне спілкування. Педагогічний такт — це дозування педагогічного впливу, ненав'язливість, делікатність його реалізації щодо особистості конкретного учня. Надмірність призводить до зворотної реакції: надмірна вимогливість – до неслухняності, надмірна поблажливість – до брутальності. Педагог має показувати свою повагу до учня за будь-якої ситуації, створювати умови для формування у нього почуття гідності, самоповаги.

Повага, позитивне ставлення до учня не виключають вимогливості, вони зумовлюють її. Вимогливість до учня зростає і ускладнюється із зростанням поваги до нього, з урахуванням його індивідуальних особливостей. Педагог залежно від індивідуальності учня може варіювати відтінки свого ставлення до нього: від прихованої симпатії до підкресленої холодності, від привітності до сухості, від м'якості до суворості. Такт педагога має виявлятися в усіх формах взаємодії з учнями: на уроках, у позакласній роботі, в години дозвілля.

 


Читайте також:

  1. Агроекологічні проблеми розвитку і шляхи їх розв'язання
  2. Альтернативні шляхи охорони атмосфери
  3. Альтернативні шляхи охорони атмосфери
  4. Альтернативні шляхи охорони атмосфери
  5. Аналіз причин аварійності та шляхи її зниження
  6. Багатокритерійні завдання і можливі шляхи їхнього рішення.
  7. Бідність і шляхи її подолання.
  8. Види та шляхи досягнення стратегій
  9. Виділяють кілька рівнів подружніх взаємин, на яких можуть відбуватися конфлікти.
  10. ВИКОРИСТАННЯ ОПЕРАТИВНИМИ ПІДРОЗДІЛАМИ ЗНАНЬ ПРО КОНФЛІКТИ В ЗЛОЧИННОМУ СЕРЕДОВИЩІ
  11. Вимоги до інтелектуальних систем реального часу та шляхи підвищення їх швидкодії
  12. Виникнення та шляхи, напрямки розвитку економічної теорії.




<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Методи саморегуляції емоційного стану під час спілкування. | 

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.002 сек.