• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Фінансова політика, чинники, що впливають на фінансову політику.

Фінансова політика — комплекс дій і заходів, що здійснюються державою в межах наданих їй функцій і повноважень у сфері фінансової діяльності суб’єктів господарювання і фінансових інституцій, громадян і безпосередньо держави з

метою вирішення певних завдань і досягнення поставлених цілей.

Основною метою фінансової політики є оптимальний розподіл ВВП між галузями народного господарства, соціальними групами населення, територіями. На цій основі мають забезпечуватися стійке зростання економіки, удосконалення її структури,

поліпшення добробуту населення.

Головне завдання фінансової політики — забезпечення відповідними фінансовими ресурсами реалізації тієї чи іншої державної програми соціально-економічного розвитку.

Залежно від тривалості періоду і характеру завдань, що вирішуються, фінансова політика поділяється на фінансову стратегію і фінансову тактику. Ці поняття між собою тісно взаємопов’язані. Стратегія визначає сутність і напрями тактики. У свою чергу, тактичні можливості обмежують вибір стратегії, адже безглуздо визначати стратегічні цілі і завдання, для вирішення яких недостатньо належних тактичних засобів. Тільки та фінансова політика, яка ґрунтується на поєднанні стратегії і тактики, їх єдність і підпорядкованість, може бути успішною. Фінансова політика, що не має стратегічних орієнтирів, а полягає лише у вирішенні тактичних завдань, має обмежений характер і, як правило, малоефективна.

Фінансова стратегія — довготривалий курс фінансової політики, розрахований на перспективу, який передбачає вирішення великомасштабних завдань, визначених економічною і соціальною стратегією. Спрямованість фінансової стратегії визначається

конкретними завданнями розвитку суспільства на певному історичному етапі розвитку.

Фінансова тактика спрямована на розв’язання завдань конкретного етапу розвитку суспільства за допомогою перегрупування фінансових ресурсів і зміни способів організації фінансових зв’язків. Фінансова тактика більш мобільна, оскільки полягає

у вчасному реагуванні на економічні проблеми і диспропорції. Її основне завдання — досягнення стратегічних цілей розвитку. Щоб краще усвідомити зміст, завдання і вимоги до фінансової політики, виділяють як самостійні складові податкову, бюджетну, грошово-кредитну, митну політику.

3. Поняття та методи організації фінансової діяльності підприємств.

Фінансова діяльність суб`єкта господарювання – це особливий вид діяльності персоналу підприємства по формуванню і використанню фінансових ресурсів. Фінансова діяльність суб`єкта господарювання повинна бути організована так, щоб рішення, що приймається по управлінню фінансами були найбільш ефективні за наявних обмежень, якими є брак коштів у підприємства та особливості середовища бізнесу.

Управління фінансовою діяльністю - це організація практики вироблення рішень по регулюванню грошових потоків, яка здійснюється відповідно до структури фінансової служби підприємства.

Мета управління фінансовою діяльністю – домогтися оптимальності прийнятих у рамках фінансової діяльності рішень для максимізації грошового потоку підприємства.

Зміст управління фінансовою діяльністю полягає у плануванні і контролі самої фінансової діяльності. Кожне підприємство створює власну регламентовану посадовими інструкціями схему фінансового планування, виконання планів та контролю за їх виконанням. Сучасні підходи до управлінської діяльності показали найбільшу ефективність менеджменту підприємства на основі системи контролінгу.

Фінансова діяльність підприємства передбачає роботу фінансових менеджментів за двома напрямками і саме обсяги роботи за кожним з них впливають на організаційну структуру фінансової служби.

1. Конкретні дії зі щоденного управління коштами в рамках короткострокового планування фінансів (бюджетне планування). Необхідно регулярно забезпечувати підприємство коштами для раціонального оснащення (капітальні вкладення) і нормальної поточної господарської діяльності в необхідний час, із мінімальними витратами та без загрози втрати незалежності підприємства стосовно третіх осіб (кредиторів).

2. Дослідницькі дії з аналізу і підготовки перспективних фінансових рішень для стратегічного планування фінансів.

Організація фінансової діяльності окремого підприємства визначається залежно від таких чинників:

- Визначеного власником ступеня керованості фінансовою діяльністю, тобто до якої міри власники підприємства беруть участь у виробленні фінансових рішень;

- Чисельності керованих напрямів фінансової діяльності ( складу робіт) на підприємстві;

- Виду підприємства (просте або складене) та його організаційної структури, що визначає чисельність фінансових підрозділів та їх функції;

- Масштабу підприємницької діяльності, від якої залежить чисельність працівників, які формують та використовують фінансову інформацію.

Фінансові відносини поділяються на зовнішні і внутрішні.

До зовнішніх фінансових відносин належатьвзаємовідносини:

• між суб’єктами господарюванняу вигляді розрахунків з постачальниками МРТ та покупцями товару;
• з бюджетом- платежі та асигнування;
• з фондамиспеціального призначення - внески і надходження;
• із страховими компаніями- страхові платежі і відшкодування;
• з банками- відкриття рахунків, зберігання коштів, отримання і погашення кредитів;
• з інститутами фінансового ринку- розміщення власних цінних паперів та інвестування тимчасово вільних коштів;
• з галузевими і корпоративними органами- внески у централізовані фонди і надходження з них.

Внутрішні фінансові відносини включають:

• виплату зарплати;
• розподіл доходу підприємства і формування прибутку;
• розподіл чистого прибутку та його використання;
• формування та використання амортизаційних відрахувань;
• утворення та використання фондів підприємств.

Фінансова діяльність підприємств може бути організована трьома методами :
1.Комерційний розрахунок.
2.Неприбуткова діяльність.
3. Кошторисне фінансування.

Основним методом фінансової діяльності виступає комерційний розрахунок. При ньому фінансова діяльність будується за такою схемою:

↕ ↓

Визначну роль у формуванні фінансових ресурсів при цьому методі відіграють власні кошти, котрі покривають як значну частину витрат, так і виступають забезпеченням отриманих кредитів. Бюджетні асигнування і надходження з цільових та централізованих фондів виконують допоміжну роль. Метою діяльності виступає отримання прибутку.

Комерційний розрахунок засновуються на таких принципах:

1. Господарська і юридична самостійність. Проявляється у можливості прийняття самостійних рішень з питань виробничої та господарської діяльності; наявність юридичної адреси, поточного рахунку в банку, самостійність балансу.
2. Самоокупність — покриття витрат з простого відтворення виробництва за рахунок отриманих доходів..
3. Прибутковість— покриття витрат з простого відтворення + формування прибутку.
4. Самофінансування — покриття за рахунок отриманого прибутку витрат на просте відтворення, дебіторської заборгованості, кредитів і відсотків на них.
5. Фінансова відповідальність за результати діяльності, своєчасне виконання зобов'язань, сплату податків.
Неприбуткова діяльність вцілому організовані на такій же основі, як і комерційний розрахунок за такою схемою:

Специфічною ознакою формування фінансових ресурсів є те, що досить часто воно здійснюється за рахунок спонсорських та інших надходжень, насамперед від засновників. Цей метод організації фінансової діяльності не передбачає принципу прибутковості. Головна мета функціонування неприбуткових підприємств, організацій та установ – забезпечення певних потреб суспільства (освіта, охорона здоров'я, культура, наука), а не отримання прибутку.
Неприбуткова діяльність заснована на таких принципах:

1. Господарська і юридична самостійність, що має певні обмеження:
— з боку замовників, які визначають характер і напрями діяльності;
— з боку держави, що регламентує рівень витрат;
2. Самоокупність;
3. Фінансова відповідальність.

Кошторисне фінансування полягає у забезпеченні витрат за рахунок зовнішнього фінансування. Воно здійснюється за такою схемою:

Кошторисне фінансування може здійснюватися за двома напрямами: з бюджету і з централізованих фондів корпоративних об`єднань чи фондів підприємств. Установи, які фінансуються з бюджету на основі кошторису, називаються бюджетними. На внутрішньому кошторисному фінансуванні перебувають обособлені підрозділи підприємств і організацій, як правило, соціального призначення.

Кошторисне фінансування здійснюється за такими принципами:

1. Плановість (фінансування здійснюється на підставі й у межах установленого плану. Плановим документом виступає кошторис (звідси і назва методу). Кошторис – це документ, в якому розраховані й затверджені планові витрати на відповідний плановий період чи відповідні заходи)

2. Цільовий характер (виділені кошти можуть бути спрямовані тільки на цілі, передбачені кошторисом)

3.Виділенні коштів залежно від фактичних показників діяльності установи (фінансування здійснюється за кошторисом, однак, виходячи не з планових, а із фактичних значень оперативно-сітьових показників. Фінансування, таким чином, здійснюється не автоматично за планом, а виходячи з реальних потреб)

4. Підзвітність (встановлення звітності організацій і установ, що перебувають на кошторисному фінансуванні, перед фінансуючими організаціями. При цьому встановлена відповідальність за порушення принципів і правил кошторисного фінансування)

Читайте також:

1. Аналіз факторів, що впливають на цінову політику.
2. Валютно-фінансова інтеграція в Європі: історичні, економічні та інституційні засади
3. Види виробничої потужності, чинники, що її визначають, послідовність розрахунків
4. Внутрішня фінансова структура об'єднань підприємств
5. Вплив на державну фінансову безпеку чинників грошово-кредитної політики
6. Головні чинники, що зумовили процес перебудови
7. Грошово-кредитна політика, її цілі та інструменти
8. Грошово-кредитна політика, її цілі та інструменти
9. Державна регіональна фінансова політика: сутність
10. Економічні фактори, що впливають на платіжний баланс держави
11. Електричні травми. Чинники, що впливають на наслідки ураження електричним струмом.
12. ЕТАП 2 ОЦІНКА ФАКТОРІВ, ЩО ВПЛИВАЮТЬ НА КОМПЛЕКС ПРОСУВАННЯ

Переглядів: 3057