• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Об’єкти природно-заповідного фонду України.

ПРИНЦИПИ ЗБЕРЕЖЕННЯ БІОРІЗНОМАНІТТЯ

При розгляді проблем збереження біорізноманіття потрібно враховувати, що органічний світ на Землі складається з окремих комплексних утворень різного рівня. Для кожного ієрархічного рівня існують свої специфічні проблеми, вирішення яких ґрунтується на певних принципах.

Популяційно-видовий рівень. Принципи:

• збереження і відновлення чисельності та ареалів видів та їх природних популяцій, достатніх для їхнього стабільного існування і розвитку;
• збереження внутрішньопопуляційного генетичного різноманіття та генетичної унікальності видів та їх природних популяцій;
• збереження різноманіття структури популяції (статевої, вікової, соціальної);
• збереження різноманіття популяцій, внутрішньовидових форм (рас, екологічних форм, підвидів та ін.);
• збереження середовища існування – типового для окремих популяцій.

Екосистемний рівень. Принципи:

• збереження та відновлення рослинних і тваринних угруповань;
• підтримання природних процесів формування складу і структури цих угруповань;
• збереження та відтворення природних екосистем;
• збереження різноманіття екосистем;
• збереження абіотичного середовища (абіотичних компонентів екосистем).

Біосферний рівень. Принципи:

• збереження територіальних комплексів екосистем – біомів;
• збереження глобальної екосистеми – біосфери;
• збереження глобального видового різноманіття;
• збереження генофонду рослинного і тваринного світу – генетичної пам’яті розвитку життя на Землі.

1. ОСНОВНІ МЕТОДИ ЗБЕРЕЖЕННЯ БІОРІЗНОМАНІТТЯ

Сучасні методи збереження біорізноманіття:

• створення заповідних об’єктів;
• створення Червоної та Зеленої книг;
• міжнародне співробітництво в питаннях збереження біорізноманіття;
• національні програми збереження біорізноманіття;
• створення екомережі;
• розвиток природоохоронних технологій в промисловості, сільському господарстві та рибному промислі;
• боротьба з браконьєрством;
• розвиток екотуризму.

До природно-заповідного фонду України відносять:

1) природні заповідники (17)

2) біосферні заповідники (4)

3) національні природні парки (40)

4) регіональні ландшафтні парки

5) заказники

6) пам'ятки природи

7) заповідні урочища

8) ботанічні сади

9) дендрологічні парки

10) зоологічні парки

11) парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва.

Природні заповідники - науково-дослідні установи, в яких охороняються типові або унікальні для даної території чи акваторії природні комплекси (ПК). Вони повністю виключені з господарського використання, основним їх завданням є збереження ПК, вивчення стану їх компонентів, протікання природних процесів і явищ, спостереження за станом навколишнього природного середовища, розробка рекомендацій з охорони природи,поширенняприродоохоронних знань, екологічного і естетичного виховання громадян.

Природні заповідники України:

1) Кримський, 2) Канівський, 3) Український степовий, 4)Луганський, 5) Поліський, 6) Ялтинський гірсько-лісовий, 7) Мис Мартьян, 8) Карадазький, 9) Дунайські плавні, 10) Розточчя, 11) Медобори, 12) Дніпровсько-Орільський, 13) Єланецький степ, 14) Горгани, 15) Казантипський, 16) Опукський, 17) Рівненський.

Біосферні заповідники - це природоохоронні науково-дослідні установи міжнародного значення. Вони створені для збереження в природному стані типових ПК біосфери, вивчення навколишнього природного середовища, його змін під дією антропогенних чинників.

На їхній території виділяють функціональні зони:

1) Заповідна - для збереження і відновлення найбільш цінних природних та мінімально порушених антропогенними чинниками ПК, генофонду рослинності і тваринного світу.

2) Буферна - виділяється з метою запобігання негативного впливу на заповідну зону господарської діяльності на прилеглих територіях.

3) Антропогенних ландшафтів — об'єднує території із земле-, лісо-водокористуванням, поселеннями, рекреацією та іншими видами господарської діяльності.

Біосферні заповідники України:

1) Асканія-Нова, 2) Чорноморський, 3) Карпатський, 4) Дунайський.

Заказники - природні території (чи акваторії), в яких збереглися і охороняються окремі ПК, або їх компоненти (види та ін.). Наприклад: орнітологічний заказник – охорона птахів, заказник «Білосніжний» в урочищі Холодний Яр – охорона підсніжника.

Перелік рослин і тварин, що потребують охорони, наводять в так званих Червоних книгах.

Червона книга – це офіційний документ, що містить регулярно поновлювані дані про стан та розповсюдження рідкісних і тих, що знаходяться під загрозою зникнення, видів рослин і тварин.

У 1949 р. Міжнародний союз охорони природи (МСОП) створив Комісію з виживання видів, відому також як Комісія з рідкісних і зникаючих видів. Головною метою своєї діяльності Комісія визначила створення світового анотованого списку (кадастру) тварин, яким загрожує зникнення. Англійський орнітолог і художник-натураліст Сер Пітер Скотт, голова Комісії з 1963 по 1980 роки, запропонував назвати цей список Червоною книгою (Red Data Book), оскільки червоний колір є символом небезпеки.

Перше видання Червоної книги МСОП з’явилося у 1963 році. Книжка мала вигляд перекидного календаря, кожен листок якого міг бути замінений новим. Червона книга розсилалася державним діячам і відомим вченим. Коли з’являлася нова інформація, адресатам надсилалися нові листки замість застарілих.

Червона книга України є основним державним документом, який містить перелік рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу в межах території України, її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, а також узагальнені відомості про сучасний стан цих видів тваринного і рослинного світу та заходи щодо їх збереження і відтворення. Перше видання Червоної книги України вийшло у 1980 році.

Зелена книга України – офіційний державний документ, в якому зведено відомості про сучасний стан рідкісних рослинних угруповань, угруповань, які перебувають під загрозою зникнення, і типових природних рослинних угруповань, що підлягають охороні. Зелена книга є основою для розробки охоронних заходів щодо збереження, відтворення та використання занесених до неї природних рослинних угруповань.

Найбільша частка заповідності припадає на західні та північно-західні області України, де ще збереглися достатні площі природної рослинності. Найнижчий цей показник в областях з високою розораністю: Вінницькій, Дніпропетровській, Кіровоградській, Київській.

Міжнародне співробітництво в питаннях збереження біорізноманіття

Природні ресурси, якими володіє та чи інша країна, рідко знаходяться в межах кордонів цієї країни. Зокрема, біорізноманіття завжди має регіональний характер, а в деяких питаннях – глобальний. Великомасштабні екологічні та біогеографічні зміни спонукають до міжнародного співробітництва у сфері природоохоронної діяльності.

Першою міжнародною угодою зі збереження біорізноманіття можна вважати Міжнародну конвенцію з охорони птахів, яка була підписана низкою країн у 1902 р. в Парижі. У 1948 р. був утворений Міжнародний союз охорони природи, а в 1949 р. – спеціальна громадська Комісія з рідкісних видів.

Зараз існує кілька груп організацій, які займаються питаннями охорони довкілля. По-перше – це організації системи ООН (ЮНЕП, ЮНЕСКО), по-друге – це різноманітні міжурядові та неурядові організації (МСОП, Фонд дикої природи, Грінпіс), по-третє – наукові та учбові заклади, які займаються дослідженням окремих проблем.

Зараз Україна є стороною понад 50 міжнародних угод, тією чи іншою мірою спрямованих на збереження біологічного і ландшафтного різноманіття. Найважливіше значення мають Конвенція про біологічне різноманіття (Ріо-де-Жанейро, 1992), Конвенція про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення, головним чином як середовища існування водоплавних птахів (Рамсар, 1971), Конвенція про міжнародну торгівлю видами тваринного світу, що перебувають під загрозою зникнення (Вашингтон, 1973), Конвенція про охорону дикої фауни та флори і природних середовищ в Європі (Берн, 1979) та Конвенція про збереження мігруючих видів диких тварин (Бонн, 1979).

Національні програми збереження біорізноманіття

В Україні розробляються і впроваджуються на національному і регіональному рівнях програми, проекти і плани дій, спрямовані на збереження та відновлення ландшафтного і біологічного різноманіття.

Складовою частиною виконання державної екологічної політики у сфері збереження біорізноманіття є система моніторингу, яка затверджена відповідною постановою Кабінету Міністрів України. У цьому аспекті в межах своєї компетенції державний моніторинг здійснюють Мінприроди (стан наземних та морських екосистем), Національне космічне агентство України (стан лісів), Держкомлісгосп (стан лісів, стан мисливської фауни в лісах), Держкомзем (стан рослинного покриву земель).

Фоновий моніторинг, що включає спостереження за біотою, здійснюється у природних і біосферних заповідниках та на інших територіях, що охороняються.

Програми охорони і відновлення окремих видів

Спеціальною формою охорони видів є реакліматизація (репатріація) – переселення видів на ті території, де вони жили раніше, але потім були знищені. Реакліматизація найбільш актуальна для видів, занесених до Червоної книги, а також для видів, ареал і чисельність яких значно скоротилися останнім часом. Прикладом успішної реакліматизації є відновлення популяцій бобрів на території України. У період з 1973 р. в США, Австралії та Канаді було проведено переселення 93 видів тварин у нові місця.

Для відновлення природних та порушених екосистем і відновлення чисельності популяцій інколи буває достатньо вселити в необхідний регіон невелику кількість особин, які вже досягли статевої зрілості. Це дозволяє успішно подолати поріг критичної чисельності популяції. Для збереження генофонду рідкісних видів, занесених до Червоної книги, та отримання необхідної для розселення кількості особин використовують спеціальні розплідники, зоопарки та ботсади. У світі накопичений великий досвід з розведення окремих видів у неволі.

Створення екомережі

Екологічна мережа – єдина територіальна система, яка утворюється з метою поліпшення умов для формування та відновлення довкілля, підвищення природно-ресурсного потенціалу певної території, збереження ландшафтного та біологічного різноманіття, місць оселення та зростання цінних видів тваринного і рослинного світу, генетичного фонду, шляхів міграції тварин через поєднання територій та об'єктів природно-заповідного фонду, а також інших територій, які мають особливу цінність для охорони навколишнього природного середовища.

Екомережа має такі складові:

• природні ядра, або ключові території, завданням яких є збереження ландшафтних систем (екосистем);
• екокоридори, або сполучні території між природними ядрами, завданням яких є забезпечення міграції видів;
• відновлювальні райони, які сприяють відновленню окремих елементів чи компонентів екосистем, або ж повному їх відновленню після глибокої екологічної депресії;
• буферні зони, головною функцією яких є захист екомережі від негативного впливу зовнішніх чинників.

Створення регіональної екологічної мережі дасть змогу об’єднати у цілісну систему зЕмлі природно-заповідного фонду, інші природні та напівприродні території. Цей метод особливо важливий в місцях з високою інтенсивністю ведення господарської діяльності. Екомережа сприятиме розв’язанню таких завдань в галузі охорони та відтворення земельних ресурсів, як скорочення площі сільськогосподарських угідь та зменшення ступеню їх розораності, удосконалення структури сільськогосподарських угідь та їх збагачення природними компонентами, обмеження інтенсивного використання екологічно вразливих земель.

Екомережа України має об’єднати крупні природоохоронні території екологічними коридорами з метою утворення єдиної системи.

Розвиток природоохоронних технологій

Основні напрямки розвитку природоохоронних технологій:

• у промисловості:
• розвиток маловідходних технологій;
• зниження енергоємності;
• безпечна переробка екологічно небезпечних відходів;
• у будівництві:
• будівництво очисних споруд в місцях проведення будівельних робіт;
• повна утилізація будівельного сміття;
• рекультивація земель після закінчення будівництва;
• проектування інженерних споруд (гідроспоруди, дороги, нафтопроводи тощо) з урахуванням необхідності запобігання загибелі тварин, збереження місць гніздування та шляхів міграцій тощо;
• при видобуванні корисних копалин:
• використання технологій, які б запобігали хімічному отруєнню довкілля;
• рекультивація земель після закінчення видобування корисних копалин;
• у сільському господарстві:
• зменшення використання пестицидів завдяки впровадженню культур, стійких до шкідників;
• запровадження технологій, які б запобігали загибелі тварин при проведенні сільськогосподарських робіт;
• застосування біотехнологій;
• при веденні лісового господарства:
• вибіркова рубка лісу;
• забезпечення в лісі навесні охоронного режиму;
• обмеження застосування важкої техніки при лісозаготівлі;
• насадження нових лісових масивів (з урахуванням видового різноманіття).
• в рибному господарстві:
• створення на річках рибоходів та рибопідйомників в місцях розташування гребель;
• створення риборозплідників та заводів із штучного запліднення риб.

Боротьба з браконьєрством

Боротьбу з браконьєрством потрібно вести комплексно. Крім застосування природоохоронного законодавства та активізації діяльності природоохоронних структур необхідно приділяти увагу природоохоронній пропаганді серед населення, застосовувати спеціальні природоохоронні освітні та виховні програми.

Цікавим є міжнародний досвід боротьби з браконьєрством. Так, наприклад, в Індії в роги носорогів вживлюють мініатюрні радіопередавачі, які дозволяють виявляти місцезнаходження браконьєрів. А в Намібії єгері спилюють роги носорогам, що не завдає їм шкоди, але вберігає від уваги браконьєрів.

Згідно з ст. 248 Кримінального кодексу України, незаконне полювання карається штрафом до ста неоподаткованих мінімумів доходів громадян або тюремним строком до трьох років. В деяких випадках порушника можуть посадити в тюрму строком на 5 років.

Розвиток екотуризму

Екотуризм як явище виникло внаслідок активізації екологічних рухів громадськості у 70-ті роки ХХ ст. З часом проста ідея відповідального відпочинку людини на природі переросла у глобальну концепцію із залученням населення цілих регіонів і країн, політиків, туристичної індустрії тощо. Сучасні можливості екотуризму розглядаються як альтернатива традиційним галузям промисловості, сільського та лісового господарства. Для багатьох країн (Коста-Ріка, Еквадор, Непал, Кенія та ін.) цей напрямок є основою національних економік.

Захоплення туристів ідеєю гармонійного співіснування з довкіллям, перемежоване із зацікавленістю історичними, культурними, природними особливостями територій дозволяє вирішити ряд важливих завдань. З одного боку, це призводить до залучення інвестицій, розбудови місцевої інфраструктури та розвитку «депресивних» регіонів. З іншого – робиться акцент на унікальності природних об’єктів місцевих екосистем, що дозволяє реалізовувати програми із збереження їх біологічного різноманіття.

Екотуризм, який ще інколи називають „м’яким туризмом”, має відносно слабкий негативний вплив на довкілля. Правила поведінки туристів під час подорожей досить жорсткі, завдяки чому екотуризм не впливає на звичайну поведінку тварин та стан рослинних угруповань.

Читайте також:

1. А/. Верховна Рада України.
2. Актуальні проблеми економічної безпеки України.
3. Алгоритм формування статутного фонду банку
4. Аналіз використання фонду робочого часу.
5. Аналіз фонду заробітної плати.
6. Архаїчні культури на території України. Трипільська культура та її здобутки.
7. Б/. Президент України.
8. Банківська система України. Правовий статус Національного Банку України
9. Боротьба українських козаків проти турецько-татарської агресії. П.Сагайдачний - видатний військовий та політичний діяч України.
10. Бюджет розвитку місцевих бюджетів є складовою спеціального фонду місцевих бюджетів.
11. Бюджетна система України.
12. Бюджетне повноваження Державного казначейства України.

Переглядів: 2837