Мистецтво та ідеологія і проблема свободи митця

Суспільні процеси новітніх часів з особливою гостротою поставили й проблему співвідношення мистецтва і ідеології. Мистецтво як феномен естетичний має величезний потенціал соціального впливу. Тож політико-ідеологічні системи зазвичай прагнуть придушити свободу художнього виразу, підпорядкувати його відповідним політичним настановам, диктуючи його творцям відповідні соціальні замовлення[16]. Прикладом такої ситуації є становище мистецтва в тоталітарних суспільствах: тут про ідейно-художню свободу творчості годі й говорити, або точніше будь-які вияви такої свободи підлягають жорсткому придушенню. Згадаймо про долю сотень митців, чия художньо-світоглядна настанова не збігалася з офіційною, наприклад, радянською… Їх не лише позбавляли можливості творити, а нерідко піддавали фізичним утискам або й знищували.

З іншого боку, мистецтво не може бути осторонь соціальних процесів, не може не зважати на моральні проблеми суспільства. Демократизація мистецтва передусім означає свободу від ідеологічно-бюрократичних перепон, цензури, але не від мірил високого смаку, не від моральності, совісті, не від обов’язку бути чинником розвитку й вдосконалення суспільства, ушляхетнення й вивільнення особистості.Завершуючи ці міркування, звернімо увагу на думку Й. Бродського, висловлену в його Нобелівській лекції. Бодай уже через те, наголошував поет, що насущним хлібом літератури [у цьому контексті ─ мистецтва загалом] є саме людська різноманітність і несталість, вона, література виявляється надійною протиотрутою щодо будь-яких спроб тотального, масового підходу до “розв’язання” проблем людського існування. Як система морального страхування, справжнє мистецтво набагато ефективніше за ту чи ту систему вірування або ідеологічну доктрину.

Підсумовуючи тему, зазначимо, що предметом мистецтва є людина в її взаєминах зі світом, причому розглядається вона не фрагментарно, а цілісно, у синтезі всіх її життєво-духовних вимірів. Мистецтво має: 1)особливі мислення й мову (настанова на образність на відміну від узагальнених категорій і понять науки); 2) особливий спосіб узагальнення (загальне виражається через індивідуально-окреме, а не навпаки); 3) спирається на художній вимисел; 4) передбачає особистісний спосіб вираження (на відміну від безособового стилю науки); 5) передбачає підвищену роль форми; 6) освоює непідвладні науці закономірності людського життя ─ так звані “закони серця”. Звісно ж, мистецтво не є лише діяльністю, спрямованою на здобуття естетичних переживань, естетичної насолоди. Воно також є способом світоосягнення. Мистецький зміст в певних істотних аспектах є альтернативою істині і житейсько-буденній, і науковій: буденність і наука нерідко відчужують людину від самої себе, раз-по-раз розчаровуючи у сподіваннях на їхню могутність. А засобами мистецтва людина завжди наближається до себе. Тож, вочевидь, Ф. Ніцше мав резони стверджувати: маємо мистецтво, щоб не згинути від істини.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Логіка історії (історіософія) художньої культури	\|	Звісно ж, це забезпечує величезні можливості людського самопізнання, осягнення таких суто людських вимірів буття, як спілкування, моральність, творчість тощо.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.