Механізм надання послуг по перейняттю ризику

Види хеджування ризику

Перш ніж вирішити, чи варто використовувати механізм хеджування, кожне підприємство повинне визначити джерела і величину ризику, якому воно піддається. Підприємницька діяльність пов'язана з різними видами ризиків, і далеко не усі з них можна страхувати за допомогою операції хеджування. У цьому питанні при розгляді операцій хеджування хеджер прагне усунути або контролювати насамперед ризик, пов'язаний з несприятливою зміною цін. Такий ризик називається ціновим і існує в силу невизначеності майбутнього рівня ціни.

По техніці здійснення операцій розрізняють два види хеджування:

короткий хедж — продаж ф'ючерсних контрактів;

довгий хедж — покупка ф'ючерсних контрактів.

Хеджування продажем — це використання короткої позиції на ф'ючерсному ринку кимось, хто має довгу позицію на наявному ринку. Короткий хедж відбувається, коли фірма, що володіє наявним товаром або планує купити чи зробити його, продає ф'ючерсні контракти для хеджування своєї наявної продукції. Цей вид хеджування використовується для захисту вартості наявної продукції проти падіння наявних цін. Його застосовують продавці реальних товарів для страхування від падіння цін на цей товар. Цей метод може використовуватися також для захисту запасів товарів або фінансових інструментів, не покритих форвардними угодами. Нарешті, короткий хедж використовується для захисту цін майбутньої продукції або форвардних угод про закупівлю.

Короткий хедж починається продажем ф'ючерсного контракту і завершується його покупкою. Як тільки коротка позиція відкрита, очікується, що падіння (зростання) вартості наявної позиції буде цілком або частково компенсовано прибутком (збитком) по короткій ф'ючерсній позиції.

Хеджування покупкою являє собою покупку ф'ючерсного контракту ким-небудь, що має коротку позицію на готівковому ринку. Результатом довгого хеджа є фіксація ціни закупівлі товару. Довгий хедж використовується також для захисту від ризиків, що виникають при форвардних продажах за фіксованими цінами. Він може також використовуватися для захисту від росту цін на сировину, що використовується у виробництві продукту зі стабільною ціною.

Цей вид хеджування часто використовують посередницькі фірми, що мають замовлення на закупівлю товару в майбутньому, а також компанії - переробники.

Страховик (цедент, перестрахувальник), який уклав з перестраховиком договір про перестрахування, залишається відповідальним перед страхувальником у повному обсязі згідно з договором страхування.

При настанні страхового випадку перестраховик несе відповідальність згідно з узятими на себе зобов'язаннями з перестрахування. Відносини страховиків із перестрахування регулюються договорами, що укладаються між ними.

Ризик, прийнятий перестраховиком від перестрахувальника, може бути знову переданий у певній частині іншому перестраховику. Цей процес називають ретроцесією. Сторону, що передає непрямий ризик, називають ретроцедентом, а сторону, що бере на себе такий ризик, —ретроцесіонарієм. У результаті перестрахування (цесії) та ретроцесії відбувається поділ ризиків, відповідальність розподіляється між багатьма страховиками як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку. Шляхом ретроцесії частина ризиків може бути знову передана прямому страховикові (цедентові). Щоб уникнути такої кумуляції збитків, у договорі перестрахування можна зробити відповідне застереження.

Слід відмітити, що як у страхових, так і в перестрахувальних операціях іноді потрібні посередники. Необхідність використання послуг брокера зумовлена специфікою ризиків у перестрахуванні: рідкісність ризиків, їх висока вартість, потреба в розміщенні на спеціалізованих ринках. Брокер готує всю потрібну інформацію для пропозиції і розміщує її оптимальним способом. Після розміщення пропозиції брокер готує перестраховувальний договір. А після його підписання забезпечує необхідний документообіг. Брокер отримує комісію, що варіюється, як правило, від 10 до 15 % нетто-премії.

Оскільки у природі страхування і перестрахування є багато спільного (розподіл ризику між зацікавленими сторонами договору страхування або перестрахування; схожість між страховиком, котрий передає ризик перестраховикові, і страхувальником, котрий передає ризик страховій компанії), то при проведенні перестрахувальних операцій спираються на ті самі принципи, що й при страхуванні, зокрема: принцип страхового інтересу; принцип відшкодування збитків; принцип найвищої сумлінності.

У разі купівлі в перестраховика захисту (гарантії від збитків) страховик передає йому частину ризику, а також і частину премії. Але за організацію прийому ризику на страхування страховик має право на отримання комісійної винагороди, або комісії з премії. Отже, комісія — це узгоджена частина понесених цедентом витрат з укладання договорів страхування.

Існують такі види комісій:

Оригінальна комісія — відрахування з премії на користь цедента. Виплачується в перестраховувальній цесії.

Перестраховувальна комісія — відрахування з премії на користь ретроцедента. Використовується при ретроцесії.

Брокерська комісія — відрахування з премії на користь брокера. Покриває витрати, пов'язані з розміщенням перестраховувального договору, і враховує прибуток по цьому розміщенню.

Страховик (цедент) має також право на тантьєму— відрахування з прибутку перестраховика, який він може отримати за результатами проходження договору перестрахування. Тантьєма виплачується щороку із суми чистого прибутку, який отримує перестраховувальна компанія. Це форма заохочення перестраховиком перестрахувальника щодо наданої участі в договорі перестрахування, сумлінності та обачного ведення справи.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Хеджування ризику як вид фінансової послуги	\|	Загальна характеристика інфраструктури ринку фінансових послуг

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.018 сек.