Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Модель грошового обороту. Грошові потоки та їх балансування

 

Модель кругообігу доходів і продуктів описує потік товарів та послуг, якими обмінюються сімейні господарства і фірми, збалансований контрпотоком грошових платежів, що здійснюються при цьому обміні. Дана модель складніша, якщо до її елементів включити міжнародні зв'язки (імпорт-експорт товарів, позики, кредити, міжнародні закупки).

Розглянемо простий приклад грошового кругообігу.

Сімейні господарства, які безпосередньо чи опосередковано (через торгово-промислові корпорації, що знаходяться в їх власності) володіють всіма економічними ресурсами, постачають ці ресурси підприємствам. Підприємства мають попит на ресурси, оскільки останні є засобами, за допомогою яких фірми виробляють товари та послуги. Взаємодія попиту та пропозиції великої кількості людських та матеріальних ресурсів встановлює ціну на кожний з них. Платежі, які здійснюють підприємства, купуючи ресурси, представляють собою витрати цих підприємств, але одночасно вони відображають потоки заробітної плати, ренти, відсотків і прибутків сімейним господарствам від продажу ресурсів.

Грошовий дохід, одержаний сімейними господарствами від продажу ресурсів, не має реальної цінності. В процесі витрачання грошової о доходу сімейні господарства виражають свій попит на велику кількість товарів та послуг на ринку продуктів. Одночасно підприємства поєднують придбані ними ресурси для виробництва та пропозиції товарів та послуг на тих же ринках. Взаємодія цих рішень про попит та пропозицію і визначають ціни продуктів. З точки зору підприємств потік розрахунків за товари і послуги утворює виручку, чи доходи від продажу товарів та послуг.

Модель кругообігу демонструє складне, взаємопов'язане переплетення процесів прийняття рішень і економічної діяльності. Слід звернути увагу на те, що сімейні господарства і підприємства виступають на обох основних ринках, але в кожному випадку на протилежних сторонах. На ресурсному ринку підприємства виступають як покупці, тобто на стороні попиту, а сімейні господарства, як власники ресурсів та постачальники. На ринку продуктів вони міняються позиціями. Разом з тим кожний з цих економічних суб'єктів і купує і продає.

Коли до кругообігу додаються заощадження та інвестиції, виникають два шляхи, по яких кошти можуть переміщуватися від сімейних господарств до ринків продуктів. Один шлях – прямий, що здійснюється за допомогою затрат на придбання. Другий шлях -непрямий, коли кошти рухаються через фінансові ринки, збереження та інвестиції.

Оскільки більшість заощаджень здійснюють сімейні господарства, а більшість інвестицій здійснюється фірмами, то необхідний певний набір механізмів, який би приводив в рух потоки грошових коштів від перших до других. Саме ці механізми створюються завдяки функціонуванню фінансових ринків.

Фінансові ринки складаються з безлічі різних "каналів", по яких грошові кошти "протікають" від власників заощаджень до позичальників. Ці канали можна поділити на дві основні групи. До першої відносяться канали прямого фінансування, тобто такі канали, по яких кошти переміщуються безпосередньо від власників збережень до позичальників. Можна виділити дві підгрупи прямого фінансування: капітальне фінансування та фінансування шляхом одержання позик.

Капітальним фінансуванням називається угода, за якою фірма одержує грошові кошти для здійснення інвестицій в обмін на надання права пайової участі у власності фірми. Наприклад, продаж підприємствами звичайних акцій. Інша підгрупа методів прямого фінансування – це фінансування шляхом одержання позик. До цієї категорії відноситься будь-яка угода, відповідно до якої фірма одержує грошові кошти для здійснення інвестицій в обмін на зобов'язання сплатити ці кошти в майбутньому з визначеним відсотком, права на частку власності кредитор не одержує. В цьому випадку широко відомий приклад: продаж облігацій, що представляють собою зобов'язання сплатити борг протягом визначеного терміну з відсотками, при цьому зробити це у відповідності до раніше обговореного графіка. Звичайні акції, облігації, а також деякі інші фінансові інструменти називають цінними паперами.

Друга група каналів фінансового ринку – це канали непрямого фінансування. При непрямому фінансуванні кошти переміщуються від сімейних господарств до фірм, проходячи через особливі інститути, до яких відносять, банки, різні фонди, страхові компанії тощо. Ці організації називаються фінансовими посередниками.

Значну роль в кругообігу продуктів і доходів відіграє державний сектор в двох напрямках.

Перший – зв'язок через так звані чисті податки, які рухаються від сімейних господарств до уряду. Другий – державні закупки, в результаті яких кошти переміщуються від уряду на ринки продуктів. Якщо державні закупки перевищують по величині чисті податки (тобто виникає бюджетний дефіцит), то уряд змушений брати позики на фінансових ринках. Така ситуація представлена на рисунку. Якщо чисті податки по величині перевищують державні закупки, то обсяг платежів уряду протягом минулих років буде перевищувати обсяг нових позик: в результаті утворюється чистий потік коштів від уряду до фінансових ринків (цей випадок не показаний на рисунку).

Слід звернути увагу, що тут не показаний прямий потік податків, що сплачуються підприємствами (надходження до бюджету), хоча на практиці фірми сплачують податок на прибуток, а також цілий ряд інших податків.

Ще один вид зв'язку держави в особі уряду з економічною системою –державні позики, що здійснюються на фінансових ринках. Державні видатки не завжди врівноважуються податковими надходженнями. Створений в результаті бюджетний дефіцит покривається за рахунок позик, що здійснюються на фінансових ринках. Ці позики здійснюються шляхом продажу прав, облігацій та інших цінних паперів як фінансовим посередникам, так і безпосередньо сімейним господарствам.

Можлива ситуація, коли в держбюджеті виникає перевищення податкових надходжень над видатками. Тоді він використовується для погашення зроблених в минулому державних позик. В цьому випадку уряд стає чистим постачальником грошових коштів на фінансові ринки.

Використовуючи зв'язки уряд може здійснювати значний вплив на основні елементи кругообігу доходів та продуктів.

Одним з джерел державного впливу на процес кругообігу е фіскальна політика. Збільшуючи чисті податки, уряд може збільшити і розміри грошових засобів, що вилучаються у сімейних господарств. В свою чергу, сімейні господарства в цій ситуації повинні зменшувати або заощадження, або видатки на споживання, чи проводити як те, так й інше. В будь-якому випадку результатом буде зменшення національного продукту. Зниження чистих податків стимулює як підвищення збережень, так і підвищення рівня споживання, позитивно впливаючи таким чином на збільшення національного продукту.

Заходи, що проводяться в рамках фіскальної політики, можуть також приймати форму зміни обсягів державних закупок. Підвищення державних закупок стимулює підвищення національного продукту, оскільки в результаті цього підвищуються доходи фірм від продажу товарів та послуг державі. Також зростають і доходи сімейних господарств, якщо збільшити зарплату працівників, зайнятих в державному секторі чи за рахунок кількості зайнятих в ньому. Зниження обсягів державних закупок призводить до протилежного ефекту.

Грошовий оборот – це рух грошових коштів в готівковій та безготівковій формах, що обслуговують реалізацію товарів, а також нетоварні платежі в народному господарстві.

Таким чином, грошовий оборот є складовою частиною платіжного обороту, тобто процесу безперервного руху засобів платежу в країні. Грошовий оборот включає в себе грошовий обіг. Обіг грошових знаків передбачає їх постійний перехід від одних фізичних чи юридичних осіб до інших. Безготівкові грошові знаки не знаходяться в обігу, тому що кожна нова угода вимагає нового запису на банківських рахунках. Поняття "грошовий обіг" відноситься тільки до частини грошового обороту – готівково-грошового обороту.

Грошовий оборот складається з окремих каналів руху грошей між:

· центральним банком країни і комерційними банками;

· комерційними банками;

· підприємствами і організаціями;

· банками і господарюючими суб'єктами;

· господарюючими суб'єктами і населенням;

· фінансовими інститутами і населенням.

В залежності від виду відносин, які обслуговує грошовий оборот, його можна поділити на:

• грошово-розрахунковий оборот, який обслуговує розрахунки за товари та послуги і нетоварні зобов'язання юридичних та фізичних осіб;

• грошово-кредитний оборот, який обслуговує кредитні відносини в господарстві;

• грошово-фінансовий оборот, що обслуговує фінансові відносини в господарстві.

Об'єктивною основою грошового обороту є товарне виробництво, при якому товарний світ поділяється на товари та гроші, породжуючи між ними певні протиріччя. За допомогою готівкової та безготівкової форм здійснюється процес обігу товарів, а також рух позикового та фіктивного капіталів. Звідси в залежності від форми функціонування грошей в обороті виділяють готівковий грошовий оборот і безготівковий грошовий оборот.

Готівково-грошовий оборот представляє собою сукупність платежів готівковими коштами, які використовуються при виплаті заробітної плати, пенсій, субсидій. Населення здійснює готівкові платежі при купівлі товарів, оплаті різних видів послуг тощо.

Сімейні господарства виставляють на ринок ресурсів та реалізують трудові, інтелектуальні, сировинні, матеріальні ресурси тощо, за що отримують оплату, яка в сумі своїй буде дорівнювати національному доходу, на схемі відображена як грошовий потік 1. Фірми купують ресурси на ринку ресурсів, в результаті формуються грошовий потік 2 в вигляді плати за ресурси.

Національний доход, отриманий сімейними господарствами, в подальшому розподіляється на декілька окремих грошових потоків . Найбільша його маса направляється на споживання, таким чином формується грошовий потік 3 , затрати на внутрішнє споживання.

Частину національного доходу сімейні господарство витрачують на сплату податків. Слід зауважити, що частина податків повертається до сімейних господарств в вигляді трансфертних платежів (державних пенсій, допомоги малозабезпеченим сім'ям і інше), в результаті формується грошовий потік 4, чисті податки, тобто, загальна сума податків за мінусом трансфертних платежів.

Частина національного доходу залишається в сімейних господарствах і може в вигляді заощаджень направлятися на фінансові ринки, тобто капіталізуватися. Цей грошовий потік відображено на схемі під номером 5, заощадження. Частина коштів повертається в вигляді видатків по вкладах та дивідендів.

Якщо в сімейних господарствах накопичуються тимчасово вільні грошові ресурси, то фірми для розширення виробництва їх, як правило, не вистачає. Таким чином формується грошовий потік 6, інвестиції, в результаті якого фінансові ресурси поступають до фірм і беруть участь в розширенні виробництва. Отримавши інвестиції фірми витрачають їх на купівлю необхідних їм матеріальних цінностей (машин, приладів тощо). Таким чином формується грошовий потік 7, затрати на інвестиції.

Створивши додаткові потужності виробництва за рахунок "затрат на інвестиції" і придбавши необхідні ресурси за рахунок "плати за ресурси", фірми створюють внутрішній національний продукт, який поступає на ринок продуктів на реалізацію. В результаті реалізації фірмами ВНП створюється ще один грошовий потік 8 , затрати на національний продукт (ВНП).

Держава, відображена на схемі як "Уряд", як правило витрачає більше, коштів ніж отримує. Дефіцит грошових ресурсів вона може покрити в результаті запозичення коштів на фінансових ринках. В результаті формується грошовий потік 9, державні позики. Уряд, отримавши податкові кошти та позики, проводить державні закупки на ринку продуктів, сформувавши грошовий потік 10, державні закупки.

Використовуючи свої зв'язки з економічною системою, держава може значно впливати на кругообіг продуктів і доходів. Одним із важелів впливу на процес кругообігу є фіскальна політика, тобто політика яка відноситься до податків та державних затрат. Збільшують чисті податки уряд збільшує розмір коштів, які вилучаються в сімейних господарств. Тим самим спонукає їх зменшувати або затрати на споживання, або заощадження. У всякому разі результатом буде зменшення об'єму національного продукту (ВНП). В свою чергу зменшення податків стимулює ріст заощаджень та споживання і позитивно впливає на ріст національного продукту.

Іншим важливим важелем впливу держави на кругообіг продуктів і доходів є грошово-кредитна політика, тобто вплив на грошову масу в обігу. Уряд через центральний банк впливає на грошову масу в державі. В результаті формуються грошові потоки 11 та 12 відповідно емісія грошей та їх вилучення із обігу. Збільшуючи або зменшуючи кількість грошей в обігу, уряд може регулювати рівень інфляції, швидкість обігу грошей інші показники, які значною мірою впливають на соціально - економічний стан в державі.

Україна - відкрита економічна система. Вона пов’язана з навколишнім світом через експорт, імпорт, а також через рух капіталу.

Частина грошей залишає сферу внутрішнього обороту і виходить на світові ринки. В результаті формується грошовий потік 13, імпорт. Однак зв’язок з зовнішньою економічною системою неминуче приведе і до продажу національних товарів за кордон, в результаті чого формується грошовий потік 14, експорт.

Експортні та імпортні грошові потоки як правило не врівноважуються, що створює певні труднощі в грошовому обороті та в реалізації внутрішнього валового продукту. Для збалансування можливих диспропорцій між імпортом і експортом держава може використати зв’язки з світовими фінансовими ринками. У разі перевищення імпорту над експортом і виникнення від’ємного сальдо платіжного балансу уряд може використати механізми зовнішнього кредитування, залучення коштів через займи, кредити, реалізації фінансових активів. У разі перевищення експорту над імпортом і виникнення позитивного сальдо, уряд може спрямувати частину коштів із внутрішнього на зовнішній ринок через надання позичок іноземним імпортерам та купівлю іноземних фінансових активів. Такі грошові потоки відображені на схемі під номером 15 – рух капіталу.

Таким чином через рух капіталу досягається збалансування грошових потоків які пов’язують національну економіку із світовою і врешті решт забезпечується збалансування двох ключових потоків - національного доходу і національного продукту.

 

Правильна організація обороту готівкових коштів впливає на розмір грошової маси, від неї залежить швидкість обертання грошей, що характеризує стабільність та стійкість грошового обігу.

       
   
Основні елементи грошових потоків
 
 

 
 

       
 
 
   


1. Придбання фірмами ресурсів, запропонованих на ринок сімейними господарствами.
2. Формування грошових доходів сімейних господарств – національний доход
3. Купівля продуктів на внутрішньому ринку
4. Податки
5. Заощадження, що надходять на грошовий ринок
6. Кредити, що одержані фірмами у фінансових посередників
7. Інвестиції на розширення виробництва (купівля необхідних матеріальних цінностей)
8. Мобілізація урядом коштів на грошовому ринку
9. Держзамовлення
10. Купівля продуктів на світовому ринку
11. Продаж продуктів через світовий ринок
12. Продаж матеріальних цінностей через ринок продуктів
13. Надходження тимчасово вільних коштів
14. Розміщення вільних коштів на світовому ринку
15. Емісія додаткової грошової маси
16. Вилучення надлишку грошових коштів

Рис. 1. Схема грошового обороту

 

Сфера використання готівкових грошей в народному господарстві обмежена в порівнянні з безготівковими розрахунками, і в основному їх використовує населення. Разом з тим кожне підприємство та організація без роботи з готівковою грошовою масою теж поки що обійтися не можуть: в першу чергу, це пов'язано з оплатою праці. Крім того, підприємства та організації самостійно можуть реалізовувати свою продукцію і послуги, отримуючи при цьому виручку готівкою. Також в межах встановлених законодавством сум вони можуть використовувати готівкові гроші в розрахунках між собою. Таким чином, в економіці формується готівково-грошовий обіг, який представляє собою розрахунки готівковими грошима.

Оскільки емісійним центром країни є центральний банк, то він за допомогою своїх нормативних документів регулює рух готівкових грошей в країні, а комерційні банки виступають в ролі уповноважених агентів по готівково-грошовому (касовому) обслуговуванню господарюючих суб'єктів.

Згідно з встановленим порядком ведення касових операцій, обов'язковими є наступні основні положення:

- підприємства можуть мати в своїх касах готівкові гроші в межах встановленого банком ліміту, інші гроші повинні зберігатись на рахунках в банках;

- при необхідності виплат готівкою заробітної плати або інших платежів підприємство отримує їх в банку; при цьому готівкові гроші повинні використовуватись суворо за цільовим призначенням;

- підприємства можуть отримувати готівкові кошти при наявності джерела засобів (вільний залишок на рахунку чи отримання кредиту);

- перевищення встановлених лімітів каси допускається тільки в особливих випадках, обумовлених в нормативних документах центрального банку (наприклад, в дні виплати зарплати).

Всі касові операції оформлюються типовими документами. Видача готівкових грошей банком виконується за грошовим чеком стандартної форми. Одразу після відкриття рахунку в банку підприємство оформлює одержання спеціальної чекової книжки, яка складається з декількох десятків чеків. При виникненні необхідності одержання готівкових грошей в банк надається чек, заповнений згідно з правилами, і здійснюється видача готівкових грошей. Чекова книжка складається з двох частин: безпосередньо чеків, які відриваються, заповнюються і здаються в банк та корінців чеків, що залишаються у підприємства для звітності.

Внесення готівкових грошей до банку відбувається з оформленням об'яви на внесок готівкою. Одночасно заповнюється квитанція, відмічена в банку, яка призначена для звітності підприємства.

В сучасних умовах країни з розвинутою ринковою економікою прагнуть до скорочення готівкових грошей в обороті.

В Україні, як і в більшості країн, організацією та регулюванням готівкового обороту займається центральний банк Національний банк України. Готівкові гроші мають значну питому вагу і тому перспективи їх зменшення пов'язані з:

• стабілізацією економіки;

• підвищенням надійності банків і зростанням довіри до них з боку населення;

• розвитком ринку державних цінних паперів, орієнтованих на населення;

• запровадженням високоефективних банківських технологій у галузі розрахунків, зокрема, національної системи електронних масових платежів за допомогою пластикових карток.

Значну частину грошового обороту складають платежі підприємств за товари, роботи, послуги, які здійснюються безготівковим шляхом. Сукупність цих платежів, що здійснюються без використання готівкових грошей, складає безготівковий грошовий оборот.

Безготівкові розрахунки між підприємствами, організаціями, установами можуть класифікуватись за рядом ознак:

• за об'єктом розрахунків або в залежності від призначення платежу (платежі до бюджету, по розрахунках з фондом соціального захисту населення тощо);

• за місцем проведення розрахунків або від характеру економічних зв'язків – внутрішньодержавні чи міждержавні (коли розрахунки здійснюються з контрагентами, які знаходяться на території інших держав);

• за способом платежу:

• гарантовані (що забезпечують гарантію платежу за рахунок депонованих коштів) та негарантовані (які не мають гарантії платежу);

• шляхом списання коштів з рахунку, чи шляхом заліку взаємних вимог;

• з відстрочкою;

• за способом реалізації продукції, товарів, робіт, послуг – прямі .розрахунки (безпосередньо між постачальником та покупцями) та транзитні (з врахуванням проміжних ланок).

В основі організації безготівкових розрахунків лежать наступні принципи:

1) грошові кошти господарюючих суб'єктів підлягають обов'язковому зберіганню на розрахункових, поточних та інших рахунках в установах банків;

2) грошові розрахунки і платежі підприємства здійснюються, головним чином, через установи банків чи інші кредитні установи в безготівковому порядку за документами, передбаченими правилами розрахунків;

3) розрахунки з покупцями за товарно-матеріальні цінності та послуги виконуються після відвантаження товарів або надання послуг, одночасно з ними або ж в порядку попередньої оплати. Платежі здійснюються в порядку, передбаченому умовами реалізації таких товарів;

4) розрахунки за товари та послуги виконуються, як правило, за згодою платника після перевірки виконання постачальником договірних умов;

5) платежі здійснюються лише при наявності достатньої кількості коштів на рахунках платника; за певних умов банк може надати кредит на оплату рахунків постачальників або взяти на себе функцію платника-гаранта (поручителя) на комерційній основі (на прохання кредитоспроможного клієнта);

6) зарахування коштів на рахунок одержувача виконується, як правило, після списання відповідних сум з рахунку платника.

Для зберігання грошових коштів та здійснення безготівкових розрахунків підприємство відкриває в банку розрахунковий або поточний рахунок. Для цього в банк надаються такі документи:

- заява на відкриття рахунку за встановленою формою, підписана керівником та головним бухгалтером;

- засвідчену нотаріально копію свідоцтва про державну реєстрацію;

- засвідчена нотаріально копія зареєстрованого статут;

- копія документу, що підтверджує взяття підприємства на облік податковими органами;

- картка із зразками підписів осіб, яким надано право розпоряджатися рахунком та підписувати розрахунково-касові документи;

- нотаріально засвідчена копія документа про реєстрацію підприємства в органах Пенсійного фонду України.

До основних потоків безготівкових розрахунків з населенням відносяться:

- перерахування грошових коштів (заробітної плати та інших прибутків) з рахунків підприємства на рахунки, відкриті для вкладів в установах банку;

- перерахування страхових сум, пенсій, допомог з рахунків страхових організацій, фонду соціального захисту на рахунки, які відкриті в установах банку;

- перерахування грошових засобів з рахунку одного підприємства (за дорученням бухгалтерії підприємства) на рахунки інших підприємств (торгівельних, комунальних тощо);

• перерахування з рахунків по вкладах на рахунки торгівельних організацій (оплата розрахункових чеків), комунальних закладів (оплата рахунків за комунальні послуги), установ банку (погашення споживчого кредиту), видача позик на споживчі потреби;

• зарахування відсотків на користь клієнтів банку на відповідні рахунки.

Переваги безготівкових розрахунків полягають в наступному:

по-перше, зменшуються затрати праці і відсотки, пов'язані з використанням готівкових грошей (карбування, друк, перевезення, зберігання, сортування);

по-друге, сприяє безперервному кругообігу коштів. Між готівково-грошовим та безготівковим оборотом існує тісна взаємозалежність: гроші постійно переходять із однієї сфери в іншу, змінюючи форму готівкових грошових знаків на депозит в банку, та навпаки. Тому безготівковий платіжний оборот невід'ємний від обігу готівкових грошей і створює разом з ними єдиний грошовий оборот країни.

 

 

2.3. Структура грошового обороту за економічним змістом та формою платіжних засобів.

 

Оскільки всі підприємства і організації повинні обов'язково зберігати свої грошові кошти на рахунках в банках, то на практиці їх взаємовідносин повинні використовуватися певні форми платіжних документів. Вони заповнюються підприємством і служать для банку розпорядженням по списанню чи зарахуванню грошових засобів на рахунок підприємства.

Всі платіжні документи повинні відповідати вимогам встановлених стандартів і мати в обов'язковому порядку наступні реквізити: найменування розрахункового документа; номер, дата, місяць і рік виписки; найменування та номери банків платника і одержувача коштів; номери рахунків платника і одержувача коштів (в банку); найменування платника і одержувача; призначення платежу (крім чеків); сума платежу цифрами та прописом; на першому примірнику розрахункового документа повинні бути підписи керівника підприємства, головного бухгалтера, відбиток печатки.

Відповідно до існуючої в нашій країні практики встановлені такі форми безготівкових розрахунків: платіжними вимогами, платіжними дорученнями, платіжними вимогами-дорученнями, акредитивами, чеками, векселями.

Використання тієї чи іншої форми платіжних документів не залежить від банку, а визначається договором між платником і одержувачем коштів. При виборі тієї чи іншої форми розрахунків підприємства повинні враховувати багато факторів: місце знаходження платника та покупця, швидкість обігу грошових коштів, можливість взаємного контролю, джерела коштів для платежу, гарантію сплати і т.д.

Платіжна вимога – це документ, який містить вимогу одержувача коштів платнику про сплату певної суми грошей через банк.

Платіжне доручення – це документ, який містить наказ платника банку про списання з його рахунку певної суми та перерахування її на рахунок одержувача.

Платіжні доручення зручні при авансовій оплаті за товари, при виконанні платежів до бюджету тощо.

Платіжна вимога-доручення – це комбінований розрахунковий документ, який об'єднує платіжну вимогу і платіжне доручення. Частину документу "платіжна вимога" заповнює одержувач, а другу частину – "доручення" – заповнює платник при згоді на оплату.

Акредитив – це розрахунковий документ, який містить доручення банка платника банку одержувача оплатити товар (послуги) лише при виконанні одержувачем умов, вказаних в акредитиві. Акредитив вигідно використовувати у відносинах з неакуратними платниками.

Розрахунковий чек – документ, який містить доручення чекодавця (платника) банку про перерахування з його рахунку певної суми грошей на рахунок чекодержателя (одержувача) при здачі ним чека в банк.

Одним з методів платежу с залік взаємних (зустрічних) вимог. Сутність його полягає в тому, що взаємні вимоги та зобов'язання боржників і кредиторів погашаються в рівновеликих сумах і лише на різницю між ними виконується платіж.

На основі заліку зустрічних вимог організовані і бартерні операції. Бартерні операції – взаємні товарообмінні операції з передачею права власності на товар (натуральний обмін) без зазначення зовнішньоторгових об'єднань та безгрошових (банківських) розрахунків за поставлений товар.

В результаті розвитку комерційних зв'язків виник спосіб розрахунків на умовах відстрочки платежу з використанням векселів.

Вексель представляє собою цінний папір, який містить зобов'язання – нічим не обумовлену обіцянку векселедавця сплатити певну суму грошових коштів (розрізняють простий – "соло-вексель" та переказний -"трата").

Вексель є формою оформлення комерційного кредиту, який надається в товарній формі продавцями покупцям у вигляді відстрочки сплати боргу за поставлені товари, виконані роботи, надані послуги.

При видачі простого векселя векселедавець зобов'язаний сплатити безпосередньо векселедержателю певну суму. При цьому векселедержатель приймає на себе зобов'язання перед іншою стороною – векселедержателем виплатити певну суму грошей після настання певного строку.

Переказний вексель представляє собою письмову пропозицію векселедавця, звернене до платника, сплатити певну суму векселедержателю. Переказний вексель може бути проданий за допомогою індосаменту (передавального напису). Строк платежу визначається або датою акцепту, або ж датою протесту.

В зв'язку з введенням в господарський обіг векселів банки можуть здійснювати з ними наступні операції: прийняття векселів на інкасо; облік векселів; видачу кредитів під вексельне забезпечення.

Одним з методів розрахунку, який забезпечує постачальнику гарантію платежу, є факторинг.

Факторинг – різновид торгово-комісійних операцій, який поєднується з кредитуванням оборотного капіталу клієнта, що пов'язаний з переуступкою постачальником банку-фактору права на отримання грошей за товари, роботи, послуги.

Факторингові операції виникли на основі комерційного кредиту. Метою факторингу є своєчасне інкасування (передача грошових коштів від платника отримувачу) боргів зменшення втрат від прострочки платежу, попередження появи сумнівних боргів, надання допомоги господарюючим суб'єктам в управлінні кредитом, у веденні бухгалтерського обліку і збільшенні їх обороту і прибутковості. Таким чином, використання факторингу дозволяє пришвидшити оборотність коштів в розрахунках, знизити неплатежі, укріпити фінансовий стан, створити передумови для їх роботи в умовах ринку.

Міжбанківські розрахунки. Від ефективності міжбанківських розрахунків залежить безперервність нормального функціонування економіки.

Банки для здійснення платежів і розрахунково-касового обслуговування клієнтів встановлюють між собою відносини, які одержали назву кореспондентських відносин.

Існує три основні види кореспондентських відносин: між комерційними банками і центральним банком країни; між комерційними банками (в тому числі банками з різних країн); між центральними банками різних держав. Причому якщо два останніх види кореспондентських відносин будуються на добровільних засадах, то відносини між комерційними банками і центральним банком країни носять більш жорсткий, регламентований характер. Кожний комерційний банк, як правило, повинен мати кореспондентський рахунок в якому-небудь відділенні центрального банку.

Кореспондентський рахунок – це рахунок, на якому відображаються розрахунки, які зроблені одним банком по дорученню і за рахунок іншого банку.

Кореспондентські рахунки бувають двох видів: рахунок "ностро" ("наш рахунок у вас") – коли банк відкриває рахунок в банку-кореспонденті; і рахунок "лоро" (ваш рахунок у нас) – коли в даному банку відкриваються рахунки банків-кореспондентів.

Кореспондентські відносини оформлюються укладанням кореспондентського договору (угоди), в якому передбачаються порядок і умови здійснення відповідних банківських операцій. В ході здійснення кореспондентських відносин банки-кореспонденти повідомляють один одного про здійснені операції. Для цього використовують авізо (від італ. "аvvіzо" – повідомляти) – офіційне повідомлення про виконання розрахункових операцій, направлене одним банком іншому.

В авізо, як правило, вказується його номер, дата і характер проведеної операції, сума і номер рахунку, назва платника та одержувача коштів та інші дані. Авізо оформлюється на спеціальних бланках. За способом відправки авізо поділяються на поштові і телеграфні.

Техніка міжбанківських розрахунків розрізняється в залежності від того, який тип кореспондентських відносин використовується – з центральним чи комерційним банком.

Міжбанківські розрахунки через центральний банк. Комерційні банки відкривають рахунки в установах центрального банку – розрахунково-касових центрах (РКЦ). По суті РКЦ – це підрозділ центрального банку, який відповідає за проведення розрахунків між банками. РКЦ створюється в містах, районних центрах.

На коррахунках комерційних банків в РКЦ зберігаються кошти банку; по суті, даний коррахунок виконує ті ж функції, що й розрахунковий рахунок у підприємства, але з врахуванням специфіки діяльності банків.

Розрахунки між самими РКЦ по операціях комерційних банків здійснюються через рахунки міжфілійних оборотів (МФО), для чого кожному РКЦ надається номер по МФО. Засобом міжфіліальних розрахунків і є авізо.

Розрахунки через кореспондентські рахунки, які відкриваються в інших банках. Існує також схема міжбанківських розрахунків "напряму", обминаючи РКЦ. Це так звані прямі кореспондентські відносини, які встановлюються між комерційними банками. У всьому світі цей спосіб розрахунку використовується досить широко. Так, один з найбільших банків Німеччини – "Дойче Банк АГ" – працює через мережу, яка складається з чотирьох тисяч банків-кореспондентів у 184 країнах світу.

В цьому випадку коррахунки ведуться не в РКЦ, а в інших банківських установах. Порядок відкриття і режим функціонування коррахунку визначається за угодою між самими банками. Цим досягається висока оперативність в проведенні розрахунків. Але слід враховувати, що робота в системі прямих кореспондентських відносин вимагає певної кількості вільних ресурсів (підтримка залишку коштів на кореспондентських рахунках).

Слід відмітити, що за системою прямих кореспондентських відносин здійснюється значна кількість міжнародних розрахунків. При цьому банк повинен володіти відповідною ліцензією центрального банку, яка дає право на встановлення прямих кореспондентських відносин із закордонними банками.

 


Читайте також:

  1. G2G-модель електронного уряду
  2. OSI - Базова Еталонна модель взаємодії відкритих систем
  3. Абстрактна модель
  4. Абстрактна модель
  5. Абстрактна модель оптимального планування виробництва
  6. Американська модель соціальної відповідальності
  7. Англійський економіст У. Бріджез пропонує модель організаційних змін за такими напрямками.
  8. Англо-американська модель
  9. Англо-американська модель
  10. Багатомірна лінійна модель регресії.
  11. Багатосегментна модель
  12. Багатоцільова багатокритеріальна модель обґрунтування рішень в полі кількох інформаційних ситуацій




Переглядів: 2580

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Сутність та економічна основа грошового обороту | Маса грошей в обороті. Грошові агрегати та грошова база

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

  

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.036 сек.