Районування України. Загальна характеристика Прикарпатського краю.

Характеристика етнографічних регіонів Прикарпаття: Опілля й Бойківщина

Лекція № 1

(2 год.)

План:

1. Районування України. Загальна характеристика Прикарпатського краю.

2. Етнографічні особливості Опілля та жителів регіону: населення, господарство, традиції та звичаї

3. Етнографічні особливості Бойківщини та жителів регіону: населення, господарство, традиції та звичаї

Культура і побут українців поряд із спільними загальнонаціональними зберігають багато своїх місцевих особливостей. Творення унікальної народно-традиційної в Україні культури тривало протягом багатьох століть. За цей час українці в складних умовах етнічного розчленування і багатовікового поневолення виробили особливу систему звичаїв, вірувань, моральних, правових, естетичних самобутніх форм, які забезпечили життєдіяльність і духовні потреби етносу. Територіально вони ґрунтуються в окремі зони та етнографічні регіони. Причиною побутування таких особливостей є природно-географічні умови, де проживають люди (в степу, горах, лісі, різноманітні кліматичні пояси, а тому неодинакові господарські заняття, спосіб життя та ін.), залишки племінного поділу тисячу років тому, різна історична доля окремих частин нашої Вітчизни, взаємовпливи інших етносів (особливо сусідів та національних меншин, які проживають на українській землі). Внутрішнє етнографічне районування є властивим для кожного народу. Так, у поляків вирізняються мазури, підгаляни, кашуби, краков'яки, у росіян діляться на три великі підрозділи: північне-, середньо- і південноросійські. У французів виділяються бретонці, нормандці, провансальці, в італійців - флорентійці, сіцілійці, генуезці та ін.

Процес районування України, як вважав Анатолій Пономарьов, включав кілька етапів. Перший (УІ-Х ст.) - це формування переважно племінних утворень, зафіксованих у самоназвах населення: поляни, сіверяни, древляни, білі хорвати, уличі, тиверці тощо.

Другий етап (Х-ХІУ ст.) характеризується дробленням Київської Русі на окремі землі і князівства. Основною одиницею районування стала земля - територіально-політичне утворення, яке спочатку підлягало центральній владі, а в подальшому дробилось на незалежні князівства. Деякі з цих князівств навіть були різноетнічни-ми (українські, московські, білоруські). В Україні основними такими землями були Київщина, Чернігівщина, Галичина, Холмщина, Волинь та ін.

Третій етап (ХУ-ХІХст.) пов'язаний із колонізацією окремих частин України сусідніми державами: Великимкнязівством Литовським, Річчю Посполитою, Угорщиною, Росією, Австрією, Румунією тощо. Колонізація не лише роз’єднувала український етнос, але й стримувала його етнокультурну консолідацію, поглиблювала локалізацію культури. На основі наявних етнографічних матеріалів і даних інших українознавчих дисциплін (мовознавства, історії, фольклористики, географії тощо) вченими виділено три просторово обширні регіони України: Південно-східний, Північний (поліський) і Західний.

До Західного обширного регіону належить зона Карпат і Прикарпаття, до якої входить також Івано-Франківщина. В порівнянні з іншими областями тут, мабуть, найбільше збереглися регіональні культурно-побутові особливості. На Прикарпатті знаходяться історико-етнографічні райони Покуття і Опілля, а також гірські етнографічні групи населення бойків і гуцулів. І хоча за останні півстоліття в краї пройшли досить активні нівеляційні процеси, проте й нині виділяються одягом, архітектурою, діалектом бойки і покутя-ни, гуцули й опіляни.

Прикарпатський край багатий своєю матеріальною і духовною культурою. Остання охоплює усі ділянки громадського, родинного і суспільного життя. Складовою частиною її є календарні свята і обряди. Вони народжені аграрним побутовим укладом селян, релігійними уявленнями, багато з яких беруть свій початок від первісної віри в залежність людини від надприродних сил. У календарних святах І обрядах українці розмежування між сезонами. Кожен із них плавно переходив у наступний, утворюючи нескінчений ряд кругообігу природи, чергування періодів праці і відпочинку.

Високим художнім рівнем, поетичністю, багатством ритуальних дійств характерні родин свята і обряди. У календарній і родинній обрядовості гуцулів, бойків, покутян, опілян відобразилась уся історія не лише української, але й архаїчної слов'янської обрядовості - від давніх часів язичництва по сьогоднішній день. Частина з них була насильно викорінена в часи тоталітаризму і тепер поступово відновлюється.

Світоглядні уявлення і вірування населення краю тісно пов'язані насамперед із різноманітною господарською діяльністю і ґрунтуються на спостереженнях за природою та оточуючим середовищем. З них виникли народна астрономія, метеорологія, народна медицина. Дохристиянських часів сягають вірування, пов'язані з надприродними істотами, які нібито здатні своїми діями-завдати шкоди чи допомогти людині. Щоб позбутись або задобрити їх ще й тепер застосовуються різні магічні дії - ворожіння, примовляння, носіння оберегів тощо. Але повернемось до регіональних особливостей краю, зокрема в сфері матеріальної культури.

Отже, Прикарпаття−історичний регіон України. За сучасним трактуванням до Прикарпаття належить більша частина Івано-Франківської області. Це такі райони: Рогатинський, Калуський, Богородчанський, Тлумацький, Городенківський, частина Галицького (м. Галич відноситься до Придністров’я), частина Долинського (м. Болехів належить до Бойківщини). Хоча історично до Прикарпаття також входять Бойківщина, Гуцульщина, Опілля та Покуття.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|	Етнографічні особливості Опілля та жителів регіону: населення, господарство, традиції та звичаї

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.013 сек.