• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Історичний розвиток юриспруденції

Термін «юриспруденція» виник у Стародавньому Римі наприкінці IV — на початку III століття до н.е. (лат. jurisprudentia — знання права) і зараз вживається у значеннях:

· науки про право і державу, тобто юридичної науки, інакше — теоретичної діяльності у галузі права;

· професійної практичної діяльності юриста (суддя, прокурор, слідчий, нотаріус, адвокат тощо).

У мислителів стародавніх часів навколишній світ пізнавав на основі однієї універсальної науки - філософії. У порівнянні з іншими науками (математика, фізика, медицина, логіка), філософія вивчала державну і правову життя суспільства на підставі властивого їй світовідчуття.

Ідея про правовий устрій держави вперше виникла у стародавніх греків. Подання про такий пристрій мало образ поліса у вигляді об'єднання людей, які підпорядковуються єдиному, але справедливого закону. На думку Демокріта, благополуччя людей залежить від державного правління, і доводив, що пристойність має підкорятися закону і розуму.

Виходячи з цього, поступово виникає філософія права, предметом якої стало вивчення державної та правової грані життя суспільства. Можна не сумніватися, що методичною базою юриспруденції стала саме філософія права. Так як філософія права була складовою філософії, вона не відрізнялася від цієї науки ні функціями, ні методами.

Не дивлячись на те, що філософія права докладно вивчає основні філософські вчення в сфері права відомих мислителів з часів античності і до сьогоднішніх днів, вона аналізує підстави юриспруденції, як незалежної науки. Таким чином, і в науковому і в практичному плані юриспруденція ґрунтується на філософських знаннях.

«Юриспруденція» як термін походить із Стародавнього Риму, хоча саме явище юриспруденції виникло на Стародавньому Сході задовго до появи Римської держави.

Елементи юриспруденції виникали у міру розвитку законодавства і правової науки: деякі відомості про право включалися в систему загальної освіти ще в давнину. Спочатку вони супроводжували релігійним знанням і філософії. Наприклад, в Індії право брахманів пов'язувалося з релігійним культом і вивчалося поряд з ним. У Стародавній Греції в школах стоїків навчали судового красномовства.

Перша приватна юридична школа, де вчителі читали лекції, давали відповіді на питання і вели диспути з учнями, була організована Сабіною в I столітті н. е. Також відома школа прокульянців. В IV-V століттях існувало вже кілька таких шкіл з чотирирічним терміном навчання (в Римі, Константинополі, Афінах, Олександрії, Цезареї, Бейруті), де учні вивчали твори відомих римських юристів, перш за все Інституції Гая, а Папініана і Юлія Павла.

В 533 році імператор Юстиніан видав спеціальну конституцію про введення 5-річного курсу навчання з обов'язковим вивченням його Інституцій, Дигест і Кодексу Юстиніана.

Спадкоємцем римської юридичної традиції продовжувала залишатися Візантія.

В арабських країнах панування перейшло до релігійного праву - шаріату, тому правові знання здобувалися з релігійним ісламським навчанням.

Як тільки на Русі в суспільстві стали з'являтися найпростіші правові форми, як звичаї, з'явилися і перші зачатки «юриспруденції» як терміна. У ранньому періоді звичаї представлялися символами. Так, наприклад, в давньоруському праві був поширений символ руки. «Вдарити по руках» - такий вислів позначало укласти угоду.

У Західній Європі в період раннього Середньовіччя спеціальної юридичної освіти не було. У X столітті в Павії заснована школа, де викладалося лангобардське право. В кінці XI століття в Болоньї виникла школа права, пізніше перетворена в Болонський університет, де в середині XII століття навчалося римського права кілька тисяч студентів з різних країн Європи.

У XII-XV століттях у ряді країн Західної Європи виникають університети (Оксфордський, Кембріджський, Паризький, Падуанський та ін), де провідними були юридичні факультети, на яких вивчалося переважно римське право.

У народів Західної Європи юриспруденція стає незмінним супутником культурного розвитку. Поступово розвивається стан юристів в Італії, Англії, Франції та Німеччини зайнято протягом століть теоретичної та практичної розробкою як римського, так і вітчизняного права, а також філософським аналізом доктрин так званого природного права.

Трактати юристів лягають тут в основу законодавчої та судової діяльності; багато хто з них набувають авторитет, рівний законодавчого. Західноєвропейські правники з перших же кроків своєї діяльності ставлять собі чисто практичні завдання, чужі інтересів релігії і політики. Початкові трактати цих юристів є практичними збірками формулярів для укладання юридичних угод і судового процесу.

У XX столітті в розвинених країнах Західної Європи, Північної Америки і низці інших країн юридичну освіту поширилося надзвичайно широко і стало як би традиційним. Це пов'язано з зростанням ролі правового регулювання суспільних відносин в сучасних державах. Деяке скорочення числа студентів-юристів спостерігалося після закінчення Другої світової війни, проте з середини 1950-х років воно знов значно збільшилося.

Як правило, у всіх країнах існують юридичні факультети в університетах, а також окремі юридичні школи, де готують кадри для різних ланок державного управління, адвокатів. Проте юридичну освіту до сих пір не уніфіковано і в кожній країні побудовано по своєму.

У Європі останнім часом спостерігається об'єднання національних систем вищої освіту в єдину зону (Болонський процес), що впливає в тому числі і на організацію юридичної освіти в країнах, що входять в цю зону.

Право - явище складне, багатогранне, має багате понятійне вираз. Наука формує поняття «право», по-перше, в загальносоціальному сенсі (моральне право, право народів), по друге - у спеціально-юридичному сенсі як юридичний інструмент, пов'язаний з державою.

Право в юридичному сенсі - це система загальнообов'язкових, формально певних юридичних норм, встановлюваних і забезпечуваних державою і спрямованих на врегулювання суспільних відносин.

Право являє собою систему, тобто складається з частин, що іменуються галузями, інститутами права. До великих галузей права належать:

· конституційне,

· адміністративне,

· цивільне,

· трудове,

· кримінальне,

· кримінально-процесуальне,

· цивільно-процессульне.

Галузі права відрізняються один від одного предметом правового регулювання, тобто регульованими суспільними відносинами в тій чи іншій соціальній сфері.

Наприклад, адміністративне право регулює публічні громадські відносини в сфері державного управління. Цивільне право - у сфері майнових відносин (приватні). У зв'язку з цим прийнято ділити право на публічне і приватне. Публічне право регулює суспільні відносини влади і підпорядкування; приватне право регулює відносини між рівними суб'єктами.

Юридична наука являє собою діяльність з вироблення юридичних знань. Цілісна юридична наука підрозділяється на галузі.

У юридичній науці знання про право, як і саме право, діляться на відповідні галузі, наприклад, наука конституційного права, наука цивільного права. Представники юридичної науки займаються пошуком знань в галузі держави і права. Фахівці, що готуються до застосування цих знань на практиці, називаються юристами, а область їх знань - юриспруденцією. Юристи здійснюють свою діяльність на основі набутих знань про право.

Предметом цієї діяльностіє поведінка людей. Саме на поведінку людей націлена вся юридична діяльність.

Основною соціальною метою юридичної діяльності є повсюдне встановлення режиму законності, забезпечення сталого правопорядку. Для досягнення цієї мети юристи вирішують досить велику кількість завдань. При цьому пріоритетним серед них є захист законних прав та інтересів особистості. Тільки за умови успішного виконання цієї завдання можна говорити про державу, як про правове.

Юридичну діяльність, з урахуванням її змісту, можна розділити на різні види: судова, прокурорська, слідча, нотаріальна, правотворча, науково-педагогічна, правоохоронна, правозастосовна, у сфері приватного права, у сфері публічного права.

Розглядаючи знання про право і діяльність на їх основі в якості основних складових частин юриспруденції, можна спробувати визначити її соціальні функції.

Умовний розподіл юридичної діяльності на види відображає наступні функції юриспруденції:

· правосуддя;

· нагляд;

· захист обвинувачених і потерпілих;

· розслідування кримінальних справ;

· нотаріат та державна реєстрації прав;

· законодавче та адміністративне регулювання відносин у суспільстві;

· отримання нових знань про право і підготовка юристів;

· захист (охорона) прав громадян та профілактика правопорушень;

· організація реалізації положень законодавства.

На основі вищевикладеного спробуємо дати визначення поняття «Юриспруденція».

Юриспруденція - це сукупність юридичних наук, всіх правових дисциплін для підготовки юристів, фахівців у галузі створення і застосування законодавства в широкому сенсі слова. Юриспруденція включає в себе всю теорію, тобто систему знань про праві, необхідних для здійснення юридичної діяльності, починаючи з створення юридичних норм, застосування їх і закінчуючи використанням відповідальності за порушення правових вимог.

Якщо в суспільстві люди живуть благополучно, усвідомлено роблять дії відповідно до законів і ясно розуміють місце, значення і необхідність юридичних вимог, ми маємо перед собою цілком зріле і цивілізоване суспільство. Причому в міру розвитку суспільства люди все більше висувають вимог і до встановлюються демократичною державою правилами поведінки, і до якості гарантій дотримання їх всіма.

Читайте також:

1. Pp. Розвиток Галицько-волинського князівства за Данила Романовича
2. V Розвиток кожного нижчого рівня не припиняється з розвитком вищого.
3. Аграрні реформи та розвиток сільського госпо- дарства в 60-х роках XIX ст. — на початку XX ст.
4. Адміністративно-територіальний устрій та соціально-економічний розвиток
5. Актуальність безпеки життєдіяльності. Сталий розвиток людини
6. Акцентуація характеру – перебільшений розвиток певних властивостей характеру на шкоду іншим, в результаті чого погіршуються відносини з оточуючими людьми.
7. Бурхливий розвиток емпіричної соціології
8. Вiковi особливостi волi. Розвиток i формування волi
9. Валютна система та її розвиток
10. Велика депресія 1929–1933 рр. і економічний розвиток країн у 30-х рр. ХХ ст. Виникнення кейнсіанства
11. Великі географічні відкриття та їхній вплив на економічний розвиток Європи
12. Види мислення. Розвиток мислення. Поняття про інтелект.

Переглядів: 4003