• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Оцінка і управління кредитним ризиком

Кредитний ризик — це ризик несплати в установлений строк основного боргу і процентів по позичках, що належать кредитору.

Кредитний ризик визначається ймовірністю того, що позичальник не зможе або не захоче виконати свої зобов’язання згідно з кредитною угодою. Управління кредитним ризиком банку здійснюється на двох рівнях відповідно до причин його виникнення — на рівні кожної окремої позики та на рівні всієї сукупності кредитних операцій банку.

Управляти ризиком означає чинити дії, спрямовані на підтримання такого рівня, який відповідає поставленим на даний момент цілям управління.

У процесі управління кредитним ризиком комерційного банку слід визначити такі етапи:

— розробка цілей і завдань кредитної політики банку;

— створення адміністративної структури управління кредитним ризиком і системи прийняття адміністративних рішень;

— вивчення фінансового стану позичальника;

— вивчення кредитної історії позичальника, його ділових зв’язків;

— розробка і підписання кредитної угоди;

— аналіз ризиків неповернення кредитів;

— кредитний моніторинг позичальника і всього портфеля позичок;

— заходи з повернення прострочених і сумнівних позичок і з реалізації застави.

До чинників, які збільшують ризик кредитних операцій комерційного банку, належать:

— надмірна концентрація — зосередження кредитів в одному із секторів економіки, виді кредиту;

— надмірна диверсифікація, яка призводить до погіршення якості управління за відсутності достатньої кількості висококваліфікованих фахівців зі знаннями особливостей багатьох галузей економіки та видів кредиту;

— валютний ризик кредитного портфеля;

— структура кредитного портфеля, якщо він сформований лише з урахуванням потреб клієнтів, а не самого банку;

— рівень кваліфікації персоналу банку.

При визначенні рівня кредитного ризику враховуються:

— репутація клієнта;

— можливість клієнта щодо погашення боргу;

— капітал клієнта;

— умови, в яких знаходиться позичальник;

— застава.

Репутація клієнта — це бажання і рішучість позичальника погасити свої зобов’язання. Репутація клієнта визначається на підставі особистих стосунків між банком і позичальником. Не слід забувати, що виникають іноді ситуації, коли клієнт свідомо не збирається погашати позичку. Тому тільки впевненість банкіра в тому, що позичальнику властиві такі якості, як чесність і порядність, може бути підставою для довіри до нього. Рівень репутації клієнта повинен бути підкріплений його менеджерськими здібностями.

Можливість клієнта — здатність позичальника отримати гроші по своїх активних операціях або по конкретному проекту, що пропонується прокредитувати й ефективно управляти своїми грошовими потоками, з тим щоби забезпечити повне та своєчасне погашення кредитної заборгованості і процентів. Слід мати на увазі, що якщо у підприємця справи ідуть кепсько, то у банкіра не може бути впевненості, що проект, під який надається кредит, буде реалізовано успішно. Не можна також вважати, що гарні справи на підприємстві в цілому є надійною запорукою ефективного впровадження заходу, що буде кредитуватися. Тому фактор «можливість» повинен бути присутнім як при оцінці роботи клієнта в цілому, так і стосовно тієї справи, яку пропонується прокредитувати.

Капітал. Кожен клієнт повинен мати власну капітальну базу і стійку рішучість використати свій капітал у реалізації проекту, що кредитується, тобто взяти на себе певну частину ризику.

Згідно зі світовими стандартами при видачі кредиту в основні фонди частка власних коштів позичальника повинна складати не менше 30% заходу, котрий кредитується.

При видачі кредиту в оборотні фонди власні кошти позичальника повинні складати не менше 50% валюти балансу, або власні кошти повинні повністю покривати запаси і витрати.

Умови, в яких перебуває позичальник, тобто знання поточного стану та огляд регіональної і загальноекономічної ситуaції в економіці, а також у тій галузі, до якої відноситься позичальник.

Різні економічні умови і різні прогнози для різних галузей господарства часто вимагають різних підходів відносно надання позичок.

Застава — це надійне додаткове забезпечення повернення кредиту у формі застави, проте це не є головне джерело погашення кредиту. Застава — це страховка погашення кредиту. Надійне забезпечення кредиту у формі застави може подолати слабкість інших параметрів кредитної угоди, однак банкіру слід пам’ятати про якість застави, її юридичне оформлення, співвідношення між вартістю застави і вартістю кредиту, а також те, як часто ці вартості змінюються.

Застава, згідно з чинним законодавством України, є способом забезпечення зобов’язань, зокрема отриманих позик. У цьому випадку банк набуває права у разі невиконання позичальником зобов’язання щодо повернення кредиту та процентів за ним задовольнити свої вимоги за рахунок вартості заставленого предмета. Тому предмет застави повинен мати такі характеристики.

1. Високу ліквідність. Під ліквідністю у даному разі розуміють здатність заставленого активу до конвертації у грошові засоби.

2. Здатність до тривалого зберігання (щонайменше протягом терміну дії кредитного договору).

3. Відносну стабільність ринкових цін на заставлений предмет та наявність реальної вартості предмета застави.

4. Низькі витрати на зберігання (утримання) та можливу реалізацію застави.

Предметом застави можуть бути майно та майнові права. Залежно від об’єкта застави розрізняють кілька видів застави.

1. Застава товарно-матеріальних цінностей:

при застосуванні цієї форми як предмет застави виступають партії сировини, матеріалів, готової продукції. Перевагу надають товарам, торгівля якими провадиться на біржі, тобто таким, на які легко визначити ринкову ціну. Прийнятність товарно-матеріальних цінностей для застави зумовлюється якістю цінностей та доступ­ністю кредитора до здійснення контролю за їх збереженням. Критеріями якості товарно-матеріальних цінностей вважають вищенаведені характеристики предметів застави. Також умовою використання товарних запасів у вигляді застави є можливість їх страхування.

2. Застава дебіторських рахунків:

прийнятність даного виду застави визначається такими критеріями, як якість товарів та послуг, що реалізуються, та фінан­сова стійкість покупця. У зв’язку з цим банки аналізують динаміку покупця, що характеризує повернення окремих цінностей, а також динаміку, структуру та тривалість дебіторської заборгованості стосовно кожного платника.

3. Застава цінних паперів:

у заставу приймають державні цінні папери та папери під­приємств і фірм. Обов’язковою умовою тут постає висока ліквід­ність цінних паперів. Якщо за предмет застави використовують, наприклад, акції фірм, то у даному разі не йдеться про акції, емітовані підприємством-позичальником, а про ті акції, які він придбав на ринку цінних паперів, оскільки вкладення капіталу у цінні папери є його реальним майном.

4. Застава векселів:

можливе широке застосування даного виду застави з розвитком комерційного кредитування та вексельного обігу в Україні. Головна вимога до векселя як до предмета застави полягає в обов’язковості відображення реальної товарної угоди. Слід враховувати також строк платежу за векселем, якість та асортимент товарів, що продаються в кредит.

5. Застава депозитів, що знаходяться у тому ж банку:

найбільш зручний і найбільш привабливий для банку вид застави, оскільки застава пропонується одразу в грошовій формі, банк має пряму змогу контролювати стан предмета застави, а у разі невиконання позичальником своїх вимог заставлений депозит просто використовується банком для погашення боргу.

6. Застава нерухомості (іпотека):

зазвичай використовується при наданні великих довгострокових кредитів, так званих іпотечних позик. Іпотекою визнається застава землі, нерухомого майна, при якій земля та (або) майно, що становить предмет застави, залишається у заставодавця або третьої особи. Предметом іпотеки може бути майно, пов’язане із землею, — будівля, споруда, квартира, підприємство (його структурні підрозділи) як цілісний майновий комплекс, а також інше майно, віднесене законодавством до нерухомого.

7. Застава дорогоцінних металів:

як предмет застави приймають монети, зливки, вироби із золота, срібла, платини, дорогоцінні камені, коштовності тощо. Цей вид застави у даний час застосовується дуже рідко.

8. Застава рухомого майна:

обладнання, машини, механізми, інвентар, транспортні засоби, худоба та інше — для промислових, комерційних та інших фірм, фермерських господарств; предмети довготривалого вжитку (в т. ч. особисті транспортні засоби) — для індивідуальних позичальників.

Банківською практикою напрацьовані певні заходи, спрямовані на мінімізацію втрат від кредитного ризику. Серед них виділяються:

— лімітування;

— дотримання нормативів кредитного ризику;

— диверсифікація;

— концентрація;

— вивчення й оцінка якості сукупних активів банку;

— оцінка кредитоспроможності позичальника;

— отримання від клієнта достатнього і якісного забезпечення;

— оперативність при стягненні боргу;

— страхування кредитних операцій;

— визначення кредитної політики;

— підтримка оптимальної структури кредитного портфеля;

— формування резервів;

— застосування технології STOP LOSS;

— визначення рівня непокритого кредитного ризику;

— проведення ефективної цінової політики;

— інтенсивна робота з проблемними кредитами.

Читайте також:

1. ERP і управління можливостями бізнесу
2. H) інноваційний менеджмент – це сукупність організаційно-економічних методів управління всіма стадіями інноваційного процесу.
3. III. КОНТРОЛЬ і УПРАВЛІННЯ РЕКЛАМУВАННЯМ
4. IV. Оцінка вигідності залучення короткотермінових кредитів
5. Oracle Управління преміальними
6. А. Видання прав актів управління
7. АВТОМАТИЗОВАНІ СИСТЕМИ ДИСПЕТЧЕРСЬКОГО УПРАВЛІННЯ
8. АВТОМАТИЗОВАНІ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ДОРОЖНІМ РУХОМ
9. Адаптивні організаційні структури управління.
10. Адміністративне право і державне управління.
11. Адміністративний устрій і управління в українських землях під час татаро-монгольського панування.
12. Адміністративні методи - це сукупність прийомів, впливів, заснованих на використанні об'єктивних організаційних відносин між людьми та загальноорганізаційних принципів управління.

Переглядів: 1286