Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция






Індекс урядової стабільності

P.S.

Посада урядовці несумісна із парламентським мандатом, державної службою, професійної оплачуваної діяльністю. Але яку можна поєднувати з членством у раді і і з посадою голови місцевого ради будь-якому рівні.

2. Типологія кабінетів міністрів (урядів)

 

На підставі аналізу головних підходів щодо типології урядів можемо відзначити, що уряди можуть бути поділеними на партійні та технократичні/технічні, або не партійні. Остання категорія урядів в європейських країнах у переважній більшості є винятком. Створення такого типу урядів відбувається здебільшого під час різних варіантів політичних криз, коли довіра в суспільстві до основних політичних партій низька. Другою підставою типології урядів є форма правління, внаслідок чого можна виокремити уряди за президентської, парламентської та напівпрезидентської форми правління. В парламентських системах уряд є “продуктом” парламенту, підзвітний йому і його нормальна діяльність залежить від підтримки парламенту, який може відправити уряд у відставку. Водночас уряд має змогу достроково припинити повноваження парламенту. За цієї форми правління уряд, фактично, “очолює” представницьку структуру – парламент.

За напівпрезидентської форми правління позиція уряду залежить від співвідношення політичної ваги президента та парламентської більшості. У випадку, коли президент і парламентська більшість представляють ту саму політичну силу, то президент відіграє домінуючу роль і може бути фактичним керівником уряду та парламенту. В умовах, коли парламентська більшість представлена іншою ніж президент політичною силою, то уряд опирається на підтримку парламенту, опозиційного до президента. Така ситуація називається процесом коґабітації (співіснування) і характеризується слабкою позицією президента та домінацією уряду.

Третя типологія стосується урядів у країнах парламентської та напівпрезидентської (змішаної) форми правління. Вони можуть бути структуровані за критерієм кількості політичних партій, з яких вони складаються, у такі групи : однопартійні та коаліційні. Однопартійні поділяються на однопартійні уряди більшості та меншості на підставі оцінки кількості депутатів парламенту від урядових партій. Відповідно коаліційні уряди також представлені коаліційними урядами більшості та меншості.

В категорії однопартійні уряди більшості як базовий тип слід розглядати уряд Сполученого Королівства. Право формувати уряд отримує партія, яка має більшість у парламенті. Членів кабінету призначає монарх за пропозицією прем’єр-міністра, іншу частину самостійно призначає прем’єр-міністр. Члени уряду, яких затверджує монарх, називаються “міністрами Корони” і саме з них складається урядовий кабінет. Такий кабінет охоплює найближчих співпрацівників прем’єра та найвпливовіших лідерів партії, які є членами уряду. Уряд несе політичну відповідальність перед Палатою громад. Програма уряду представляється у тронній промові монарха під час відкриття парламенту, що завжди відбувається у приміщенні Палати лордів. Члени уряду повинні мати депутатський мандат до однієї з двох палат парламенту, при цьому обов’язковою нормою є вимога, що певна частина членів уряду повинна бути членами Палати лордів. Щодо членів уряду існує солідарна відповідальність, яка передбачає, що міністри та інші члени уряду повинні публічно підтримувати урядові рішення і не критикувати їх. Однопартійні уряди більшості на початку ХХІ ст. були властиві також Греції, Іспанії та Португалії. У післявоєнній історії країн Європи їхня частка становить 15 % усіх урядів і вони були у десятьох країнах континенту.

Коаліційні уряди складаються з представників двох або більше політичних партій, які об’єднують власні зусилля для формування уряду, коли жодна партія немає більшості у парламенті. Коаліційний уряд не виникає сам собою, його свідомо формують політичні партії, які провели своїх представників до парламенту. Така категорія урядів є домінуючою за кількістю серед урядів європейських країн. Протягом періоду, який ми аналізуємо, коаліційні уряди більшості були властиві 14 країнам і їхня загальна частка серед всіх урядів становить 53,8 %.

Коаліційні уряди, які є результатом переговорів, складаються з двох основних конструкцій. Перша властива коаліційним урядам, де існує одна домінуюча політична партія; друга, коли коаліція має врівноважений характер. Тобто, політичні партії, з яких складається коаліція, приблизно однакові за кількістю депутатів.

Уряд меншості означає, що політична партія самостійно, або в коаліції з іншою/іншими представлена/ні в парламенті депутатами, загальна кількість яких становить менше 50 % від повного складу депутатів парламенту. Представники цієї/цих партій і формують уряд. Відповідно, частка партій, які не входять до складу уряду, становить понад 50 % від загальної кількості депутатів. Для затвердження і подальшого функціонування уряд меншості повинен отримати підтримку більшості у парламенті. Природним результатом виборів має бути формування більшості в парламенті, яка повинна відображати відповідну підтримку більшості виборців, надану партіям/виборчим блокам. Нездатність формування більшості є свідченням політичної кризи і ставить на порядок денний питання про дострокові парламентські вибори. Тобто, коли парламент нездатний сформувати більшість, тоді перед політичними акторами і країною в цілому постає альтернатива: формування уряду меншості, або дострокові вибори. Останній варіант передбачає дуже багато політичних невідомих і, крім того, він завжди може бути реалізований у випадку нездатності сформувати уряд меншості, або нездатності реалізовувати владу/негативних результатів діяльності цього уряду.

 

Сутність поняття урядової стабільності та її індикатори.

Під урядовою стабільністю ми розуміємо стан функціонування уряду, при якому урядові міністерства в змозі функціонувати і досягати мету, яку вони ставлять, знаходячи розв’язання проблем і питань, генерованих соціальними, економічними і політичними акторами.

По-перше, це повинна бути діяльність уряду під керівництвом того самого прем’єр-міністра; по-друге, збереження того партійного складу уряду, який отримав підтримку у парламенті; по-третє, це збереження первинного персонального складу членів уряду.

Стабільність уряду буде також вимірюватися тривалістю його дії, починаючи від формального призначення/затвердження главою держави, або отримання підтримки у парламенті там, де ця процедура є необхідною, і до моменту відставки. У випадку відставки не має значення, що було причиною – закінчення терміну повноважень, визначених конституцією, чи дострокова відставка. Головними індикаторами, які свідчать про зміни в уряді, повинні слугувати: чергові/позачергові вибори; добровільний вихід зі складу уряду; втрата довіри парламенту урядом, як внаслідок голосування довіри, так і не довіри; рішення глави держави про відставку уряду/прем’єр-міністра, або члена уряду.

Основним показником замірів урядової стабільності, який ми можемо пропонувати з точки зору дотичності до виборів є індекс урядової стабільності. Він показує яку частину від максимально можливого часу – терміну каденції парламенту – працював уряд (вважається, що максимально можливий час – це період від виборів до виборів = 100 %). Схожий спосіб введений Лейвером та Шофілдом, які запропонували механізм вирахування середньої тривалості урядів країн у місяцях або днях.

Для можливості використання даного заміру робимо виключення, суть якого в тому, що навіть неефективний уряд може бути тривалим і що «проста тривалість» не символізує і не вказує на стійку демократію. При цьому не береться до уваги «випробувальний» термін в 100 днів, який сьогодні визначають як старт діяльності уряду. Певний проміжок часу – попередня умова ефективності уряду. Проте, демократичні правила мають на увазі, що влада не повинна бути сконцентрована постійно в руках однієї групи або людини і що є реальна можливість того, аби влада переходила до опозиції. Тому слід шукати здійснимий баланс між потребою в стабільності і бажанням чергування при владі. Саме тому основними категоріями, що визначають тривалість урядів в рамках парламентських каденцій та кожних наступних парламентських виборів є поняття «початку» і «кінця» уряду.

Народження (початок) уряду визначається як будь-який уряд, сформований після виборів. У свою чергу, уряд завжди закінчується, коли проведені парламентські вибори. Це визначення, на нашу думку, має три переваги: завжди визначає уряд тим самий шляхом; визначається виборцями; дозволяє брати до уваги парламентські параметри оточення, що потенційно змінюється (такі як фракціоналізація або структура парламентської опозиції). Ця модель виключає розгляд уряду як одного уряду, поки він очолюється тим же прем'єр-міністром.

Порівняно просто за даною методикою досліджувати урядову стабільність з прямою прив’язкою її до чергових виборів. Набагато важче знайти рівновагу між урядовими тривалостями в рамках одного законодавчого терміну або в рамках його відсутності, тобто за умов достроковості. Серед причин, які визначають можливість порушення рівноваги в рамках єдиного каденційного параметру, можна називати одночасно «розлад або зміну в партійній коаліції в межах кабінету» та «будь-яке чергування в розподілі міністерських місць серед партій» або «тільки істотні зміни в розподілі місць».

Тому в даному контексті варто окремо зосередити увагу на понятті конституційно-правових відносин законодавчої та виконавчої гілок влади. Річ в тому, що вони прямо та опосередковано визначають результативність та необхідність виборів. Але й тут потрібно не забувати важливе посилання: «конституційні і правові норми, що визначають формування урядів і цикли життя, в основному торкаються ролі глави держави в процесі».

Тому в виборчий цикл, результати виборів та підстави формування нового уряду вимагають врахування типу державного управління, а це детермінує необхідність забезпечення власних інтересів гілок влади у представництві «своєї» коаліції відповідним урядом.

Щоби використовувати схему замірів урядової стабільності в зрізі парламентських виборів, слід передбачити всі ймовірні винятки та передумови. Пропонується використовувати схему, яка «стандартизує» урядову стабільність і створює спосіб, який називається «урядовим виживанням», «заснованим на максимальному проміжку часу, в якому уряд може залишитися при виконанні службових обов'язків». Уряд, що входить в обов’язки за один рік до кінця чотирьох-літнього парламентського терміну і що залишається при виконанні обов'язків цілий рік одержує норму виживання 100 %, тоді як в ці три роки попередники отримали б норму 75 %.

Особливість та результативність замірів урядової стабільності у відношенні до виборчих циклів полягає в тому, що цей спосіб дає змогу апелювати до різних випадків та умов замірів: його можна застосовувати і до періоду раннього транзиту тієї чи іншої країни, крім того його паралельно можна застосовувати і у випадках дострокових та чергових виборів парламенту. Щоб обчислити норму збільшення урядової стабільності в різних парламентських циклах, ми ділимо норму урядової тривалості парламентського терміну на відповідну тривалістю попереднього терміну. Якщо норма збільшення рівна 1 не вказує ніякої зміни взагалі, результат нижче 1 вказує зменшення, і результат вище 1 вказує на збільшення тривалості урядів.

Аналіз показників середньої тривалості урядів протягом терміну роботи парламенту дає змогу виділити три групи країн. Першу групу – становитимуть країни з високим рівнем показника (понад 60 %). До них належить: Швейцарія, Швеція, Нідерланди, Сполучене Королівство та Іспанія. До другої групи належать країни з найнижчим показником урядової стабільності – Італія, Франція та Фінляндія. Третю групу становитимуть країни з середнім рівнем стабільності. Вони складають найбільшу групу серед країн Західної Європи.

Підсумовуючи, хочеться нагадати, що даний спосіб здійснення замірів урядової стабільності досі не використовувався у вітчизняній політології. Він може служити відправною точкою здійснення висновків та вироблення пропозицій для нормалізації ситуації із реальними порогами урядового виживання. Досить часто можемо апелювати до використання такої практики в світовому політичному процесі, проте слід переходити на власний амбітний та обгрунтований спосіб раціоналізації пошуків в даній сфері політології.


Читайте також:

  1. Агрегатний індекс фізичного обсягу
  2. Агрегатний індекс ціни
  3. Агрегатні індекси.
  4. Базисні і ланцюгові індекси.
  5. Біржові індекси
  6. Біржові індекси.
  7. Взаємозв'язок індексів.
  8. Взаємопов’язані (спряжені) агрегатні індекси
  9. Визначення, класифікація і правила побудови індексів
  10. Вплив нестабільності ЕРС стабілітрона на вихідну напругу ПСН
  11. Гібридні системи, індексні схеми
  12. Динаміка індексів цін реалізації сільськогосподарської продукції та на промислові товари і тарифи на послуги, спожиті аграрним виробництвом, 1991 – 2003 рр., разів




Переглядів: 1276

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Понятійний апарат | Покращення роз’яснювальної роботи для населення, щоб підвищити його обізнаність

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.005 сек.