Понятійний апарат

Література

1. А.Романюк, Порівняльний аналіз політичних систем країн Західної Європи.

2. І.Б. Коліушко,Виконавча влада та проблеми адміністративної реформи в Україні.

3. А. Романюк,Типологія урядових кабінетів в країнах Західної Європи: порівняльний. аналіз.

4. В. Литвин, Урядова стабільність: дослідження крізь призму виборчих циклів.

Основний зміст лекції

1. Співвідношення понять «уряд» та «кабінет міністрів»

Категорія уряд належить до ширшого поняття – виконавча влада, яка може бути моністичною та дуалістичною. Моністичний тип притаманний країнам з президентською формою правління і передбачає, що президент є не лише главою держави, а й главою виконавчої влади. За цієї форми функції уряду виконує адміністрація президента, а посади голови уряду немає. Дуалістичний тип властивий парламентській і напівпрезидентській, або змішаній формам правління. Він передбачає, що одночасно виконавчу владу представляє глава держави, обсяг повноважень якого в системі виконавчої влади суттєво відрізняється в кожній країні та урядом на чолі з головою уряду. Виконавча влада передбачає поділ на політичну та не політичну складову. Політична складова виконавчої влади охоплює вищі керівні державні посади, які призначає парламент, за парламентської форми правління, та президент і парламент – за напівпрезидентської форми. Не політична складова виконавчої влади представлена державною бюрократією, з якої складається машина державного управління.

В європейських країнах уряд в тій або іншій формі створює парламент, парламент контролює його діяльність і перед ним уряд несе політичну відповідальність. Друга ознака уряду – його колегіальний характер, оскільки уряд завжди передбачає певну кількість вищих посадових осіб. Виняток становить однопартійний уряд більшості. Третя ознака уряду – його політичний характер. Уряд формується політичними партіями, які пройшли до парламенту. В цьому випадку уряд може бути партійним, за партійною належністю членів уряду, та безпартійним. Домінуючим є варіант партійного уряду, оскільки вплив політичних партій на уряд визначальний навіть за умов позапартійного статусу членів уряду.

Посади прем’єр-міністра немає за президентської форми правління, де президент є главою виконавчої влади й існує за парламентської та напівпрезидентської/змішаної форми правління. Незалежно від форми правління визначення кандидатури на посаду голови уряду відбувається на підставі результатів парламентських виборів і формування парламентської більшості, або отримання підтримки більшості для уряду меншості. Навіть за умови дострокової відставки уряду нова конфігурація уряду і посада прем’єр-міністра залежатиме від розкладу сил у діючому парламенті. Опираючись на аналіз підстав і процедур обрання на посаду голови уряду, обсягів повноважень, слід розглядати показники сили прем’єр-мінстрів у трьох категоріях держав із високим, середнім і низьким рівнем сили голови уряду. Прем’єр-міністри з високим рівнем впливу властиві країнам з однопартійним урядом або з коаліційним урядом, де одна домінуюча партія. Відповідно вплив прем’єр-міністра слабшає у коаліційних урядах.

Незважаючи на неоднакову вагомість посади прем’єр-міністра у різних країнах Західної Європи, відзначається поступове підвищення статусу цієї посади, особливо у країнах, де традиційно ця посада не належить до сильних. Здебільшого це пов’язано з розвитком інтеграційних процесів у Європі та з суттєвим зростанням ролі і значенням засобів масової інформації у суспільному житті кожної країни. Також простежується персоналізація влади, коли носії посади глави уряду внаслідок особистісних характеристик і своєї залученості в міжнародні справи здатні відігравати більшу суспільну роль, ніж передбачено формальними повноваженнями.

У багатьох країнах до складу урядів входять всі політичні керівники міністерств і відомств із загальнонаціональною компетенцією. У сукупності вони і становлять урядову колегію. Це зумовлює досить велику чисельність уряду, що іноді може призвести до зниження ефективності його роботи. Тому в деяких країнах, де запроваджено таку модель, у структурі уряду утворюється більш вузька колегія. До неї, як правило, входять глава уряду, його заступники та інші авторитетні міністри. Прикладом може служити Італія, де в ст. 95 конституції припускається утворення уряду в межах його президії.

В англомовних та багатьох інших країнах до складу уряду (кабінету) входять не всі політичні керівники міністерств та відомств, а лише ті, які очолюють найважливіші з них. Уряду як колегії всіх цих керівників просто не існує. Тому поняття уряду і кабінету збігаються. Члени кабінету нічим не відрізняються від інших міністрів, котрі не мають такого статусу, проте реальні їх повноваження у вирішенні питань урядової політики суттєво різняться.

В США до складу кабінету входять усі особи, котрі очолюють міністерства. Але це не означає, що він є осередком усієї відповідальної діяльності. Значна частина функцій у сфері виконавчої влади реалізується іншими органами, керівники яких не входять до складу кабінету. Між кабінетом і такими органами, як правило, не існує жодних формальних зв’язків, і всі вони діють на основі повноважень, делегованих президентом. Характеризуючи структуру і організацію урядів, слід у першу чергу зупинитись на питаннях їх складу.

Діючою основою уряду, формальним і неформальним центром є його глава. Найчастіше він зветься прем’єр-міністром, хоч у деяких країнах прийнято й інші титули: канцлер, президент або голова. У президентських республіках систему органів виконавчої влади очолює президент, а посада прем.єр-міністра відсутня. У цілому ряді країн зі змішаною республіканською формою правління в силу дуалізму виконавчої влади роль центру урядової організації діяльності розподіляється між главою уряду і президентом. Характер цього розподілу визначається конституційними нормами і державно-політичною практикою кожної конкретної країни. При цьому головні повноваження можуть бути сконцентровані або у президента, або у прем’єр-міністра.

Про наявність дуалізму виконавчої влади свідчить зміст конституцій Франції, Росії і деяких інших країн, де прийнято відповідну форму державного правління.

Так, у Польщі глава уряду інформує президента про головні питання, що є предметом його роботи. З питань «особливого значення» президент може скликати засідання уряду і головувати на них. Водночас президент може призначати спеціальних державних міністрів з метою сприяння здійсненню його повноважень.

У Румунії президент може брати участь у засіданнях уряду, на яких обговорюються проблеми національного значення, що виникають у сфері зовнішньої політики, оборони і публічного порядку, а також на пропозицію глави уряду в інших ситуаціях.

У Португалії президент головує в уряді на прохання його голови.

У Хорватії президент може проводити засідання уряду за запропонованим ним порядком денним. Він також головує на усіх урядових засіданнях, де є присутнім.

Елементи дуалізму виконавчої влади простежуються за змістом конституцій окремих парламентарних республік, що свідчить про певну умовність критеріїв прийнятої класифікації сучасних форм державного правління.

В Туреччині президент може головувати на засіданнях уряду і скликати їх, коли вважає за необхідне.

В Словаччині президент має право бути присутнім на засіданнях уряду, головувати на них і вимагати звітів від уряду та його окремих членів.

Проте в інших країнах із змішаною республіканською формою і парламентарними формами правління глава уряду концентрує в своїх руках основні владні повноваження і, по суті, стоїть над урядом.

Організація урядів у країнах світу в кожному конкретному випадку має свої особливості. Однак існують і певні загальні її риси, серед яких слід назвати створення різноманітних міжміністерських органів і органів при главі уряду. Всі вони здебільшого функціонують поза формалізованою структурою уряду і так чи інакше присутні в державному механізмі країн з парламентарними і змішаною республіканською формами правління.

Основні підходи щодо сутності поняття кабінет у країнах Західної Європи. Поняття кабінет має два значення. По-перше, термін кабінет використовують для означення керівників відомств, яких призначає президент США, традиційно їх називають “секретарями” і вони діють під його керівництвом в складі адміністрації президента. В цьому випадку цей термін можна розглядати як синонім поняття уряд. По-друге, цей термін використовують для характеристики обмеженого кола найбільш впливових міністрів на чолі з головою уряду, які мають право приймати рішення від імені цілого уряду. Цей феномен отримав путівку в життя на підставі практики Сполученого Королівства. В уряді цієї країни є чотири категорії міністрів: 1) міністри, які очолюють міністерства; 2) міністри, які не очолюють міністерства (міністри без портфеля); 3) державні міністри, які фактично є заступниками міністрів першої категорії, або є головами великих підрозділів міністерств (міністерство оборони, наприклад); 4) молодші міністри.

У Франції існує різниця між урядом і кабінетом міністрів (радою кабінету). Рада міністрів — це засідання під керівництвом Президента, де вона здійснює повноваження, що належать уряду. Акти, які є усталені на такому засіданні, підписуються Президентом.

Кабінету міністрів скликається прем'єр-міністром зі спеціальним дорученням президента і за зазначеними їм питанням.

Головує на таких засіданнях прем'єр-міністр. Засідання кабінету відбуваються рідко, а засідання уряду — щотижня (у середу). Усі акти уряду підписуються Президентом.

Повноваження уряду діляться на дві групи. Найважливіші з них уряд здійснює разом із Президентом, на засіданні Уряду. Інші повноваження здійснюються на засіданнях кабінету кабінету міністрів (за відсутності Президента).

Насправді багато повноваження реалізуються від імені уряду прем'єр-міністром, який посідає особливе місце в самому уряді. Він координує роботу міністерств, контролює їх, головує у різних міжміністерських комітетах, які об'єднує групи міністерств, несе відповідальність за оборону країни; «забезпечує виконання законів» (згідно з Конституцією це особистий обов'язок), може скликати парламент на додаткові засідання (понад 120 засідань, після консультації з нижньої палатою), практично він від імені уряду зі значною мірою визначає порядок денний роботи парламенту, може вимагати ухвалення закону нижньої палатою при розбіжних питаннях палат, здійснює регламентарну владу.

Прем'єр-міністр вправі створювати змішану паритетну комісію при розбіжностей палат парламенту (членів у ній призначають палати, але у вимозі створити комісію прем'єру може бути відмовлено); може на власний розсуд порушувати питання про довіру уряду, він має особисте право звертатися до Конституційний рада із запитом про конституційність законопроекту.

Прем'єр-міністр вправі відхилити деякі закони.

Під «урядом» в Україні розуміється саме Кабінет Міністрів України, хоча, як ми вже зазначили вище, в багатьох країнах поняття уряд вживається для означення всіх політично призначених осіб у виконавчій владі, або як вся виконавча гілка влади. Більшість українських правників, а зараз і проект Закону України «Про Кабінет Міністрів України» (0905 Н) вживають поняття «уряд» як синонім поняття Кабінет Міністрів України.

Цим визнається, що Кабінет Міністрів України посідає місце вищої ланки відносно всіх інших органів виконавчої влади, тобто очолює «виконавчу вертикаль».

При реформуванні статусу Кабінету Міністрів, необхідно враховувати в першу чергу те, що головним завданням уряду є вироблення та проведення державної політики. Більшість повноважень уряду, які носять суто управлінський (адміністративний) характер, повинні бути делеговані Кабінетом Міністрів на нижчі рівні виконавчої влади, із забезпеченням при цьому належного контролю за їх виконанням.

На жаль, на сьогодні, уряд абсолютну більшість часу та інших ресурсів витрачає на розв’язання поточних проблем, часто навіть не загально державного значення. Тому відповідно до Конституції України та міжнародного досвіду уряд має бути перш за все політичним органом, а члени уряду повинні бути політиками.

Згідно з Конституцією до складу Кабінету Міністрів України входять Прем’єр міністр України, Перший віце прем’єр міністр, віцепрем’єр міністри та міністри. Будь які інші посадові особи, в тому числі керівники інших органів виконавчої влади, крім міністерств, не можуть входити до складу уряду. Цим самим Конституція України спеціально виокремила міністрів з кола керівників інших центральних органів виконавчої влади, чим також підкреслила провідне місце міністерств серед інших органів виконавчої влади.

Уряд — орган виконавчої влади в державі (зазвичай найвищий виконавчий орган). Його очолює глава держави (президент, монарх) або прем'єр-міністр (голова уряду, канцлер, голова ради або кабінету міністрів).

Кабінет міністрів — найвищий орган виконавчої влади уряду, що найчастіше складається з міністрів.

Кабінет Міністрів України — вищий орган у системі органів виконавчої влади України. Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених Конституцією України.

Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України. До складу Кабінету Міністрів України входять Прем'єр-міністр України, Перший віце-прем'єр-міністр, три віце-прем'єр-міністри, міністри.

Діяльність Кабінету Міністрів України забезпечує Секретаріат Кабінету Міністрів України.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Менталітет	\|	Індекс урядової стабільності

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.