МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів
Контакти
Тлумачний словник Авто Автоматизація Архітектура Астрономія Аудит Біологія Будівництво Бухгалтерія Винахідництво Виробництво Військова справа Генетика Географія Геологія Господарство Держава Дім Екологія Економетрика Економіка Електроніка Журналістика та ЗМІ Зв'язок Іноземні мови Інформатика Історія Комп'ютери Креслення Кулінарія Культура Лексикологія Література Логіка Маркетинг Математика Машинобудування Медицина Менеджмент Метали і Зварювання Механіка Мистецтво Музика Населення Освіта Охорона безпеки життя Охорона Праці Педагогіка Політика Право Програмування Промисловість Психологія Радіо Регилия Соціологія Спорт Стандартизація Технології Торгівля Туризм Фізика Фізіологія Філософія Фінанси Хімія Юриспунденкция |
|
||||||||
Лекція. СУТЬ І ФУНКЦІЇ НЕВЕРБАЛЬНОГО МАНІПУЛЮВАННЯЧасто трапляється, що невербальний контакт стає основним джерелом інформації, найважливішою частиною спілкування, оскільки саме його специфічні засоби (пози, жести, погляди тощо) значно інформативніші, ніж слова. Тому в політиці активно застосовують невербальне маніпулювання. Невербальне (лат. verbum — слово) маніпулювання — використання з метою встановлення контролю за поведінкою особи (групи, маси) немовноі' форми комунікативного контакту, що охоплює жести, міміку, поставу, погляд, тембр голосу, дотики та передає образи й емоції. Вплив (дія) невербальної мови набагато потужніший, ніж вербальної. Це зумовлено тим, що словесний (вербальний) канал використовують, як правило, для прямого адресування і передавання інформації, а невер- бальний має ширший спектр, оскільки його застосовують для: а) непрямого (прихованого) передавання інформації, яку вербально передати неможливо; б) створення емоційного фону спілкування; в) розставляння необхідних акцентів у інформативному потоці; г) регулювання і корегування поведінки учасників комунікативного акту. З огляду на специфіку каналів передавання інформації фахівці виокремлюють первинні форми мови невербальної системи (система жестів, яка відрізняється від мови глухонімих, пантоміма, міміка тощо) і вторинні (азбука Морзе, музика, мови програмування). Фундаментальні засади розуміння (декодування) невербальної мови заклав англійський природознавець Чарльз-Роберт Дарвін (1809—1882) у праці «Вираз емоцій у людей і у тварин» (1872), визначивши у ній напрями і зміст дослідження мови тіла. У подальшому різноманітний емпіричний матеріал (у процесі дослідження було виявлено і зареєстровано понад 1000 невербальних знаків та сигналів) дав змогу не лише підтвердити чи спростувати гіпотези Дарвіна, а й вийти на новий рівень осмислення змісту та структури комунікативного акту. Зокрема, американський психолог А. Мейєрабіан вивів своєрідну формулу «співвідношення впливу вербальної та невербальної лексики». Він установив, що за допомогою слів передають лише 7% інформації, звукових засобів (у т. ч. тон голосу, інтонація тощо) — 38%, міміки, жестів, пози (невербальне спілкування) — 55%. Фахівець із невербаліки М. Бердвіслл дослідив, що в середньому людина вербально доносить думку лише протягом 10—11 хв. на добу, а кожне речення звучить не більше 2,5. Як і А. Мейєрабіан, він з'ясував, що невербальними каналами передають понад 65% інформації в комунікативному акті. Отже, важливішим і впливовим є не зміст повідомлення, а спосіб його подання. Взаємозв'язок вербального та невербального спілкування — складне і парадоксальне явище. Парадоксальність полягає в тому, що потужніший невербальний вплив є майже не помітним. Мова тіла, що є елементом будь-якого комунікативного акту, зазвичай майже не усвідомлюється його учасниками. Однак реальний сенс інформації, яку передають під час спілкування, свідомо несвідомо сприймають саме у поєднанні вербального повідомлення (зміст) та невербального (ставлення). Невербальні засоби спілкування, впливу у процесі комунікативного акту виконують такі функції: — створення ефекту першого враження; — розпізнавання (ідентифікування) партнерів по Спілкуванню (визначення належності до тієї чи іншої пи соціально-психологічного типу, місця у соціаль- * ій стратифікації, характеру статусно-рольових відносин тощо); — реагування на сприйнятий образ партнера по спілкуванню; формування власного образу (іміджу) в очах співбесідника; — регулювання і корегування поведінки (невербальні засоби спілкування допомагають людям глибше, адекватніше розуміти партнерів по комунікативному акту та відповідно реагувати; зваженіше та раціональніше формувати стосунки; швидше та органічніше сприймати соціальні норми і корегувати свої дії; краще орієнтуватися у різних соціальних ситуаціях і регулювати свою поведінку); — створення психологічного фону комунікативного акту; — «лакмусового папірця» (індикатора), який приховано сигналізує співрозмовникам про їх реальний психологічний стан; розкриває істинний характер взаємин партнерів по спілкуванню; — підтримання психологічного контакту; — забезпечення зворотного зв'язку; — розширення (доповнення) вербальних повідомлень; — економного передавання вербальної інформації; — заміни (заміщення) вербальних повідомлень; — спростування вербальних повідомлень; — створення підтексту вербального повідомлення (приховане передавання інформації); — обміну ритуалами; — маніпулятивного управління процесом спілкування; — розпізнавання реального змісту вербальної інформації; — приховування реального настрою та думок; — провокування (інспірування раптової зміни настрою опонента з метою дестабілізації його психологічного стану і створення ситуації, сприятливої для маніпулятивної дії); — регулювання просторових параметрів спілкування; — захисту, що полягає у використанні для боротьби із зовнішньою маніпулятивною агресією засобів невербального спілкування (закритих поз, пауз тощо). Широкий спектр функцій обумовлений тим, що саме невербальний канал є ключовим фактором у процесі обміну емоціями. Це стосується не лише спілкування між людьми, а й взаємодії з тваринами. Зокрема, дослідження засвідчили, що у комунікативному контакті між людиною і дресированою твариною 60—95% інформації передається за допомогою системи невербаліки. Невербальне спілкування може бути: а) усвідомленим, суть якого у свідомому, навмисному передаванні інформації одним суб'єктом спілкування (відправником) іншому суб'єкту (одержувачу) з метою донесення її до адресата (щира усмішка та доброзичливе рукостискання під час зустрічі; вказування рукою правильного напряму дороги тощо); б) неусвідомленим, що полягає у несвідомому, ненавмисному інформуванні співрозмовника своїми невербальними діями (жестами, інтонацією, тембром голосу тощо) про те, що хотілося приховати (емоційний стан, настрій, належність до певної етнічної чи соціальної групи тощо). Для диференціації невербальних дій фахівці використовують поняття «знак» і «сигнал». Знак — це елемент поведінки, зовнішності, рухів індивіда, який несе у собі інформацію, що сприймається іншим індивідом незалежно від волі і намірів першого. Знак перетворюється на сигнал, коли відправник використовує його усвідомлено з метою передати певну інформацію одержувачу. Саме плутанина у розшифруванні і розумінні специфіки знака та сигналу найчастіше призводить до нерозумінь та конфліктів і є підґрунтям для активних маніпулятивних дій. У політичній сфері невербальне спілкування відіграє важливу роль, оскільки значною мірою впливає на ріне враження про певного політика, створює або бло- _ є можливість ефективного контакту, приховано сиг- іізує про його позитивні та негативні риси. З огляду а це політтехнологи при формуванні іміджу політич- ого діяча намагаються врахувати найдрібніші деталі а фактори: тон, тембр, висоту голосу, інтонацію; зов- ішній вигляд, одяг, поставу, вирази обличчя, рухи, оду, жести тощо. Вони також контролюють і регулю- зть спосіб і манеру використання невербального арсеналу: а) рівень упевненості під час комунікативного (контакту; б) відсутність чи наявність виявів агресивності у спілкуванні; в) здатність мімічно наслідувати пове- .дінку співбесідника (підлаштовування); г) вміння контролювати і зберігати особистий простір (дистанцію між собою і співбесідником). Отже, суть невербального політичного маніпулювання полягає в застосуванні мови тіла (поз, жестів, міміки тощо) для впливу на свідомість особи (групи, маси) з метою отримання бажаного результату (завоювання, використання і втримання влади). У структурі комунікативного акту невербальний канал є найпотужнішим — фактично через нього передають основну інформацію при спілкуванні. Крім того, він є найбільш достовірним і адекватним, оскільки значна частина невербальних реакцій мови тіла обумовлена і визначена дією підсвідомості, що викриває приховані наміри співрозмовника. Передавання інформації невербальним шляхом здійснюється свідомо, навмисно (сигнал) або несвідомо, ненавмисно (знак). Успішність комунікативного акту значною мірою залежить від уміння партнерів по спілкуванню максимально чітко диференціювати «невер- бальну мову» на сигнали та знаки, адекватно їх розшифровувати та реагувати на них. Водночас практично всі опитані процеси є об'єктом активного маніпулювання, зміст якого полягає у свідомому зміщенні чи накладанні сигналу та знака, що утруднює і дезорієнтує процес сприймання, ускладненні правильного розуміння суті невербальних дій співрозмовника за допомогою відволі- кальних факторів у процесі декодування і розпізнавання. 6.2. Невербальні засоби спілкування Найважливіше у спілкуванні — почути те, що не було сказано. Пітер Драквр У процесі комунікативного акту специфічним інтегративним фактором, який не лише створює фон для спілкування, а й комплексно та різнопланово демонструє, розкриває та пояснює суть адресованого співрозмовнику повідомлення, є невербальні інформаційні канали. Німецький філософ Фрідріх Ніцше (1844—1900) запропонував багатоярусну формулу невербального спілкування: «Найзрозумілішим у мові буває не саме слово, а тон, наголос, модуляція, темп, з якими їх вимовляють, — інакше кажучи, музика, яка прихована за словами, пристрасність, що приховується за музикою, особистість, яка приховується за пристрасністю, тобто все те, що не може бути написано. І все це без врахування міміки, жестів, темпу, дистанції... спілкування». Невербальне спілкування реалізується через низку міні-каналів (засобів): просодія, екстралінгвістика, кі- несика, такесика, проксеміка. Кожний із них має свої засоби впливу і специфіку їх використання у політичній сфері. Просодія та екстралінгвістика Голос людини є унікальним явищем, оскільки може не лише донести до співрозмовника вербальну інформацію, а й завдяки темпу, тональності, діапазону, інтонації, логічним наголосам тощо здатний передати емоційний настрій, позицію, приховану думку партнерів по спілкуванню, регулювати процес їх контактування.
Такий невербальний накал як просодія розкриває міст повідомлення. Просодія (грец. prosoidia — наголос, приспів) — система вокалізу мови (тональність, тембр, висота, діапазон, інтонація, гучність, логічні наголоси). Канал екстралінгвістики створює фон комунікатив- :ого повідомлення. Г Екстралінгвістика (лат. extra — поза, зовні і lingua — мова)— І емоційний звуковий супровід (темп, паузи; сміх, плач, покашлю- ? вання, зітхання; звуконаслідування). ї Фахівець у галузі просодії та екстралінгвістики ■А. Штангль виокремив кілька характеристик голосу і мовлення, що надають додаткову інформацію про суб'єкта: — швидкість мовлення. Динамічна або жвава манера говорити, швидкий темп мовлення, як правило, прита- ; манні впевненій у собі, імпульсивній людині; уповільне- : ний, спокійний темп є свідченням незворушності, розсудливості; помітні коливання швидкості мовлення — характерні ознаки схильності до швидкого, часто неадекватного реагування, невпевненості, неспокою, неврівноваженості; — гучність голосу. Гучний голос свідчить про схильність до активних дій або є показником невихованості або чванливості та самовдоволеності; слабка гучність вказує на стриманість, скромність, тактовність або нестачу життєвих сил, безвольність людини; помітні зміни гучності голосу у процесі спілкування свідчать про емоційність, хвилювання співрозмовника; — артикуляція. Чітка і зрозуміла вимова слів демонструє внутрішню дисциплінованість, схильність суб'єкта комунікативного акту до максимально зрозумілих висловлювань і водночас може бути свідченням недостатньої жвавості; невиразна вимова притаманна людині з м'яким характером, слабкою волею, схильній до покори, поступливості; — висота голосу. Цей чинник визначає основний фактор (емоції, інтелект) регулювання поведінки людини та є своєрідним «лакмусовим папірцем» емоційних станів. Як правило, фальцет притаманний людині, мислення і мовлення якої ґрунтуються на інтелекті; грудний голос свідчить, що мислення і мовлення визначаться (контролюються) емоціями; високий пронизливий голос — ознака страху і хвилювання; низький тон вказує на гідність, спокій та розслабленість. Для визначення суті та природи політичного невер- бального маніпулювання важливим є адекватне розуміння експресивних засобів «мови тіла» та «прихованої мови голосу». Експресія голосу — ключ до розуміння багатьох можливих маніпулятивних дій, оскільки дає змогу підвищити емоційність діалогу, загострити процес сприйняття та відображення, гротескно деформувати судження або образ, тобто створити майже ідеальні умови для маніпулятивного впливу. Західні психологи Д. Хансен, Р. Стевік та Р. Ворнер виокремлюють кілька експресивних рівнів мови, що існують у будь-якій мовній комунікації і створюють емоційний фон вербального повідомлення: вокальні ознаки (vocal qualifiers), вокальні розмежовувачі (vocal differentiators), вокальні визначники (vocal identifiers). До вокальних ознак належать: а) інтенсивність (підвищення і зниження) гучності голосу. Підвищення гучності зазвичай свідчить про тривогу або роздратування, зниження — про незадоволеність або розчарування; б) загальний рівень тону (підвищений або знижений). Підвищений тон, як правило, є виявом роздратування або тривоги, знижений — недовіри; в) розширений і стислий регістри. Вони означають розширення або звуження звичайного інтервалу між тонами фонем, що вимовляють; г) затиснутість або відвертість. Функціонування голосового апарату значною мірою пов'язане з напруженням м'язів обличчя. Тому емоційна напруга під час намагання сказати неправду одразу викликає «ефект скутості», побічним наслідком якого може стати, наприклад, нехарактерний для людини «скрипучий» голос. Натомість відверті слова вимовляють, як правило, легко, гучним, природним голосом; ґ) розтягування або скорочення. Ці ознаки характеризують індивідуальний темп вимовляння складів, хоча за певних обставин можуть відігравати роль маніпулятивних засобів впливу; д) прискорений або сповільнений темп мовлення. Його застосовують для оцінювання великих фрагментів мовлення, що можуть містити більший обсяг невербаль- ної інформації. У багатьох контекстах прискорений емп мови сигналізує про роздратування або тривогу, вповільнений — про нерішучість. Нетипово велика кількість цих ознак або незвичайний контекст їх вияву є свідченням маніпулятивної іДЇЇ- До вокальних розмежовувачів фахівці зараховують сміх, плач, уривчастість голосу, які переривають або деформують вербальне повідомлення і виявляють глибокі емоційні переживання людини щодо власних слів. До невербальних феноменів належать також вокальні визначники. Однак у науковій літературі є тлумачення лише одного з них — різке переривання комунікативного контакту паузою, що може означати як відмову від попередніх власних слів, так і намагання уникнути тиску співрозмовника, спробу виграти час для обмірковування. Потужним елементом просодії є інтонація — система змін відносної висоти тону в складі, слові і вислові (словосполученні). У широкому значенні термін «інтонація» застосовують на означення мелодично-ритмічно- силових засобів мовної виразності. Важливими функціями інтонації є відокремлення фрази, завершеної думки від частини речення, групи слів і визначення модальності вислову, тобто диференціація вербального повідомлення як оповідного, питального чи вигукового. Оповідна інтонація характеризується помітним зниженням тону останнього складу і легким його підвищенням на одному із попередніх складів. Найвищий тон називають інтонаційною вершиною, найнижчий — інтонаційним зниженням. У простій оповідній фразі зазвичай одна інтонаційна вершина і одне інтонаційне зниження. Питальна інтонація існує двох типів: а) у питаннях, що стосуються всього вислову (підвищення тону відбувається на останньому складі); б) підвищеним тоном вимовляють слово, яке стосується питання. Від розташування цього слова (на початку, в кінці або в середині фрази) залежить інтонаційний малюнок. У вигуковій інтонації розрізняють: а) власне вигу- кову інтонацію, що характеризується вищим, ніж при оповідній інтонації, але нижчим, ніж при питальній, вимовленням найважливішого слова; б) інтонацію спо- нукальну з широкою амплітудою та численними градаціями від прохання до рішучого наказу; цій формі інтонації властиве зниження тону, близьке до інтонації оповідної. Інтонація також виконує функцію з'єднання і роз'єднання синтагм — слів і словосполук — членів складного цілого. Потужним важелем невербального маніпулятив- ного впливу в політиці є логічний наголос, який дає змогу одному й тому самому реченню, не змінюючи у ньому слів, надати різного смислу, передати підтек- стовий зміст, акцентувати потрібну думку. Наприклад, інтонаційне використання логічного наголосу у фразі «Наша партія готова вас підтримати» може суттєво скорегувати зміст сказаного: «Наша партія готова вас підтримати»; «Наша партія готова вас підтримати»; «Наша партія готова вас підтримати»; «Наша партія готова вас підтримати»; «Наша партія готова вас підтримати». У кожному конкретному випадку саме логічний наголос на певному слові може кардинально змінити сприйняття (розуміння) всього повідомлення. Використання просодії та екстралінгвістики у політичній сфері. Просодія уможливлює визначення (формування загальної тональності) спілкування; акцентування ключових слів, гасел, думок; маніпулювання вербальним повідомленням. Екстралінгвістика дає змогу політикам регулювати (контролювати) комунікативні акти; цілеспрямовано передавати свій емоційний настрій (сміх, плач тощо); здійснювати маніпулювання або захищатись від нього (нарощування, зниження темпу мовлення, уникання або затягування пауз тощо). Кінесика Крім специфічних характеристик голосу (просодія та екстралінгвістика) на процес обміну інформацією суттєво впливають такі важливі фактори поведінки співрозмовника, як міміка, пози, жести, погляд тошо- рюють своєрідну підсистему пеое«0"-- формації. Характеп»- несвідомо її передавали, як правило, вона є більш до- овірною та правдивою, ніж вербальна. Кінесина (грец. кіп^іков — рухливий) —- мімічні, пантомімічні рухи, жести, хода, танець, візуальний контакт тощо. Міміка. Мускулатура обличчя людини диференцію- ться на 80 великих і малих м'язів, які можуть утворю- ти велику кількість взаємопоєднань, тобто своєрідних масок. Виразні рухи м'язів обличчя, що виявляють ереживання людини, її прагнення, оцінки, ставлення о явищ життя тощо, називають мімікою. Потужний ,_рсенал мімічної гри, доповнений емоціями, зумовлює появу широкого спектра варіантів виразу обличчя (у спеціальній літературі вказано більше 20 тис. описів виказу обличчя). За характером змін міміки та їх динамікою німецький психолог X. Рюкле виокремлює три її типи: 1. Рухлива міміка. Вона засвідчує швидку зміну внутрішніх станів людини, демонструє жваве, підкреслено емоційне, різнобічне, активне переживання. Цей вид міміки характеризується підвищеною напруженістю м'язів, що, в свою чергу, зумовлює енергійну, розкуту та впевнену поведінку. Однак рухлива, але одноманітна і повторювана міміка сигналізує про занепокоєння, поспіх та нездатність узгодити власну реакцію з конкретною ситуацією. 2. Малорухлива міміка. Цей вид міміки вказує на постійність психічних процесів і структури настрою. Такий вираз обличчя, як правило, асоціюють зі спокійною, розсудливою, надійною, впевненою та врівноваженою людиною. 3. Монотонна міміка. їй притаманна нечаста зміна мімічних виразів. Цей спосіб мімічної реакції характеризують такі одноманітні душевні стани, як туга, печаль, безсилля, меланхолія, цілковита закомплексованість. Водночас він може бути зумовлений іншими чинниками: хворобою, мрійливістю або честолюбністю натури. Російський психолог т* 2) рефлекторна м'язова міміка (спокою, стомленості, бадьорості, млявості, нападу, оборони, фізичної слабкості); 3) статева міміка (хтивості, цнотливості, сором'язливості тощо); 4) шкірно-дотикова міміка (ласки, болю і фізичного страждання, впливу холоду тощо); 5) сглакова міміка (куштування, смакування, гіркоти, кислого смаку тощо); 6) нюхова міміка (обнюхування, впливу неприємних запахів або пахощів тощо); 7) слухова міміка (прислухування, слухового зосередження, реакції на несподівані звуки тощо); 8) зорова міміка (зорового зосередження, зорової насолоди, уникнення неприємної сцени, впливу сліпучого блиску тощо). Особливістю міміки як ключового, найпотужнішого невербального засобу є те, що, незважаючи на всі відмінності людей (національні, релігійні, станові, статеві тощо), практично всі відчуття і емоції виражені єдиними мімічними формами. Жести- Це виразні рухи головою, руками, які використовують як засоби спілкування або супровід (віддзеркалення) емоційного стану людини. Жести можуть бути СВІДОМИМИ і несвідомими (рефлекторними). З огляду на характер та рольові функції жестів фахівці їх диференціюють на такі групи: — демонстративні жести, що пояснюють зміст інформації (розмір, вагу тощо); — вказівні жести, що слугують для привертання уваги; — ілюстративні, або ідеографічні, жести, якими «малюють» у повітрі за допомогою пальців і предметів (указок, лінійок, ручок тощо); — акцентувальні жести, які посилюють вербальну інформацію? — жести-регулятори, які налаштовують на певний вид комунікативного контакту (рукостискання); — диригентські або ритмічні жести, застосовувані для надання ритму та мелодики мовленню; — пунктуаційні жести, що акцентують та організовують важливі сегменти розмови, розбивають мовний потік на частини; ;; — жести-дотики, спрямовані на налагодження кон- акту; — обмежувальні жести, які встановлюють просто- ові умови або взаємозв'язки; — символічні жести, які замінюють мовні вирази, асла; — жести, що замінюють мову, за допомогою яких имволічно передають зміст мовного повідомлення (на великій відстані або у разі таємності інформації). При тлумаченні цих знаків слід враховувати швидкість виконання, такт і ритм, специфіку ситуації, у якій здійснюється жестикуляція. Поза. Це положення, якого набуває тіло людини, реагуючи на обставини, відображаючи її внутрішній стан; елементарна одиниця просторової поведінки людини. Складовими пози є розташування тіла і його частин (голови, плечей, тулуба, рук, ніг) щодо одна одної і співрозмовника, м'язова напруженість, місцеперебування » тіла у просторі. Дослідники кінесики при аналізі поз враховують також напрям і темп рухів, ритм змін положення тіла і його частин. Психологи вважають, що пози можуть виконувати певні функції, що контролюють процес спілкування: розчленовувати мовленнєвий потік на одиниці, виражати стан, ставлення, статус людини, її особисті риси та регулювати міжособові відносини. Феномен пози складний і неоднозначний. Це пояснюється тим, що вона — явище багатофакторне та багатопланове, оскільки її складовими є різновекторні рухи частин тіла, їх комбінація (поєднання) і такі складні для дослідження і сприйняття чинники, як інтенсивність, виразність; також тим, що людське тіло здатне прибрати (зобразити) приблизно тисячу різних стійких положень. Тому єдиного підходу до систематизації поз не існує. Найпоширенішими є класифікації поз за такими критеріями: — етапи спілкування (налагоджування — припинення контакту); — види стосунків і взаємин (симпатії — антипатії; покори — зверхності; включеності — відчуженості); — психофізіологічні стани (напружена — розслаблена; активна — пасивна); — узгодженість поз партнерів під час спілкування (синхронні — несинхронні); — спрямованість пози (віч-на-віч, спиною до спини тощо); — відповідність пози міміці, жестам тощо (гармонійна — дисгармонійна); — походження (природна — штучна); — динамічність (статична — динамічна); — психологія (психологічно однозначна — багатозначна); — естетика (потворна — прекрасна); — етика (культурна — вульгарна); — поширеність (типова — індивідуальна). На відміну від жестів, які є рухами окремих частин тіла (рук, ніг, брів тощо), особливість поз полягає в одночасній участі усіх частин тіла людини. Досвідчений маніпулятор здатний комбінацією символічних поз і рухів викликати в об'єкта впливу довіру на підсвідомому рівні. Фахівці поділяють усі пози, які здатна опанувати та продемонструвати людина, на симетричні та несиметричні (асиметричні). Вважають, що симетричні пози нівелюють індивідуальність, тому, як правило, вони характерні для офіційного спілкування. Асиметричні пози, навпаки, розкривають характерні риси та особливості індивідуальності людини і підсвідомо створюють у співрозмовника (опонента) позитивне враження, сприяють розвиткові комунікативного контакту. Крім того, пози поділяють на закриті (руки схрещені на грудях, нога покладена на ногу), відкриті і напівзакриті (руки в кишенях). Характерно, що у процесі спілкування закриті пози зазвичай викликають на підсвідомому рівні недовіру у співрозмовника. Погляд. Потужним засобом невербального впливу є погляд. Від нього, як правило, залежать початок комунікативного контакту і подальший контроль та регулювання процесу спілкування. Погляд — це стан і динаміка руху очей, що підсвідомо ілюструють процеси формування і сприйняття думки. Оскільки його практично неможливо натренувати або контролювати вольовими зусиллями, фахівці вважають, що через зоровий контакт відбувається найадекватніший обмін ін- рмацією щодо емоційно-психічного стану партнерів їх намірів. Психологи встановили, що співрозмовники дивиться одне на одного ЗО—60% часу комунікативного нтакту, триваліше розглядання засвідчує більшу за- кавленість у особі співбесідника, ніж у його словах. Залежно від ставлення до партнера по спілкуванню окремлюють такі різновиди погляду: 1) діловий погляд (концентрація погляду на верх- ьому сегменті голови співрозмовника (лоб — очі)); 2) соціальний погляд (зосередження погляду на ижньому сегменті голови співрозмовника (очі — от)); * 3) дружній погляд (спрямованість погляду у середи- у трикутника, утвореного очима співбесідника і цен- ом його грудей); 4) інтимний погляд (динамічне оглядання всього співрозмовника; як правило, стосується представників протилежної статі); 5) прощальний погляд (зосередження уваги на середині лоба співрозмовника). Крім того, рухи очей інформують і про перебіг думки співрозмовника: а) погляд вгору і вправо — зорове конструювання (візуальні образи або картини, які створює індивід); 6) погляд вгору і наліво — зоровий спогад (візуальні образи або картини минулих подій, що зберігаються у пам'яті); в) погляд горизонтально і вправо — слухова реконструкція (слухова уява звуків, яких людина ніколи не чула раніше); г) погляд горизонтально і наліво — слуховий спогад (спроба відтворення відомих слухових образів — мелодій, інтонацій, ритмів тощо); ґ) погляд вниз і наліво — слуховий внутрішній діалог (активна внутрішня мова, яка періодично виривається назовні). Використання кінесики у політичній сфері. Арсенал кінесики є потужною зброєю будь-якого політика. Ос- ноьними напрямами його застосування є: а) використання міміки як ситуативної маски, засобу тиску або демонстрації граничної лояльності, вірусу емоційного зараження тощо; б) вживання жестів для акцентування думки, демонстрування невербально!' символіки певного гасла, регулювання процесу комунікативного акту; в) вияв позою статусу, емоційного стану, налаштовано- сті на контакт; г) використання погляду як сигналу партнеру по спілкуванню, певної установки на характер подальшого перебігу комунікативного контакту, як інструменту оцінювання та контролю, регулятора процесу спілкування. Такесика Із моменту появи на світ людина для отримання більш повної інформації про об'єкт, з яким контактує, намагалась до нього доторкнутися. Із часом дотик став не лише джерелом інформації, а й потужним інструментом впливу, своєрідним інформаційним сигналом, що суттєво регулює комунікативний контакт, визначає його динаміку та емоційний фон. Такесика — знаки вітання (рукостискання, дотик, поцілунок, поплескування, обійми). Будь-яка форма дотику є свідченням демонстрування тісного зв'язку або намагання його налагодити. Фахівці виокремлюють 457 типів тілесного контакту, які умовно об'єднують у 14 категорій: 1. Рукостискання. Воно є найбільш формальним знаком, але одним із найважливіших на початковій стадії політичного спілкування або під час зустрічі після тривалої відсутності. Характер встановленого зв'язку або наміри його встановити чи уникнути значною мірою визначаються тривалістю, силою та манерою рукостискання: — «мертва» хватка (тривале утримування руки партнера із сильним потиском) — виражає прагнення перемоги за будь-яких обставин (ситуацій); — владне рукостискання (простягнута для рукостискання рука накриває зверху руку партнера) — типовий для керівників і впевнених у собі людей жест, що демонструє зверхність і сигналізує про неможливість рівноправних відносин; довготривале рукостискання (утримування довгий час руки партнера) — прихована установка на захо- цлення лідерства (перемагає той, хто забирає руку останнім); і — рівноправне, дружнє рукостискання (зустрічні [вертикальні рухи рук партнерів) — свідчення взаєморозуміння і довіри; І — швидке рукостискання (стрімке прибирання Іруки після рукостискання) — сигнал, що засвідчує діловитість партнера по комунікативному акту або його підозрілість і прихованість намірів; — слабке, мляве рукостискання (простягнута для рукостискання рука розслаблена) — вказує на відсутність спротиву, невпевненість при обстоюванні власних позицій, схильність бути жертвою; — уникання процесу рукостискання (держання рук за спиною, дотримання значної дистанції тощо) — свідчення боязкості, замкнутості партнера по спілкуванню або акцентоване демонстрування відсутності бажання спілкуватися. Виявом зацікавленості у налагодженні або продовженні комунікативного контакту є, як правило, міцніше або триваліше стискання руки, використання лівої руки як додаткового засобу контакту (обхват руки партнера, доторкування до його плеча). У політиці тривале рукостискання і прямий погляд на партнера кваліфікують як знак прихильності. Історичне рукостискання Мао Цзедуна та Генрі-Алфреда Кіссінджера тривало 90 секунд, у той час як на процедуру потиску рук відведено не більше 3 секунд. 2. Підштовхування і супроводжування. Зазвичай людина, яка вказує напрям, кладе руку на спину іншій і легким натискуванням підштовхує її вперед. Прихований зміст цього невербального повідомлення доповнює супровід: «Я знаю оптимальний вихід із ситуації», «Ви можете мені довіряти», «Я тримаю ситуацію під контролем». Цей спосіб, як правило, використовують досвідчені політики при спілкуванні з молодими, дипломати великих країн — з представниками дипломатичного корпусу невеликих держав, начальники з підлеглими тощо. Однак це непростий засіб контакту, оскільки вимагає витонченості та почуття міри. 3. Поплескування. Це доторкання до руки, плеча або спини, яке фахівці називають «мініатюрними обіймами однією рукою». Його застосовують для вітання, позитивних побажань, тобто демонстрування доброзичливого ставлення до партнера. У політичному спілкуванні цей вид дотику часто означає псевдобатьківські почуття, поблажливість («Ми в ваші роки...», «Нічого, все мине...», «Правильним шляхом йдеш, синку...»). 4. Брати під руку. Цей невербальний жест свідчить про намір іти разом, скоординовано. При цьому його ініціатор прагне контролювати партнера. У політичній сфері беруть під руку для публічного демонстрування близькості, тісного контакту, взаєморозуміння. 5. Рука на плечі співрозмовника. У повсякденному спілкуванні близьких друзів цей тип тілесного контакту є звичним і прийнятним. Політики часто використовують його для демонстрування єдності. Деякі фахівці вважають цей жест владним рухом, тому залежно від ситуації дотик до плеча може викликати позитивну або негативну реакцію. 6. Міцні обійми. До них вдаються у разі близьких стосунків, особливо під час поздоровлень або прощань. У політиці обійми, незважаючи на формальний (ритуальний) характер, покликані продемонструвати (засвідчити) взаєморозуміння, тісний контакт. 7. Триматися за руки. Це є знаком зв'язку, яскравим жестом, притаманним дітям і закоханим, що символізує рівноправність стосунків. До нього також вдаються, щоб допомогти супутнику піднятися вгору або протиснутися через натовп. У політичній сфері триматися за руки при ходьбі не прийнято. 8. Обіймання за талію. Воно означає високий ступінь близькості. За цієї форми дотику між партнерами зникає дистанція, що символізує глибину і силу стосунків. 9. Поцілунки. Існує багато різновидів цих сигналів мови тіла. Вони доречні при спілкуванні з родичами, близькими людьми, на знак привітання з друзями тоіцо. Цей жест, однак, поширений і серед політиків (наприклад, відомі брежнєвські поцілунки). Політики значно більше цілуються, ніж тримають один одного за руки чи обіймають один одного за талію. 10. Дотики до голови. Вони символізують близькі, довірливі стосунки, оскільки голова є найчутливішою частиною тіла людини, а рука — найнебезпечнішою. Тому дозвіл доторкнутися рукою до голови Є ВИЯВОМ високого ступеня довіри до співрозмовника. Фахівці рекомендують: «Можете доторкнутися до плеча незнайомця, але не чіпайте його голови». 11. Голова до голови. Інтимний знак закоханих або подружжя психологи називають символічним поцілунком. Іноді цей дотик свідчить про близьку дружбу. 12. Пестощі. Ніжне погладжування, потирання, притискання зазвичай із сексуальним підтекстом. Як правило, до цього жесту вдаються у разі інтимної близькості. 13. Підтримування. Здебільшого його потребують діти, хворі або літні люди. Якщо до нього вдаються фізично здорові особи, це стає ігровою формою мови тіла. Наприклад, ритуальною формою цієї поведінки є перенесення нареченої через поріг будинку. 14. Імітаційна атака. Це ігрові форми мови тіла (легкий удар рукою з одночасною усмішкою, покусування вуха партнера, штовхання, підніжки тощо). Зазвичай їх супроводжують позитивні емоції, однак до певної межі, за якою може виникнути конфлікт. Використання такесики у політичній сфері. Різні форми (типи) дотику дають змогу політикам продемонструвати ставлення до співрозмовника, з'ясувати настрій партнера по комунікативному акту; засвідчити прагнення до лідерства; за допомогою прихованого впливу схилити опонента на свій бік, нав'язати йому власну позицію; публічно виявити агресивність, що невербально підтверджує рішучість в обстоюванні власних політичних поглядів і переконань. Проксеміка Міжособовий простір є одним із ключових чинників та обставин, що визначає умови невербального політичного маніпулювання. Взаєморозташування людей у просторі при комунікативному акті вивчає проксеміка. Проксеміка (лат. ргохітиБ — найближчий) — дотримання певної дистанції між партнерами. У науковий обіг це поняття запровадив американський антрополог Е. Холл на початку 60-х років XX ст. Дослідник дійшов висновку, що практично всі люди на планеті мають особисту територію — повітряний простір, який оточує тіло. Він виділив чотири просторові зони, які можна розглядати (залежно від обставин) як чотири своєрідні рубежі захисту власної території: 1. Інтимна зона (0—45 см). Цей простір обмежується відстанню, меншою за довжину руки, і за певних обставин його порушення становить загрозу здоров'ю. Характерно, що реакція організму на порушення інтимної зони не просто енергійна, а й має мобілізаційний характер: різко зростає активність серця (пришвидшується серцебиття), збільшується виділення адреналіну й спонтанний прилив крові до голови. Невмотивоване вторгнення в інтимну зону в процесі комунікативного акту, як правило, кваліфікують як агресію. У ній вільно почуваються лише родичі або близькі люди. Стосункам у цій зоні притаманні тактильний контакт, дотики, пестощі, довіра. 2. Особиста (персональна) зона (45—120 см). Дистанція між партнерами у цій зоні практично дорівнює довжині рук, простягнутих для рукостискання. Вона є оптимальною для візуального контакту, сприяє правильному тлумаченню знаків невербальної мови, а отже, і взаєморозумінню. З огляду на це у ній відбувається більшість міжособистісних комунікативних контактів. 3. Соціальна зона (120—400 см). Її ще називають суспільно-діловою, зоною професійного спілкування. Цієї дистанції дотримуються під час переговорів, ділових зустрічей, спілкування з малознайомими людьми. 4. Публічна зона (більше 400 см). Встановлення такої дистанції характерне при спілкуванні з великою групою людей — на мітингу, демонстрації, лекції, а також під час комунікативного контакту з відомими акторами, політиками. Використання проксеміки у політичній сфері. Дотримуючись певної дистанції з окремою людиною, групою, масою під час комунікативного акту, політик, як правило, має на меті акцентування свого соціального статусу; демонстрування показного популізму при допусканні електорату в особисту та інтимну зони; дотримання політиком дистанції, за якої його невербальний імідж є максимально привабливим. 6.3. Технологія, засоби і прийоми невербального політичного маніпулювання Мистецтво подобатися — це вміння обманювати. Люк Вовенарг Акторство — це гра, в якій ти весь час не ти, а хтось інший. Марчелло Мастроянні Інтрига — це сила слабких. Навіть у дурня завжди вистачає розуму, щоб нашкодити. Вільям Шекспір Невербальне формування політичного іміджу та імітація емоційних станів як інструменти маніпулювання Невербальне політичне маніпулювання здійснюється двома шляхами: а) формування невербальними засобами іміджу політика; б) імітування суб'єктами політичної дії певного емоційного стану з метою викликати необхідну маніпуляторові емоційну реакцію у людини, групи, маси. Російська дослідниця Н. Творогова дійшла висновку, що для успішного формування іміджу важливим є органічне «входження в образ». Вона виокремила у цьому процесі такі етапи: 1. Моделювання імітаційного образу. Його формують як бажаний у власній уяві, осмислюють, віртуально апробують. Людина, як одяг, «приміряє» на себе обраний імідж; аналізує баланс позитивних і негативних наслідків його впровадження; визначає необхідні для цього умови і засоби, корегуючи образ залежно від персональних особливостей. Необхідно також визначити сумісність обраного іміджу із внутрішніми переконаннями виконавця ролі. 2. Апробація рольового образу. На цьому етапі відбувається практична перевірка образу, створення його «зовнішньої моделі» (пози, жести, манера спілкування тощо), заряджання її енергетикою адекватних емоцій та почуттів. Як «лакмусові папірці» на цьому етапі використовують оцінки, думки та судження оточення, які аналізуються, узагальнюються і слугують основою для внесення необхідних корективів. 3. Створення життєвого образу. Тривалі тренування формують у людини стереотип поведінки відповідно до створеного образу. Унаслідок парадоксального «злиття» особистості з образом дії людини виглядають природними, а застосування технічних засобів — непримітним. Фіксується результативність впливу на аудиторію. Н. Творогова охарактеризувала три етапи маніпуля- тивної дії, спрямовані на створення фантомного іміджу політичного діяча, дезінформацію пересічних громадян щодо його реального образу. Невербаліка у цьому процесі посідає одне з чільних місць. Потужним фактором невербального політичного маніпулювання є також імітація емоційних станів з метою забезпечення ефективного впливу на потенційну жертву (окрему людину, групу чи натовп). Емоційні стани визначають та регулюють рівень інформаційно- енергетичного обміну і спрямованість поведінки. Психологи виокремлюють шість основних емоційних станів: радість (задоволення, щастя, тріумф); смуток (горе, скорбота, депресія); гнів (агресія, ненависть, ворожість); страх (розгубленість, боязнь, жах); здивування (допитливість, цікавість, подив); огида (відраза, презирство, зневага). Для описування процесу політичного маніпулювання крім основних слід враховувати емоційні стани, використовувані акторами під час імітування реальних почуттів, а також ті, що характеризують готовність до дії і невербальну мову особи, яка говорить неправду. Тобто складовими невербальної політичної маніпуляції є акторські здібності, здатність швидко реагувати, вміння природно підтримувати на невербальному рівні вербальну неправду. Наприкінці XX ст. група європейських психологів на чолі із С. Блохом запропонувала систему підготовки акторів, засновану на холоднокровному, формальному імітуванні емоцій за допомогою «мови тіла». Вони визначили шість основних емоцій, кожній з яких відповідає унікальна комбінація трьох невер- бальних складових (пози тіла, виразу обличчя, дихальних рухів): щастя, печаль, страх, гнів, еротизм, ніжність. Якщо узагальнити результати досліджень (П. Андер- сен, Г. Вільсон, М. Непп, А. Піз, Б. Піз, X. Рюкле, Д. Фаст, Дж. Холл, В. Лабунська, С. Попов та ін.), то можна сформулювати базові комплексні моделі опису основних емоційних станів, імітування яких використовують у процесі політичного маніпулювання. Радість (задоволення, щастя, тріумф). Рот і губи: рот напіввідкритий або закритий, зуби виставлені або прикриті губами; куточки губ розтягнуті в боки та підняті. Очі: примружені або розкриті, у них з'являється блиск, нижні повіки підняті, але не напружені; у зовнішніх куточках очей з'являються зморшки — «гусячі лапки». Лоб і брови: горизонтальні зморшки на лобі, внутрішні куточки брів підняті вгору. Колір і рухливість обличчя', почервоніння обличчя, помітне посилення його динаміки. Руки: активна жестикуляція з періодичним відкриттям долоней. Поза: тіло розслаблене, тулуб нахилений уперед, плечі відведені назад (демонстрація сили); голова відкинута назад, символізуючи прагнення до лідерства. Дихання: домінування різкого видиху. Інтонація: широкий діапазон сили та висоти голосу. Печаль (горе, скорбота, депресія). Рот і губи: рот закритий, куточки губ опущені, але не напружені. Очі: звужені, тьмяні, внутрішні куточки верхніх повік підняті. Лоб і брови: вертикальні зморшки на лобі та переніссі, шкірні складки між бровами набувають трикутної форми; брови зсунуті до перенісся, їх внутрішні куточки підняті догори. Колір і рухливість обличчя: обличчя бліде, динамічне. Руки: опущені вздовж тіла, з розслабленими кистями та вивернутими назовні долонями. Поза: голова опущена та нахилена вперед, тіло розслаблене, налаштоване на ухиляння від контакту; плечі опущені вперед і вниз; Дихання: поверхневе з періодичною комбінацією різкого вдиху та видиху. Інтонація: м'яка, приглушена тональність голосу, із зниженням інтонації в кінці кожної фрази. Гнів (агресія, ненависть, ворожість). Рот і губи: рот відкритий, губи міцно стиснуті, з прямими чи опущеними куточками або розкриті та напружені, як під час крику. Очі: нерухомі, розкриті або звужені, блискають; повіки напружені. Лоб і брови: вертикальні зморшки на лобі та переніссі, брови опущені, зсунуті до перенісся. Колір і рухливість обличчя: обличчя бліде або почервоніле, з динамічною мімікою. Руки: активна жестикуляція, періодичне стискання кулаків. Поза: тіло напружене і демонструє бажання наблизитися до партнера; голова нахилена вперед, плечі відведені назад. Дихання: посилення частоти глибоких вдихів. Інтонація: широкий діапазон сили, тональності і висоти голосу. Страх (розгубленість, переляк, жах). Рот і губи: рот трохи розкритий, його контур нагадує квадрат, дещо втягнутий всередину; губи напружені та розтягнуті, їх куточки підняті. Очі: широко розкриті, зіниці розширені, іноді, навпаки, зіниці звужені, очі вологі. Лоб і брови: лоб нахмурений, із горизонтальними зморшками в центрі; брови підняті та зсунуті. Колір і рухливість обличчя: обличчя застигле, бліде або почервоніле, іноді на ньому з'являються плями, часто виступає піт на лобі та скронях, іноді на потилиці. Руки: безсило опущені або здійснюють різновектор- ні рухи у пошуках місця, можливий ефект тремору (тремтіння, що виявляється у швидких коливальних рухах внаслідок м'язових скорочень). Поза: тіло напружене, демонструє бажання ухилитися від контакту, плечі опущені, голова нахилена дещо вперед і вбік, можливі тремтіння із сіпанням плечей. Дихання: уривчасте, із зупинками, прискорений вдих і короткий видих, іноді спостерігається апное (тимчасове припинення дихання). Інтонація: широкий діапазон сили, тональності та висоти голосу; неадекватність інтонацій, переходи від різких тонів до верещання. Здивування (допитливість, цікавість, подив). Рот і губи: рот відкритий, щелепа опущена, зуби роз'єднані, куточки губ підняті. . Очі: широко розкриті з нечітко вираженим блиском. Лоб і брови: горизонтальні зморшки на лобі, внутрішні куточки брів підняті вгору або брови округлені, шкіра під ними натягнута. Колір і рухливість обличчя: обличчя бліде або почервоніле із застиглим виразом. Руки: розведені в боки, з відкритими долонями. Поза: тіло і голова відхилені назад, плечі відведені назад і вниз або (залежно від темпераменту) можливе поперемінне піднімання та опускання плечей. Дихання: домінування глибокого вдиху. Інтонація: надмірно високий і гучний голос, різка тональність. Огида (відраза, презирство, зневага). Рот і губи: рот закритий, куточки губ опущені, верхня губа піднята, нижня — опущена і злегка випнута. Очі: тьмяні, звужені; нижні повіки підняті, але не напружені, під ними утворюються зморшки. Лоб і брови: вертикальні зморшки на лобі та переніссі, брови опущені, зсунуті до перенісся. Колір і рухливість обличчя: обличчя зазвичай бліде з динамічною мімікою. Руки: витягнуті вперед, ніби створюють бар'єр не- сприйняття. Поза: тіло та голова відхилені назад, можливе пересмикування плечима. Дихання: інтенсивні видихи через ніс і рот. Інтонація: широкий діапазон сили та висоти голосу, різка тональність. Рішучість (готовність до дії, наполегливість). Рот і губи: рот злегка відкритий, напружений, нижня губа дещо втягнута. Очі: зіниці звужені, погляд прямий, «колючий». Лоб і брови: лоб гладенький, брови зсунуті та опущені. Колір і рухливість обличчя: природний, можливе періодичне збліднення. Руки: витягнуті, пальці злегка стиснуті у кулаки. Поза: голова і тіло дещо напружені, відхилені назад, плечі відведені назад і злегка підняті. Дихання: ритмічне, з дещо напруженою скороченою фазою видиху. Інтонація: впевнений тон, металеві нотки у голосі, дещо приглушена артикуляція. Незадоволення (внутрішній протест, прикрість, неприємність, досада). Рот і губи: зуби злегка стиснуті, куточки губ опущені. Очі: «колючі» або каламутні, зіниці злегка звужені, погляд спідлоба. Лоб і брови: лоб і брови злегка насуплені, зазвичай асиметрично. Колір і рухливість обличчя: незначне збліднення, динамічна міміка. Руки: стиснуті в кулаки, іноді розташовуються навхрест. Поза: тіло злегка нахилене вперед, голова — уперед і вбік, плечі злегка підняті. Дихання: прискорене, з дещо скороченою порівняно із вдихом фазою видиху. Інтонація: голос уривчастий, приглушений. Злість (обурення, лють, шаленство). Рот і губи: нижня щелепа і губи висунуті вперед, дещо асиметричні, зуби вишкірені або зціплені, при сильному гніві рот може бути широко відкритий. Очі: «виблискують вогнем», іноді налиті кров'ю, зіниці зазвичай звужені. Лоб і брови: лоб насуплений, із паралельними зморшками, брови зсунуті всередину і вниз. Колір і рухливість обличчя: збліднілість або почервоніння, динамічність міміки. Руки: із стиснутими кулаками. Поза: голова і тіло нахилені вперед, плечі часто асиметрично підняті. Дихання: переривчасте, прискорене, зі скороченою фазою видиху. Інтонація: голос уривчастий, хрипкий. Емоційна напруга (тривога). Рот і губи: зуби зціплені, губи стиснуті, дещо асиметрично розташовані жовна на щоках; рот відкритий, нижня щелепа ніби відвисла, губи витягнуті, іноді здійснюються смоктальні рухи губами або нижня губа зміщується вбік і вниз. Очі: спустошені, каламутні, погляд спрямований у невизначеному напрямку. Лоб і брови: ніби заціпенілі. Колір і рухливість обличчя: застиглий вираз обличчя, незначне почервоніння. Руки: напружено витягнуті (як шлагбаум) або з піднятими передпліччями унаслідок мимовільного напруження м'язів плечового пояса, однак зазвичай не мають визначеного положення. Поза: тіло помітно скуте внаслідок мимовільного напруження м'язів, тіло та голова можуть бути нахилені вперед, плечі асиметрично підняті. Дихання: прискорене, уривчасте, з порушенням структури дихального циклу, фаза видиху різко скорочена (максимум 1/3 від фази вдиху). Інтонація: фонація й артикуляція, не властиві саме цій людині. Еротизм. Рот і губи: рот трохи відкритий, губи вологі, іноді їх провокативно облизують язиком. Очі: примружені або широко розкриті, у них з'являється блиск. Лоб і брови: горизонтальні зморшки на лобі; швидке піднімання брів угору. Колір і рухливість обличчя: динамічна міміка та почервоніння. Руки: часто і дуже органічно торкаються волосся, обличчя, шиї або стегон. Поза: тіло розслаблене, нахилене вперед, налаштоване на зближення; голова трохи відкинута назад, ноги не схрещені або демонстративно схрещені (у жінок). Дихання: здійснюється з малою амплітудою та низькою частотою. Інтонація: м'яка, приглушена тональність, із зниженням інтонації. Ніжність (ласка, пестощі). Рот і губи: рот закритий, губи стиснуті у розслабленій посмішці. Очі: примружені. Лоб і брови: горизонтальні зморшки на лобі, внутрішні куточки брів підняті вгору. Колір і рухливість обличчя: обличчя природного кольору, міміка спокійна. Руки: уповільнена жестикуляція, демонстративна обережність під час дотиків. Поза: тіло розслаблене, нахилене вперед, налаштоване на зближення; голова може бути нахиленою вбік. Дихання: із малою амплітудою та низькою частотою. Інтонація: м'яка, приглушена тональність, із зниженням інтонації. Обман (брехливість, неправда, омана). Рот і губи: рот та губи можуть набувати будь-якого виразу — від радості до гніву залежно від мети маніпулятора. Очі: розширення або звуження зіниць, повільніше або прискореніше, ніж зазвичай, кліпання очима; уникання зорового контакту. Лоб і брови: спітніння лоба; розташування брів із широкою варіативною театральною амплітудою від піднятих до опущених. Колір і рухливість обличчя: рум'янець на щоках, неприродна міміка обличчя. Руки: різке зниження порівняно зі звичайним станом активності жестикуляції; положення рук варіюється: а) напружені, сховані у кишенях; б) торкаються власного тіла (прикривання рота рукою, дотик до носа, потирання повік або відтягування комірця); в) розведені у різні боки. Поза: часта зміна поз тіла; рухи головою, значно рідші і менш активні, ніж завжди; часте схрещування та випрямляння ніг; вертіння на стільці. Дихання: скорочена фаза видиху. Інтонація: уривчасте мовлення, підвищений тон голосу або підкреслено уповільнений темп мовлення; різкі перепади тональності; тривалі паузи у розмові; невиразність, монотонність мовлення; звуження інтонаційної палітри. При оцінюванні впливу невербального маніпулювання у політичній сфері слід враховувати основні не- вербальні засоби маніпулятивного впливу і специфіку їх використання. Розумінню природи практичного застосування не- вербаліки у політичному маніпулюванні сприяє досвід І роботи у театрі, кіно, на телебаченні. Зокрема, С. Блох і Його колеги, вивчаючи психологію театральної гри, експериментально встановили, що актори можуть навчитися передавати публіці емоції, свідомо контролюючи три групи невербальних сигналів: 1) поза тіла: напруження або розслаблення м'язів, налаштованість на наближення до партнера або ухилення від нього; 2) вираз обличчя: відкриті або закриті очі, насуплене чоло тощо; 3) дихальні рухи: амплітуда і частота. Ці форми експресивної моторики найбільше піддаються свідомому контролю, тому їх можна натренувати. Саме на них і роблять ставку політики і політтехнологи, вдаючись до маніпулятивної гри. Однак, як і в театрі, у політичній сфері для успіху необхідний артистизм високого ґатунку, а не механічне ремісництво. Зокрема, театральний діяч К. Станіславський зазначав: «За допомогою міміки, голосу, рухів актор-ремісник демонструє глядачам зі сцени лише зовнішні штампи, які нібито адекватно відображають внутрішнє життя, "людський дух" ролі, а насправді — мертву маску неіснуючого почуття». Отже, політик-ремісник приречений на провал, як і актор-ремісник. Крім професійного володіння невербальним арсеналом важливу роль відіграє адекватність його використання, що значною мірою залежить від дистанції, на якій відбувається комунікативний акт. Практика засвідчує, що політичний діяч під час спілкування може перебувати зі своїм співрозмовником (співрозмовниками) на різних відстанях: короткій (інтерв'ю, діалог, переговори); середній (зустріч із виборцями, політичне ток- шоу, робоча нарада, прес-конференція, брифінг, презентація); великій (з'їзд, мітинг, демонстрація). Цей поділ є умовним, оскільки, наприклад, політичні переговори можуть відбуватися як на короткій, так і на середній дистанціях, а спілкування із виборцями — практично у всьому діапазоні дистанцій. Водночас відстань суттєво впливає на характер маніпулятивного застосування не- вербального арсеналу. Наприклад, український кінорежисер М. Ільєнко під час роботи над черговим фільмом використовував таку дистанційну розкадровку: — збільшений (наближений) план (портрет). На цій дистанції основним інструментом є міміка (артикуляція); — середній план. У цьому ракурсі важливого значення крім міміки набувають жести і розташування співрозмовників; — загальний план (віддалений). Він дає змогу використовувати динамічну та рухому масовку, залишаючи при цьому дієвим інструментом жести. Отже, на близькій відстані основними засобами в арсеналі політичного маніпулятора є дихальні рухи та вираз обличчя; на середній — міміка та жести; на далекій — жести і поза. Ефективність використання голосових чинників (інтонації, тембру, логічних наголосів тощо) як маніпулятивних засобів значною мірою залежить від технічних можливостей і дистанції, на якій перебувають учасники комунікативного акту. Сутність і використання невербальних маніпулятивних прийомів Засоби невербального спілкування та дистанція у комунікативному акті є своєрідною системою координат для формування та використання невербальних маніпулятивних прийомів. Невербальний маніпулятивний прийом — комплекс дій, який охоплює демонстрування певних жестів і поз, імітування міміки та дихання, що відповідають емоційним станам, дотримання певної манери поведінки, яка має на меті дезінформування партнера по комунікативному акту (особи, групи, натовпу) із метою контролювання його думок, вчинків та діяльності. Можна виокремити такі прийоми невербального політичного маніпулювання: 1. Прийом «підробки» пози: штучне зображення певного емоційного стану за допомогою рухів тіла (напруження або розслаблення м'язів, налаштованості на наближення до партнера або ухилення від нього). 2. Прийом акторської маски: зображення з допомогою міміки (відкриті чи закриті очі, рот тощо) чітко зрозумілих емоцій та відчуттів, які створюють необхідний психологічний фон для маніпулятивної дії. 3. Прийом імітації дихальних рухів: свідома та цілеспрямована зміна амплітуди та частоти дихання для імітування стану людини, яка переживає певну емоцію (страх, радість, злість тощо). 4. Прийом мімікрії: вміння, здатність змінювати поведінку, пози, жести, тональність мови тощо залежно від ситуативної потреби. 5. Прийом підлаштовування: запозичення маніпулятором елементів поведінки іншої людини для того, щоб усунути бар'єр відчуження, увійти в довіру і стати «своїм». (На прийомі підлаштовування ґрунтується нейролінгвістичне програмування (НЛП).) Цей прийом є комплексною дією, яка охоплює: підлаштовування під тіло (поза, рухи, міміка), ритм (дихання, ритмічні рухи, кліпання), голос (тембр, інтонація, висота голосу). Використання його дає змогу певною мірою контролювати поведінку людини, спрямовувати її думки та діяльність у потрібному маніпуляторові напрямі, вести її як вербально, так і невербально. 6. Прийом імітації: намагання наслідувати кого- небудь, відтворювати елементи його поведінки із метою часткового перенесення враження від чужого позитивного іміджу на себе (наприклад, копіювання інтонації, ходи, поз тощо відомого політика, який вирізняється чіткою оригінальною та експресивною поведінкою). 7. Прийом розтягування темпу вимовляння складів: приховане провокування вияву емоційної нестриманості політичного опонента. 8. Прийом спекулювання на символіці: спроба продемонструвати власну думку, позицію, зобразивши, наприклад, жест «перемога» або з'явившись в одязі з елементами символіки власної політичної сили або супротивника. 9. Прийом гри логічним наголосом: а) надання завдяки логічному наголосу та інтонації одному й тому самому реченню різного змісту залежно від політичних обставин; б) приховане передавання підтекстової інформації; в) невербальне акцентування необхідної думки. 10. Прийом спекулювання на дефектах мовлення: демонстративне використання мовленнєвих дефектів із метою викликати бажану реакцію співрозмовника. Наприклад, проголошення персонажем, який гаркавить, рекламного тексту із великою кількістю слів із літерою «р» (таке запам'ятовується надовго) або участь у переговорній групі людини, мова якої може дратувати опонентів, затягувати паузи тощо. 11. Прийом зараження власною емоцією чи дією: активне передавання (нав'язування) співрозмовнику свого емоційного стану з допомогою інтонації, жестикуляції, тембру з метою створення сприятливих умов для маніпулювання. 12. Прийом паузи: штучне створення певного інтервалу у процесі комунікації з метою: а) відкритого навіювання («Наша політична сила не може гарантувати, що чинна влада... знайде вихід із фінансової кризи,., реалізує щось, що дасть змогу... здійснити... зміни...), у цій ситуації, як правило, співрозмовник намагається заповнити звукову порожнечу власними пропозиціями та рішеннями; б) надання фразі іншого сенсу («У разі коли політичні переговори зайшли у глухий кут, буває корисно... нічого не робити... або, навпаки, ...); в) виділення необхідного мобілізуючого слова ( «Беручи участь у цій політичній акції, Ви боретесь... за Ваше майбутнє»). 13. Прийом мовчання: використання трансформаційного впливу мовчання на людину. Мовчання одразу після слова, яке мобілізує, перетворює його на потужний інструмент переструктурування думок (сприйняття) в об'єкта маніпулятивного впливу. 14. Прийом використання акцентуючих жестів: посилення вербальної інформації виразними жестами. 15. Прийом використання пунктуаційних жестів: застосування жестів, які розбивають мовленнєвий потік на частини. 16. Прийом взаємодії руху (жесту) з музикою: залежно від обставин і цілей маніпулятора взаємодія руху і музики може відбуватися у трьох варіантах: а) коли рух — фон для музики; б) коли музика — фон для руху; в) коли рух — це музика. 17. Прийом регулювання позою процесу спілкування: маніпулювання положенням тіла у просторі з метою невербального передавання інформації щодо вступу і виходу з комунікативного контакту; демонстрація симпатії — антипатії, покори — зверхності тощо. 18. Прийом випробовування рукостисканням: прихована, але активна боротьба за лідерство, яку маскує жест; дія, що символізує толерантність і доброзичливість. 19. Прийом імітаційної атаки: демонстрація агресивної дії тілом при зберіганні доброзичливого виразу обличчя. Як правило, використовують цей прийом у провокативних цілях із метою дискредитації партнера («Я пожартував, а він уже злякався»), випробування його нервової системи, апробації «меж дозволеності», епатажності задля самореклами тощо (наприклад, склянка води, вилита В. Жириновським на свого політичного опонента Б. Нємцова). 20. Прийом балансування дистанцією: демонстративне скорочення дистанції від співрозмовника (рекламування своєї близькості до відомої особи чи до своїх виборців) або різке збільшення відстані (уникнення контакту з політичним ізгоєм чи небажаною політичною фігурою). 21. Прийом нав'язування контакту: а) використання з метою означення чи ствердження свого домінування засобів такесики — поплескування, розташування руки на плечі тощо; б) спроби прохача (різного рівня) торкнутися руки людини, від якої залежить вирішення питання (фахівці помітили, що дехто свідомо використовує природну потребу людини уникнути неприємного контакту: американські психологи з'ясували, що жебрак, який торкається руки перехожого, збирає більше грошей, ніж той, який висловлює своє прохання лише вербально). 22. Прийом каталепсії (грец. к^аіерзіз — захоплення, утримування): штучне викликання в об'єкта мані- пулятивної дії шляхом навіювання стану заціпеніння, загального «застигання» тіла в певних позах, положеннях, що супроводжуються втратою здатності до довільних рухів («воскова гнучкість»). 23. Прийом маскування (камуфляжу): приховування за широкою усмішкою, впевненим рукостисканням, вільною позою, спокійним темпом розмови реального емоційного стану в критичній ситуації. А. Піз стверджує, що політичні діячі, адвокати, актори, щоб приховати неправду, вдаються до тренувань. Природа підготовки полягає у двох діях: з одного боку, відпрацьовують, доводять до автоматизму ті жести, які створюють враження правдоподібності сказаного (фахівці стверджують, що для досягнення бажаного ефекту практикуватися у брехні необхідно систематично протягом тривалого часу), з іншого — організм (тіло) привчається до блокування чи усування у разі потреби майже цілком будь-якої жестикуляції, оскільки саме цим каналом можуть вийти назовні сигнали, що засвідчують неправдивість вербальної інформації. 24. Прийом гри на контрасті: привернення уваги до власної персони невербальною поведінкою, яка у певний момент відрізняється від дій тих, хто поруч (різкі рухи політика, асиметричні пози, які різко контрастують зі спокоєм тих, хто його оточує, або, навпаки, — гранично збіднена його міміка та жестикуляція порівняно з іншими). 25. Прийом повторювання: використання для нав'язування потрібної маніпуляторові позиції не лише повторення слів, а й поз та знакових жестів. 26. Прийом провокування: використання дотиків, провокаційні пози, проникливі погляди, зітхання, нев- мотивоване перебігом розмови розширення діапазону мови та її гучності, форсування зростання емоційної напруги, що виявляється у жестах, позах, міміці. 27. Прийом прихованого передавання інформації: передавання під час спілкування важливої для співрозмовника додаткової інформації, яку внаслідок певних обставин не озвучують словесно, а пропускають через невербальні канали — погляд, жест, інтонацію тощо. Для маніпулятора цей прийом є дуже важливим у процесі політичної гри, оскільки, з одного боку, дає змогу натякати на певні думки та дії, з іншого — у разі потреби відмовитись від реально переданої невербальним каналом інформації, мотиву Читайте також:
|
|||||||||
|