Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Розповідь викладача.

Запитання і завдання.

Спираючись на документ, дайте характеристику осно­вним принципам воєнної доктрини України.

Щоб забезпечити перехід від Збройних сил СРСР до Збройних сил України було створено Національну гвардію України, яка проіснувала до 1999 р.

ü Розбудова судової системи і правоохоронних органів.

Важливе значення для розбудови демократичної держа­ви, втілення в життя верховенства права мало проведення судово-правової реформи, покликаної забезпечити створення сильної, незалежної судової влади.

У липні 1992 р. парламент обговорив напрями судово-правової реформи, визначив компетенцію Міністерства юс­тиції, прокуратури, адвокатури.

Судова влада виводилася за межі прерогатив президента України. Обрання Верховного Суду, суддів обласних і Київ­ського міського суду, призначення арбітрів Вищого арбітраж­ного суду, арбітражних суддів областей і міста Києва здій­снювала Верховна Рада України. Парламент України мав на­мір побудувати принципово нову систему судової влади.

Однак формування судової влади відбувалося досить по­вільно і не в повному обсязі. Впродовж 1992—1996 рр. пар­ламент не прийняв концепцію судово-правової реформи, не був сформований у ці ж роки і Конституційний Суд, хоча за­кон про його доцільність був прийнятий ще в червні 1992 р.

Виникла потреба в перегляді та підготовці нових кодек­сів України: Цивільного, Трудового, Адміністративного та ін­ших. Однак парламент через розбіжність у концептуальних підходах у цьому питанні, внаслідок своєї надмірної політизації виявився неспроможним їх прийняти.

Важливим заходом у захисті інтересів незалежної держа­ви стало створення 20 вересня 1991 р. правоохоронного орга­ну — Служби безпеки України (СБУ). Спочатку вона назива­лася Служба національної безпеки України.

У своїй роботі СБУ керується конституційними норма­ми та законом "Про оперативно-розшукову діяльність". СБУ підпорядкована Президентові України і підконтрольна Вер­ховній Раді. Служба безпеки позапартійна, дотримується лише вимог законів України.

На початку 90-х років було прийнято ряд законів, що поклали початок формуванню правоохоронних органів — про­куратури, міліції, служби безпеки, нотаріату, адвокатури, мит­ної служби, податкової служби тощо. Від самого початку їх ви­різняла орієнтованість на кращі демократичні принципи, за­хист прав і законних інтересів людини й громадянина. Але у реальному житті все виявилось навпаки.

ü Громадянство і кордони України.

Важливим елементом незалежної держави є формуван­ня інституту громадянства. 8 жовтня ВРУ прийняла Закон "Про громадянство України", що визначав громадянство як невід'ємне право людини, якого ніхто не може бути по­збавлений, як і права змінити громадянство. Громадянство було надано всім, хто проживав на території України, не був громадянином іншої держави і не заперечував проти нього. У країні проголошувалось єдине громадянство, тобто грома­дян України не міг бути громадянином іншої держави. Про­тягом п'яти років бажаючі отримати українське громадянство повинні були поставити відповідний штамп у паспорті. З 1997 р. почався обмін радянських паспортів на українські.

Поряд з цим декларувались всі права національних мен­шин, що зазначено в Декларації прав національностей Украї­ни від 1 листопада 1991 р.

Жодна держава не може існувати без чітко визначених кордонів. 7 листопада 1991 р. ВРУ прийняла Закон "Про дер­жавний кордон України", який проголошував недоторканість кордонів, визначав порядок їх охорони та правила переходу. Були створенні Прикордонні війська України. Державні кор­дони України проходили у відповідності з адміністративни­ми межами УРСР у складі СРСР. Ділянки колишнього захід­ного кордону СРСР з Румунією, Угорщиною, Чехословаччиною (згодом Словаччиною), Польщею стали кордоном Укра­їни. 12 грудня 1991 р. для гарантування економічної безпеки республіки президент підписав Указ "Про утворення держав­ного митного комітету України".

Проте розв'язання проблеми кордонів розтягнулось на тривалий час, особливо з Росією.

ü Розбудова місцевих органів влади.

Важливим елементом державного будівництва стало ство­рення вертикалі виконавчої влади на місцях. 5 березня 1992 р. Верховна Рада республіки прийняла Закон "Про представ­ників Президента України".

Відповідно до нього в областях, районах та містах центра­льного підпорядкування — Києві та Севастополі — на базі виконкомів обласних рад формувались нові органи влади — місцеві адміністрації. їх очолювали представники Президен­та країни, яких він призначав особисто.

Це посилило виконавчу владу, дозволило центру актив­ніше контролювати процеси в регіонах. Водночас в окремих місцях виникли серйозні суперечності між призначеними представниками президента і головами обласних рад. Це було пов'язане з невизначеністю їхнього статусу. У березні 1993 р. Верховна Рада визнала, що вищою посадовою особою в регіо­ні є голова обласної чи районної ради. Однак реально більше влади мав представник Президента. Врешті-решт, під тиском місцевих рад та більшості Верховної Ради інститут представни­ків Президента у 1994 р. було ліквідовано. Натомість, відповід­но до нового законодавства, функції виконавчої влади в об­ластях, містах, районах переходили до виконкомів рад. Викон­комами та радами відповідних рівнів керували їхні голови, ко­трих обирали всенародним прямим голосуванням.

Не в усіх випадках це дало позитивні результати. Крім того, головною проблемою місцевої влади стали мізерні міс­цеві бюджети, які повністю залежали від надходжень з дер­жавного бюджету.

ü Державна символіка.

Після проголошення в 1991 р. незалежності, фактичного та юридичного оформлення української державності постала нагальна потреба у власних державних атрибутах і символі­ці. Заходи на державному рівні — візити, прийоми, підписан­ня міждержавних угод — треба було проводити, маючи власні прапор, гімн, герб, печатку тощо. Певний час із їхньою від­сутністю доводилося миритись. До прийняття нових держав­них символів в органах влади, установах і організаціях діяла символіка Української PCP.

Утвердження нової символіки відбувалося за умов гострої політичної боротьби. Розвиток подій в країні, стрімке розши­рення її міжнародних відносин зумовили запровадження но­вих символів ще до відповідних рішень Верховної Ради Укра­їни. Уже 4 вересня 1991 р. над її будинком замайорів націо­нальний синьо-жовтий прапор. Такий само прапор піднімав­ся під час візиту Голови Верховної Ради України Л. Кравчу­ка до США і Канади у вересні-жовтні 1991 р.

28 січня 1992 р. Верховна Рада України затвердила Держав­ний прапор. Державний прапор України — стяг із двох рівно­великих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів.

19 лютого 1992 р. Верховна Рада України визнала тризуб малим Державним гербом України. Ескіз великого Держав­ного герба розроблено, однак ще не затверджено.

У XIX ст. українці, які не мали власного гімну, співа­ли "Многая літа", пісні й вірші "Дай, Боже, в добрий час", "Мир вам, браття, всім приносим", "Заповіт" Т. Шевченка, молитву "Боже, Великий Єдиний" та інші твори. У 1863 р. у львівському часописі "Мета" було надруковано вірш П. Чу-бинського "Ще не вмерла Україна...". Того ж року компози­тор М. Вербицький написав до нього музику. Пісня швидко поширилася на українських землях і за кордоном. А в 1917 р. була офіційно визнана гімном української держави.

15 січня 1992 р. Верховна Рада затвердила Державним Гімном України музику на вірш "Ще не вмерла Україна", а 6 березня 2003 р. Верховна Рада прийняла Закон "Про

Державний гімн України". Згідно зі статтею 1 цього закону, Державним гімном України є національний гімн на музику М. Вербицького зі словами першого куплету та приспіву тво­ру П. Чубинського з незначними змінами.


Читайте також:

  1. Наукова організація праці викладача як чинник його професійного самовдосконалення. Психолого-педагогічна структура діяльності викладача.
  2. Педагогічний професіоналізм викладача.
  3. Розповідь вчителя
  4. Розповідь з елементами бесіди
  5. Розповідь, пояснення, бесіда
  6. Роман «Червоне і чорне» – безкомпромісна, правдива розповідь про суспільно-політичне життя і людину періоду Реставрації.
  7. Функції, права та обов’язки викладача.




Переглядів: 968

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Воєнно-політичні аспекти. | Постать в історії.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

  

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.002 сек.