• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Найбільші політичні парти України на початку 1990-х років

Голови Верховної Ради України

Формування партійно-політичної системи.

Після парламентських і президентських виборів 1994 р. процес переорієн­тації і нової структуризації політичних сил тривав. Л. Кучма здійснював кро­ки до створення «партії влади» — політичних структур, які, об'єднавшись, підтримали б його діяльність. Так, Міжрегіональний блок реформ (МБР), який мав фракцію в парламенті і підтримував Л. Кучму на виборах, перетво­рився на партію, що проголосила метою якнайшвидше реформування укра­їнської економіки на засадах приватної власності, самостійності регіонів у вирішенні економічних питань, дотримання прав людини, стратегічного економічного партнерства з республіками колишнього СРСР, а в перспек­тиві — земельно-федерального устрою України. Однак поступово відбулася політична переорієнтація Л. Кучми на інші бюрократично-номенклатурні й олігархічно-кланові структури, чиї інтереси відрізнялися від програмних позицій МБР. Поступово припинила свою діяльність і сама партія.

Частина державних чиновників, бізнесменів, не згодних з політикою реформ, яку впроваджував Л. Кучма, критикуючи його за ігнорування соціальної спрямованості перетворень, перейшли до конструктивної опозиції й почали формувати власну політичну структуру. У січні 1995 р. відбувся установчий з'їзд нової партії, що обрала назву Соціал-демократична партія України (об'єднана) (СДПУ(о)).

У цілому, станом на початок 1996 р. було зареєстровано понад 40 політич­них партій, загальна кількість членів яких не перевищувала 400 тис. осіб. Ці політичні утворення умовно складали чотири основних блоки: центристський, правий націоналістичний, лівий націоналістичний, проросійський. Якщо перші три політичні блоки формували свої програми на засадах незалеж­ності України, то партії останнього напряму виступали за поступову ліквіда­цію незалежності України шляхом відновлення СРСР або створення Союзу слов'янських держав. Деякі з цих партій виступали за відділення окремих регіонів від України і поступове приєднання їх до Росії. Ідеологічні розбіжнос­ті між політичними партіями цього блоку порівняно зі спільними вимогами мали другорядне значення. Основна кількість політичних партій не знаходи­ла підтримки населення України. Як зауважували історики В. Семененко та Л. Радченко, навесні 1998 року опитування громадської думки показали: лише 7,7% дорослих громадян України бажають бути членами яких-небудь партій.

Разом з тим, характерними ознаками цього періоду стала орієнтація партій на нагальні потреби політичного і соціально-економічного життя України. На часі стало утворення союзницьких виборчих блоків зі спорідне­них політичних сил, зросла тенденція до переходу від дрібнопартійності до утворення потужних партійних осередків. Спостерігалося намагання оформити «партію влади» як домінуючої політичної сили в структурах законодавчої і виконавчої влади. У різні періоди неформально «партією влади» називали СДПУ (о), НРУ, НДП та ін.

Отже, процеси політичного життя та державотворення другої половини 90-х років XX ст. — початку XXI ст. в Україні досить суперечливі. Створення за часів незалежності в Україні понад сотні політичних партій, більшість з яких виявилися неспроможними здійснювати вагомий позитивний вплив на будівництво демократичної правової держави, справляє негативне враження на суспільство. Як ознаку певного поліпшення становища можемо розглядати структурування найбільших політичних партій та їх об'єднань (з кінця 90-х років). Країна поступово проходила шлях від нестабільної дрібнопартійності до формування більш стабільної багатопартійної системи з елементами поляризованого плюралізму.

Такі тенденції продовжують домінувати у політичному житті країни і нині. У політичному спектрі сучасної України, як і раніше, представлені: ліберали, радикали, консерватори, реформатори і помірковані. Не визна­ченим законодавчо залишаються статус опозиційного руху, структура домінантних партій та їх взаємовідносини. Це породжує нестабільність у суспільстві і періодичні протестні акції.

Водночас слід зазначити, що реальна багатопартійність загалом явище позитивне. Це ознака демократичності суспільства. Поєднуючи інтереси громадянського суспільства з державними, політичні партії сприяють подоланню або пом'якшенню конфліктів. Особливо це властиво сильним партіям, які не послаблюють, а, навпаки, підсилюють державу, зміцнюючи її взаємодію із суспільством. Відповідно слабкість партій обов'язково оберта­ється слабкістю держави. Тому формування кількох впливових політичних партій, здатних запобігти політичним потрясінням і забезпечити розподіл влади між різними суспільними силами, набуло нині важливого значення.

Вкрай негативний вплив на суспільне життя і настрої населення здійсню­вало протистояння різних гілок влади, що загострювалося під час кожних виборів у Верховну Раду чи виборів президентських. Очевидним є і повільне зростання політичної стабільності в країні, авторитетності її владних струк­тур, що пов'язано з недосконалістю законодавчих механізмів врегулюван­ня діяльності гілок влади і корумпованістю певної їх частини.

Складність і суперечливість процесів державного будівництва, трансфор­мації тоталітарного суспільства в демократичне зумовлюють і ризики, що виникають у зв'язку із загрозами політичній безпеці України. Слабкий роз­виток демократичних інститутів, різнопланові політичні орієнтації основних політичних сил держави уможливлюють зовнішній тиск з боку окремих дер­жав при здійсненні Україною політики захисту своїх національних інтересів.

Обов'язковою складовою будь-якого процесу державотворення є націо­нальна ідея, яка в Україні ще ґрунтовно не розроблена і чітко не визначена.

А саме вона, лк засвідчує історичний досвід, е особливо важливою в кризові періоди. Національній ідеї як консолідуючому чиннику суспільства альтер­нативи немає. Варто нагадати, що цей чинник об'єднує народ економічно розвинених країн. Тому цілеспрямоване визначення національної ідеї є для нашого суспільства винятково важливим завданням.

ü Всеукраїнський референдум (квітень 2000 р.).

16 квітня 2000 р. відбувся Всеукраїнський референдум за на­родною ініціативою. Понад 80% виборців, що взяли участь у голосуванні, висловилося за двопалатний парламент; за ско­рочення кількості депутатів з 450 до 300; за ліквідацію права депутатської недоторканності; за надання Президентові права достроково припиняти повноваження Верховної Ради Украї­ни, у разі якщо остання протягом одного місяця не сформує постійно діючу парламентську більшість або в разі незатвер-дження нею протягом трьох місяців підготовленого і пода­ного в установленому порядку Кабінетом Міністрів проекту Державного бюджету України.

Виконання рішень референдуму поставило на порядок ден­ний питання про внесення суттєвих змін до Конституції і ви­борчого закону. Проте процес імплементації в силу різних причин гальмується.

ü Політична криза (зима-весна 2001 р.).

Взимку-навесні 2001 р. Україна опинилася в стані полі­тичної кризи, яка була пов'язана з вбивством опозиційно­го журналіста Г. Гонгадзе. У процесі слідства стали прояв­лятися негативні явища у верхніх ешелонах влади. До цьо­го ще додалися записи майора СБУ Мельниченка, зробле­ні ним у кабінеті президента, які "свідчили" про причет­ність вищих осіб до цього та інших резонансних злочи­нів. Опозиція вирішила скористатися представленою на­годою, аби змінити владу в країні. Була організована ма­сові кампанії демонстрацій та акцій протесту "Україна без Кучми", що завершилася навіть сутичками з міліцією (9 березня 2001). Проте домогтися свого опозиція не змо­гла, її сподівання отримати підтримку від діючого прем'єр-міністра В. Ющенка не виправдалися (26 квітня 2001 р. ВРУ висловила недовіру уряду Ющенка, а 28 квітня його було звільнено з посади. Новим прем'єр-міністром став В. Пусто­войтенко). Наприкінці весни наступ опозиції пішов на спад, владі вдалось подолати кризу. Але її авторитет був суттєво пі­дірваний як у середині країни, так і за кордоном. Політич­на криза значно вплинула на результати парламентських ви­борів 2002 р.

Читайте також:

1. I. Україна з найдавніших часів до початку XX ст.
2. А/. Верховна Рада України.
3. АГРАРНЕ ПРАВО УКРАЇНИ
4. Аграрні закони України
5. Аграрні реформи та розвиток сільського госпо- дарства в 60-х роках XIX ст. — на початку XX ст.
6. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства
7. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства
8. Адміністративно-правовий статус Кабінету Міністрів України
9. Адміністрація Президента України
10. Адреси бібліотек України
11. Акти Верховної Ради України
12. Акти Кабінету Міністрів України

Переглядів: 1450