• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Становлення і розвиток системи правової охорони інтелектуальної власності

Державна система охорони інтелектуальної власності в Україні, порівняно з іншими державами, є досить молодою, оскільки утворена лише на початку 90-х років XX ст. Водночас історичний екскурс дозволяє зробити висновок, що в Україні питання правової охорони об'єктів права інтелектуальної власності були на порядку дещо раніше, щонайменше – у часи створення незалежної української держави часів республіки та гетьманщини на початку XX ст.

Так, у 1918 р. до складу Міністерства торгу і промисловості, що було складовою уряду Української народної республіки, входило 10 департаментів, серед яких були Департамент винаходів та Департамент з охорони промисловості.

В Українській Державі часів діяльності уряду Скоропадського також діяло Міністерство торгу і промисловості, до якого входив Департамент фабрично-заводський. У складі цього департаменту працював відділ винаходів, який «завідував справами по виданню патентів на винаходи, реєстрував товарні знаки, фабричні рисунки і зразки». Для проведення експертизи, яка мала відношення «до видачі патентів і реєстрації товарних знаків, фабричних рисунків і зразків», при відділі було утворено Експертний комітет.

Особи, які бажали отримати охоронний документ на винахід, товарний знак чи фабричний зразок, повинні були написати заяву за встановленим зразком (на спеціальному друкарському бланку відділу винаходів), до якої необхідно було додати квиток Державної скарбниці про сплату «на депозит відділу винаходів за привілею» 30 крб., два примірники опису винаходу та два малюнки. Урядовою постановою від 13 листопада 1918 р. сплата за розгляд прохань про видачу привілеїв була збільшена з 30 до 100 крб., за процедури, пов'язані з оформленням товарних знаків, – з 3 до 30 крб., фабричних моделей – з 50 коп. до 50 крб.

27 червня 1918 р., на підставі ст. 76 Зводу Законів Російської імперії, т. XI ч. 2, 1913 p., було видане «Регістраційне свідоцтво» за № 1 (як охоронне до видачі патенту). Даний документ засвідчив, що 19 червня 1918 р. від жителів Ростова-на-Дону, інженерів П. Грюнталя та Л. Антошевського одержано заяву про видачу патенту на дерев'яну підошву, яка заміняє калоші. Заявників повідомили, що необхідно, «з огляду на те, що м. Ростов-на-Дону не належить до України... додати довіреність на імення якого-небудь повіреного, який мешкає в Україні». Свідоцтво № 1 було виготовлене на художньому бланку з емблемою (тризуб у восьмикутній зірці), прикрашене пишним рослинним візерунком із використанням шрифту, стилізованого під давньоукраїнській скоропис. Про видачу реєстраційного свідоцтва № 1 було оголошено у «Державному Віснику» № 28 від 29 липня 1918 р.

12 вересня 1924 p., коли Україна була вже у складі СРСР, ЦВК і РНК СРСР прийняли Положення про патенти на винаходи, за яким патент став єдиною формою охорони винахідницьких прав. Було встановлено, що патенти видають на нові винаходи, які допускають промислове використання. Патент на винаходи видавали на 15 років, його можна було вільно відчужувати та передавати для використання іншій особі на розсуд патентоволодільця.

У цьому ж 1924 p., 12 вересня, було прийнято і постанову ЦВК і РНК СРСР «Про промислові зразки (рисунки і моделі)». Зазначений акт передбачав охорону промислових зразків, під якими розумілися нові за виглядом або формою художньо-промислові рисунки, призначені для відтворення у відповідних виробах; нові за виглядом, формою, будовою або розташуванням частин моделі, призначені для промисловості, торгівлі, ремесла, домашнього вжитку і взагалі для будь-якої роботи.

У 1931 р. було прийнято Положення про винаходи і технічні вдосконалення, яке замінило патенти на авторські свідоцтва як основну форму охорони винахідницьких прав. Винагороду автору відповідно до зазначеного Положення виплачували не підприємства, які використовували винахід, а галузеві органи з винахідництва, які враховували розмір річної економії, одержаної від впровадження винаходу.

Патентне законодавство переглядали тричі – у 1941, 1959 і 1973 роках, коли приймалися чергові базові акти про винахідництво.

У 1925 р. були прийняті Основи авторського права, які були доповнені у 1928 р. Документ визнав за авторами виключне право на їхні твори, яке за законом 1925 р. було чинним протягом 25 років від моменту першого видання або публічного виконання твору, а у 1928 р. перетворилося щодо більшості творів на довічне право автора. Основи закріплювали перехід авторських право до спадкоємців на 15 років після смерті автора.

6 лютого 1929 р. постановою Центрального виконавчого комітету і Ради народних комісарів УРСР було затверджено перший закон «Про авторське право», положення якого спрямовувалися на стимулювання творчості, захист прав авторів.

18 липня 1963 р. Законом Української РСР був затверджений Цивільний кодекс Української РСР, четвертий розділ якого присвячувався авторському праву. Після приєднання СРСР у 1973 р. до Всесвітньої конвенції про авторське право (1952 р.) було закріплено право автора на переклад твору, до 25 років збільшено строк дії авторського права після смерті автора, розширено коло суб'єктів авторського права.

У 1965 р. Рада Міністрів СРСР прийняла постанову про промислові зразки, Патентне відомство затвердило Положення про патентні зразки. Відповідно до них як промислові зразки охоронялися нові придатні для виготовлення промисловим способом художні рішення, пов'язані із зовнішнім виглядом промислового виробу, які демонструють єдність технічних та естетичних якостей. 8 липня 1981 р. Кабінетом Міністрів СРСР було затверджено нове положення про промислові зразки.

Можна зазначити, що початком організації національної патентної системи вважають 1993 рік, коли постановою Кабінету Міністрів України № 29 від 27 січня 1993 р. було засноване Державне патентне відомство України — центральний орган виконавчої влади. За достатньо короткий час було сформовано організаційну структуру Держпатенту, створено нормативно-правову базу для забезпечення правової охорони промислової власності в Україні, організовано систему реєстрації прав на використання об'єктів права промислової власності.

Читайте також:

1. I. Загальна характеристика політичної та правової думки античної Греції.
2. I. Органи і системи, що забезпечують функцію виділення
3. I. Особливості аферентних і еферентних шляхів вегетативного і соматичного відділів нервової системи
4. II. Анатомічний склад лімфатичної системи
5. III. Процедура встановлення категорій об’єктам туристичної інфраструктури
6. IV. Розподіл нервової системи
7. IV. Система зв’язків всередині центральної нервової системи
8. IV. Філогенез кровоносної системи
9. POS-системи
10. Pp. Розвиток Галицько-волинського князівства за Данила Романовича
11. V здатність до встановлення та підтримки гарних особистих стосунків і веденню етичного способу життя.
12. V Розвиток кожного нижчого рівня не припиняється з розвитком вищого.

Переглядів: 1468