Моделювання змагальної діяльності і підготовленості залежно від індивідуальних особливостей спортсменів

Ефективність використання узагальнених і групових моделей для орієнтації і корекції тренувального процесу особливо висока при підготовці юних спортсменів, а також дорослих спортсменів, що не досягли вершин спортивної майстерності. Використання узагальнених моделей спортсменами високого класу менш ефективно, оскільки навіть у найвидатніших спортсменів часто є декілька виключно сильних сторін підготовленості при вельми рядовому рівні розвитку інших її компонентів. По суті, рідко хто з сильних спортсменів, за показниками яких створювалися узагальнені моделі, за своїми даними відповідає «усередненому ідеалу».

Така висока варіативність основних показників спостерігається і при аналізі діяльності змагання видатних спортсменів.

Таким чином, при зіставленні індивідуальних показників видатних спортсменів з узагальненими і навіть груповими модельними даними ми часто стикаємося з положенням, коли спортсмен володіє можливостями, що перевищують належні показники, а за окремими даними вельми далекий від модельних величин.

Як розглядати цю характеристику підготовленості? Яким чином йти при подальшому вдосконаленні? Згідно поширеній точці зору, слід усувати диспропорцію, «підтягати» відстаючі в розвитку якості до модельних даних.

Проте з практики відомо, що такий, здавалося б, цілком розумний підхід у багатьох випадках виявляється нежиттєвим. Його неспроможність найчастіше виявляється при використанні в тренуванні спортсменів, що володіють яскравою індивідуальністю. Тренер нерідко прагне підвищити ті можливості спортсмена, які багато в чому обумовлені генетично або стримуються виключно високим рівнем розвитку інших якостей. В цьому випадку тренування, як правило, не тільки не дає результатів, але і знижує найбільш сильні сторони підготовленості, згладжує ті індивідуальні риси спортсмена, які могли з'явитися запорукою успіху.

Існує і інша точка зору, яка частіше знаходить підтвердження в практиці. Недоліки, що здаються, в підготовленості багатьох відомих спортсменів - закономірне продовження їх сильних сторін, і не будь їх, не виявилися б здібності, що забезпечили кінець кінцем досягнення видатних результатів.

Нерівномірний розвиток окремих сторін підготовленості, механізми прояву яких часто знаходяться в певному антагонізмі, об'єктивно відображає методику тренування, природні дані конкретного спортсмена, а також закономірності комплексного прояву різних якостей і здібностей.

Для спортсменів високого класу, що мають яскраво виражені індивідуальні риси, часто переважний шлях, коли тренер орієнтується не стільки на узагальнені модельні дані, скільки на максимальний розвиток індивідуальних ознак і усунення явної диспропорції в підготовленості. Проте постійно слід пам'ятати про те, що максимальний розвиток індивідуальних завдатків повинен поєднуватися з достатньо гармонійною і різносторонньою підготовкою, що не входить, проте, в суперечність з індивідуальністю спортсмена.

При формуванні індивідуальних моделей підготовленості і діяльності змагання певне значення має визначення провідної кінцівки. У циклічних видах спорту дуже важливо забезпечити рівнозначність структури і можливостей правих і лівих верхніх і нижніх кінцівок. Мінімальна асиметрія відносно будови, функціональних і технічних характеристик, фізичних якостей правої і лівої частин багато в чому визначає ефективність і економічність рухових дій. У ациклічних рухових діях (стрибки, метання), навпаки, розвиток асиметрії з акцентом на провідну кінцівку підвищує ефективність діяльності змагання.

Типологічні властивості нервової системи значною мірою визначають оптимальну модель його діяльності змагання. Наприклад, в єдиноборстві для спортсменів атакуючого стилю характерні швидкість сенсомоторної реакції, точність реакції на рухомі об'єкти, оперативність в ухваленні рішень, швидкість і різноманітність техніко-тактичних дій. Спортсмени захисно-контратакуючого стилю, поступаючись спортсменам атакуючого стилю по цих характеристиках, одночасно перевершують їх за показниками стабільності рухових реакцій, об'єму і стійкості уваги, ефективності оперативного мислення. В зв'язку з цим дуже важливо забезпечити відповідні моделі діяльності змагання типологічним властивостям нервової системи спортсмена. Спроби реалізовувати неадекватну модель діяльності змагання різко знижують якості тренувального прийому і ефективність участі в змаганнях.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Моделі підготовленості	\|

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.