• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

СЛОВО ЯК УМОВНИЙ ПОДРАЗНИК

Слово, будучи умовним подразником, характеризується такими властивостями: а) воно є сигналом конкретних сигналів (сигнал сигналів); б) здатне до узагальнення різних конкретних, чутли­вих сигналів першої сигнальної системи (наприклад, у слові «де­рево» узагальнено ознаки всіх дерев, незалежно від їх конкретної різниці); в) слово може відволікати (абстрагувати) від конкрет­ної, дійсності, на цьому грунті формується абстрактне, логічне мислення людини.

До умовних сигналів другої сигнальної системи слід зарахува­ти не тільки ті слова, які чуємо, бачимо написаними, але й нотні знаки, міміку та жести глухонімих, які теж виконують функції позначення перших конкретних сигналів дійсності. Потужним под­разником людського мозку є так звана внутрішня мова (сам до себе). Слово як умовний подразник другої сигнальної системи діє на людину своїм змістом (семантикою), а не звуковою характе­ристикою (акустичною оболонкою). Про це свідчить ряд експе­риментів (наприклад, вироблений умовний рефлекс на слово «до­ріжка» може бути викликаний його синонімом «стежка»; умовний подразник — цифра 5 — може бути замінений цифрами 2 + 3 (або 10:2 тощо). У тварин слово теж може служити умовним сигна­лом, але діє воно своєю акустичною характеристикою, а не змістом.

Таким чином, людина сприймає безпосередньо навколишній світ на основі першої сигнальної системи, а абстрактне, понятійне мислення зв'язане з другою сигнальною системою. Друга сигналь­на система є вищою формою нервової діяльності людини, вищим регулятором людської поведінки.

Дуже важливо, що слово є не тільки фізіологічним, але й сильним лікувальним чинником. Тому лікарі та інші медичні пра­цівники повинні бути дуже обережними в словах, щоб не спри­чинити у хворого так звану ятрогенію, тобто захворювання (пере­важно психоневроз), які виникають при недоречних висловлюван­нях лікаря, іноді навіть відповідній міміці.

Фізіологічні основи мови. Мова є дуже складною психічною діяльністю, специфічно людською формою відображення дійсності.

Функції мови. Мова виконує важливі функції, а саме: комуні­кативну, понятійну, регуляторну й програмуючу. Комунікативну функцію можна визначити як процес спілкування за допомогою мови (в елементарній формі ця функція притаманна й тваринам у вигляді відтворення звукових або зорових подразників, які є сигналами для інших тварин). Понятійна функція полягає в тому, що мова є основою і засобом понятійного, абстрактного, логічного мислення, механізмом інтелектуальної діяльності людини. Регуля­торна функція мови полягає в тому, що за допомогою словесних інструкцій або внутрішньої мови здійснюється керування найріз­номанітнішими власними мимовільними діями і рухами, а також поведінкою інших людей. Слова впливають також на діяльність різних органів і систем організму людини. Програмуюча функція мови виражається в побудові (за допомогою внутрішньої мови) змістовних схем висловлювання, граматичної структури речення, різних рухів і дій.

Види мови.Виділяють експресивну і імпресивну мову. Експре­сивна мова — це процес мовного висловлювання (у вигляді усної мови чи письма), який починається із задуму (програми вислов­лювання), потім проходить стадію внутрішньої мови і завершуєть­ся висловлюванням за допомогою слів. Імпресивна мова — процес розуміння мовного висловлювання (усного чи письмового), який розпочинається із сенсорного його сприйняття (через слух або зір), потім відбувається декодування словесної інформації і завер­шується формуванням змістової її схеми. Для декодування словес­ної інформації потрібні активний аналіз найістотніших елементів її змісту, вилучення їх із пам'яті. Ці процеси здійснюються пере­важно скроне-тім'яно-потиличними відділами лівої півкулі велико­го мозку. Ушкодження цих відділів спричинюють розлади розумін­ня загального змісту мови, складних логіко-граматичних форм мо­ви і лічильних операцій.

Усі ці форми мови складають єдину функціональну систему. Про це свідчать як дані нейропсихології, так і клінічні спостере­ження: при локальних ушкодженнях великого мозку (переважно лівої півкулі) розлади цоширюються на всі форми мовної діяль­ності з переважанням того чи того дефекту мови. Такі мовні роз­лади називають афазіями.

Центри мовизаймають кілька ділянок кори великого мозку. Понад 100 років тому П. Брока (1861) вперше виявив, що при ураженні нижніх відділів третьої лобної лівої півкулі втрачається мова. Цей центр локалізується поруч із рухливою ділянкою, котра контролює функцію м'язів язика і глотки, обличчя, тобто тих м'язів, які беруть участь у артикуляції. Він називається моторним цент­ром мови. Екстирпація або інші ушкодження зони Брока призво­дять до афазії. Такі хворі розуміють мову, але говорити не можуть.

Другим центром мови є ділянка задніх відділів першої скроне­вої борозни (сенсорний центр мови Верніке). Він розташований поруч із слуховою зоною (мал. 246). Ураження його супроводжує­ться, порушенням розуміння мови при збереженні здатності до перекрученої спонтанної мови. Цей тип патології називається сен­сорною афазією.

Пізніше виникли центри мови, які забезпечують процеси читан­ня й письма. Центр письмової мови розташований у ділянці поти­лиці — перед кірковим відділом зорового аналізатора. Однією із форм афазії є амнезія (потилична афазія), яка характеризується забуванням окремих слів (мовна пам'ять).

Перераховані центри мови в більшості людей містяться в лівій півкулі великого мозку. Локалізація центра мови в лівій півкулі великого мозку свідчить про те, що виникнення мови зв'язане з трудовою діяльністю людини: її досконаліша (вміла) права рука іннервується саме із лівої половини великого мозку а саме передньою лімбічною корою, покришкою і центральною сірою речовиною середнього мозку. Процеси, які забезпечують емоційне забарвлення і розуміння слова, є природженими.

УТВОРЕННЯ ГОЛОСУ (ВОКАЛІЗАЦІЯ)

Будова верхніх дихальних шляхів забезпечує не тільки прове­дення повітря в легені і назад, але й виконання однієї із найваж­ливіших для людини функцій — утворення голосу. Це забезпечує­ться: а) особливостями будови гортані; б) наявністю резонато­рів; в) здатністю керувати швидкістю руху повітря; г) здатністю контролювати положення і натяг голосових зв'язок положенням губ, м'якого піднебіння.

Вокалізація включає два взаємопов'язаних процеси: фонацію і артикуляцію.

Фонація.Звук утворюється при вібрації голосових зв'язок тоді, коли повітря під час видиху проходить між ними. Голосові зв'яз­ки розташовані вздовж латеральних стінок гортані. їх положення і натяг забезпечуються групою відповідних м'язів (мал. 247). Так, при скороченні заднього персневидно-черпакуватого м'яза, що рухає назад черпакуваті хрящі, голосові зв'язки натягуються. Поперечний чер­пакуватий м'яз при скороченні збли­жує голосові зв'язки. Латеральні перс­невидно-черпакуваті м'язи, зближуючи черпакуваті хрящі, розширюють голо­сові зв'язки.

Особлива роль належить щитовид­но-черпакуватим м'язам, які містяться в складках разом із голосовими зв'яз­ками. Ці м'язи складаються з ізольо­ваних волокон, кожне з яких іннервується окремою гілочкою відповідного нерва. Завдяки цьому вони можуть скорочуватися окремими частинами і регулювати тонші голосові зв'язки й щілину, яка створюється між ними.

Вібрація голосових зв'язок відбу­вається при відносно швидкому про-• ходженні повітря під час видиху через звужену голосову щілину. Вважають, що вібрація відбувається за­вдяки такому механізму. При звужених голосових зв'язках повітря, яке проходить, їх роздимає. При цьому відносна вузькість щілини сприяє току повітря.в цьому відділі, що в свою чергу створює част­кове розрідження в просторі між голосовими зв'язками. Завдяки цьому, згідно з законом Бернуллі, голосові зв'язки перекривають одна одну. Внаслідок цього потік повітря на деякий час припиняє­ться, але під його тиском, який при цьому підвищується, вони знову розсуваються. Зазначений ефект повторюється, що і зу­мовлює вібрацію голосових зв'язок та виникнення звука.

Частота вібрації змінюється за рахунок послаблення або збіль­шення напруги голосових зв'язок та зміни конфігурації голосової щілини. Перший механізм забезпечується скороченням власне м'язів гортані. М'язи, які оточують гортань, теж можуть брати участь у зміні положення хрящів. При збільшенні напруги голосо­вих зв'язок формується високий звук високого тону, а при їх зни­женні створюються умови для формування низького тону. Висота звука залежить також від кута між зв'язками (мал. 248). Гострий кут забезпечує високочастотний звук, а при його збільшенні тон знижується.

Артикуляція.Основними органами артикуляції є губи, язик ім'яке піднебіння. їх положення під час проходження повітря до­зволяє відтворювати окремі звуки. Стан кожного із них, конфігу­рація контролюються свідомо корою великих півкуль.

Індивідуальні особливості губ, язика, м'якого піднебіння надають звукам індивідуального забарвлення. Велике значення при цьому мають резонатори — порожнини рота, носа, пазухи лицьо­вого черепа, глотки та грудної клітки.

Міжцентральні зв'язки в забезпеченні формування мови. У про­цесі формування мови виникає взаємодія між окремими її цент­рами. Вона здійснюється за двома зв'язками: прямим кортико-кортикальним і опосередкованим через таламус. Різні структури кооперуються за такою схемою. Спочатку акустична інформація, котра міститься в слові, обробляється в слуховій сенсорній систе­мі мозку. Потім вона передається у розташований поруч із кірко­вим краєм слухового аналізатора центр Верніке, де розшифровує­ться зміст слова. При прочитанні слова імпульси, які надходять у зорову сенсорну систему, заносяться в кутову борозну, через яку зорове нейронне збудження сполучається з його акустичним ана­логом, розташованим у зоні Верніке. Для вимовлення слова треба, щоб уявлення про його зображення надійшло в зону Брока. -Зв'язуються названі центри за допомогою дугоподібного жмута волокон. У ділянці Брока імпульси, які надходять, сприяють фор­муванню програми артикуляції. Ця програма реалізується завдяки тіередачі імпульсів у обидві половини моторної зони мозку (пре-центральну борозну). Але для вимовлення звуків потрібне узго­дження рухів відповідних органів з проходженням повітря.

Окрім цього, мовна функція має ще одну особливість — її емо­ційне забарвлення. Афективність мови забезпечують зв'язки лобної і тім'яно-скроневої часток із структурами лімбічної системи,

Читайте також:

1. Адгезиви на основі латексів у взуттєвій промисловості
2. Аналіз словосполучення
3. Аналізоване слово.
4. Англійський сад - нове слово в європейській парковій культурі.
5. Безруслового стоку
6. Бистрість – це здатність людини до термінового реагування на подразники та до високої швидкості рухів, що виконуються при відсутності значного зовнішнього опору.
7. Будова системи синхронічного словотворення
8. Варіанти проведення промислової політики для України
9. Вибір тривалості бюджетного періоду. Типи бюджетів по ступеню тривалості. Поточне і стратегічне бюджетування в промисловості
10. Види виробничої структури промислового підприємства
11. Види молочнокислих бактерій, які мають важливе значення для промисловості
12. Визначення права промислової власності та його основні поняття

Переглядів: 3844