МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів
Контакти
Тлумачний словник Авто Автоматизація Архітектура Астрономія Аудит Біологія Будівництво Бухгалтерія Винахідництво Виробництво Військова справа Генетика Географія Геологія Господарство Держава Дім Екологія Економетрика Економіка Електроніка Журналістика та ЗМІ Зв'язок Іноземні мови Інформатика Історія Комп'ютери Креслення Кулінарія Культура Лексикологія Література Логіка Маркетинг Математика Машинобудування Медицина Менеджмент Метали і Зварювання Механіка Мистецтво Музика Населення Освіта Охорона безпеки життя Охорона Праці Педагогіка Політика Право Програмування Промисловість Психологія Радіо Регилия Соціологія Спорт Стандартизація Технології Торгівля Туризм Фізика Фізіологія Філософія Фінанси Хімія Юриспунденкция |
|
|||||||
Історія розвитку дезінфекційної справиНаукове обгрунтування дезінфекційних, стерилізаційних заходів і багатьох термінів, зв’язаних з цим почали складатися з кінця ХІХ століття, коли завдяки досягненням епі-деміології і мікробіології були відкриті збудники ряду інфекційних хвороб і була визна-чена дійсна суть епідемічного і інфекційного процесу. Вперше визначив суть дезінфекції, розробив питання знезараження нечистот, експери-ментально обгрунтував ефективність знезараження паром і заклав основи парового методу камерної дезінфекції А.П.Доброславін - основоположник вітчизняної гігієни /1842-1889 р.р./. Він першим провів чітку межу між дезінфекцією і дезодорацією /знищення неприємних за-пахів/. А.П. Доброславін і його співробітники експерементально обгрунтували ефективність знезараження паром і розробили режим дезінфекції білизни і одягу в камері, названою ни-ми сільовою піччю /грубкою/. В такі печі пар получали шляхом нагрівання насиченого роз-чину хлориду натрію, він мав температуру більше 100ºС. Це буди перші камери /вітчизняні/ з перегрітим паром. В 1870-1871 р.р. в Петербурзькому морському шпиталі М..И. Квицинський вивчав дію карбо-лової кислоти /фенолу/. Вивчалась також дія залізного купоросу, сірчаної кислоти, неочи-щеної карболової кислоти, паленого вапна, перманганату калію та ін. Він прийшов до вис-новку, шо карболова кислота має властивості вбивати «паразитів» і одночасно має сильні антимікробні властивості. Після російсько-турецькоі війни 1877 р. всі війська, що прибували в російські морські порти, підлягали медичному огляду і короткочасному карантину. Під час карантину речі і одяг дезінфікували паром, хлором чи сірчаним ангідридом, пароплави окурували хлором. В кінці минулого століття з метою дезінфекції стали широко використовувати формаль-дегід і сулему. Подальшому розвитку вітчизняної дезінфекційної науки значно сприяли напрацювання російських вчених С.Є.Крупіна /1856-1900 р.р/ і В..А..Лівашова /1864-1916 р.р./.С.Є.Крупин сконструював дезінфекційну камеру, яка використовується з деякими змінами до тепереш-нього часу, першим запропонував використовувати сулему для дезінфекції помешкань в вогнищах инфекції, виконав ряд досліджень по різним напрямкам дезінфекційної справи. В.А.Левашов був загальновизнаним спеціалістом і галузі дезінфекції. Після смерті С.Е.Крупіна він очолив Петербуржську дезінфекційну станцію/1864-1916р.р./ Кафедра гі-гієни, яку вій очолював, випустила велику кількість напрацювань по питанням дезінфекції, що зробило її в свій час центром вітчизняної дезінфекційної науки. Значний вклад в розвиток дезінфекційної науки зробили ряд інших російських вчених Н.Ф.Гамалея /1858-1949р.р./, Я.Л.Окуневський /1876-1940р.р./, П.А.Пацановський /1878-1948р.р / та інші. Н.Ф.Гамалея одним з перших визначив епідемічне значення деззаходів в боротьбі з хо-лерою і дератизаційних заходів в боротьбі з чумою, значення мух в переносі кишкових інфекцій. Він був одним з основоположників дезінфекційної справи в Радянському Союзі. Я.Л.Окуневський узагальнив великий практичний і дослідницький матеріал по питан-ням дезінфекції, дезінсекції і дератизації і створив фундаментальні посібники по цим пи-танням. Розробці раціональних форм організації дезінфекційної справи і практичних методів де-зінфекції в багатому сприяли напрацювання П.А.Пацановського, який довгі роки очолював найстарішу дезінфекційну станцію м.Ленінграда. Незважаючи на зусилля передових вчених того часу дезінфекційне обслуговування на-селення в дореволюційній Росії було незадовільним. По суті будь якої системи організації дезінфекційних заходів в тій Росії не було. Як свідчать матеріали IX Піроговського з'їзду лікарів, дезінфекційні заходи на селі не проводились, в містах дезінфекційні заходи проводились тільки при виявленні холери чи чуми. Перша світова війна, а пізніше і роки грома-дянської війни сприяли розповсюдженню паразитарних тифів, що вимагало проведення масових заходів по боротьбі з вошами. Випробовувались різні дезінфекційні засоби, вив-чалась дія гарячого повітря, гасу, скипидару та інше. Були створені перші гарячеповітряні камери для знищення вошей. Умови для розвитку всіх розділів медицини, в тому числі і дезінфекційної справи, були створені тільки після Великої Жовтневої соціалістичної революції. Органи охорони здо-ров´я при Радянській владі з перших днів стали приділяти велике значення розвитку дезін-фекційної справи. Вже в грудні 1917 р. було прийнято рішення про створення в Петербурзі /Петрограді/ самостійного центрального дезінфекційного закладу, який надавав населенню всі види дезінфекційної допомоги, а в 1918 р. організували першу радянську дезінфекційну станцію на основі якої пізніше була організована раціональна система обслуговування ін-фекційних вогнищ з єдиного центру. Під час громадянської війни велика увага приділялась організації санітарних пропускників. В роки перших п’ятирічок, значно зросла кількість дезінфекційних підрозділів і виросла кількість дезінфекційного персоналу, значно збільши-лась підготовка дезінфекційних кадрів. По суті в цей період була створена спеціалізована і оснащена необхідною технікою мережа закладів для обслуговування міст і сіл в нашій країні; організовано масове виробництво дезінфекційного обладнання і дезінфекційних за-собів. За роки Радянської влади в нашій країні побудовані і введені в експлуатацію сотні дезінфекційних закладів. Дезвідділи СЕС і дезстанції виконували усі види дезробіт. Діючі дезстанції стали основною базою для підготовки дезінструкторів і дезінфекторів. В розвиток дезінфекційної справи в нашій країні внесли значний вклад такі вітчизняні вчені як – В.І.Вашков / І902-1976 р./, Д.М.Міскаров /1889-1976 р.р./, Л.В.Громашевський /1887-1980 р.р./, та інші. Дезінфекція - /в перекладі з французької мови - без інфекції/ знищення в оточуючому людину середовищі патогенних мікроорганізмів - бактерій, вірусів, рикетсій, грибків, про-стіших, а також їх токсинів. Мета її - це знищення збудника інфекції на обсемінених об'єк-тах (виділеннях хворого, предметах побуту, білизни, предметах обстановки та ін.). Цим дезінфекція відрізняється від стерилізації при якій знищуються всі види мікроорганізмів та їх спорові форми незалежно від того патогенні вони чи ні. Дезинфекційні заходи для кожної інфекції специфічні, тому що направлені на знищення певного збудника інфекції на конкретному шляху його передачі. В зовнішньому середови-щі патогенні мікроорганізми, як правило, нестійки і швидко гинуть. Розвиток їх і їх роз-множення проходить і організмі людини чи тварини, які і являються джерелом інфекції. З джерела інфекції в організм здорової людини збудник передається через повітря, воду, білизну, предмети обстановки, їжу та ін., які мають назву шляхи передачі збудника. Меха-нізм передачі збудника на шляхах передачі залежить від виду інфекції. Так збудники киш-кових інфекцій (дезинтерія, холера, гепатити та ін.) передаються фекально-оральннм шля-хом, а збудники інфекцій дихальних шляхів повітряно-крапельним шляхом. Передача збуд-ника інфекції комахами чи кліщами носять назву трансмісивний шлях передачі. Таким чином механізми перадачі збудника бувають: повітряно-крапельний, фекально-оральний, водяний, харчовий, контактно-побутовий, трансмісивний. Комахи і кліщи, що переносять збудника інфекції (при трансмісивному шляху передачі) поділяються на: меха-нічних і специфічних. Якщо в організмі комахи інфекція проходить певний цикл розвитку (малярія) то таких комах відносять до специфічних переносників збудника інфекції. Меха-нічні переносники збудника інфекції передають на лапках, крилах; специфічні перенос-ники - при кусанні (комар, москіт) чи виділяють збудника з фекаліями, які можливо втерти в шкіру при розчісуванні.
В залежності від механізму передачі збудника в вогнищах проводять при: - інфекції дихальних шляхів - дезінфекцію, - інфекції паразитарних тифів – дезінсекцію, - кишкових інфекціях – дезінфекцію і дезінсекцію, - зоонозах (тваринних інфекціях) – дезінфекцію, дезінсекцію і дератизацію. Перед проведенням дезінфекції необхідно точно визначити: 1. Що підлягає знезараженню. 2. Терміни проведення дезінфекції. 3. Які засоби використати для знезараження. 4. Які методи використати для проведення знезараження. Читайте також:
|
||||||||
|