• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Історія розвитку дезінфекційної справи

Наукове обгрунтування дезінфекційних, стерилізаційних заходів і багатьох термінів, зв’язаних з цим почали скла­датися з кінця ХІХ століття, коли завдяки досягненням епі-деміології і мікробіології були відкриті збудники ряду інфекцій­них хвороб і була визна-чена дійсна суть епідемічного і інфек­ційного процесу.

Вперше визначив суть дезінфекції, розробив питан­ня знезараження нечистот, експери-ментально обгрунтував ефек­тивність знезараження паром і заклав основи парового методу камерної дезінфекції А.П.Доброславін - основоположник вітчизняної гігієни /1842-1889 р.р./. Він першим провів чітку межу між дезінфекцією і дезодорацією /знищення неприємних за-пахів/. А.П. Доброславін і його співробітники експерементально обгрунтували ефективність знезараження паром і розро­били режим дезінфекції білизни і одягу в камері, названою ни-ми сільовою піччю /грубкою/. В такі печі пар получали шля­хом нагрівання насиченого роз-чину хлориду натрію, він мав тем­пературу більше 100ºС. Це буди перші камери /вітчизняні/ з перегрітим паром.

В 1870-1871 р.р. в Петербурзькому морському шпита­лі М..И. Квицинський вивчав дію карбо-лової кислоти /фенолу/. Вивчалась також дія залізного купоросу, сірчаної кислоти, неочи-щеної карболової кислоти, паленого вапна, перманганату калію та ін. Він прийшов до вис-новку, шо карболова кислота має властивості вбивати «паразитів» і одночасно має сильні антимікробні властивості.

Після російсько-турецькоі війни 1877 р. всі вій­ська, що прибували в російські морські порти, підлягали медичному огляду і короткочасному карантину. Під час каран­тину речі і одяг дезінфікували паром, хлором чи сірчаним ангідридом, пароплави окурували хлором. В кінці минулого сто­ліття з метою дезінфекції стали широко використовувати формаль-дегід і сулему.

Подальшому розвитку вітчизняної дезінфекційної нау­ки значно сприяли напрацювання російських вчених С.Є.Крупіна /1856-1900 р.р/ і В..А..Лівашова /1864-1916 р.р./.С.Є.Крупин сконструював дезінфекційну камеру, яка викорис­товується з деякими змінами до тепереш-нього часу, першим запропонував використовувати сулему для дезінфекції помешкань в вогнищах инфекції, виконав ряд досліджень по різним напрямкам дезінфекційної справи.

В.А.Левашов був загальновизнаним спеціалістом і галузі дезінфекції. Після смерті С.Е.Крупіна він очолив Петербуржську дезінфекційну станцію/1864-1916р.р./ Кафедра гі-гієни, яку вій очолював, випустила велику кількість напрацювань по питанням дезінфек­ції, що зробило її в свій час центром вітчизняної дезінфекційної науки.

Значний вклад в розвиток дезінфекційної науки зробили ряд інших російських вчених Н.Ф.Гамалея /1858-1949р.р./, Я.Л.Окуневський /1876-1940р.р./, П.А.Пацановський /1878-1948р.р / та інші.

Н.Ф.Гамалея одним з перших визначив епідемічне зна­чення деззаходів в боротьбі з хо-лерою і дератиза­ційних заходів в боротьбі з чумою, значення мух в переносі кишкових інфекцій. Він був одним з основоположників де­зінфекційної справи в Радянському Союзі.

Я.Л.Окуневський узагальнив великий практичний і дос­лідницький матеріал по питан-ням дезінфекції, дезінсекції і де­ратизації і створив фундаментальні посібники по цим пи-танням.

Розробці раціональних форм організації дезінфекційної справи і практичних методів де-зінфекції в багатому сприяли напрацювання П.А.Пацановського, який довгі роки очолював най­старішу дезінфекційну станцію м.Ленінграда.

Незважаючи на зусилля передових вчених того часу дезінфекційне обслуговування на-селення в дореволюційній Росії було незадовільним. По суті будь якої системи організації дезінфекційних заходів в тій Росії не було. Як свідчать мате­ріали IX Піроговського з'їзду лікарів, дезінфекційні заходи на селі не проводились, в містах дезінфекційні заходи прово­дились тільки при виявленні холери чи чуми. Перша світова вій­на, а пізніше і роки грома-дянської війни сприяли розповсюд­женню паразитарних тифів, що вимагало проведення масових за­ходів по боротьбі з вошами. Випробовувались різні дезінфекційні засоби, вив-чалась дія гарячого повітря, гасу, скипидару та інше. Були створені перші гарячеповітряні камери для знищення вошей.

Умови для розвитку всіх розділів медицини, в тому чис­лі і дезінфекційної справи, були створені тільки після Великої Жовтневої соціалістичної революції. Органи охорони здо-ров´я при Радянській владі з перших днів стали приділяти вели­ке значення розвитку дезін-фекційної справи. Вже в грудні 1917 р. було прийнято рішення про створення в Петер­бурзі /Петрограді/ самостійного центрального дезінфекційно­го закладу, який надавав населенню всі види дезінфекційної до­помоги, а в 1918 р. організували першу радянську дезінфек­ційну станцію на основі якої пізніше була організована раціо­нальна система обслуговування ін-фекційних вогнищ з єдиного центру. Під час громадянської війни велика увага приділялась організації санітарних пропускників. В роки перших п’ятирічок, значно зросла кількість дезінфекційних підрозділів і виросла кількість дезінфекційного персоналу, значно збільши-лась підго­товка дезінфекційних кадрів. По суті в цей період була ство­рена спеціалізована і оснащена необхідною технікою мережа зак­ладів для обслуговування міст і сіл в нашій країні; організовано масове виробництво дезінфекційного обладнання і дезінфекційних за-собів. За роки Радянської влади в нашій країні побудовані і введені в експлуатацію сотні дезінфекційних закладів. Дезвідділи СЕС і дезстанції виконували усі ви­ди дезробіт. Діючі дезстанції стали ос­новною базою для підготовки дезінструкторів і дезінфекторів.

В розвиток дезінфекційної справи в нашій країні внесли знач­ний вклад такі вітчизняні вчені як – В.І.Вашков / І902-1976 р./, Д.М.Міскаров /1889-1976 р.р./, Л.В.Громашевський /1887-1980 р.р./, та інші.

Дезінфекція - /в перекладі з французької мови - без інфекції/ знищення в оточуючому людину середовищі патогенних мікроорганізмів - бактерій, вірусів, рикетсій, грибків, про-стіших, а також їх токсинів. Мета її - це знищення збудника інфекції на обсемінених об'єк-тах (виділеннях хворого, предметах побуту, білизни, предметах обстановки та ін.). Цим дезінфекція відрізняється від стерилізації при якій знищуються всі види мікроорганізмів та їх спорові форми незалежно від того патогенні вони чи ні.

Дезинфекційні заходи для кожної інфекції специфічні, тому що направлені на знищення певного збудника інфекції на конкретному шляху його передачі. В зовнішньому середови-щі патогенні мікроорга­нізми, як правило, нестійки і швидко гинуть. Розвиток їх і їх ро­з-множення проходить і органі­змі людини чи тварини, які і являються джерелом інфекції.

З джерела інфекції в організм здорової людини збудник передається через повітря, воду, білизну, предмети обстановки, їжу та ін., які мають назву шляхи передачі збудника. Меха-нізм передачі збудника на шляхах передачі залежить від виду інфекції. Так збуд­ники киш-кових інфекцій (дезинтерія, холера, гепатити та ін.) передаються фекально-оральннм шля-хом, а збудники інфекцій дихаль­них шляхів повітряно-крапельним шляхом. Передача збуд-ника інфекції комахами чи кліщами носять назву трансмісивний шлях передачі.

Таким чином механізми перадачі збудника бувають: повітряно-крапельний, фекально-оральний, водяний, харчовий, контактно-побутовий, трансмісивний. Комахи і кліщи, що переносять збудника інфекції (при трансмі­сивному шляху передачі) поділяються на: меха-нічних і специфіч­них. Якщо в організмі комахи інфекція проходить певний цикл роз­витку (малярія) то таких комах відносять до специфічних переносників збудника інфекції. Меха-нічні переносники збудника інфекції передають на лапках, крилах; специфічні перенос-ники - при кусанні (комар, москіт) чи виділяють збудника з фекаліями, які можливо втерти в шкіру при розчісуванні.

В залежності від механізму передачі збудника в вогнищах проводять при:

- інфекції дихальних шляхів - дезінфекцію,

- інфекції паразитарних тифів – дезінсекцію,

- кишкових інфекціях – дезінфекцію і дезінсекцію,

- зоонозах (тваринних інфекціях) – дезінфекцію, дезінсекцію і дератизацію.

Перед проведенням дезінфекції необхідно точно визначити:

1. Що підлягає знезараженню.

2. Терміни проведення дезінфекції.

3. Які засоби використати для знезараження.

4. Які методи використати для проведення знезараження.

Читайте також:

1. III.Цілі розвитку особистості
2. III.Цілі розвитку особистості
3. III.Цілі розвитку особистості
4. Iсторiя розвитку геодезичного приладознавства
5. V Потреби та мотиви стимулюють пізнання себе та прагнення до саморозвитку.
6. VІІІ. Проблеми та перспективи розвитку машинобудування.
7. А. В. Петровський виділяє три стадії розвитку особистості в процесі соціалізації: адаптацію, індивідуалізацію і інтеграцію.
8. Агроекологічні проблеми розвитку і шляхи їх розв'язання
9. Адміністративні справи, пов'язані із реалізацією вибор­чих прав (ст.ст. 172, 173, 174, 175, 176).
10. Альтернативність у реалізації стратегії розвитку підприємства
11. АНАЛІЗ ПЕРСПЕКТИВНИХ НАПРЯМІВ|направлень| РОЗВИТКУ МЕТОДІВ РОЗПІЗНАВАННЯ
12. АНАЛІЗ ПЕРСПЕКТИВНИХ НАПРЯМІВ|направлень| РОЗВИТКУ МЕТОДІВ РОЗПІЗНАВАННЯ

Переглядів: 867