Поняття національних релігій

Етнічні (національні, етнонаціональні) релігії — релігійні вірування, які, як правило, охоплюють своїм впливом всі прошарки населення в межах однієї національної держави.

Етап етнічних релігій пов’язаний переважно із домінуванням політеїзму, а то й генотеїзму. На цьому етапі вже відбулося чітке відмежування касти жреців-служителів етнічного культу. Значно спрощуються, але вже оформляються у сувору систему дотримання обрядові дійства, інших форм набирає жертвоприношення. Етнічні релігії мають письмову традицію, з’являються їх «священні тексти». Утверджується вчення про потойбічну відплату кожному за його земне життя.

Давньоєгипетська релігія як політеїстична система вірувань і культів сформувалась у VІ–ІV ст. до н.е. У кожній області (номі) Єгипту були свої пантеони та культи богів, втілених у небесних світилах, камінні, деревах, звірях, птахах, зміях тощо. Велику роль у давньоєгипетській релігії відігравали уявлення про потойбічне життя як безпосереднє продовження земного, але тільки в могилі. З часом виникають уявлення про те, що душі (ба) померлих подорожують по світу. Характерною рисою цієї релігії є обожнювання тварин. До найбільш шанованих тварин — втілення різних богів — належить: бик (Апіс, Мневіс та ін.), корова (Хатор, Ісіда), баран (Амон, Хнум), змія, крокодил (Себек), кішка (Баст), сокіл (Гор), ібіс (Тот) і т.д.

Релігія у Месопотамії. Кожне місто мало власне божество. Бог Неба – Ану, бог повітря – Енліль, богиня неба і кохання – Інанна.

Міф про створення світу: існували хаотичні сили: Апсу, Мумму і Тіамат (Мати Мардука та інших молодших богів).Діти захотіли навести порядок у всесвіті, старші вирішили їх пожерти. Мардук убив Тіамат, розрубав навпіл, зробив з половин її тіла небо і землю.

Давньогрецька релігія. Характерними особливості: уособлення й надання явищам природи живих рис (анімалізм), пов’язані з ними людиноподібні боги та тлумачення їхньої поведінки за допомогою міфів. Все, що оточувало стародавніх греків, за їхніми уявленнями, було заселене божествами. Особливою шаною у давніх греків користувалась годувальниця всього — Гея, що відображало вплив матріархату. За панування родової знаті дрібні місцеві божества були замінені на олімпійських божеств, ієрархію яких очолив Зевс — «батько людей і богів. Свята на честь бога Діоніса.

Давньоримська релігія значною мірою відображена у римській міфології, яка зазнала великого впливу від грецької. З утворенням Римської держави боги (їх було близько 30) стали загальнодержав-ними, не пов’язаними з певною територією. Найвищим серед цих богів, що уособлював могутність Риму, вважався Юпітер. У Римі для всіх громадян був встановлений обов’язковий культ, так званої трійці, (Юпітера, Юнони й Мінерви). Перетворення Риму на серед-земноморську державу спричинило помітний вплив східних культур з культами їхніх богів, зокрема мітраїзму. Криза ж суспільного ладу в Римі на початку нової ери і, особливо в ІІІ–V ст. н.е., викликала гли-бокі соціальні та світоглядні зміни в житті імперії, спричинила пере-хід величезних мас населення до християнства.

Давньоіндійська релігія — сукупність релігійних поглядів та обрядів, що, виникають у II тис. до н.е. в середовищі, так званих, індоаріїв. У становленні цієї релігії виділяють ведичну та брахманську доби. Перша з них характеризується створенням Вед — священних книг, де описуються пантеон богів, важливі сторони ритуалу та об-рядовості. Весь пантеон складається з 33 богів (хоча згадуються й інші числа), які поділяються на земних, атмосферних та небесних. Всесвіт складається з 5 елементів — води, землі, вогню, повітря, ефіру (акаша). Брахманська доба відзначається зміною ритуалу, створенням коментарів до Вед — брахманів та аран’як, по-ширюється явище аскези. Світ, згідно з вченням цього періоду, керується загальними законами карми, якій підкоряються боги й люди. Панівною стає концепція реінкарнації (переселення душ) та необхідності звільнення від нескінченних змін своїх станів (сансара).

Привілейованим станом в давньоіндійському суспільстві були жреці-брахмани. Спочатку основна їх функція складалася з виконання обрядів та промовляння або співу молитв. Але, з розвитком релігійного мислення вони монополізують практично всі сфери життя суспільства. З цього часу в брахманізмі починається перехід від багатопланового пантеону Рігведи, в якому був відсутній центральний, об’єднуючий образ, до системи, зафіксованої в Упанішадах, яка зводила всі прояви буття до безособового космічного абсолюту — Брахмана.

Індуїзм в його класичному вигляді сформувався в середині І тисячоліття н.е. внаслідок еволюції і злиття ведичної і брахманістської традицій. В основу його віровчення покладено лігійні і філософські ідеї брахманізму (дхарма, карма, сансара, мокша, реінкарнація). Серед розмаїття богів в індуїзмі найбільш поширеними і шанованими є Брахма, Вішну і Шива. Вони складають «тримурті» — тріаду голо-вних індійських богів і уособлюють три основні функції — творчу, охоронну і руйнівну. Сьогодні самостійний культ Брахми майже відсутній. Перевага віддається богам Вішну і Шиві, які доступні і близькі рядовим віруючим. Шанувальники цих богів — вішнуїти (вайшнави) та шиваїти складають дві основні групи індуїстів. Бог Вішну з’являється в багатьох образах і приймає десятки різних імен. Восьмим втіленням (аватарою) Вішну був Крішна, дев’ятим — Будда, прихід десятої аватари — Калкі — лише очікується. Всі об’єкти пошанування в індуїзмі — священні камені, рослини, тварини, Боги — мають свої храми, часовні, вівтарі, яких в Індії тисячі з різними культурними традиціями, архітектурними формами.

В Україні неоіндуїзм, репрезентують громади Товариства Свідомості Крішни, Саї-Баби, Шрі-Чінмоя, Товариства Всесвітньої Чистої релігії та ін.

Ø (Аватара, іноді — аватар (санскр. अवतार, avatāra) — термін у філософії індуїзму, використовується для позначення сходження Бога з духовного світу в більш низькі сфери буття)

Давньоіранську релігію називають ще зороастризмом (інколи — парсизмом). Ця дуалістична релігія виникла в Х–VII ст. до н.е. й поширилась в Середній Азії та Азербайджані, її засновником вважають пророка Заратустру (Зороастра), якому приписують створення священної книги Авести і об’єднання основних релігійних уявлень стародавніх персів. Основна ідея цієї релігії — визнання боротьби двох існуючих сил — Ахурамазди (уособлює світло, добро, істину і життя) і Анхра-Майнью (темрява, зло, омана і смерть). Ареною боротьби цих сил є світ. В ній беруть участь і люди, які володіють свободою вибору. Зусилля прибічників Ахурамазди повинні привести зрештою до перемоги світла і добра. Праведним життям, вартим спасіння, в зороастризмі вважалося примноження матеріальних благ за допомогою землекористування. Культ зороастризму зводиться до визнання безсмертя душі, потойбічного життя і кінця світу, вшанування священного вогню, якому присвячувались храми (вогонь розглядається ними як «сила, що очищує»). В наш час ця релігія збереглась у парсів в м. Бомбеї (Індія) та у вогнепоклонників в Ірані.

Китай презентують дві національні релігії — даосизм і конфуціанство.

Національною релігією японців є синтоїзм (від японськ. синто — шлях богів). Вона сформувалася в VІ–VІІ ст. на базі родоплеменних анімістичних культів і шаманства. Синтоїсти поклоняються сонму божеств й духів (камі), які, згідно з їхніми «явленнями, оживляють всю природу і здатні втілитися у будь-який предмет (спис, фігурку божества, дзеркало та ін.), що стає об’єктом поклоніння (синтай — дослівно «тіло бога»). Найважливішою серед божеств в синтоїзмі є сонячна богиня Аматерасу Омікамі. Головне в синтоїзмі — поклоніння численним камі, які спочатку були уособленням тварин і рослин, предметів і явищ природи, душ предків. Згідно з синтоїзмом зв’язок між камі і людьми здійснюється через представника богині Сонця на Землі — імператора (мікадо), який вважається родоначальником усіх японців. Священною книгою синто є збірник легенд «Кодзікі».

Складовими частинами державного синтоїзму в Японії стали: тенноїзм — культ імператора (тенно) і його предків; династичний синтоїзм, тобто культ, що особливо вшановується імператорською сім’єю, яка ніби-то перебуває в родинних зв’язках з богами; храмовий синтоїзм — культ різних богів у храмах; домашній синтоїзм — культ богині Аматерасу з її кнотами в кожній «вірнопідданій» сім’ї.

Іудаїзм, поширений головним чином, серед євреїв. Формування іудаїзму починається в II тис. до н.е. і відзначається, зрештою, розвитком принципово нової релігійної концепції — ідеї єдиного Бога-творця й володаря Всесвіту. Традиційну космогонічну міфологію давніх вірувань заступає вчен-ня про створення світу творчою волею Бога та історична епопея, у центрі якої — формування народу Ізраїля та його завіт з Яхве — богом племені УДИ, яке відіграло головну роль у формуванні давньо-єврейської держави. В ній він перетворюється на загальнодержав-ний культ, а згодом — і культ єдиного Бога. Ці уявлення відтворено у трикнижжі Мойсея (Торі), що письмово зафіксувало багатовікову еволюцію вірувань євреїв.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Сутність релігії. Класифікація релігій	\|	Нетрадиційні релігії

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.013 сек.