Сутність та теорії політичного лідерства

Типологія політичних еліт. Теорії еліти Д.Донцова та В.Липинського

Тип еліти здебільшого залежить від політичного режиму, в якому вона існує. Вирізняють два основні типи еліт — відкриту й закриту.

Відкрита еліта.Вона допускає спонтанний приплив нових членів, піддаючи при цьому остракізмові (засудженню) порушення встановлених правил. Вирішальним критерієм підбору є особисті якості, досягнення у сфері діяльності, якою займається претендент, значна популярність (спосіб підбору конкурсний). Посадовими вимогами є компетентність, професіоналізм (посаду слід обіймати відповідно до особистих якостей — моральних, професійних тощо). Вагоме значення має громадська думка. Відкрита еліта формується за такими принципами:

ü економічна вагомість,

ü політичний статус,

ü популярність,

ü професіоналізм у своїй сфері діяльності,

ü підтримання власного авторитету;

ü увага до суспільної думки.

Закрита еліта. Характерна для тоталітарного режиму і має такі ознаки:

члени еліти не піддаються остракізмові за порушення дисципліни;

головне в підборі — відданість вождеві з урахуванням особистих якостей;

спосіб підбору — кадрова політика партії та влади;

заперечує спонтанність формування;

посадова вимога — точне виконання директив керівництва;

ігнорує громадську думку,.

У західній політології еліту поділяють:

ü за особистими якостями — на статичну і виконавчу;

ü за типом впливу — на професійну і групову;

ü залежно від форми правління — на традиційну, внутрішню і зовнішню;

ü за стилем правління — демократичну, ліберальну, авторитарну.

Проблема політичного лідерства має давню історію. За античності лідером вважали особу, здатну творити історію. Певні історичні умови вимагали свого лідера, вождя, і завжди з'являлися теорії, які відображали чи рекомендували тип, образ та завдання відповідного лідера.

В епоху Відродження за небувалого злету мистецтва та науки постала теорія італійця Н. Макіавеллі, згідно з якою люди є різними, але звички мають однакові, в масі своїй більше схиляються до поганого, ніж до доброго. Головне є те, що в основі людської природи — інтерес або жадоба влади й наживи. Макіавеллі вважав, що в політиці володареві слід удаватися до великих, віртуозних шахрайств, зрад, які, як він гадав, вимагають мужності, особистого впливу та авторитету.

Теорію лідера-надлюдини розвинув німецький філософФрідріх Ніцше (1844—1900).Лідер, за його концепцією, — вищий біологічний тип людини, що ігнорує встановлені мораль, культуру, політичні цінності. Своїх сучасників Ніцше вважав утраченим поколінням, його герої — це герої майбутнього.

Французький соціолог Габріель Тард (1843—1904) вважав, що лідер є рушієм суспільного процесу, силою, що спонукає та певною мірою скеровує розвиток людської історії. На його думку, більшість населення не здатна до творчості, розуміння сутності історичного, політичного, соціального розвитку, і тому цю роль виконує лідер.

К. Маркс, визначав лідера як особу, якій властиві уміння, знання, авторитет, організаторський талант і яка є виразником інтересів і волі певного класу, зокрема пролетаріату.

У політичній науці існує багато інших теорій, концепцій. і трактувань лідерства.

Теорія рис лідерства. За цією теорією лідер повинен володіти певними рисами:

- швидко знаходити вихід із певних ситуацій тощо.

- Якісна перевага — це продуктивність ідей. Людина мусить оволодіти вмінням уникати, а в разі необхідності розв'язувати конфлікти;

- мати “підхід” до людей, до їхніх проблем і питань, що потребують вирішення;

- високий рівень інтелекту, нестандартне мислення.

Ситуаційна концепція.Лідер діє в межах певної ситуації, він необхідний як рушій, що розв'язує актуальну для певного періоду проблему.

Теорія послідовників. Політичне лідерство розглядається як особливі відносини між лідером і підлеглими або тими, хто його обрав чи на нього впливає.

Психологічні концепції лідерства. Вони ґрунтуються на вченні 3. Фрейда. Згідно з ним в основі лідерства — певне лібідо, здебільшого підсвідоме почуття сексуального характеру. Воно виявляється в бажанні перебороти певні комплекси й табу, досягти більшого. Лідерові необхідно підтримувати врівноважені стосунки з масою, бути здатним стримувати її агресивні настрої.

У політологічному аспекті лідерство визначають:

§ як вплив на інших людей;

§ як управлінський статус, тобто позиція, пов'язана з винесенням управлінських рішень;

§ як зразок поведінки та організації певної групи осіб і здатність реалізувати їхні вимоги в державних структуpax;

§ як бізнес, підприємництво в межах політичного ринку.

Політичне лідерство — це суспільно-політичний інститут (процес), за якого одна, а іноді й декілька осіб беруть на себе роль глави, керівника, провідника певної соціальної групи, політичної партії, громадсько-політичної організації чи руху, держави або суспільства в цілому.

Політичний лідер трактується в політології як керівник держави, партії, громадсько-політичної організації, руху, певної громади тощо.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Комунікаційна та ідеологічна еліта — представники науки, культури, духовенства та засобів масової інформації.	\|	ІНСТИТУТ ПІДВИЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ КАДРІВ

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.014 сек.