• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Діагностика стомлюваності працівників системи ОВС.

Вiдпочинок у структурi навчаiння

Оптимальна з точки зору психогiгiєни органiзацiя навчальних занять передбачає правильну органiзацiю вiдпочинку мiж уроками, в кiнцi навчального тижня, чвертi.

Вiдпочинок мiж уроками. Перерви мiж уроками повиннi мати достатню тривалiсть для забезпечення обох фаз вiдпочинку: вiдновлення сил i закрiплення досягнутого рiвня. При недостатнiй тривалостi вiдпочинку настає дуже швидке зниження працездатностi i прогресує стомлення.

В початковiй школi оптимальною тривалiстю перерви є 10-20-10 хв. з великою перервою (20 хв.) у серединi навчального дня. У старших класах велика перерва доцiльна так само в серединi навчального дня. При цьому перерва є ефективною в тому разi, якщо вона дає дiтям можливiсть змiнити вид дiяльностi i забезпечує рухову розрядку, оскiльки характер навчальної роботи пiд час урокiв стримує фiзiологiчну потребу дiтей у русi. Найкращим вiдпочинком, що дозволяє швидко вiдновити працездатнiсть є рухливi iгри на вiдкритому повiтрi, супроводжуванi позитивними емоцiями. Тому доцiльним є проведення перерв мiж уроками на вiдкритому повiтрi.

Вiдпочинок пiсля навчального тижня. Перiод вiдпочинку пiсля закiнчення одного авчального тижня до початку наступного вихiдний день (недiля). Вiн далеко не завжди забезпечуєс вiдновлення розумової працездатностi учнiв, що знизилась протягом навчального тижня. Це виявляється, зокрема, в порiвняно низькому рiвнi працездатностi дiтей у наступний понедiлок. Збiльшения тривалостi вiльного часу, всупереч сподiванням, не дає позитивного результату.

Втома. Незважаючи на столiтню iсторiю вивчення цiєї проблеми, дотепер немає загальновизнаної теорiї стомлення. Немає загальновизнаного визначення стомлення. Найбiльш часто зустрiчається розумiння стомлення, як тимчасового зниження працездатностi пiд впливом тривалого впливу навантаження. При цьому ступiнь стомлення iстотно залежить вiд виду навантаження, часу, необхідного для вiдновлення вихiдного рiвня працездатностi, вiд локалiзації стомлення. Видiляють стомлення фiзичне i розумове, гостре i хронiчне, розглядають сггецифiчнi види стомлення — сенсорне, м’язове i т.д. У цьому визначеннi робиться акцент на змiну працездатностi. В.В.Розенблат у своїй монографiї «Проблема стомлення» додає ще змiни в рiзних системах i органах, що супроводжують розвиток стомлення.

Можна видiлити такi компоненти втоми:почуття слабосилля, порушення в моторнiй сферi, ослаблення волi, сонливiстъ, спостерiгаються значнi змiни в протіканні рiзних психiчних процесiв.Найбiльш вираженими йiстотними ознаками стомлення є порушення уваги: звужується обсяг, страждають функції переключення i розподiлу. Цi симптоми можна й iнтерпретувати в термiнах порушення процесiв свiдомого контролю за виконанням дiялъностi. Порушуються функції пам’ятi, знижується ефективнiсть мислення за рахунок переваги стереотипних способiв рiшення задач у ситуацiях, потребуючих прийняття нових рiшень. Вiдбувається трансформацiя мотивiв дiяльностi. Якщо на раннiх стадiях реакцій стомлення зберiгається адекватна «дiлова мотивацiя», то потiм переважними стають мотиви припинення дiяльностi чи вiдходу вiд неї. При продовженнi роботи це призводить до формування негативних емоцiйних реакцiй. На суб’єктивному рiвнi це виявляється в переживаннi почуття втоми. За певних умов це почуття не завжди може бути виражено.

Н.Д.Левiтов виділив в розвитку втоми три стадiї:

1 стадiя.Людина ще може пррдовжувати працюват за рахунок вольових зусиль або при пiдвищеному iнтересi до діяльностi, що виконується. Млявiсть i сонливiсть виявляються, але поки що слабо. Однак потрiбно пам’ятати, що при тривалому вольовому опорi стомленню може виникнути своєрiдний «вибух перевтоми», коли несподiвано для працюючого починають одночасно на всiх рiвнях (i фізіологічному, i психологiчному) виразно виявляються всi ознаки стомлення.

2 стадія. Швидкiсть роботи ще зберігається, але здатнiсть правильно виконувати дії iстотно знижується. Людина вже не може вольовим зусиллям пiдтримувати необхiдний рiвень діяльностi.

3 стадія. Виникає стан стомлення, що гостро переживається
який може перейти в хронічне. Одночасно рiзко падає працездатність.

Людина переживає гостре почуття занепаду сил i повної безпорадностi. При спробi продовжити діяльнiсть дії стають «гарячковими», хаотичними, явно недоцiльними.

Монотонія — «одноманiтнiсть» у перекладi з грецього — є наслiдком одноманiтностi дiяльностi. Монотонна робота на вiдмiну вiд будь-якої iншої викликає прояв деяких специфiчних станiв. В.Г.Асєєв виділяє 4 види цих станiв, що найбiльше часто зустрiчаються у виробничій практицiпсихiчне насичення чи перенасичення, нудьгу стан зниженої пильностi стан сонливості. Окемi автори видiляють стан психiчного перенасичення в самостійний вид, а не пiдвид моногонії.

Чим же характерний стан психiчного перенасичення? Тим, що в людини пiд час виконання монотонної роботи виникає спочатку небажання її виконувати, а потiм i прагнення припинити її, яке важко здолати. Знижується якiсть роботи, настає неможливiсть виконувати необхiднi дії. Тут прагнення до припинення дiяльностi не пов’язане з стомленням, а є наслiдком своєрiдного психiчного насичення, що настає пiд впливом нескнченного повторення однотипних дiй. Неточнiсть рухової функцiї є не мускульною, а психічною. У людей з’являється занепокоєння, дратiвливiсть, можливi афективнi спалахи. Психiчне перенасичення є чимось бiльш, нiж вiдраза чи нелюбов до роботи. Швидше за все, воно являє собою стан невдоволення, викликане незавершенiстю роботи, а не ворожiстю до самого характеру роботи. Тому усе, що Може зняти негативний емоцiйний стан до роботи, буде сприяи зняттю перенасичення.

Нудьга за своїм психiчним змiстом являє собою вiдносно рiвне, спокiйне переживання людиною зниженого iнтересу до виконуваної роботи. Цей пасивний стан виникає пiд впливом монотонної роботи як суб’єктивна реакцiя i безпосереднъо не залежить вiд змiну фiзiологiчному субстратi. Переживання нудьги завжди усвiдомлюється людиною, а об’єктивне стомлення може i не супроводжуватися вiдповiдним суб’єктивним почуттям.

Стан зниженої пильностi виражається в зниженнi функцiональної i психiчної дiєздатностi органiзму, зокрема, у притупленнi й ослабленнi таких психiчних функцiй, як увага, контроль i самоконтроль, в уповiльненнi швидкостi протiкання процесiв сприйняття рухових реакцiй, наприклад, уводiїв далекого прямування виникають галюцинацiї виникають вони i пiд час тривалого нiчного польоту в льотчикiв. Цей стан тим i небезпечний, що створює сприятливий психологiчний грунт для виникнення аварiй i виробничого травматизму.

Стан сонливостi— постiйний супутник деяких видiв монотонної, праці. Виникає найчастiше в умовах сенсорної монотонії, але може з’являтися i в тих видах працi, для яких характерна рухова монотонiя (робота на конвеєрi). Навiть добре вiдпочилi здоровi люди пiсля30-60 хiлин монотонної роботи починають боротися iз сонливiстю. Вартує людинізакiнчити монотонну роботу чипереключитися на iншу, як стан сонливостi цiлком проходить. Таким чином, розбiжностi мiж цими станами стають виразними при аналiзi їхнього прояву на поведiнковому i психологiчному рiвнях.

Фрустрацiя –це специфiчний емоцiйний стан, викликаний неуспiхом у задоволеннi потреби, бажання, супроводжується рiзними негативними переживаннями: розчаруванням, роздратуванням, тривогою, розпачем. Стан фрустрацiї виникає в ситуацiї конфлiкту, коли задоволення потреби наштовхується на нездоланнi перешкоди. Високий рiвень фрустрації призводить до дезорганiзацiї дiяльностi i зниження й ефективностi. Виникнення фрустрації обумовлене об’єктивною ситуацiєю, але i залежить вiд особливостей особистостi.

До умов виникнення перешкод вiдноситъся:

• наявнiсть потреби як джерела активностi, мотиву, як конкретного прояву потреби, мети i первiсного плану дії;

• наявнiсть опору (перешкоди-фрустратора);

• види перешкоди-фрустратора: пасивний зовнiшнiй опiр (наявнiсть фiзичної перешкоди, бар’єра на шляху до мети; вiддаленiсть об’єкта потреби в часi й у просторi);

• активний зовнiшнiй опiр (заборони i погрози покаранням з боку оточення, якщо суб’єкт робить чи продовжує робити те, що йому забороняють);

• пасивний внутрiшнiйопiр (усвiдомленi чи неусвiдомленi комплекси неповноцінності);

• нездатнiсть здiйснити намiчене, рiзка розбіжність мiж високим рiвнем домагань i можливостями виконання;

• активний внутрішній опiр (каяття совiстi: чи виправдані обранi засоби в досягненнi мети, чи моральна сама по собi цiль).

Поведiнка в станi фрустрації залежить вiд багатьох факторів:
від вікових особливостей особистiсних властивостей сили фрустратора, привабливостi мети. Неодноразово робилися спроби створити класифiкацiю основних типiв реагування у фрустрацiйних ситуацiях. Творець теорй фрустрації Розенцвейг узагальнивши данi своїхдосліджень, приходить до дев’яти типів реагування:

1. Реакцiя фiксацiї. Людина не починає кнкретних крокiв для виходу, а положення що склалося; свiдчить про низьку адаптаційну можливість людини;

2. Агресивний тип реакцiї, яка спрямована на когось в оточеннi. Реакцiя проявляється в обвинуваченнi, погрозах, докорах, пончанню тому, хто винуватий на думку фруструємого.

3. Реакцiя полягає в залученнi iнших осiб для рiшення труднощiв.

4. Реакцiя полягає в сприйняттi несприятливої ситуацiї, як блага, що чому-небудъ навчить.

5. Реакцiя самозвинувачення. Пов’язана з низькою самооцiнкою особистостi.

6. Реакція полягає в прийняттi на себе вiдповiдальностi за ситуацiю, що склалася.

7. Реакція знецiнювання ситуацiї. Непричетнiсть до подій, а відсторонена дистанцiя спостерiгача.

8. Уникнення звинувачень на будь-чию адресу. Характеристика безконфлiктної особистостi.

9. Реакцiя характеризується надiєю на те, що утруднення вирiшаться самi собою.

Розенцвейг склав методику визначення типiв реагування людини на підставi якої з досить великою iмовiрнiстю можна прогнозувати як буде поводитися обстежуваний в екстремальних ситуаціях, якi його адаптацiйні можливостi.

Нiмецький психотерапевт Боттхер у всiй сукупностi реакцiй на фрустратори виділяєдвi групи. До першоїгрупивходять поведiнковi реакції, що залишаються в межах норми, тобто зберiгається конструктивна поведінка. До другої групи входять реакції людини на фрустратори навiть незначної сили, якi неадекватною поведінкою.

Виявлено, що представники рiзних типiв темпераменту схилънi до використання рiзних типiв реакцiй в ситуацiї фрустрацiї. Так, для холерика бiльш ймовiрна агресiя, вiн, як правило, знаходить винуватця своїх невдач i обвинувачень. Для сагвініка характерно знецiнювання ситуацiї i зменшення значимостi мети. Меланхолiкисхильнi до самозвинувачень i до фiксацiї на тому, що вiдбувається. Флегматикувластиво i знецiнювання подiй, i прагнення пустити усе на самоплив.

Стрес— це потрясiння, викликане рiзними по модальностi й iнтенсивностi силами. Стрес — неспецифiчнiфiзiологiчнi i психологiчнi прояви адаптацiйної активностi при сильнихекстремальних для органiзму впливах.

Поняття стресу спочатку виникло у фiзiологiї для позначення генералiзоваої реакції органiзму — «загального адаптацiйного синдрому у вiдповiдь на будь-який несприятливий вплив. Г.Сельє видiлив3 стадiї стресу:тривога, резистентнiстъ, виснаження.

Екстремальнi ситуацi подiляють на короткочаснi i тривалi.

Короткочасні екстремальні ситуацiї— коли актуалiзуються програми реагування, що у людини завжди є напоготовi. Короткочасний стрес — це бурхлива витрата поверхневих адаптацiйних резервiв i поряд з цим початок мобiлiзацii «глибоких». Якщо «поверхневих» резервiв недостатньо для вiдповiдi на екстремальнi реагування середовища, а темп мобiлiзацii «глибоких» резервiв недостатнiй для вiдшкодування адаптацiйних резервiв, що витрачаються, то об’єкт може загинути при зовсiм невитрачених «глибоких» адаптацiйних резервах.

У залежностi вiд виду стресора i механiзму його впливу видiляються рiзнi види стресу. Найбiльш загальна класифiкацiя запропонована Р.Лазарусом, що видiлив фiзiологiчнийi психологiчаий види стресу.

Фiзiологiчний стрес являє собою безпосередню реакцiю органiзму на вплив однозначно визначеного стимулу, ак правило, фiзикохiмiчної природи. Вiдповiдно цьому типу стану реакції характеризуються головним чином вираженими фiзiологiчними зрушеннями i вiдповiдними суб’єктивними вiдчуттями фiзичного дискомфорту.

Психологiчний стрес характеризусться включенням складної iєрархiї психiчних процесiв, якi опосередковують вплив стресора на органiзм людини. Найбiльш типовими змiнами зi спектру психологiчних i поведiнкових проявiв є змiни в протiканнi рiзних психiчних процесiв, в емоцiйних реакцiях, змiнах мотивацiйної структури дiяльностi, порушеннях рухової i мовної поведiнки аж до повної дезорганiзації.

Стiйкiсть людини до виникнення рiзних форм стресових реакцiй визначасться насамперед iндивiдуально-психологiчними особливостями i мотивацiйною орiснтацiсю особистостi.

Психiчним проявам адаптацiйного синдрому, описаного Г.Сельє, було привласнене найменування «емоцiйний стрес». У змiст цього термiну включають i первиннi емоцiйнi психiчнi реакцiї, що виникають при критичних психологiчних впливах, i психiчно-емоцiйнi симптоми, породженi тiлесними ушкодженнями, афективнi реакцiї при стресi i фiзiологiчнi механiзми, що лежать у їхнiй основi.

Багато робiт присвячено проблемi iндивiдуальних розбiжностей до стресостiйкостi. В.С.Мерлiним було вiдзначено, що людям зi слабкою нервовою системою властива бiльша перцептивн чутливiсть, нiж особам з сильною нервовою системою. Це дозволило йому показати, що iндивiдуальнi розбiжностi впливу стресу залежать не тільки вiд «сили» чи «слабкостi» нервових процесiв. Вiдомо, що однi люди бiльш, інші менш схильні до стресу. Однi схильнi до активної, iншi до пасивної поведiнки при стресi. На думку Г.Сельє, це пов’язано з iндивiдуальними розбiжностями гормональної діяльності при стресi.

Виразнiсть проявiв стресу залежить вiд ставлення суб’єкта до стрес-фактора, вiд його суб’єктивної значимостi, суб’єктивної iмовiрностi. Індивiдуальна виразність стресу, зокрема його несприятливих проявiв, у бiльшому ступенi залежить вiд усвiдомлення людиноюсвоєї вiдповiдальностi за себе, за оточуючих, за все, що вiдбувається в екстремальних умовах, вiд психологiчної установки на ту чи iншу свою роль. Л.А.Китаєв-Смик видiляє такi три типи вiдносин людини до самої себе при стресi:

Перший тип — вiдношення людини до себе як до «жертви» екстремальної ситуацiї, вона пiдсилює дистрес.

Другий тип поєднує ставлення людини до себе чи до «жертви» зi ставленням до себе як до «цiнностi», довiреної собi ж.

Третiй тип поєднує два перших типи ставлення до себе вiдповiдно до уявлень про переживання стресу у себе i в iнших людей, якi також пiддаються екстремальним впливам. Це ставлення до себе, як до одного з людей.

Емоцiйна напруженiсть — це стан, що характеризується таким ступенем емоцiйних реакцiй, що обумовлює тимчасове зниження стійкості психічних процесiв i працездатностi. Серед рiзноманiтних варiантiв розумiння напруження найбiльш розроблене поняття «психiчне нагiруження», яке характеризує особливостi поведiнки в стресогенних ситуацiях.

За Н.I.Наєнко, стан психічної напруженостi виникає при виконаннi людиною продуктивної дiяльностi у важких умовах i впливає на ефективнiсть. За типом впливу на ефективнiсть дiяльностіфi Н.І.Наєнко видiляє операцiйну й емоцiйну напруженість.

З погляду В.Д.Небилiцина: «у цiлому можна очевидно прийняти, що високий рiвень «сили» нервової системи є фактором, що перешкоджає розвитку стресових станiв».

Але В.І.Рождественська показала, що зниження працездатностi при стресi вiд стомлення при тривалiй монотоннiй дiяльностi виникає в людей зi слабкою нервовою системою не ранiше, нiж в осiб iз сильною. Тобто у випадку, коли стресором виступає тривалий вплив монотонних сигналiв, особи з сильною нервовою системою бiльше схильнi до стресових станiв.

Читайте також:

1. I. Органи і системи, що забезпечують функцію виділення
2. I. Особливості аферентних і еферентних шляхів вегетативного і соматичного відділів нервової системи
3. II. Анатомічний склад лімфатичної системи
4. IV. Розподіл нервової системи
5. IV. Система зв’язків всередині центральної нервової системи
6. IV. Філогенез кровоносної системи
7. POS-системи
8. VI. Філогенез нервової системи
9. Автокореляційна характеристика системи
10. АВТОМАТИЗОВАНІ СИСТЕМИ ДИСПЕТЧЕРСЬКОГО УПРАВЛІННЯ
11. АВТОМАТИЗОВАНІ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ДОРОЖНІМ РУХОМ
12. Автоматизовані форми та системи обліку.

Переглядів: 1065