Педагогічні і психологічні аспекти у діяльності працівника правоохоронної сфери

Висновок до І питання

Отже, формування і розвиток емоційно-вольової сфери необхідно розглядати, насамперед, у контексті високого рівня саморегуляції й самоуправління своєю поведінкою при вирішенні професійних завдань. У кінцевому рахунку, оволодіння власними емоційними проявами і контроль за ними, особливо у напружених екстремальних ситуаціях, виховання в собі професійно важливих вольових якостей є основою і запорукою формування характеру особистості — сукупності стрижневих психічних властивостей працівника, які опосередковують практично всю систему професійних дій, а також структуру соціальне значимої діяльності.

Узагальнюючи вивчений досвід вчених, що є фахівцями у галузях психології, педагогіки та юриспруденції, щодо опису структури особистості працівника міліції можна зупинитися на наступних підходах.

Один із них запропонували М.І. Ануфрієв, О.М. Бандурка та О.Н. Ярмиш[2, 32], які подали професіограму міліціонера у вигляді схеми професійно важливих якостей особистості працівника органів внутрішніх справ. Ця схема містить наступні блоки: мотивація, цілеспрямованість, комунікативні та регуляторні (емоційно-вольові) якості. Також згадана структура містить блок, який має назву “індивідуально-психологічні якості” та дві складові: перша – типологічні якості (темперамент): працездатність, урівноваженість, лабільність, характер (рішучість, наполегливість, дисциплінованість тощо); друга – здібності: загальні та професійні (організаторські, аналітико-синтетичні, мнемічні, ораторські та ін.).

Таким чином, у даній професіограмі, яка взагалі віддзеркалює уявлення про міліціонера, не передбачено спеціального блоку особистих якостей, властивостей чи мотивацій, які б характеризували його роботу саме з дітьми чи підлітками, хоча певні з них і стосуються цієї специфічної роботи, але настільки ж як і роботи із дорослими.

Відповідно, можна констатувати, що зазначена модель має як позитивні сторони (в ній визначені деякі категорії якостей, які дійсно потрібні міліціонеру), так і певні недоліки.

Цікавою є й модель класифікації якостей працівника міліції, яка запропонована російським вченим А.М. Столяренком. Ця модель містить чотири рівні якостей. Першому з них відповідають ціле-мотиваційні якості, другому – морально-психологічні (морально-ділові), третьому – професійно-ділові, зокрема, спеціальні здібності – розшукові, слідчі, педагогічні, виховні, комунікативні, та четвертому рівню якостей відповідають професійно важливі психофізіологічні властивості.

Як бачимо, у його моделі вже присутні такі здібності правоохоронця, як педагогічні та виховні; їх поставлено в один рівень із розшуковими та слідчими. Це свідчить про те, що науковець сприймає педагогічні та виховні здібності у ролі тих, що мають першочергове значення для працівника органів внутрішніх справ. На жаль, у цій праці не зазначено, які саме педагогічні та виховні здібності мають бути притаманними працівникові міліції, як не вказано й жодної суто педагогічної властивості міліціонера, хоча наведені рівні якостей, їх структура. Серед значущих у педагогічному й інших планах характеристик особистості фахівця, визначених дослідником, треба вказати такі, як сумлінність, відповідальність, дисциплінованість, любов до праці, почуття обов’язку, гуманність, справедливість, тактовність, вимогливість до себе, самокритичність, загальний інтелект, цілеспрямованість, врівноваженість, комунікативні здібності тощо.

Не можна не відзначити й той підхід до класифікації якостей особистості працівника правоохоронних органів, який запропоновано у підручнику з основ психології управління О.М. Бандурки, С.П. Бочарової та О.В. Землянської[3, 58-66]. У цій праці якості слідчого на підставі психограми, яку розроблено В.А. Васильєвим, класифіковано за видами діяльності, що виконує даний представник міліцейської професії. Зокрема, серед видів діяльності міліціонера зазначено соціальну, реконструктивну, організаційну, засвідчувальну, комунікативну та пошукову. Можна констатувати, що цей підхід до розгляду нашої проблеми є достатньо корисним та ефективним. Адже в педагогічному аспекті для міліціонера, що працює з дітьми та підлітками, є значущими такі види діяльності, як соціальна, організаційна та комунікативна. Однак те, що ці види діяльності слідчого визначено і вони відповідають специфіці педагогічної роботи, ще не означає наявності факту врахування науковцями саме педагогічної складової діяльності працівника міліції. До того ж, як відомо, професія слідчого у порівнянні з іншими міліцейськими професіями (дільничні інспектори, працівники ДАІ, інспектори патрульно-постової служби міліції) у набагато меншому ступені характеризується педагогічною спрямованістю.

Існують й інші підходи до опису моделі правоохоронця. Насамперед йдеться про довідник «Професіографічна характеристика основних видів діяльності в органах внутрішніх справ України (кваліфікаційні характеристики професій, професіограми основних спеціальностей)» [4], де наведено системний аналіз професіографічних характеристик міліціонера. Проте ґрунтовно він не відповідає на питання щодо сутності якостей особистості міліціонера, здатного працювати з дітьми. Авторами довідника при розгляді професіограми дільничного інспектора міліції лише зазначено, що йому необхідно “мати педагогічний такт”, а його профілактична діяльність за своєю сутністю є виховною, адже спрямована на покращення людини в аспектах розвитку її правосвідомості, моральності, відповідальності тощо.

Педагогічні якості особистості майбутнього правоохоронця у ролі цінностей-цілей виступають лише у роботах Г.Х. Яворської [5; 6], де чітко визначено місце педагогіки в діяльності спеціалістів різних служб правоохоронних органів. Зокрема, у її науковій праці, присвяченій соціально-професійній зрілості курсантів вищих навчальних закладів МВС України, йдеться про те, що процеси розвитку нашого суспільства вимагають відмовлення від однобічного захоплення силовими методами й оволодіння більш цивілізованими психологічними, педагогічними, етичними методами роботи з громадянами [5, 182]. У даній роботі також визначено основні завдання щодо психолого-педагогічної підготовки працівників органів внутрішніх справ та сформульована її психолого-педагогічна концепція, основа якої – орієнтація на прикладне навчання, формування у курсантів не тільки знань з юридичної педагогіки і психології, але й практичних умінь щодо їх застосування, розвиток у них професійних і особистісних якостей [5, 182-183]. Професійно психолого-педагогічну підготовку майбутніх правоохоронців варто здійснювати не тільки на заняттях з юридичної педагогіки і психології, але й при вивченні інших спеціальних навчальних дисциплін, розділів програм [Там само, 183]. На жаль у цій праці не деталізовано перелік професійних і особистісних якостей майбутнього правоохоронця, не наведено прикладів у сфері формування у нього педагогічно значущих рис особистості, досвіду його становлення як фахівця у процесі вивчення інших спеціальних навчальних дисциплін.

У іншій праці цього науковця − «Педагогіка для правників» [6], − мова йде про вимоги до працівників патрульно-постової служби, співробітників ДАІ, дільничних інспекторів міліції, працівників оперативно-розшукових апаратів та слідчих. Авторка переконливо доводить, що однією із складових діяльності цих фахівців є педагогічна. Як наслідок, при розгляді моделі особистості сучасного працівника органів внутрішніх справ до основних функцій, які реалізують правоохоронці, нею віднесено й профілактично-виховну: проведення профілактичної та роз’яснювальної роботи серед широких верств населення (молоді, груп ризику тощо). Крім того, Г.Х. Яворською визначено складові педагогічної діяльності в діяльності юриста: педагогічне спостереження, педагогічний аналіз, прийняття педагогічного рішення, педагогічне спілкування, педагогічний вплив та педагогічна оцінка. Важливо й те, що у цій роботі можна знайти опис складових педагогічної техніки юриста: психотехніка, педагогічна техніка використання мовних і немовних засобів та багато інших технік і прийомів.

Всі якості особистості майбутнього правоохоронця доцільно поділяти на системні та функціональні. У плані його фахової підготовки ці якості грають роль цінностей-цілей як в соціально значущому, так і в особистісно значущому аспектах. До системних педагогічних якостей особистості майбутнього правоохоронця слід віднести: гуманістичну спрямованість особистості (на дитину); чесність, порядність, доброту, милосердя, благородство, професійно-педагогічну компетентність, готовність до професійно-педагогічного самовдосконалення та готовність до творчості у фаховій сфері.

Майбутній правоохоронець повинен оволодіти й комплексом педагогічних умінь різної функціональної приналежності. Передусім йдеться про такі провідні професійно-педагогічні функції правоохоронця, як оперативно-діагностична, ціннісно-культивувальна, просвітницько-правова та профілактично-виховна.

По-перше, ефективність професійно-педагогічних дій міліціонера залежить від його готовності здійснювати та враховувати у роботі результати оперативної діагностики стану особистості конкретної дитини (підлітка).

Роль складових відповідної готовності грають уміння: здійснювати оперативну діагностику конфліктної ситуації, діагностувати вчинки та психічний стан дитини (підлітка); виявляти окремі риси психічної індивідуальності учня та інтегральні характеристики групи дітей; встановлювати рівень вихованості та правової компетентності конкретного вихованця за певними критеріями.

По-друге, треба вести мову про систему моральних і правових цінностей, культивувати які правоохоронцю важливо навчитися на особистісному рівні. Щоб якісно виконувати ціннісно-культивувальну функцію, йому слід уміти: створювати ситуації емоційного переживання й осмислення дитиною або підлітком моральних і правових норм; показувати (демонструвати) певну норму чи якість у ролі нестандартної, оригінальної, особистісно значущої; здійснювати презентацію моральних і правових кодексів; забезпечувати формування у підлітків особистісного сенсу оволодіння певною якістю як цінністю, появу в них акту цілепокладання у напрямі морального становлення.

По-третє, до вагомих професійно-педагогічних цінностей майбутнього правоохоронця слід віднести й просвітницько-правові вміння. В ієрархії зазначених способів діяльності передують такі: уміння здійснювати цілепокладання у сфері організації правової просвіти в мікрорайоні чи навчальному закладі; уміння оптимально розробляти зміст лекції або бесіди для учнів за правовою чи моральною тематикою; уміння якісно використовувати вербальні й наочні методи правової просвіти; уміння формулювати у дітей та підлітків інтерес до правових і моральних цінностей; уміння урізноманітнювати форми власної просвітницько-правової діяльності; уміння висвітлювати правові й моральні норми як особистісно й суспільно значущі цінності.

По-четверте, чільне місце у професіограмі правоохоронця безперечно займають й профілактично-виховні уміння. Настав час, коли рівень професіоналізм міліціонера оцінюється не за його здатністю швидко й якісно реагувати на факт правопорушення з боку молоді, а за готовністю здійснювати профілактично-виховні заходи.

Ефективність виконання працівником правоохоронних органів профілактично-виховної функції знаходиться у відповідності з рівнем сформованості у нього умінь: якісно організовувати педагогічно доцільні зустрічі дітей і підлітків конкретного мікрорайону з людьми, які досягли успіхів у професійній діяльності, спорті тощо та є взірцями громадської поведінки; забезпечувати особистісну орієнтацію морально-етичних й інших заходів; співпрацювати з батьками дітей і підлітків, педагогами у справі профілактики правопорушень; накреслювати перед учнями різного віку близьку і далеку перспективи у моральному становленні; залучати вихованців до волонтерської діяльності (йдеться про допомогу людям похилого віку й інвалідам) та ін.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Причини і види розладу дихання.	\|	Самооцінка і рівень домагань працівників ОВС

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.009 сек.