• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тема 18. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ В АДМІНІСТРАТИВНО-ПОЛІТИЧНІЙ СФЕРІ

ПЛАН:

1. Адміністративно-правове регулювання у галузі закордон­них справ та митної політики.

2. Державне управління внутрішніми справами.

Ключові терміни: Дипломатичні представництва та консульські установи України за кордоном, дипломатична служба в Україні, митна справа, регіональна митниця, митниця, митний пост, митний контроль, громадський порядок, громадська безпека, міліція.

1. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ У ГАЛУЗІ ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ ТА МИТНОЇ СПРАВИ

Нормативну базу державного управління у галузі зовнішньої політики складають такі важливі акти як Декларація про держав­ний суверенітет України від 16 липня 1990 р., Акт проголо­шення незалежності України від 24 серпня 1991 р., Конституція, Закон "Про основи національної безпеки України", Воєнна доктрина України, від 29 червня 2004 р. "Про міжнародні договори України", від 12 вересня 1991 р. "Про правонаступництво України", від 20 вересня 2001 р. "Про дипло­матичну службу", від 23 квітня 1999 р. "Про участь України в міжнародних миротворчих операціях", від 4 лютого 1994 р. "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", "Про біженців", Положення про дипломатичне представництво України за кордоном, затв. розпорядженням Президента України від 22 жовтня 1992 р. № 166/92-рп, Консульський статут України, затв. Указом Президента України від 2 квітня 1994 р. № 127/94 тощо.

Державне управління закордонними справами полягає в діяльності державних органів, спрямованої на здійснення зовнішньої політики України. Зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного та взаємовигідного спів­робітництва з членами міжнародного співтовариства за загаль­новизнаними нормами міжнародного права.

Відповідно до Закону України «Про засади внутрішньої та зовнішньої політики», українська держава реалізує зовнішню політику на таких засадах:

суверенна рівність держав;

утримання від загрози силою або її застосування проти територіальної цілісності або політичної незалежності будь-якої іноземної держави;

повага до територіальної цілісності іноземних держав та непорушності державних кордонів;

вирішення міжнародних спорів мирними засобами;

повага до прав людини та її основоположних свобод;

невтручання у внутрішні справи держав;

взаємовигідне співробітництво між державами;

сумлінне виконання взятих на себе міжнародних зобов'язань;

пріоритет загальновизнаних норм і принципів міжнародного права перед нормами і принципами національного права;

застосування Збройних Сил України лише у випадках актів збройної агресії проти України, будь-яких інших збройних зазіхань на її територіальну цілісність і недоторканність державних
кордонів, боротьби з міжнародним тероризмом та піратством або в інших випадках, передбачених міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;

застосування міжнародних санкцій, контрзаходів та заходів дипломатичного захисту відповідно до міжнародного права у випадках міжнародних протиправних діянь, які завдають шкоди Україні, її громадянам і юридичним особам;

своєчасність та адекватність заходів захисту національних інтересів реальним і потенційним загрозам Україні, її громадянам і юридичним особам.

Систему органів державного управління зовнішньополітич­ною діяльністю складає:

— Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Мі­ністрів України;

— Міністерство закордонних справ України;

— Дипломатичні представництва України та місії;

— Консульські установи України;

До повноважень Верховної Ради України у сфері зовнішніх відносин належать: визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики; заслуховування щорічних та позачергових послань Президента України про внутрішнє і зовнішнє становище Укра­їни; оголошення за поданням Президента України стану війни і укладення миру; схвалення рішення Президента України про використання Збройних Сил України та інших військових фор­мувань у разі збройної агресії проти України; затвердження рішень про надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України, здійснення контролю за їх використанням; схвалення рішення про надання військової допомоги іншим державам, про направлення підрозділів Збройних Сил України до іншої держави чи про допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію України; надання законом згоди на обов'яз­ковість міжнародних договорів України та денонсація міжна­родних договорів України.

У сфері зовнішніх зносин представницькі функції виконує Президент України.Згідно зі ст. 102 Конституції Президент України є главою держави і виступає від її імені. Він представ­ляє державу у сфері міжнародних відносин, відвідує з офіцій­ними і неофіційними візитами зарубіжні країни, бере участь у роботі міжнародних форумів тощо, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори і укладає міжнародні договори України. Крім цього, згідно з Конституцією Президент України призначає та звільняє глав дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях, приймає вірчі і відкличні грамоти дипломатичних представників іноземних держав. Вірча грамота надсилається главою іноземної держави Президентові України, що засвідчує офіційний статус глави дипломатичного пред­ставництва, і він приступає до виконання своєї місії з моменту вручення вірчої грамоти. Надзвичайний і Повноважний Посол України, Постійний представник України при міжнародній організації призначаються на посади і звільняються з посад Президентом України за поданням Міністерства закордонних справ України. Президент України приймає рішення про прий­няття до громадянства України та припинення громадянства, що передбачено Законом України від 18 січня 2001 р. "Про громадянство України".

Відповідно до ст. 116 Конституції Кабінет Міністрів України забезпечує суверенітет і економічну самостійність України, здій­снення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів України, актів Президента України, зокре­ма, у сфері закордонних справ.

З метою підвищення ефективності, цілеспрямованості та узгодженості здійснення зовнішньої політики України коорди­націю діяльності міністерств, інших органів виконавчої влади й установ у сфері зовнішніх зносин покладено на Міністерство закордонних справ України (МЗС), яке діє на підставі Положення, затвердженого Указом Президента України від 06.04.2011 р.

Міністерство закордонних справ України (МЗС України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. МЗС є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики у сфері зовнішніх зносин України. Основними завданнями МЗС є:

формування та реалізація державної політики у сфері зовнішніх зносин України;

забезпечення провадження зовнішньополітичної діяльності держави;

забезпечення проведення зовнішньополітичного курсу України, спрямованого на розвиток політичних, економічних, гуманітарних, правових, наукових та інших зв'язків з іноземними державами, міжнародними організаціями, та здійснення аналізу відповідних тенденцій у цих сферах;

забезпечення дипломатичними засобами захисту та зміцнення незалежності, державного суверенітету, безпеки, територіальної цілісності та непорушності кордонів України, її національних інтересів;

участь у забезпеченні у межах повноважень реалізації державної зовнішньоекономічної політики, політики інтеграції економіки України у світову економічну систему;

сприяння входженню України до світового інформаційного простору, піднесенню її міжнародного авторитету, формуванню позитивного іміджу держави як надійного і передбачуваного партнера;

участь у формуванні та реалізації державної політики, спрямованої на інтеграцію України в європейський політичний, економічний, правовий простір з метою набуття членства в Європейському Союзі, продовження конструктивного партнерства з НАТО;

забезпечення розвитку зв'язків із закордонними українцями та їхніми громадськими організаціями, координація заходів, здійснюваних органами виконавчої влади у цій сфері;

участь у забезпеченні розвитку міжнародно-правової бази співробітництва України з членами міжнародного співтовариства;

внесення на розгляд Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України та інших органів України пропозицій щодо реагування на найбільш важливі та резонансні події у світі, що безпосередньо стосуються інтересів України, та забезпечення їх інформацією, необхідною для здійснення ефективної зовнішньої та внутрішньої політики;

формування і реалізація державної політики у сфері розвитку дипломатичної служби та здійснення функцій дипломатичного протоколу у сфері здійснення зовнішніх зносин з іншими державами та міжнародними організаціями;

координація заходів, здійснюваних органами виконавчої влади щодо проведення єдиного зовнішньополітичного курсу України;

організація та здійснення в Україні та за кордоном консульської роботи.

МЗС очолює Міністр, який за поданням Президента України призначається на посаду та звільняється з посади Верховною Радою України. Структурними підрозділами МЗС є: Диплома­тична академія при МЗС, посольства, постійні представництва та місії, генеральні консульства, представництва МЗС у регіонах.

Дипломатичні представництва та консульські установи України за кордоном є постійно діючими установами України, основними завданнями яких є представництво України в дер­жаві перебування та підтримання офіційних міждержавних відносин, захист інтересів України, прав та інтересів її громадян і юридичних осіб за кордоном. Постійні представництва України при міжнародних організаціях є постійно діючими установами України за кордоном, основними завданнями яких є представ­ництво України при міжнародних організаціях, підтримання з такими міжнародними організаціями офіційних відносин та захист інтересів України за кордоном.

Спеціальним нормативно-правовим актом регулюється здій­снення дипломатичної служби, яка є складовою державної служби, однак має певні особливості організації її діяльності. Ці особливості знайшли своє відображення у Законі "Про дипло­матичну службу України", а також Консульському Статуті України, відповідних міжнародно-правових актах.

Дипломатична служба України- це професійна діяльність громадян України, спрямована на практичну реалізацію зовнішньої політики Укра­їни, захист національних інтересів України у сфері міжнарод­них відносин, а також прав та інтересів громадян і юридичних осіб України за кордоном.

Дипломатичними працівниками можуть бути громадяни України, які мають відповідну фахову вищу освіту, необхідні професійні та ділові якості, володіють державною та іноземними мовами і за станом здоров'я можуть бути направлені у довготермінове відрядження.

Систему органів дипломатичної служби складають: Міністерство закордонних справ України, представництва Міністерства закордонних справ України на території України, закордонні дипломатичні установи України.

Міністерство закордонних справ України є центральним органом виконавчої влади, що забезпечує здійснення зовнішньої політики держави і координацію діяльності органів державної влади у сфері зовнішніх зносин.

Дипломатичні представництва та консульські установи України за кордоном є постійно діючими установами України, основним завданням яких є представництво України в державі перебування та підтримання офіційних міждержавних відносин, захист інтересів України, прав та інтересів її громадян і юридичних осіб за кордоном.

Постійні представництва України при міжнародних організаціях є постійно діючими установами України за кордоном, основним завданням яких є представництво України при міжнародних організаціях, підтримання з такими міжнародними організаціями офіційних відносин та захист інтересів України за кордоном.

У системі органів дипломатичної служби України можуть утворюватися спеціальні місії, а також делегації на сесії міжнародних організацій, статус, завдання та функції яких залежно від рівня місії визначаються Президентом України або Міністром закордонних справ України.

Спеціальні місії є тимчасовими місіями, що за своїм характером представляють Україну і направляються Україною до іншої держави за її згодою для розгляду з цією державою певних питань або для виконання щодо неї певного завдання.

Безпосереднє керівництво органами дипломатичної служби здійснює Міністр закордонних справ України.

Для дипломатичних працівників, які працюють в закордонних дипломатичних установах України, встановлюються такі посади: 1) Надзвичайний і Повноважний Посол України, Постійний представник України при міжнародній організації, Представник України при міжнародній організації; 2) Генеральний консул України, Радник-посланник; 3) заступник Постійного представника України при міжнародній організації, заступник Представника України при міжнародній організації, Генеральний консул України – завідувач консульського відділу; 4) радник; 5) консул; 6) перший секретар; 7) віце-консул; 8) другий секретар; 9) третій секретар; 10) аташе.

Особливе значення у розвитку зовнішньоекономічних зв'яз­ків має митна справа,тобто діяльність митних органів, що регулюється МК, іншими законами та підзаконними актами. Саме від належного правового регулювання митної справи, опти­мального кадрового забезпечення митниць, регулювання всього комплексу зовнішньоекономічних і митно-тарифних стандар­тів залежить подальший розвиток міждержавних економічних відносин, а також рівень відкритості країни для міжнародного співробітництва.

Митна справа є складовою зовнішньополі­тичної і зовнішньоекономічної діяльності України. У митній справі Україна додержується визнаних у міжнародних відно­синах систем класифікації та кодування товарів, єдиної форми декларування експорту та імпорту товарів, митної інформації, інших міжнародних норм і стандартів.

Правові, економічні та організаційні основи митної справи визначено в Конституції, законах України (серед них особливе місце належить МК — комплексному закону в сфері митної справи), нормативних актах Президента України й Кабінету Міністрів України, актах Державної митної служби України (Держмитслужба) та інших центральних органів виконавчої вла­ди. Виключно законами України визначаються засади митної справи.

Система митних органівв Україні складається з Міністерства доходів і зборів України, (Положення від 18.03.2013 р. Державної митної служби, регіональних митниць, митниць, спеціалізова­них митних організацій та установ. З урахуванням структури система митних органів поділяється на 2 рівня. До першого належить Державна митна служба України. Вона здійснює свою діяльність на всій території України. Другий рівень становлять всі інші митні органи, що здійснюють свою діяльність на те­риторії підвідомчого регіону. Межі діяльності митних органів, як правило, збігаються із межами адміністративно-територі­альних одиниць.

Основна складова частина системи митних органів — це митниці (у тому числі регіональні). Вони були і є державними установами і у передбаченому порядку безпосередньо здійснюють митну справу, координують і контролюють діяльність підлеглих їм митних постів. Кількість, зона діяльності, місця дислокації, компетенція митниць (у тому числі регіональних), підлеглих їм митних установ (у тому числі спеціалізованих митних органі­зацій), а також митних постів визначаються Держмитслужбою.

Регіональна митниця на території закріпленого за нею ре­гіону в межах своєї компетенції здійснює митну справу та забезпечує комплексний контроль за додержанням законодавства України з питань митної справи, керівництво й координацію діяльності підпорядкованих їй митниць та спеціалізованих митних установ і організацій.

Митниця, як найбільш чисельна ланка митної системи, є митним органом, що здійснює захист економічних інтересів України, безпосередньо забезпечує виконання законодавства України з питань митної справи та виконання інших завдань, покладених на митну службу України.

За місцезнаходженням митниці умовно можна поділити на прикордонні та внутрішні. Прикордонні митниці розташовані а митному кордоні, який, як правило, збігається з державним органом, вони взаємопов'язані із транспортними вузлами аеропортами, залізничними станціями, портами, важливими автомобільними шляхами).

Митний контроль і митне оформлення товарів та інших предметів, переміщуваних через митний кордон України, також здійснюють митні пости. Митний пост не є самостійним струк­турним елементом митної системи і не має статусу юридичної особи. Він є структурним підрозділом митниці, підлеглий їй, створюється та розміщається з урахуванням таких факторів, як наявність автомобільних і залізничних магістралей, авіацій­них, морських і річкових портів, а також залежно від потреб зовнішньоекономічної діяльності. У зоні своєї діяльності митний пост практично виконує функції митниці.

Для забезпечення виконання завдань, покладених на митні органи, відповідно до МК та законів України спеціально уповно­важеним центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи в межах повноважень в митній службі можуть створю­ватись експлуатаційні, транспортні, інформаційно-аналітичні, кінологічні спеціалізовані установи та освітні організації.

Одним з найважливіших завдань митних органів є органі­зація та здійснення митного контролю (розділ 11 МК).

2. ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ ВНУТРІШНІМИ СПРАВАМИ

Сутність державного управління внутрішніми справами по­лягає у здійсненні організаційно-правових заходів, що забез­печують безпосередньо охорону прав та свобод громадян, а також громадський порядок та громадську безпеку. Громадський порядок — певна система відносин, належний порядок, що склався у суспільстві, який відповідає інтересам держави і всіх її громадян, а громадська безпека — це система відносин, яка складається у процесі запобігання та усунення загрози життю, здоров'ю та їх майну.

Державно-управлінська діяльність у сфері забезпечення гро­мадського порядку та громадської безпеки регулюється Кон­ституцією, законами "Про міліцію"; "Про засади запобігання та протидії корупції"; "Про пожежну безпеку"; законами України "Про оперативно-розшукову діяльність"; "Про дорожній рух"; "Про адмі­ністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбав­лення волі"; "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду"; "Про внутрішні війська міністерства внутрішніх справ України"; указами Президента України і постановами Кабінету Міністрів України тощо.

До органів, що здійснюють державне управління внутріш­німи справами (охороною громадського порядку та безпеки) можна віднести:

- Міністерство внутрішніх справ України та його підрозділи на місцях;

- Державна міграційна служба України.

- Державна пенітенціарна служба України.

Центральне місце серед органів внутрішніх справ займає Міністерство внутрішніх справ(МВС), правовий статус якого закріплюється в Положенні про Міністерство внутрішніх справ України, затв. Указом Президента України від 06.04.2011 р.

Міністерство внутрішніх справ України (МВС України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

МВС України входить до системи органів виконавчої влади і є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади у формуванні та реалізації державної політики у сфері захисту прав і свобод людини та громадянина, власності, інтересів суспільства і
держави від злочинних посягань, боротьби зі злочинністю, розкриття та розслідування злочинів, охорони громадського порядку, забезпечення громадської безпеки, безпеки дорожнього руху, а також з питань формування державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.

Основними завданнями МВС є: формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері захисту прав і свобод людини і громадянина, власності, інтересів суспільства і держави від злочинних посягань, боротьби зі злочинністю, розкриття та розслідування злочинів, охорони громадського порядку, забезпечення громадської безпеки, безпеки дорожнього руху, а також формування державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.

В основі структуриМВС — Державний департамент авто­мобільної інспекції, Департамент роботи з персоналом, Де­партамент медичного забезпечення та реабілітації, Департамент ресурсного забезпечення МВС. До складу структурних підрозділів Центрального апарату МВС України належать: Національне Центральне Бюро Інтерполу в Україні, Головне управління внутрішніх військ МВС, Головне управління по боротьбі з організованою злочинністю, Державний науково-дослідний експертно-криміналістичний центр, Центр громадських зв'язків МВС.

Особливу роль відіграє така складова Міністерства як міліція,яка є державним озброєним органом виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права, свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства та держави від противоправних посягань. її правовий статус визначається Законом "Про міліцію".

Основні завдання, що стоять перед міліцією, такі: забезпе­чення особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод, законних інтересів; запобігання правопорушенням та їх при­пинення; охорона й забезпечення громадського порядку; ви­явлення та розкриття злочинів, розшук осіб, які їх вчинили; забезпечення безпеки дорожнього руху; захист власності від злочинних посягань; участь у наданні соціальної та правової допомоги громадянам; сприяння в межах своєї компетенції державним органам, підприємствам, установам і організаціям у виконанні покладених на них законом обов'язків.

Служби міліції: впроваджують у життя правила паспорт­ної і дозвільної систем; забезпечують безпеку дорожнього руху в містах та інших населених пунктах, на автомобільних шляхах; здійснюють нагляд за технічним станом автомото-транспорту; забезпечують порядок у період надзвичайних об­ставин (аваріях і катастрофах, стихійного лиха, епідеміях, епізоотіях), під час проведення різних масових заходів і заходів цивільної оборони.

Міліція є єдиною системою органів, яка входить до струк­тури Міністерства, виконує адміністративну, профілактичну, оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну, виконавчу та охоронну (на договірних засадах) функції.

Адміністративну діяльність міліції регламентують норми адміністративного права й полягає вона в організації і прак­тичному провадженні заходів щодо охорони правопорядку. Здійснюють її служби й підрозділи міліції громадської без­пеки, а саме: патрульно-постова служба, служба дільничних інспекторів, підрозділів, що організовують роботу спеціальних установ (приймальників-розподільників), Державтоінспекція, відділи дозвільної системи тощо.

Оперативно-розшукову діяльність міліції регулюють норми різних галузей права: адміністративного, кримінального, кримі­нально-процесуального тощо. Цю діяльність здійснюють опера­тивні підрозділи органів внутрішніх справ: кримінальна та спеціальна міліція, спеціальні підрозділи по боротьбі з організо­ваною злочинністю, підрозділи Державтоінспекції.

Кримінально-процесуальну діяльність міліції регулює кримі­нально-процесуальне законодавство, здійснюють її різні служби й підрозділи кримінальної міліції та міліції громадської безпеки. Предмет цієї діяльності — провадження дізнання в криміналь­них справах.

Профілактичну діяльність міліції здійснюють всі служби міліції і регулюють закони та відомчі нормативні акти, що регламентують діяльність міліції і насамперед служб і підрозділів кримінальної міліції та міліції громадської безпеки.

Міліція України складається з підрозділів:

— кримінальної міліції;

— міліції громадської безпеки;

— транспортної міліції;

— Державної автомобільної інспекції;

— міліції охорони;

До кримінальної міліції належать служби карного розшуку, щодо боротьби з організованою злочинністю, кримінального розшуку, боротьби з економічною злочинністю, слідчої роботи і дізнання.

Міліцією громадської безпеки є служби охорони громадського порядку (патрульно-постової служби міліції, приймальники-розподільники для затриманих за бродяжництво, медичні витверезники, приймальники-розподільники для неповнолітніх, охорони, утримання і конвоювання затриманих та взятих під варту осіб, спец-приймальники, підрозділи міліції швидкого реагування "Беркут"), паспортної, реєстраційної та міграційної роботи, дозвільної системи, дільничних інспекторів міліції, за­безпечення карантинних і ветеринарно-санітарних заходів при проведенні боротьби з епізоотією.

Місцева міліція утворюється за рішенням органів місцевого самоврядування на підставі подання місцевих державних адмі­ністрацій та виконавчих органів рад, погодженого з МВС.

Завданням місцевої міліції є забезпечення захисту життя, здоров'я, прав, свобод і законних інтересів громадян та охорони громадського порядку на відповідній території. До складу міс­цевої міліції входять підрозділи дорожньо-патрульної служби, патрульно-постової служби, служби дільничних інспекторів мілі­ції, а також приймальники-розподільники для неповнолітніх, затриманих за бродяжництво, спеціальні приймальники для осіб, підданих адміністративному арешту.

До транспортної міліції належать відповідні підрозділи, які забезпечують охорону громадського порядку і боротьбу із зло­чинністю на залізничному, водному та повітряному транспорті.

Державна автомобільна інспекція у напрямі забезпечення безпеки дорожнього руху має сукупність підрозділів дорожньо-патрульної служби, дорожнього нагляду, реєстраційно-екзаме­наційної роботи, технічного нагляду, розшуку транспортних засобів, пропаганди і агітації з безпеки руху.

Міліція охорони складається з підрозділів, які забезпечують на договірних засадах охорону усіх видів власності, об'єктів

майна та вантажів, фізичних осіб, грошових коштів (управлін­ня, відділи охорони при територіальних органах внутрішніх справ, які мають у своєму складі окремі дивізіони, роти, взводи, спеціальні підрозділи міліції охорони "Титан").

На спецпідрозділи судової міліції покладається виконання таких обов'язків: забезпечення згідно із законом підтримання порядку в суді, припинення проявів неповаги до суду, а також охорону приміщень суду, виконання функцій щодо державного захисту суддів, працівників суду, забезпечення безпеки учас­ників судового процесу, заходів безпеки при розгляді судових справ у всіх інстанціях, працівників правоохоронних органів, інших органів, які здійснюють правозастосовчі або правоохорон­ні функції, членів їх сімей і близьких родичів; вжиття необхід­них заходів для забезпечення безпеки суддів, членів сім'ї, збе­реження їх майна, якщо від судді надійде відповідна заява; забезпечення безпеки при надходженні заяви учасника кри­мінального судочинства, члена його сім'ї або близького родича, звернення керівника відповідного державного органу, охорони приміщень і територій установ судових експертиз Міністерства юстиції України і Міністерства охорони здоров'я України, а також режиму утримання осіб, які перебувають під вартою і направлені на судово-психіатричну експертизу; здійснення оперативно-розшукової діяльності з метою отримання оперативної та іншої інформації про наявність загрози життю, здоров'ю, житлу і майну зазначених осіб; вивчення рішень (постанов) про застосування спеціальних заходів безпеки осіб, узятих під захист, та деяких інших

До спеціальної міліції належать підрозділи внутрішніх справ на закритих об'єктах (наприклад, підприємства з особливим режимом функціонування). Для забезпечення громадського по­рядку на об'єктах і територіях, які мають особливе народно­господарське значення або постраждали від стихійного лиха, екологічного забруднення, катастрофи, МВС з дозволу Кабінету Міністрів України можуть створювати спеціальні підрозділи міліції.

Читайте також:

1. Авоматизація водорозподілу регулювання за нижнім б'єфом з обмеженням рівнів верхнього б'єфі
2. Автоматизація водорозподілу з комбінованим регулюванням
3. Автоматизація водорозподілу регулювання зі сталими перепадами
4. Автоматизація водорозподілу регулюванням з перетікаючими об’ємами
5. Автоматизація водорозподілу регулюванням за верхнім б'єфом
6. Автоматизація водорозподілу регулюванням за нижнім б'єфом
7. Автоматичне регулювання витрати помпових станцій
8. Автоматичне регулювання.
9. Адміністративні (прямі) методи регулювання.
10. Адміністративно-правове регулювання державної реєстрації актів цивільного стану, державної виконавчої служби, нотаріату та адвокатури.
11. Адміністративно-правове регулювання проходження державної служби
12. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ У ГАЛУЗІ КУЛЬТУРИ

Переглядів: 1659