Співвідношення політики із іншими сферами суспільного виробництва.

У житті політика існує у взаємозв'язку з іншими сферами суспільства. Але у неї є межі. Не всі явища включають у себе політичний компонент. Навіть далеко не всі органи державної влади займаються політикою (діяльність податкової та митної служб, судочинство). Існує більша сфера міжособистісних відносин, яка є об'єктом тільки морального регулювання. Найбільшою мірою політичний аспект виражений в діяльності законодавчих органів. Демократичний парламент – сфера представництва різних груп, де в виясняється співвідношення їхніх сил, що виражається в прийнятті рішень з принципових питань внутрішнього-зовнішньополітичного життя. Характер політичних проблем, що розглядається законодавчими органами, різнобічний: від гарантій прав і свобод особистості до питань норм власності, рівня оподаткування і соціальних витрат держави. Для того щоби показати межі поширення політики, в науці використовують поняття політична сфера. Політична сфера – сфера політики, політичного життя суспільства, межі поширення безпосередніх дій політиків, а теж політичних організацій, вплив політичних ідей.

У соціологічній теорії ствердився підхід, згідно з яким суспільство потрібно уявляти у вигляді комплексу взаємопов'язаних, але самостійних сфер (підсистем):

· господарсько-економічна сфера забезпечує всю матеріальну інфраструктуру і включає в себе відносини з приводу виробництва і розподілення матеріальних благ;

· соціальна сфера розвивається на основі міжособистісних і групових відносин з урахуванням соціологічного статусу кожного індивіда, спільності-відмінності громадян за типом занять, розміром доходів, престижу, а також за етнічною, демографічною, соціально-територіальною і іншою приналежністю. До таких соціальних проблем відносять коло проблем, пов'язаних з організацією праці і побуту, здоров'я, добробуту та захисту;

· політична сфера складається щодо влади й участі в державному управлінні;

· духовна сфера включає в себе виробництво духовних цінностей, світогляду та науки, а також відносин із приводу вжитку духовних благ.

Взаємозв'язок політики з іншими суспільними сферами проявляється в двох аспектах: 1. політика детермінована економічними, а також духовними факторами, соціальною структурою суспільства, статусними характеристиками соціальних груп, рівнем соціального розшарування суспільства, етнічною і конфесійною структурою; 2. сама політика здатна впливати на ці сфери, проникати в них.

Це пов'язано з такими сутнісними проявами політики:

1. політика покликана забезпечити умови, при котрих створення та присвоєння суспільних цінностей, вироблених у матеріально-духовній сферах, відповідає інтересам тих чи інших соціальних груп; ця особливість політики відображена в визначеннях влади як інструменту розподілу цінностей у суспільстві;

2. політика присутня у всіх суспільних сферах внаслідок властивих регулюючих функцій. На раціоналізацію відносин між людьми в цих сферах, а також більш раціональне використання суспільних цінностей направлені види державної політики – економічна, воєнна, науково-технічна, соціальна, культурна тощо.

Політикою може стати будь-яка проблема, породжена суспільною сферою. Це значить, що задля її вирішення недостатньо моральних чи правових норм. Але у політики є межі здійснення впливу на суспільні відносини. В іншому же випадку суспільство стикається зі штучною політизацією. Політизація означає посилення впливу політики на інші сфери життя; надання скільки-небудь значним питанням суспільного життя політичного звучання; підвищення ролі держави в суспільстві. Крайніми проявами політизації є практика контролю тоталітарної держави за всіма сторонами життя, включаючи особисте життя, заміна механізму по економічному саморегулюванні політичним, в основі якого є ідеологічні стереотипи, наприклад: ринок – "погано", а планування – "добре". Позитивна сторона політизації є активне залучення населення щодо участі в політиці, котре безпосередньо передує падінню тоталітарних і авторитарних режимів.

Мораль і право. Політика взаємодіє із такими соціальними регуляторами, як мораль та право. Загальне у цих формах соціальної регуляції визначено єдиними причинами їх походження й основним призначенням – регулюванням внутрішньо суспільних відносин, підтримкою необхідного рівня суспільної організованості та стабільності. Проте існують і відмінності як поміж політикою і мораллю, так і між політикою і правом. Так, право і політика виникають значно пізніше від моралі як потреба в регулюванні відносин у соціально неоднорідному суспільстві саме через недостатність регулятивної функції моралі. Ієрархічність та складність організації сучасного суспільства вимагають збереження політичних та правових регуляторів. Але хоча мораль не може замінити собою інші норми соціальної регуляції, політика та право не можуть обійтися без моралі, котра встановлює критерії гуманності задля політичних та правових норм. "Убудованість" моралі в політику залежить також від характеру політичного режиму, від норм політичної етики суб'єктів політики.

Потреба у взаємодоповненні визначається й іншими відмінностями моралі та політики. Якщо мораль спирається на силу суспільної думки і переконання, совість, то політика може використовувати як переконання, так і примус, включаючи силу держави. Задля моралі насильство є неприйнятним. Розрізняються і критерії оцінки суспільних процесів і поведінки. Мораль виходить з категорій добра і зла, а політика такими засадами вважає користь або шкоду. Насамкінець, якщо в моральних нормах виражені універсальні суспільні цінності, то в політичних – як спільні, так і групові цінності, які можуть носити ситуативний характер. Ситуативність може визначатися побічними прагматичними інтересами груп, що знаходяться при владі.

Політика і право. В буденній свідомості політику і право часто ототожнюють. Хоч і вони взаємообумовлені, але є різними формами регуляції. Вони відрізняються:

· за своїм змістом: зміст права обмежений правовими нормами, політика може виходити за межі діючих законів;

· за критеріями оцінки поведінки: законно або незаконно – в праві, користь або шкода – в політиці;

· механізмом забезпечення: право підтримується силою юридичних санкцій від держави, а політика може спиратися на силу як законів, так і на переконання, навіювання, стимулювання, здатність інститутів влади і лідерів забезпечувати собі безпосередню підтримку населення;

· за критерієм відкритості: право – публічне, політика ж поряд з публічними й відкритими формами регулювання відносин може бути і "тіньовою", що не афішує себе;

· динамікою змін: право порівняно з політикою більш консервативне, тому що вимагає певних законодавчих процедур для закріплення нових норм;

· за нормою вираження: формами вираження права є нормативно-правові акти, прецеденти, правові звичаї або договори. Частіше за все право фіксується у письмовій формі. Форми вираження політики більш різноманітні і можуть не фіксуватися письмово: політико-юридичні документи, програми та статути партій та рухів, ідеологічні концепції, заяви політичних лідерів, політичні дії.

Автономність політики і права є відносною. Право має політичний зміст. Воно використовується як задля оформлення загальнозначущих політичних відносин, інститутів і цінностей, так і задля закріплення планування певних соціальних груп і класів. У той же час право виступає важливішим джерелом легітимації політичної влади, обмежує політичну активність певною мірою.

Вирішальну роль у розвитку суспільства має взаємодія економіки і політики. Економіка виступає найбільш важливим фактором, що визначає політичне життя. Ця залежність отримала всебічне обґрунтування у марксизмі. Так, К. Маркс виходив із того, що держава, політичні відносини ("надбудова") визначаються характером економічних відносин та рівнем розвитку виробничих сил ("базис"). Ця ідея була розвинута В. Леніним. Відоме ленінське визначення політики як "концентрованого вираження економіки". Позиція однолінійного економічного детермінізму, виражена в марксизмі, не дозволила визначити відносну автономність політики та пояснити певну кількість історичних прикладів, які не вміщуються в цю схему (наприклад, як на підставі рабовласницького способу виробництва виникла демократична форма правління в стародавніх Афінах). Світовий досвід показує факт, що суспільства, які знаходяться на одному рівні розвитку виробничих сил, обміну і споживання, можуть мати різні типи політичної системи, відрізнятись соціальною структурою. Зокрема, сучасна ринкова економіка може поєднуватися і з демократичною, і з авторитарною владою. Насамкінець, політика може бути детермінована також іншими факторами: культурними, географічними, природними, технологічними, а також особливостями соціальної структури суспільства й історичного розвитку.

4. Політологія як наука та навчальна дисципліна. Об'єкт і предмет політології.

Політологія – це відносно нова дисципліна. З назви випливає, що політологія (в англомовних країнах встановився інший термін – "політологічна наука") – наука про політику. Такий термін утворився із двох грецьких слів: politike (державні або суспільні справи) та logos (вчення або слово). Виникнення політології пов'язують із рубежем ХІХ-ХХ ст., коли вона постала на шлях теоретичного та методологічного розмежування із історією, юриспруденцією, соціологією та філософією. До цього політичне життя суспільства традиційно розглядалося в межах цих галузей знань. Проте витоки сучасної політології необхідно шукати в політичних ідеях та теоріях попередніх історичних епох.

Політологія, як наука про політику, існує як самостійна наукова й академічна дисципліна понад сто років (а назва "політологія" з’явилась в 60-70-ті рр. нашого століття в Німеччині, Франції, потім – в СРСР; в більшості країн Заходу, особливо у США, ця назва практично не вживається, натомість фігурують поняття "соціологія та психологія політики", "політична соціологія", "історія політичних інститутів" та інші). За цей час створено національні школи та міжнародні асоціації політологів, розроблені і вдосконалені власні методики дослідження, розвинуті окремі напрямки науки, які набули відносно самостійного характеру. Бурхливий розвиток нової науки пов’язаний із кардинальними змінами в самому предметі, із перетворенням політики в об’єкт масового інтересу та участі.

У Радянському Союзі політології явно не поталанило. Практично до кінця 80-мх рр. на неї було накладено ідеологічне табу. Її назвали "лженаукою", "буржуазною наукою" і т. ін. Окремі політичні дослідження якщо здійснювалися, то лише в межах таких ідеологізованих дисциплін, як історичний матеріалізм, науковий комунізм, історія КПРС. Внаслідок перебудови політологія як наука та навчальна дисципліна почала швидкими темпами утверджуватись на теренах постсоціалістичних країн. З 1990 р. політологія почала впроваджуватись як навчальна дисципліна в Україні.

Досить поширеним у політології є розуміння її як міждисциплінарної науки, що охоплює всі перелічені й подібні галузі наукового знання про політику. Так, у навчальному посібнику "Політологія" за редакцією А. Радугіна стверджується, що політологія – це цілісна, внутрішньо диференційована, міждисциплінарна наука, що складається з ряду галузей політичного знання, досліджує різні сторони політики на різних рівнях пізнання, а теж під різними кутами зору: політичну філософію, теорію політики, політичну соціологію, політичну історію, політичну психологію, теорію міжнародної політики, політичну антропологію, політичну географію.

Як будь-яка наука, політологія має об'єкт і предмет дослідження. Під об'єктом науки розуміються сторони об'єктивної реальності, котрі підлягають розгляду. Не виключено, що один і той ж об'єкт може вивчатися різними науками під особливим кутом зору, із позиції свого предмету та методів. Об'єктом політології є політична сфера суспільства та всі ті процеси, що в ній відбуваються. Але існує більше десяти гуманітарних та соціальних наук, що розглядають політику: наприклад, філософія, соціологія, теорія держави та права, історія. У зв'язку із цим виникає питання про специфіку предмету політології, тобто того кола проблем, яке підлягає всебічному дослідженню.

У вітчизняній політології склались дві позиції стосовно предмету політології. Згідно з першою, політологія – це є цілісна й інтегративна наука про політику, яка включає в себе комплекс часткових політичних знань. Сама же політологія виступає як міждисциплінарне знання, а її предмет ж становить сукупність із закономірностей функціонування і розвитку різних сторін політичної діяльності, які досліджуються окремими субдисциплінами – політичними філософією, соціологією, психологією.

Згідно із другою позицією, політологія – це загальна теорія політики, яка не намагається охопити всю політичну проблематику й має свій специфічний предмет дослідження: закономірності відносин соціальних суб'єктів з приводу влади, впливу, механізм владовідносин та взаємодій між владарюючими і підвладними, керованими та керуючими. При цьому влада розглядається як сутність феномену політики. Не вступаючи в дискусію про політологію, можна висловити думку, ніби "широке" та "вузьке" розуміння предмету політичної науки не суперечать одне одному, а взагалі співвідносяться як два "концентричні кола" накопичення політичного знання.

У світовій політичній науці для позначення аспектів політики використовують три самостійні англомовні терміни:

· "polіty" – форма політики, її організаційна структура, інститути, які надають їй стійкості, стабільності та дозволяють регулювати політичну поведінку людей (держава, партії, групи інтересів, закони, політичні та правові норми);

· "polіcy" – зміст політики, втілений у її цілях та цінностях, у проблемах, що їх вона вирішує, в мотивах і механізмах винесення політичних рішень;

· "polіtіcs" – політичний процес, де відображається складний, багатосуб’єктний і конфліктний характер політичної діяльності, відносин різних соціальних груп, організацій та індивідів.

Отже, до кола базових проблем, що становлять предмет політології, належать влада і владні відносини в суспільстві; закони та принципи формування, розвитку та функціонування певних політичних систем та їхніх елементів; механізми дії і форми вияву закономірностей в діяльності особистості, соціальних груп, націй або держав, політична поведінка та пов’язані із нею проблеми цілей і засобів, лідерства та ін.; політична культура та політична свідомість й світовий політичний процес. Інакше, політологія – це галузь науки, що вивчає політичну організацію та політичне життя суспільства, проблеми внутрішньої політики та міжнародних відносин.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Концепції, види, суб’єкти та функції політики	\|	Виникнення та інституціоналізація політичної науки.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.012 сек.