• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

ТЕОРІЯ СЕМІОТИКИ І СЕМАНТИКИ ДИЗАЙНУ

Михайло Станкевич

Теорії і концепції дизайну другої половини ХХ століття

Конспект лекції 7

1. Загальні поняття

Александра Баумгартена мав задум підготувати у другому томі “Естетики” (1758) розділ із семіотики, тобто вчення про знаки, які використовують у мистецьких творах. Цей задум йому здійснити не вдалося. Сучасник Баумгартена французький філософ і естетик Жан Д’Аламбер у своїй праці “L’antiquité de voilée” започаткував дослідження давніх традицій з метою визначення особливостей культури різних народів. Він зауважив, що всі стародавні перекази наповнені містеріями та символами, в яких представлені первісні етапи історії культури і побуту людства.

Згодом, наприкінці XIX століття, Алоїз Рігль чітко, але з нотками скептицизму сформулював проблему знака й значення, актуальну до сьогодні: „Визначення меж між орнаментом і символом ― одне з найважчих завдань. Це питання, яке досі мало розглядалося, а якщо й розглядалося, то переважно аматорами у цій сфері, а тому тут є широке поле для досліджень спеціаліста, втім сьогодні досить сумнівно, чи зможемо ми коли-небудь дослідити цю сферу хоча б до задовільного рівня”[i]. Важко повірити, що ці слова написані понад століття тому. Занадто непомітні й мізерні досягнення маємо у розв’язанні проблеми знаків-значень візуальної мови декоративного мистецтва й дизайну.

Загалом наука про знаки, відома як семіотика, семіологія, чи семасіологія, заснована і розвинена наприкінці XIX― і протягом XX століття завдяки працям структуралістів Чарльза Пірса, Чарльза Моріса та Рене Сосюра. Знаки розрізняють (за Пірсом): індексні, іконічні та символічні. Два останні найчастіше застосовуються у мистецтвознавстві. На думку, Пірса іконічний знак ― такий, що „має низку властивостей незалежно від того існує цей об’єкт у дійсності чи ні”[ii]. Вчений запропонував три його різновиди: образи та зображення, які виконано пластичним образотворенням та музичними відчуттями (1); метафори, які стосуються літератури й театральної практики (2); „логічні іконічні знаки” ― діаграми, схеми, креслення та інші види нефігуративних зображень (3).

Саме функціонування знака (за Пірсом) можливе лише за умови, що буде осмислене його значення. „Об’єкт –– знак –– інтерпретанта” –– важлива троїста формула семіотичної теорії. Інакше кажучи, знаки повинні бути пояснені, щоб стати ними. Процес інтерпретації знака називають семіозисом (термін із практики давньогрецьких фізіологів, ІІ ст.). Ч.Моріс виділив три форми семіозису (іноді їх відносять до окремих сфер семіотичного аналізу): семантика –– розкриває відношення знака до свого об’єкта (1); синктактика –– виявляє взаємозалежність знаків між собою (2); прагматика –– показує співвідношення знаків з тими, хто ними користується.

Семіотика як гуманітарна філософська дисципліна вивчає способи означування, будову та застосування різних знакових систем, що зберігають і передають наукову, естетичну та художню інформацію. „У поле зору семіотики потрапляють мови (зокрема мова наукової теорії, „мова” кіно, театру, музики), всі типи візуальних знакових систем (від дорожніх знаків до живопису), різноманітні системи сигналізації в природі і суспільстві”[iii]. Зважаючи на те, що межі семіотики рухомі, вона є інтегративною суспільною складовою, а тому легко проникає і включається в проблематику естетики й дизайну.

1955 року Ч. Моріс з метою вдосконалення структурно-семіотичних парадигм увів „безперервну шкалу іконічності”. З одного боку знаходяться об’єкти подібності, безмежно схожі на них, на іншому –– цілком умовні знаки-символи. Отже, між цими крайніми точками „шкали” знаходяться візуально-графічні символи різної міри узагальнення та абстракції. Звідси будь-який візуальний твір, від натуралістичних зображень до формальних, може функціонувати уздовж „шкали” як знак. Однак зображення на відміну від лінгвістичного знака є „складний і багаторівневий феномен”[iv].

На думку Ернста Гомбріха, іконічна шкала досить корисна, бо „будь-яка візуальна композиція у будь-якому місці такої шкали може функціонувати як знак –– від натуралістичних зображень (наприклад, етикеток на упаковках продуктів) до просто формальних предметів (таких як прапори )”[v]. Однак його турбують намагання деяких вчених позбутися різниці між знаком і символом, звідси виникають непередбачені напруги. „Там, де висувають пропозиції розглядати все як знаки, потрібно дати нове визначення старим практичним термінам, якими вже так довго користуються мистецтвознавці”[vi], –– підсумовує Е. Гомбріх.

Читайте також:

1. E) теорія раціонального вибору.
2. I. Теорія граничної продуктивності і попит на ресурси
3. V теорія граничної корисності визначає вартість товарів ступенем корисності останньої одиниці товару для споживача.
4. Балансова теорія визначення статі. Диференціація статі і роль гормонів у цьому процесі.
5. Біхевіоральна теорія
6. В межах наукового підходу існує велика кількість концепцій, але найбільш переконлива – еволюційна теорія.
7. Взаємозв’язок психодинамічної теорії АСПН з іншими теоріями
8. Глобалізаційні процеси в сучасній світовій культурі та теорія модернізації
9. Голографічна теорія пам’яті.
10. Двофакторна теорія Герцберга
11. Еволюція інституціоналізму у другій половині ХХ ст. Економічна теорія неоінституціоналізму.
12. Економiчна теорія Дж.М.Кейнса.

Переглядів: 611