• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Склад продукції комерційних банків

Пасивні операції комерційних банків

Лекція 29. Діяльність комерційних банків

Тема 12. Комерційні банки

1. Пасивні операції комерційних банків

2. Активні операції комерційних банків

3. Комісійно-посередницька діяльність комерційних банків

Діяльність комерційних банків за ринкових умов є різноманіт­ною. Банки, передовсім, є самостійними суб'єктами господарю­вання, що функціонують на засадах комерційного розрахунку, виробляють і продають свій власний продукт з метою отримання прибутку. І хоча результати діяльності банків не набувають безпосереднього матеріального втілення у традиційному розумінні (як продукція промисловості чи сільського господарства), вони мають вартісний характер, оскільки базуються на суспільних витратах. Специфіка функціонування комерційних банків полягає в тім, що продуктом їхньої діяльності є, з одного боку, надання різного роду послуг завдяки проведенню ними пасивних, активних і комісійно-посередницьких операцій, а з іншого — створення безготівкових платіжних засобів, що значною мірою є результатом тих самих операцій.

За рахунок пасивних операцій банки залучають тимчасово вільні кошти для формування своїх ресурсів.

Активні операції полягають у розміщенні банками сформованих ресурсів з метою отримання прибутку.

Комісійно-посередницькі операції прово­дяться банком за дорученням і на користь клієнта за певну плату. У цьому разі матиме місце на формування й розміщення ресурсів, а переміщення вже наявних у банку коштів клієнта з його роз­порядження або здійснення інших операцій, які не пов'язані безпосередньо з рухом грошей.

Виходячи зі специфіки основних функцій банку, його операції можна поділити на базові й додаткові.

Базові операції пов'язані з реалізацією банком своїх функцій посередництва в кредиті та посередництва в платежах, що знаходить відображення у про­веденні депозитних, кредитних та розрахунково-касових операцій. Окремі з них можуть здійснюватись іншими фінансовими установами (наприклад, приймання вкладів і видача кредитів — спеціалізованими кредитно-фінансовими інститутами, деякі види розрахунків — поштовими відділеннями). Однак здебільшого такі операції проводять лише банки, і саме вони визначають місце і роль банків у кредитній системі, а тому називаються базовими. Усі інші операції, що здійснюються банком відповідно до потреб своїх клієнтів, можна вважати додатковими(хоч у деяких спе­ціалізованих банках вони можуть становити досить значну і навіть переважну частку операцій). Такими є, наприклад, валютні операції, операції з цінними паперами, трастові, факторингові, лізинго­ві, консультаційні операції тощо.

Залежно від статусу клієнтів банківські операції поділяються на два види: операції для юридичних осіб та операції для фізич­них осіб. За конкретним змістом ці операції можуть бути майже однаковими (за винятком певних нюансів, запроваджених законо­давством або самими банками). Різниця, як правило, полягає тіль­ки в масштабах операцій (обсяги розрахунків, величина коштів, розміщених у депозити, сума наданих позик та ін.).

Основною властивістю операцій комерційних банків є їхній продуктивний характер. Акумулюючи тимчасово вільні кошти, банки перетворюють їх на капітал, тобто примушують «непрацюючі» ресурси працювати на користь як окремих суб'єктів ринку, так і економіки в цілому. Використання банківських кредитів у виробництві є необхідною умовою процесу розширеного відтво­рення, а позички, видані на споживчі цілі, збільшують плато­спроможний попит, що також сприяє економічному зростанню. Організація і своєчасне проведення банками розрахункових опера­цій забезпечують умови неперервного товарообігу та створюють можливості для ефективного «переливання» капіталів в економіці. Реалізація інших банківських послуг також створює умови для нормальної господарської діяльності в різних секторах економіки.

Зростання конкуренції в банківській справі, опанування сучас­них технологій, винайдення нових банківських продуктів зумов­люють постійне розширення складу операцій комерційних банків та зростання їх загального обсягу на фінансових ринках. Однак за будь-якої різноманітності та універсальності банківських опера­цій кожну з них можна віднести до однієї з трьох основних груп: пасивних, активних чи комісійно-посередницьких.

Пасивні операції — це операції, пов'язані з формуванням банківських ресурсів.Вони відіграють первинну й вирішальну роль щодо активних операцій, для яких необхідною умовою є достатність ресурсів. Саме в ре­зультаті пасивних операцій банки отримують додаткові ліквідні кошти. До пасивних операцій належать формування власного капіталу банку, залучення вкладів і депозитів, продаж цінних паперів, іноземної валюти тощо.

Банківські ресурси — це сукупність коштів, що знаходяться в розпорядженні банків і використовуються ними для проведення активних операцій. Вони поділяються на:

- власні кошти (статутний, резервний та інші фонди);

- залучені кошти (вклади та депозити);

- запозичені кошти (отримані від емісії та продажу облігацій, та кредити, отримані у інших банків).

Власні ресурси комерційного банку, тобто його власний капі­тал, є основою для залучення коштів інших суб'єктів ринку і необхідною умовою розвитку діяльності банку. Власний капітал утворюється за рахунок коштів акціонерів (засновників) банку та капіталізації прибутку.

Статутний капітал формується спочатку за рахунок пайових внесків власників банку (якщо це приватне підприємство), або за рахунок мобілізації коштів від випуску й розміщення акцій (якщо це акціонерне товариство). Оскільки комерційні банки створюються переважно на корпоративних засадах, то статутний капітал здебільшого набирає форми акціонерного. Його величина дорівнює сумі випущених банком простих та привілейованих акцій. Збільшення акціонерного капіталу банку можливе за раху­нок додаткових випусків акцій або за рахунок банківського при­бутку, спрямованого на поповнення власних коштів банку. Роль статутного капіталу визначається його значенням як головного джерела коштів для забезпечення витрат на початкових етапах діяльності банку в процесі його заснування, а також як гарантії платежів банку за своїми зобов'язаннями.

Резервний фонд утворюється за рахунок щорічних відрахувань з прибутку, розмір яких визначається загальними зборами акціо­нерів банку. Метою створення резервного капіталу є покриття загальних ризиків, що випливають із основної діяльності банку щодо яких не формуються спеціальні резерви. Він також може бути використаний для виплат дивідендів і процентів за браком поточного банківського прибутку. Як правило, резервний капітал використовується для покриття тільки непередбачених витрат.

Нерозподілений прибуток — це частина прибутку, що залишається у розпорядженні банку після сплати податків, виплати дивідендів акціонерам та відрахувань до резервного фонду. З коштів нерозподіленого прибутку формується ряд спеціальних фондів розвитку банку — розширення його матеріально-технічної бази, матеріального стимулювання персоналу, вирішення соціаль­них питань та ін.

Власний капітал комерційного банку виконує три основні функції: захисну, оперативну і регулювальну. Захисна функція полягає в реалізації інтересів вкладників і кредиторів виплатою компенсацій у разі виникнення збитків або банкрутства банку. Її значення пов'язане із забезпеченням можливої діяльності банку незалежно від загрози виникнення збитків. Оперативна функція полягає у створенні фінансової основи діяльності банку, тобто адекватного збільшення його активних операцій. Регулювальна функція пов'язана зі встановленням центральним банком для комерційних банків певних нормативів щодо розміру власного капіталу з метою гарантування нормального функціонування банків.

Таким чином, власний банківський капітал має важливе значен­ня для забезпечення надійності банку й ефективності його роботи. Водночас власні кошти, як правило, не бувають більшими за 10% обсягу ресурсів комерційних банків, що пояснюється специфікою їхньої діяльності та посередницькою роллю на фіксованих ринках.

Головним джерело ресурсів комерційних банків є залучені кош­ти, основну частину яких становлять депозити — кошти, передані на зберігання у банк за відповідну плату.

Депозитні операції можна класифікувати:

За категорією вкладника:

- операції із залучення тимчасово вільних коштів юридичних осіб на поточні, бюджетні, депозитні рахунки;

- операції із залучення тимчасово вільних коштів фізичних осіб на поточні, депозитні рахунки;

- операції із залучення тимчасово вільних коштів банків — корес­пондентів на кореспондентські та депозитні рахунки;

За строком:

- операції із залучення тимчасово вільних коштів на рахунки до запитання (поточні, бюджетні, кореспондентські) з метою подаль­шого використання для проведення поточних розрахунків;

- операції із залучення тимчасово вільних коштів на строкові депо­зитні рахунки для зберігання протягом обумовленого договором періоду.

За призначенням депозити поділяються на строкові, ощадні та до запитання.

Депозитні до запитання можуть бути вилучені власниками на першу вимогу. При цьому кошти можна вилучити як готівкою, так і у безготівковому порядку — переказом на інший рахунок. Депо­зити до запитання призначені в основному для поточних розрахун­ків. Рух коштів на цих рахунках може оформлятися чеком, дору­ченням або іншим розрахунковим документом. У розвинутих краї­нах надходження або витрачання коштів з депозитів до запитання здебільшого відбувається за виписаними чеками, тому ці рахунки ще називають чековими.

Можливість власника рахунку будь-коли вилучити кошти по­требує наявності в обороті банку значної частки високоліквідних активів, які не дають доходу (готівка в касі, залишки на корес­пондентському рахунку в центральному банку та ін.). Тому на депозити до запитання, як правило, не сплачують процентів. Вод­ночас банки здебільшого не стягують з клієнтів і плати за корис­тування такими рахунками.

Строкові депозити мають чітко визначений термін зберігання. На них сплачують фіксований процент і, як правило, обмежують можливість їх дострокового вилучення. Величина депозиту вста­новлюється здебільшого в круглих числах і залишається незмін­ною протягом усього строку зберігання коштів. Розрізняють власне строкові депозити й депозити з попереднім повідомленням про вилучення.

Власне строкові депозити передбачають передачу коштів у повне розпорядження банку на певний строк, по закінченні якого вклад можна вилучити будь-коли. Рівень процентної ставки на такі депозити є, як правило, прямо пропорційним терміну збері­гання коштів. Депозити з попереднім повідомленням про вилу­чення допускають можливість отримання коштів клієнтом лише через певний (обумовлений договором) строк після подання від­повідної заяви. Залежно від цього строку коливається і процентна ставка на депозити.

Часто внесення коштів на строковий депозит супроводжується видачею клієнтові депозитного сертифікату — письмового сві­доцтва банку про депонування коштів і право вкладника на отримання депозиту й належних процентів. Існують різні види депозитних сертифікатів, у тім числі іменні, що їх не можна передавати іншим особам, та на пред'явника, котрі можуть вільно обертатися на фінансовому ринку.

Важливою перевагою строкових депозитів для банку є можли­вість використання залучених коштів вкладенням у різні високо­дохідні активи, прибутковість яких дає змогу сплачувати вклад­никам порівняно високий процент.

Ощадні депозити призначені для тривалого нагромадження коштів, вилучення яких пов'язане з певними обмеженнями (на­приклад, попереднім повідомленням). Кошти, розміщені в ощадні депозити, не можуть бути використані для поточних розрахунків, а є лише заощадженням та засобом отримання доходу у формі фіксованого процента.

Характерною особливістю ощадного депозиту є видача вкладнику ощадної книжки, яка засвідчує його особу та зобов'язує банк проводити відповідні виплати. Ощадну книжку можуть замінити періодичні виписки з рахунку, які надсилають клієнту поштою.

Ощадні депозити, як і строкові, вигідні комерційним банкам, оскільки мають здебільшого тривалий характер розміщення кош­тів, що дає можливість забезпечити належний рівень дохідності вкладанням цих коштів у довгострокові активи.

Загалом у промислово розвинутих країнах спостерігається тен­денція до поступового зникнення чітких меж між різними вида­ми депозитів. З'являються рахунки, що поєднують властивості як строкових депозитів, так і депозитів до запитання. Прикладом цього можуть служити НАУ-рахунки, на які сплачується рин­кова ставка процента, а власник має право виписувати в межах залишку тратти на пред'явника, що приймаються в оплату на­рівні з чеками.

Крім залучених на депозити коштів, комерційні банки можуть формувати ресурси, отримуючи позики на грошовому ринку — на ринку міжбанківських кредитів, у центрального банку, на рин­ку євровалют, випускаючи власні боргові зобов'язання, а також укладаючи угоди про продаж цінних паперів із можливістю на­ступного викупу («РЕПО»).

Найбільш поширений спосіб серед зазначених операцій — от­римання позик на міжбанківському ринку, пропозицію, на якій формують ті банки, що мають тимчасово вільні ресурси, не задіяні у власному обороті.

Кредитними ресурсами торгують фінансово стійкі комерційні банки, в яких завжди є надлишок ресурсів. Ці банки для одер­жання прибутку прагнуть розмістити вільні ресурси в інших банках. Крім фінансової вигоди, банки-кредитори одержують можливість встановлення ділових партнерських стосунків.

Банки-позичальники залучають міжбанківський кредит для розширення своєї кредитної діяльності з клієнтами, а також у зв'язку з необхідністю регулювання банківської ліквідності. В Україні, у зв'язку із запровадженням електронних розрахунків, міжбанківське кредитування здійснюється шляхом прямих кон­тактів між банком-кредитором і банком-позичальником. Кредиту­вання здійснюється на договірних умовах на чітко визначений термін. Досить активно використовуються міжбанківські кредити (овернайт) терміном на один день, мета яких полягає у підтримці поточної ліквідності банку.

Крім власне міжбанківських кредитів, комерційні банки можуть звертатися за кредитом до кредитора в останній інстанції — цент­рального банку, який надає ломбардні кредити (під заставу дер­жавних цінних паперів), а також у формі перерахування й пере­застави комерційних векселів.

Операції РЕПО — це операції з цінними паперами, які склада­ються з двох частин. Для їх здійснення укладається єдина гене­ральна угода між учасниками ринку (НБУ і комерційними банка­ми) про продаж-купівлю державних цінних паперів на певний строк із зобов'язанням зворотного продажу-купівлі у визначений термін або на вимогу однієї зі сторін заздалегідь обумовленою ціною.

Використання НБУ державних цінних паперів для операцій РЕПО здійснюється через «пряме РЕПО» — купівлю у комер­ційного банку державних цінних паперів та «зворотне РЕПО» — обов'язковий продаж державних цінних паперів. У ситуації, коли в межах визначених основних монетарних параметрів існує по­треба підвищення ліквідності комерційних банків, НБУ здійснює операції «прямого РЕПО» і на підставі генеральної угоди купує у комерційного банку державні цінні папери на відповідний період з обов'язковою умовою зворотного їх викупу цим комерційним банком у встановлений строк. У разі накопичення надлишкової ліквідності в банківській системі, зростання грошової маси значно вищими темпами, ніж передбачалося, НБУ може продати комер­ційним банкам через механізм «зворотного РЕПО» державні цінні папери, які знаходяться в його портфелі, на певний період, за умови викупу їх у комерційного банку в установлений строк.

Пасивні інвестиційні операції — це операції комерційного банку, пов'язані з випуском і розміщенням власних незабезпечених боргових зобов'язань. Банки можуть емітувати облігації, які поповнюють банківський капітал коштами інвесторів на строк обігу цих цінних паперів.

Читайте також:

1. D-петля, що складається з 8–12 залишків, декілька з яких – дигідроуридинові.
2. I. При підготовці до переговорів визначите склад делегації і її керівника.
3. II. Анатомічний склад лімфатичної системи
4. II. Вимоги до складання паспорта бюджетної програми
5. II. За зміною ступенів окиснення елементів, які входять до складу реагуючих речовин
6. III. Вимоги до учасників, складу груп і керівників туристських подорожей
7. Аварійно-рятувальні підрозділи Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, їх призначення і склад.
8. Автокореляція залишків – це залежність між послідовними значеннями стохастичної складової моделі.
9. Автоматизація банківської діяльності в Україні
10. Автомобільний пасажирський транспорт – важлива складова єдиної транспортної системи держави
11. Аграрна політика як складова економічної політики держави. Сут­ність і принципи аграрної політики
12. Адвокатура — неодмінний складовий елемент механізму забезпечення прав людини.

Переглядів: 1005