• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Комунікативна професіограма фахівця

Література

ПЛАН

Лекція № 2

Тема:основи культури української мови.

Мета: розкрити значення понять „культура мови” і „культура мовлення”, схарактеризувати комунікативні ознаки культури мовлення, виокремити поняття „мовний”, „мовленнєвий”, „спілкувальний етикет”, з’ясувати роль і значення словників у підвищенні мовної культури особистості.

1. Культура мови і культура мовлення. Комунікативна професіограма фахівця.

2. Комунікативні ознаки культури мовлення.

3. Мовний, мовленнєвий, спілкувальний етикет.

4. Словники у професійному мовленні. Роль словників у підвищенні мовленнєвої культури.

1. Грищенко Т.Б. Українська мова та культура мовлення / Т.Б. Гриценко. – К., 2005.

2. Коваль А.П. Культура ділового мовлення / А.П. Коваль. – К., 1990.

3. Корж А.В. Українська мова професійного спрямування / А.В. Корж. – К., 2009.

4. Культура української мови: довідник / За ред. В. Русанівського. – К., 1990.

5. Культура фахового мовлення: навчальний посібник / За ред. Н.Д. Бабич. – Чернівці, 2005.

6. Мацюк З. Українська мова професійного спрямування / З. Мацюк, Н. Станкевич. – К., 2005.

7. Михайлюк В. Українська мова професійного спілкування / В. Михайлюк. – К., 2005.

8. Пономарів О. Культура слова: Мовностилістичні поради / О. Пономарів – К., 2001.

9. Шевчук С.В. Українська мова за професійним спрямуванням: підруч. / С.В. Шевчук, І.В. Клименко. – К., 2010.

1. Культура мови і культура мовлення. Комунікативна професіограма фахівця.

Сьогодні важливою справою національного відродження України є підвищеня культури мови суспільства, озброєння знаннями стилістичних багатств мови, насамперед молоді, котра використовуватиме слово як знаряддя праці, носій інформації та засіб духовного впливу і в такий спосіб сприятиме піднесенню культури й духовності народу.

Мова та культура перебувають в одній поняттєвій площині і, як духовні вартості, органічно пов’язані між собою. Розвиток культури починається з розвитку мови. Багатство національної культури забезпечує багатство національної мови, повноту її структури. Слово культура(від лат. cultura – догляд, освіта, розвиток) означає сукупність матеріальних і духовних цінностей, які створило людство протягом усієї історії. Мова – це вияв культури. Сьогодні культура і мова виявилися об’єднаними в царині духовних вартостей кожної людини й усього суспільства. Мабуть, ніхто не буде заперечувати, що через низьку культуру мовлення виявляються виразні ознаки бездуховності.

Однією з найважливіших умов вільного володіння мовою є не лише знання її функціональних одиниць і правил, а й уміння користуватися цими одиницями і правилами у процесі спілкування. Мовленнєва культура кожної людини має стати надійною опорою у вираженні незалежності думки, розвиненості людських почуттів.

Культура мови – наука, що вивчає функціонування мови в суспільстві з погляду нормативності її і передбачає правила користування літературною мовою: правила вимови, наголошення, слововживання, формотворення, побудови словосполучень та речень.

Використовуючи надбання історії української літературної мови, граматики, лексикології, словотвору, культура мови стає результатом вироблення наукових критеріїв оцінювання мовних явищ, виявлення тенденцій розвитку мовної системи, проведення цілеспрямованої мовної політики, сприяння втіленню норм у мовленнєву практику. Культура мови має регулювальну функцію, адже пропагує нормативність, забезпечує стабільність, рівновагу мови.

Мова дістає відображення у мовленні – без нього вона не може існувати, здійснювати комунікативну функцію. Отже, мовлення – це спілкування людей між собою за допомогою мови; це процес практичного користування мовою у різних ситуаціях, це діяльність за допомогою мови, що вживається всім народом і кожною окремою особою.

Культура мовлення – це система вимог використання мови у мовленнєвій діяльності.

Культура мовлення – це дотримання літературних норм вимови, наголошення, слововживання; побудови словосполучень, речень, текстів; нормативність усної й писемної мови, що виражається в правильності, точності, ясності, чистоті, логічності, доречності, виразності, а також у різноманітності граматичних конструкцій, багатстві словника, дотриманні в писемному мовленні орфографічних і пунктуаційних норм.

Виділяють такі основні аспекти вияву культури мовлення:

нормативність(дотримання всіх правил усного та писемного мовлення);

адекватність (точність висловлювань, ясність і зрозумілість мовлення);

естетичність(використання експресивно-стилістичних засобів мови, які роблять мовлення багатим і виразним);

поліфункціональність(забезпечення застосування мови у різних сферах життєдіяльності).

Висока культура мовлення означає досконале володіння літературною мовою у процесі спілкування та мовленнєву майстерність. Мовленнєва культура особистості великою мірою залежить від її зорієнтованості на основні риси бездоганного, зразкового мовлення.

Важливою складовою діяльності будь-якого фахівця є комунікативна компетенція, яка належить до ключових професійних характеристик. Вона містить три основні компоненти: робота з документами, загальнонауковою та спеціальною літературою, вміння вести міжособистісний і соціальний діалог, виступати публічно.

З огляду на це, можна виокремити низку характеристик, які репрезентують професійний портрет фахівця:

- уміння формувати мету і завдання професійного спілкування;

- аналізувати предмет спілкування, організовувати обговорення;

- послуговуватися етикетними засобами для досягнення комунікативної мети;

- уміти користуватися різними тактиками для реалізації вибраної стратегії;

-уміти доводити, обґрунтовувати, вмотивовувати, аргументувати, спростовувати, відхиляти, оцінювати;

- уміти трансформувати усну інформацію в письмову і навпаки;

- володіти основними жанрами ділового спілкування (службові листи, телефонна розмова, ділова бесіда, перемовини, нарада тощо);

- уміти використовувати “слово” для коректування поведінки співбесідника.

Це лише частина професійних навичок, без яких не може бути справжнього фахівця. Мати здібності розмовляти так, щоб тебе правильно розуміли інші, вміти впливати на рішення співбесідника, створювати атмосферу довіри та взаєморозуміння – важливі атрибути комунікативної професіограми.

Читайте також:

1. ВИМОГИ ПРОФЕСІЇ ДО ІНДИВІДУАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ ФАХІВЦЯ
2. Для отримання дозволу на право здійснення туристичного супроводу фахівцями туристичного супроводу
3. ДОТРИМАННЯ ЕТИЧНИХ ТА ЕТИКЕТНИХ НОРМ В ДІЯЛЬНОСТІ ФАХІВЦЯ З ПРОГРАМНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ.
4. Іншомовна комунікативна компетенція
5. Кваліфікаційні вимоги до фахівця
6. Комунікативна професіограма фахівця.
7. Комунікативна спрямованість аргументації
8. Комунікативна техніка - основа професійної діяльності соціального працівника.
9. Культурна компетенція фахівця
10. Мова професійного спілкування як функціональний різновид української літературної мови. Професійна мовнокомунікативна компетенція
11. Мова професійного спілкування як функціональний різновид української літературної мови. Професійна мовнокомунікативна компетенція.

Переглядів: 4617