• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Види прийомних сімей

ПЛАН

Функції соціального працівника при здійснені соціального супроводу

При соціальному супроводі соціальний працівник виступає у ролі соціального менеджера, який виконує ряд різних функцій, зо­крема:

1. Оцінююча — визначення конкретних потреб клієнтів і ресурсів.

2. Допоміжна — забезпечення послуг клієнтам, що не здатні са­мостійно вирішувати свої проблеми.

3. Організаційна — об'єднання зусиль різних установ і фахівців з метою задоволення потреб клієнтів і забезпечення якості послуг.

4. Освітньо-виховна — забезпечення необхідними знаннями і навичками.

5. Консультативна — надання клієнтам інформації про наявні ресурси і допомогу інших фахівців щодо вибору найбільш ефекти­вного методу допомоги.

6. Посередницька — направлення клієнтів у відповідні установи і

до конкретних фахівців.

7. Координаційна— координація процесу допомоги, що надаєть­ся різними установами і фахівцями.

8. Адвокатська — захист прав і інтересів клієнта.

9. Адміністративна — робота щодо планування заходів, надання допомоги клієнтам і оцінка її ефективності.

10. Аналітична — збір і аналіз інформації, необхідної для при­йняття рішень.

Таким чином, соціальний працівник повинен мати комплексну теоретичну підготовку і практичні навички, що дозволять йому розібратися у великій кількості варіантів, уміти виконувати конкрет­ну практичну роботу, а також володіти визначеним пакетом методів щодо надання соціальної допомоги і підтримки клієнтові.

Робота з сім'єю може бути побудована з використанням різних технологій. Нагадуємо, що у роботі з дітьми вулиці, соціально незахищеними дітьми та підлітками вона спрямована, у першу чергу, на розв'язання проблем дитини. Якщо поліпшення положення дитини (підлітка) у родині неможливе, її варто забрати з сім'ї.

1. Педагогічне й правове трактування поняття «прийомна сім′я»

2. Прийомна сім′я – одна з форм влаштування дітей та її види.

3. Положення про прийомну сім′ю.

1. Педагогічне й правове трактування поняття «прийомна сім′я»

У наш час у вітчизняній педагогіці відсутнє єдине й загальноприйняте значення поняття "прийомна сім'я". Одні вчені визначають його як сім′я утворена в результаті прийняття на виховання дитини, що позбавлена батьківського піклування. Інші додають до нього ще й такі сім'ї, у яких дитина виховується за участю мачухи або вітчима. Треті прийомну сім′ю називають соціальний інститут, який забезпечує виховання дітей, вилучених із кризових сімей по причині загрози для їхнього здоров'я й життя. Четверті - позначають цим терміном одну з форм влаштування дітей, що залишилися без опіки батьків, на виховання в сім'ї. Відсутність єдиного погляду на зміст цього феномену приводить до того, що воно без спеціальних застережень вживається в різних значеннях навіть у межах однієї праці або навчального посібника.

Прикметник "прийомний" має декілька значень, одне з яких –«усиновлений або той, що усиновив будь-кого».

В розумному мовленні вживається також слово "прийомний", що означає прийомну дочку або прийомного сина. Слово "всиновлення", що використовується в цих визначеннях, є сімейно-правовим терміном. Але якщо в сімейному праві всиновлення є однією з правових форм влаштування в сім'ї дітей, що позбавлені піклування батьків, то в даному випадку "всиновлення" вживається в більш широкому значенні, яке охоплює будь-які встановлені законом форми такого устрою (наприклад, опіку, піклування та ін.). Отже, під "прийомною сім'єю" розуміємо сім'ю, що взяла на виховання дитину (дітей), які залишилися без батьківського піклування. Саме в такому зна­ченні воно традиційно використовується.

З початку 90-х рр. термін "прийомна сім'я" набуває дещо іншого спеціального значення в працях з сімейного права. До її основних ознак належать такі: договірний порядок створення, обмежений у часі характер існування; відшкодування праці батьків по вихованню прийнятих до сім'ї дітей. Саме вони відрізняють прийомну сім'ю від двох інших передбачених законом форм устрою в сім'ї дітей, усиновлення й опіки.

У наш час в педагогіці поняття "прийомна сім'я" вживається в двох взаємно непогоджених значеннях, до одного з яких зведені усі визначення. Перше значення відповідає змістові, який надається цьому словосполу­ченню в українській мові. Друге - діючому сімейному законодавству.

Широке поняття "прийомна сім'я" відповідає традиційному значенню й формулюється таким чином: прийомна сім'я - це сім'я, утворена в результаті прийняття на виховання подружжям або окремими особами, що не знаходяться в шлюбі, дитини (дітей), що залишилася без піклування батьків. Воно дозволяє виділити даний предмет, вказати на його педагогічну специфіку, містить загальні ознаки усіх видів сімей, як тих, що вже існували в Росії або за кордоном, так і тих, які можуть виникнути.

Вузьке педагогічне поняття прийомної сім'ї грунтується на сучасному сімейному праві. У законі та в навчальній літературі по сімейному праву немає визначення цього правового інституту. Аналіз норм СК (сімейного кодексу) і коментаріїв до нього дозволяє сформулювати такі визначення: прийомна сім′я - це сім'я, утворена на основі строкового договору органами опіки та піклування з громадянами (подружжям чи окремими особами), які отримують заробітну плату.

У більшості випадків передача дитини на виховання в нерідну сім'ю неможлива без належного юридичного оформлення. Саме законодавець визначає підстави для влаштування дитини на виховання, встановлюючи категорії дітей, які можуть бути передані в сім'ю, та умови, за яких це є необхідним. У сучасному сімейному праві сформульовані умови й порядок виховання, навчання й утримання дітей, які залишилися без піклування батьків. Вони регулюють правовідношення, що виникають між прийомними дітьми й батьками, а також між сім'єю й державними органами, між сім'єю й третіми особами.

Можна виділити такі етапи розвитку сімейної системи протягом року після прийому:

1. "орієнтування" (взаємне навчання - 2 міс);

2. "напруга" (переважання емоціонального дискомфорту- від трьох до восьми міс);

3."відвернення" (переважання негативного ставлення до прийомних дітей - вісім - десять міс.) або перша криза "системної перебудови"

У наступні два - три роки після прийому можна виділити такі

1. "штиль" (усвідомлення взаємного зв'язку або причетності -11-24 міс);

2. "депресія" (поступове усвідомлення проблем, пов'язаних з прийманням - 24-30 міс.) або другої кризи системної перебудови;

3. "прийняття проблем" (прийняття нової сімейної ідентичності й завершеності).

2. Прийомна сім′я – одна з форм влаштування дітей.

Вона одержала своє законодавче оформлення лише в 1998-99 роках.

Світовий досвід створення прийомних сімей - фостерінау (від англ.foster carsng) переконав громадськість у тому, що прийомна сім'я є найефективнішою формою виховання дітей, які потребують опіки держави. Згідно з постановою Кабінету Міністрів України №1713 від 15 вересня 1999р. у місті Києві в 4-х регіонах України (Запорізькій, Одеській, Харківській та в АР ) було розгорнуто експеримент створення приймальних сімей, започаткований постановою Кабінету Міністрів України № 241 від 2 березня 1998р. «Про проведення й створення приймальних сімей в Запорізькій області та затвердження положення про прийомну сім'ю". В Україні вже сім роки як ведеться кропітка й цілеспрямована робота щодо створення нової форми опіки - інституту приймальної комісії, що дає можливість дітям-сиротам виховуватися в сім'ях. У вересні 2001р. в Україні функціонує 38 прийомних сімей, у яких виховується 49 прийомних дітей.

У результаті експерименту, започаткованого 1998р. Українським інститутом соціальних досліджень, поняття "прийомна сім'я" отримало юридичне визначення (постанова Кабінету Міністрів України від 2 березня 1998р. №241 і проведення експерименту з утворення прийомних сімей у Запорізькій області та затвердження Положення про прийомну сім'ю"), і зараз ця форма піклування поширюється. Так, якщо 2000р. у 31 прийомній сім'ї виховувалося 38 дітей, то у 2001р. кількість прийомних сімей збільшилася до 38, дітей в них – до 49. Прийомні сім'ї створені й функціонують в АР Крим, Запорізькій, Київській Одеській, Харківській областях [11] 2001р. в них виховувалося 5 дітей-сиріт з функціональними обмеженнями.

Альтернативою державним виховним установам стає прийомна сім'я.

У той же час сім'я, що вирішила усиновити або взяти під опіку дитину-сироту, зіштовхується з труднощами, обумовленими як малою поінформованістю прийомних батьків, так і специфікою розвитку дитини, що виховується в установах інтернатного типу (у будинку дитини, дитячому будинку, школі-інтернаті).

Біологічна сім'я має дітей "генетично рідних", зрозумілих, схожих на маму або тата, знайомих матері від народження своїми манерами, звичками, поведінкою та ін.

Діти в опікунській сім'ї різновікові й різностатеві, з різними біологічно обумовленими задатками, рівнем інтелектуальних здібностей, особистісними особливостями, різноманітними історіями життя та історіями хвороби, про які приймальній матері нічого невідомо. Це викликає значні труднощі при вихованні в групі. Люди, що взяли на себе благородну місію виховати в сім' ї осиротілу з тих чи інших причин дитину, досить часто виявляються не готові прийняти її з усіма властивими їй особливостями й недоліками, не оцінюють її проблеми як психіатричні, дефектологічні, тобто ті, що вимагають втручання й допомоги спеціаліста.

Необхідність основних знань про психічні порушення в дитячо-підлітковому віці пояснюються тут не лише крайньою інформативністю будь-якого непрофесіонала (у тому числі, до речі, й педагога) у цій області, але й надзвичайно високою поширеністю психічної патології серед дітей-сиріт. При дослідженні як приймальних і опікунських сімей, так і будинків-інтернатів психічна патологія виявляється практично в усіх дітей (від 90 до 100 %), що обумовлюється трьома факторами:

1) генетичним (успадкуванням патологічних особистісних якостей або психічних захворювань, якими страждають їхні батьки);

2) екзогенно-органічним фактором (несприятливою вагітністю, що протікає на фоні інтенсивної емоціональної напруги, тяжкої праці, недостатнього харчування, а частіше всього - зловживання алкоголем, наркотиками, токсичними речовинами; недоношеністю; гіпертрофією плоду; патологічними пологами; тяжкими захворюваннями в ранньому віці);

3) соціальним (так або інакше майже всі діти, що потрапили в сім′ю, до цього мають досвід сирітства або відчувають усю важкість спотвореної сімейної ситуації, що не може не відбитися на особливостях їхнього розвитку).

У результаті в прийомних батьків часто виникають думки про необдуманість їхнього вчинку, про недоладність проблем, що виникли. Порушується контакт з прийомною дитиною, яка викликає почуття роздратування або розчарування.

У крайніх випадках такої дитини намагаються позбутися, повертають у ту установу, з якої вона була взята. Відомі випадки, коли прийомних дітей не забирають із психоневрологічного відділення дитячої лікарні, куди вони були призначені на лікування. Це крайні приклади, але вони є. Більшість прийомних батьків з гідністю виконують добровільно взятий на себе обов'язок, але це не означає, що їх обійдуть описані вище труднощі.

Для того, щоб допомогти прийомній матері розібратися в особливостях дитини й цілеспрямовано добиватися оптимального ефекту — його позитивної соціалізації, - необхідні не лише базові знання в області психології, психіатрії, дефектології, наркології та ін., але й постійна підтримка спеціалістів широкого профілю, які здійснюють комплексний міждисциплінарний патронаж.

Відповідно до міжнародної практики класифікувати прийомні сім'ї можна за такими ознаками:

- вік прийомної дитини;

- термін перебування дитини в прийомній сім'ї;

- кількість прийомних дітей;

- складність випадку.

За ознакою вік дитини прийомні сім'ї спеціалізуються на вихованні дітей:

- раннього віку (до 3-х років);

- дошкільного віку (від 3 до 7 років);

- молодшого шкільного віку (від 7 до 12 років);

- старшого шкільного віку (від 11 до 18 років).

За ознакою термін перебування дитинив сім'ї можна виділити:

- прийомні сім'ї "невідкладного влаштування" (дитина влаштовується у прийомну сім'ю негайно за наявності надзвичайних обставин. Наприклад, у випадку небезпеки для її життя і здоров'я, насилля в сім'ї тощо);

- прийомна сім'я тимчасового влаштування (дитина влаштовується на певний термін. Наприклад, дитина з особливими потребами розмішується у прийомну сім'ю на період відпустки батьків або у випадку важкої хвороби батьків, опікунів чи піклуваль­ників до повернення їх працездатності);

- довготривалого перебування (дитина влаштовується у прийомну сім'ю до досяг­нення нею повноліття);

- перехідного поселення (досвідчена прийомна сім'я бере на виховання дитину на період її адаптації у випадку смерті батьків і пошуку прийомної сім'ї довготривалого перебування).

За ознакою складність випадку(стан здоров'я дитини чи юридична ситуація) при­йомні сім'ї спеціалізуються на вихованні дітей:

- з особливими потребами;

- важкохворих;

- ВІЛ-інфікованих;

- які мають хімічні залежності;

- випускників інтернатних закладів;

- дітей разам з їхніми неповнолітніми матерями.

3. Положення про прийомну сім′ю (документ додається).

Читайте також:

1. Важливе місце при цьому приділялося так званій «сімейній дипломатії», тобто укладенню вигідних союзів і угод шляхом династич­них шлюбів.
2. Відвідування помешкання потенційних прийомних батьків
3. Громадське виховання є для народу його сімейним вихованням
4. Державна сімейна політика України.
5. Джерела сімейного права.
6. Загальна характеристика Сімейного кодексу України
7. Загальна характеристика сімейного права.
8. Заощадження сімейних господарств є єдиним джерелом чистих інвестицій у закритій економічній системі.
9. Захист сімейних прав та інтересів.
10. Лекція 3. Дитячий будинок сімейного типу – нова форма сімейного влаштування дітей
11. ЛК__. Сімейне право: галузь, предмет, завдання.

Переглядів: 2381