• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Мислення.

План

Структура інтелекту.

1.Здатність до рахування (оперувати цифрами);

2.Вербальна (словесна) гнучкість: легкість, з якою людина може пояснюватись, використовуючи найбільш підлящі слова;

3.Вербальне сприймання: здатність розуміти усну і письмову мову;

4.Просторова орієнтація: здатність уявляти різні предмети і форми в просторі;

5.Пам’ять;

6.Здатність до міркувань (рассуждений);

7.Швидкість сприймання схожості чи відмінностей між предметами та зображеннями.

8.Розвиток інтелекту залежить від уроджених факторів:

1. генетичних факторів спадковості;

2. хромосомних аномалій.

1. Увага. Її властивості, види та функції.

2. Особливості пам’яті та уява.

І

Мимовільна чи довільна спрямованість і зосередженість психічної діяльності на якому-небудь об’єкті сприймання, називається увагою. Увагу треба розглядати як психофізіологічний процес, стан, яке характеризує динамічні особливості пізнавальних процесів. Увага і обумовлює вибірковість, усвідомлений чи полу свідомий вибір інформації, яка поступає через органи почуття.

Функції уваги:

1. вибір значимих (відповідним потребам) впливів;

2. ігнорування (гальмування) несуттєвих конкуруючих впливів;

3. утримання (збереження) даного виду діяльності до тих пір, доки не завершився акт поведінки (мета);

4. регулювання і контроль протікання діяльності.

Властивості уваги.

1. Об’єм (кількість об’єктів, які сприймаються одночасно);

2. Концентрація уваги – ступінь зосередженості свідомості на об’єкті (об’єктах);

3. Розподіл уваги – уміння одночасно виконувати декілька дій чи вести спостереження за декількома процесами, об’єктами (шофер, пілот, педагог);

4. Стійкість уваги – загальна спрямованість уваги у процесі діяльності. На стійкість уваги значний вплив надає інтерес;

5. Переключення уваги – перестройка уваги, перенос уваги з одного об’єкта на інший. Переключення уваги буває довільним і недовільним. Умисне переключення уваги – участь вольових зусиль.

Види уваги.

1. Мимовільна увага – виникає сама собою; (пасивна увага). Мимовільна увага - це зосередженість свідомості на об’єкті в силу яких-то його особливостей (яскравий емоційний тон – барви, звуки, запахи).

2. Довільна увага – це свідоме регулюєме зосередження на об’єкті. (Коли людина ставить перед собою мету діяльності).

3. Післядовільна увага – викликається через входження в діяльність і виникаючий при цьому інтерес, в результаті якого тривалий час зберігається цілеспрямованість, знімається напруга і людина не втомлюється, не глядячи не те, що після довільна увага може тягнутися годинами.

4. Сенсорна;

5. Зорова,

6. слухова;

7. Інтелектуальна (думки, пригадування).

ІІ

Пам’ять – форма психічного відображення, яка заклечається в закріпленні, збереженні і послідуючому відтворенні минулого досвіду. Цим надається можливість повторного використання в діяльності чи повернення в сферу свідомості досвіду.

Пам’ять пов’язує минуле суб’єкта с його дійсністю і майбутнім і є найважливішою пізнавальною функцією, яка лежить в основі розвитку і навчання.

В основі пам’яті лежать асоціації (чи зв’язки). Предмети чи явища, пов’язані з дійсністю, пов’язані і в пам’яті людини. Розрізняють декілька видів асоціації: за суміжністю, за подібністю і за контрастом. Асоціації по суміжності поєднують два явища по часу і в просторі. Така асоціація по суміжності створюється, наприклад, при заучуванні абетки (алфавита): при проговорюванні букви пригадується буква, яка за нею слідує. Асоціація по схожості пов’язує два явища, які мають сходні риси: при пригадуванні одного з них пригадується інше.

Асоціація по контрасту пов’язує два протилежних явища.

Крім цих видів, існують складні асоціації – асоціації по смислу.

Основні процеси пам’яті:

1. запам’ятовування;

2. збереження;

3. узнавання;

4. відтворення.

Запам’ятовування– процес спрямований на збереження, в пам’яті отриманих уявлень(представлений), передумова збереження.

Збереження – це процес активної переробки, систематизації, узагальнення матеріалу, оволодіння ним.

Відтворення і узнавання– процеси відновлення раніше сприйнятого. Різниця між ними заклечається в тому, що узнавання має місце при повторній зустрічі з об’єктом, при повторному його сприйманні. Відтворення відбувається тільки в присутності об’єкта.

Види пам’яті:

1. Мимовільна (непроизвольная) – інформація запам’ятовується сама собою без спеціального заучування, а в ході виконання діяльності, в ході роботи над інформацією. Сильно розвинута у дитинстві. У дорослих слабшає.;

2. Довільна – інформація запам’ятовується цілеспрямовано за допомогою спеціальних прийомів. Ефективність цієї пам’яті залежить від:

а) цілей запам’ятовування;

б) від прийомів заучування (механічне дослівне багаторазове повторення; логічний переказ; переклад інформації в образи, графіки, схеми, малюнки; мнемотехнічні прийоми запам’ятовування – спеціальні прийми).

Рухова, образна, емоційна, вербальна, предметна, почуттєва, клітинна.

Пам’ять є у всіх живих істот. З’явилися дані про здібність до запам’ятовування у рослин. Пам’ять – це спосіб існування психіки по часу, утримання минулого.

3. Довготривала пам’ять;

4. Короткочасна. З одного разу людина в змозі запам’ятати від 5 до 9 цифр, слів, фігур, малюнків, кусків інформації.;

5. Оперативна – це вид пам’яті, яка проявляється в ході виконання певної діяльності;

6. Проміжна (промежуточная) пам’ять забезпечує збереження інформації на протязі декількох годин, накопичує інформацію на протязі дня, а час нічного сну відводиться організмом для очищення проміжної пам’яті і категоризації інформації, накопиченої за минулий день, переводячи її в довготривалу пам’ять.

Розлади пам’яті.

1. гиперфункція пам’яті – пов’язаний розлад з сильним збудження, хвилюванням, прийомом деяких наркотиків чи гіпнотичним впливом;

2. нав’язливі спогади: пов’язані з порушенням емоційної рівноваги, почуттям невпевненості, стурбованості, тривожності – задаються тематичною спрямованістю. Приклад: непереборні спогади (в образній формі) своїх дуже неприємних чи ганебних вчинків. (Називається «пам’яттю совісті»).

3. послаблення вибіркової репродукції, утруднення в відтворенні потрібного в даний момент матеріалу (дат, імен, назв, термінів тощо).

4. прогресуюча амнезія. Причини – алкоголізм, травми, склероз, вікові і негативні особистісні зміни, деякі захворювання.

При амнезії спочатку втрачаються здібності запам’ятовувати нову інформацію, потім послідовно скорочуються інформаційні запаси пам’яті. В першу чергу забувається, те, що було засвоєно нещодавно (нові дані, нові асоціації), потім втрачаються спогади про останні роки життя. Зафіксовані в пам’яті події дитинства, юнацтва зберігаються набагато довше.

Швидше люди втрачають пам’ять, пов’язану з правилами складних дій мислення, комплексних оцінок.

Образи предметів чи процесів реальної дійсності, які ми сприймали раніше, а зараз подумки відтворюємо, називаються уявою.

Уявою пам’яті є відтворення, більш чи менш точним, предметів чи явищ, які колись впливали на наші органи почуття.

Уява притаманна лише людині. Як і свідомість, вона з'являється на початкових етапах історіогенезу, вдосконалюється у магічних діях, ритуалах, міфах, творах первісного мистецтва й стає вагомим чинником розвитку людства. Впродовж онтогенезу уява змінює свої функції, дедалі більше опосередковуючи процеси життя індивіда.

Позбавившися безпосередньої залежності від дії, уява дістає власну логіку розвитку - вже як особлива внутрішня діяльність. Простір життя, відповідно, розширюється: у людини з'являється засіб для створення образу бажаного майбутнього. Потреба в майбутньому спонукає до втілення образу в дійсність.

Та все ж не уява, а діяльність, практика визначає розвиток людства. Хоч би яким віддаленим від дійсності був образ уяви, він будується за її законами. Підраховано, наприклад, що з 108 фантастичних ідей, які висунув у своїх творах Жуль Верн, нездійсненими виявилися (та й то виходячи із сучасних можливостей) тільки 10, а з 50 подібних ідей О. Беляєва їх було тільки 3.

Дослідження показують, що з віком розвиток уяви уповільнюється, поступається розвиткові мислення. Навіть складається враження, що її значення в подальшому житті індивіда неухильно зменшується.

З розвитком діяльності взаємовідносини уяви та інших пізнавальних процесів, у тому числі й з мислення, міняються, але від цього її роль у діяльності не зменшується.

Так, у навчальній діяльності уява бере активну участь у відтворенні умов задач і пошукові шляхів їх розв'язку. Є чимало задач, які потребують створення наочного образу шуканого. Особливо помітною є роль уяви в літературній і художній творчості, де вона безпосередньо визначає і виникнення творчого задуму, і процес його втілення.

Виразно характеризує уяву наукове пізнання. Незважаючи на переважне значення мислення у цьому разі, уява нерідко є необхідним засобом побудови наукової гіпотези, проведення мисленого експерименту, осмислення нових фактів.

Отже, в науці уява заявляє про себе здатністю, що не поступається мисленню. Це внутрішня дія індивіда, антиципація, засіб, що дозволяє знайти шукане.

Інколи ця дія екстеріоризується, що вкотре підкреслює діяльнісну природу уяви.

Уява поділяється на види залежно від способів утворення нових образів. Відтак вона може бути пасивною та активною.

ПАСИВНА УЯВА - мимовільне або довільне створення образів, не призначених для втілення в дійсність. До цього виду уяви належать сновидіння, фантазування та ілюзії.

Сновидіння - певним чином організована система образів, що мимовільно виникають під час сну - стану, протилежного неспанню, ознакою якого є відключеність організму від зовнішніх впливів.

Фантазування (від гр. (paviccctoc - уява) - довільне оперування образами уяви, що має задовольнити потребу, на шляху реального задоволення якої є перешкоди. Тому фантазування є ілюзорним засобом задоволення потреби, створенням образів, що усвідомлюються як приємні, але нездійсненні. Ці образи узгоджуються з емоціями, відповідають певному змісту несвідомого і свідомості. Особливо часто фантазують у підлітковому та юнацькому віці.

Ілюзії уяви мають місце у сприйманні об'єктів зі спотворенням окремих їхніх властивостей. На відміну від ілюзій сприймання, яке викликається особливостями будови об'єкта, ілюзії уяви є наслідком привнесення в образ змісту уявлень пам'яті. Так буває, коли індивід помиляється, вважаючи одну людину за іншу, або переймається емоцією страху.

АКТИВНА УЯВА - процес довільного створення індивідом наочних образів. Він має відтворювальний і творчий характер.

Відтворювальна (репродуктивна) уява обслуговує сприймання та відтворення об'єктів, які потребують представлення у формі наочних образів. Це читання описів, креслень, розглядання малюнків, схем, тобто все те, що підпорядковане завданню в образній формі відтворити явище, якого немає в досвіді індивіда.

Творча (продуктивна) уява - це створення нових наочних образів, які можуть бути втілені в оригінальних і суспільно цінних продуктах. Творча уява відзначається складністю процесуальних характеристик і функціонує на рівні всіх складників діяльності.

Зразком творчої уяви є мрія - внутрішня діяльність, що полягає у створенні образу бажаного майбутнього. Змістом мрії є те, що пов'язане зі спрямованістю індивіда, позицією особистості. Зрозуміло, що мрії егоцентричної особистості пов'язані переважно з її добробутом, а мрії нормативної особистості — з майбутнім інших людей, людства в цілому. Мрія характеризує той ідеал, якого прагне особистість і який може стати ідеальним мотивом, що змушує наполегливо, всупереч перешкодам, боротися за її втілення.

Творча уява може бути художньою і науковою. Художня уява створює ефект присутності - перенесення у вигаданий світ. У науковій уяві має місце протилежний процес: заперечення ефекту присутності та обґрунтування незалежно від того, хто сприймає існування якогось явища.

Властивості уяви

Агглютинація (склеювання) - об'єднання в створюваному образі властивостей і елементів образів інших предметів. Залежно від кількості і якості синтезованих таким способом елементів виникають образи різного"ступеня складності і новизни. Саме внаслідок агглютинування об'єкт включається у нову ситуацію, що змінює його риси, «одухотворюється» неживе, живому приписуються ознаки, притаманні неживому. За допомогою подібних прийомів створюються казкові образи: дракони, русалки, крилаті бики, а також реальні машини та механізми: танкамфібія, що поєднує в собі властивості танка і човна; аеросани тощо.

Гіперболізація (перебільшення) - збільшення або зменшення даного в образі реального об'єкта, кількісна зміна його частин. Цей спосіб використовувався для створення образів богатирів, дракона з сімома головами, багаторуких богинь в індійській міфології, Гулівера. Гіперболізацію люди нерідко використовують у спілкуванні, довільно або мимовільно спотворюючи форму та зміст подій, напевно, для рельєфнішого їх виділення на тлі інших.

Загострення - уявне підкреслення якихось властивостей реального об'єкта, внаслідок якого образ набуває особливої виразності. Цей спосіб широко застосовується в літературній творчості, де одні характеристики персонажа витісняють усі інші і простежуються у всіх можливих ситуаціях. У такий спосіб створюються також шаржі й карикатури. На відміну від гіперболізації загострення не спотворює дійсність, а лише підкреслює її характерні особливості.

Схематизація (обриси, форма) - згладжування відмінностей між порівнюваними об'єктами. Це дає змогу позбавитись від зайвих і другорядних деталей, що перешкоджають утворенню нового образу. Цей спосіб відіграє істотну роль у науковій творчості, він сприяє образному узагальненню ланок шуканого, яких бракує.

Типізація - уявне виокремлення істотного в однорідних явищах і втілення його у новому образі, завдяки чому цей образ поєднує в собі риси, притаманні різним об'єктам. Типізація — поширений прийом різних видів творчості. Окрім образних узагальнень, процес уяви містить механізм оцінки, що виконує протилежні функції.

ІІІ

Мислення – найбільш узагальнена і опосередкована форма психічного відображення, яка установлює зв’язки і відношення між об’єктами пізнання.

Функція мислення – розширення кордонів пізнання шляхом виходу за межі почуттєвого сприймання.

Завдання мислення – розкриття відносин між предметами, виявлення зв’язків і відділення їх від випадкових збірностей (совпадений). Мислення оперує поняттями і приймає на себе функції узагальнення і планування.

Навички і способи мислення розвиваються у людини в онтогенезі при впливі середовища – людського суспільства.

Ступені інтелектуального розвитку людини:

1. Наочно-дійове мислення: маніпулювання предметами малюка в кінці першого – на початку другого року життя. На розвиток мислення великий вплив надає розвиваюча мова.

Дитина починає сприймати мову після 6 місяців спочатку тільки як компонент-подразник.

- спостереження дитини;

- у віці 3 – 6 років дитина починає помічати відносність деяких властивостей і положень («камені йдуть до дна»).

Наочно-дійове мислення – це вид мислення, яке спирається на безпосереднє сприймання предметів, реальне перетворення в процесі дій з предметами.

2. Наочно-образне мислення – вид мислення, яке спирається на уяви і образи;

3. Словесно-логічне мислення – відбувається за допомогою логічних операцій з поняттями.

Розрізняють: теоретичне, практичне, інтуїтивне, аналітичне, реалістичне, аутистичне, продуктивне, репродуктивне мислення.

Структура процесу мислення по вирішенню проблеми:

1. Мотивація(бажання вирішити проблему);

2. Аналіз проблеми (виділення «що дано», «що потрібно знайти» тощо);

3. Пошук рішення;

4. Логічне обґрунтування знайденої ідеї рішення, логічний доказ правильності рішення;

5. Реалізація рішення;

6. Перевірка знайденого рішення;

7. Корекція.

Операції мислення:

1. Порівняння: речі, явища, їх властивості, вияв схожості, різниці;

2. Аналіз – подумки розчленування предмету, явища чи ситуації для виділення складових елементів;

3. Синтез – зворотній аналізу процес, який відновлює ціле, знаходячи суттєві зв’язки і відношення. Аналіз і синтез в мисленні взаємопов’язані;

4. Абстракція – це виділення однієї якої-небудь сторони, якості, властивості і відволікання від інших. Так, розглядаючи предмет, можна виділити його колір, не помічаючи форми;

5. Узагальнення (чи генералізація) – це відкидання одиничних при знаків при збереження загальних з розкриття суттєвих зв’язків. Узагальнення може відбуватись шляхом порівняння, при якому виділяються спільні якості.

Індивідуальні відмінності в мисленні:

1. Широта – це здібність охопити все питання в цілому, не упускаючи при цьому часностей;

2. Глибина– уміння проникати в сутність складних питань;

3. Самостійність– уміння людини висувати нові завдання і знаходити шляхи їх вирішення;

4. Гнучкість думки – виражається в свободі думки від сковуючого впливу закріплених в минулому прийомів і способів вирішення завдань, в умінні швидко міняти дії при зміні обстановки;

5. Швидкість розуму – здібність людини швидко розібратись в новій ситуації, обдумати і прийняти правильне рішення;

6. Квапливість (торопливость) розуму – проявляється в тому, що людина, не продумував всебічно питання, вихоплює яку-небудь одну сторону, спішить дати рішення, висказує недостатньо продумані відповіді і судження;

7. Критичність розуму – уміння людини об’єктивно оцінювати свої і чужі думки, ретельно і всебічно перевіряти всі висунені положення і висновки.

ІНТЕЛЕКТ

Сукупність пізнавальних процесів людини визначають її інтелект – глобальна здатність діяти розумно, раціонально мислити і добре справлятися з життєвими обставинами, здатність людини адаптуватися до оточуючого середовища.

Структура інтелекту.

1. Здатність до рахування (оперувати цифрами);

2. Вербальна (словесна) гнучкість: легкість, з якою людина може пояснюватись, використовуючи найбільш підлящі слова;

3. Вербальне сприймання: здатність розуміти усну і письмову мову;

4. Просторова орієнтація: здатність уявляти різні предмети і форми в просторі;

5. Пам’ять;

6. Здатність до міркувань (рассуждений);

7. Швидкість сприймання схожості чи відмінностей між предметами та зображеннями.

Розвиток інтелекту залежить від уроджених факторів:

1. генетичних факторів спадковості;

2. хромосомних аномалій.

Читайте також:

1. Види мислення. Розвиток мислення. Поняття про інтелект.
2. Загальна характеристика поняття як форми мислення. Структура поняття
3. Методи формування та розвитку критичного мислення.
4. Мова і мислення.
5. Операції процесу мислення.
6. Основні типи право розуміння. Правовий позитивізм. Природно-правове мислення.
7. Поняття про мислення, розумові дії та розумові операції, форми мислення, процес розуміння і розв’язання завдань. Різновиди мислення. Індивідуальні особливості мислення.
8. Поняття про мислення. Соціальна природа мислення.
9. Поняття як форма мислення.
10. Предмет філософії та особливості філософського мислення.
11. Просвітництво в Західній Європі було тісно пов’язане з Відродженням – добою, коли відбулася переоцінка цінностей, розквітло вільне мислення.

Переглядів: 755