• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Вчення про економіко-географічне положення (ЕГП).

Напрямки та рекреаційних досліджень.

В рекреології можна виділитичотири основні рівні дослідження, що забезпечують розв'язання певних науково-практичних завдань:

> теоретичний — виявлення закономірностей формування, динамі­ки, структури рекреаційних систем, їх територіальної диференці­ації й інтеграції; обґрунтування поняття рекреаційного району як предмета дослідження; вироблення принципів і критеріїв рекреа­ційного районування; розробка понятійно-термінологічного апа­рату;

> методичний — розробка системи методів дослідження рекреа­ційних систем; виявлення факторів і вивчення умов формування рекреаційних районів; визначення параметрів їх аналізу;

> конструктивний — прогнозування спонтанних і цілеспрямованих змін у територіально-рекреаційних системах; розробка мережі рекреаційних районів;

> інформаційний — міждисциплінарні зв'язки; характеристика рекреаційних районів, аналіз проблем і перспектив їх розвитку.

2. Базові вчення дисципліни, як структурні елементи в ієрархії наукових знань.

Провідними структурними елементами загальної ієрархії наукових знань є вчення, що охоплюють широкі галузі знання та виходять далеко за межі регіоналістики та рекреації, але пов’язані з ними. До них належать еволюційне вчення, вчення про ноосферу, про природокористування, про природно-територіальний комплекс тощо. Безпосереднє значення для рекреаційних ресурсів та регіоналістики мають вчення про економіко-географічнє положення, про міжнародний поділ праці, про розміщення і територіальну організацію суспільства й господарства.

Економіко-географічне положення властиве усім економіко-географічним об’єктам: містам, районам, країнам, субрегіонам, регіонам, континентам.

Економіко-географічне положення -сукупність просторових відносин між підприємствами, населеними пунктами, районами, окремими країнами, їх групами (регіонами) та зовнішніми об’єктами, які мають або матимуть у майбутньому для них економічне значення.

Основи вчення про ЕГП були закладені російським вченим Миколою Баранським (1881 – 1963), який характеризував ЕГП як відношення даного економіко-географічного об’єкта (підприємства, міста, країни) до об’єктів, які знаходяться поза ним (“даностей”), що мають певне економічне значення та впливають на його розвиток. Услід за М. Барановським за масштабом (або за територіальним охопленням зв’язків) ЕГП стали поділяти на мікро-, мезо-, макроположення, а у просторовому аспекті – на ценральне, периферійне, сусідське, приморське тощо.

У межах загальної категорії ЕГП поділяється на окремі складові:

1. транспортно-географічне положення (щодо основних транспортних шляхів, з урахуванням їх потужностей, ступеня завантаженості, швидкостей );

2. промислово-географічне (стосовно джерел сировини, палива, енергії, центрів видобувної та обробної промисловості, науково-технічних баз);

3. агрогеографічне (щодо продовольчих баз та основних центрів переробки і споживання сільськогосподарської продукції);

4. демографічне (стосовно трудових ресурсів та науково-технічних кадрів);

5. рекреаційно-географічне (щодо центрів рекреації);

6. геокультурне (щодо основних цивілізаційних утворень та їх центрів).

У сучасних умовах ЕГП дедалі більше розглядається на основі теорії рентних відносин, що дає змогу перейти від простої констатації ЕГП до його економічної оцінки.

Читайте також:

1. Cтатистичне вивчення причин розлучень.
2. II. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ.
3. II. Мета вивчення курсу.
4. IV. Вивчення нового матеріалу – 20 хв.
5. IV. Вивчення нового матеріалу.
6. IV. Вивчення нового матеріалу.
7. IІІ. Вивченняння нового навчального матеріалу.
8. V. Вивчення нового матеріалу.
9. Аксіологічний підхід до вивчення педагогічних явищ.
10. Атомно-молекулярне вчення.
11. Білорусь. Характеристика положення та господарства країни.
12. В.І. Вернадський і вчення про ноосферу

Переглядів: 1348