Відкриття Музею – лабораторії загальної та регіональної геології ім. В.І. Вернадського увічнює пам’ять видатних учених і створює базу для подальшого розвитку їх спадщини.

В. Вернадський підтримував контакти з завідуючим відділом природи Полтавського музею, відомим українським зоологом, спеціалістом з орнітології, зоогеографії, охорони природи М.І. Гавриленком (1888 – 1971).

Життя і діяльність академіка В.І. Вернадського (1863-1945) тісно пов’язані з Україною. Особливо важливу роль відіграють його природничі дослідження на Полтавщині. Саме на території колишньої Полтавської губернії він зробив багато наукових відкриттів, що мають практичне значення і в сьогоденні, тут відбувалося його становлення як вченого. На прикладі наукової діяльності Володимира Івановича Вернадського формувались кілька поколінь науковців-природодослідників України.

Зв’язки В.І. Вернадського з Полтавщиною

Діяльність В.І. Вернадського на Полтавщині розпочалась у 1890 році, коли він приступив до дослідження ґрунтів Полтавської губернії. Роботи проводились під керівництвом його учителя професора В.В. Докучаєва на кошти Полтавського губернського земства. Щоправда, на другий рік фінансування припинилось і В.І. Вернадський продовжив роботу за власний рахунок. Експедиційні маршрути пройшли по Полтавському і Кременчуцькому повітам. В.І. Вернадський вів дослідження і проводив аналіз геології, геоморфології і флори даних територій. Хоча вивчення геологічної будови не входило в формальні завдання експедиції, але, на думку молодого вченого, при детальному вивченні ґрунтів не можна було обійтись без знайомства з їх підґрунтям, так як геоботанічні формації є звичайно і формаціями ґрунтовими. Було досліджено декілька геологічних відслонень. На лівобережжі в районі Градизька була обстежена місцевість по розрізам біля гори Пивиха зі сторони Максимівки і біля самої Максимівки, а також вздовж Псла між Омельником і Попівкою. В Омельнику були зроблені розрізи в старому глинищі і біля спуску з високого плато, біля Прусівки і на горі біля Попівки і Манжелії. Окремі розрізи були зроблені біля села Кобелячок в яру вздовж дороги з Кахновки в Омельник, ближче до Омельника, біля Демидівки. Також були обстежені території біля Обознівки, Рублівки, Ніколаєвки, Ламаного і Броварок. На правобережжі було досліджено систему ярів біля села Маломанівка.

В результаті цієї експедиції в Кременчуцькому повіті було зібрано 422 зразки ґрунтів і 36 зразків гірських порід. Підготовлено опис ґрунтів, складено ґрунтову карту Кременчуцького повіту взагалі Полтавської губернії, описано ґрунтові профілі як для окремих територій, так і для повіту в цілому. Зроблено припущення про існування на цих територіях в давнину системи різноманітних прісноводних басейнів (озер, але не річок) на основі наступних фактів:

– рівномірність залягання порід, що вказує на відсутність течії;

– ширина зайнятого осадовими породами простору, що виключає всяку можливість віднесення їх до річки;

– досконала пошаровість відкладів;

– відсутність механічних пошкоджень тонких черепашок молюсків, знайдених в товщі відкладів.

Також було пояснено наявність різних за розміром валунів кристалічних гірських порід. Вернадський вважав, що всі вони були занесені на територію Полтавщини з півночі разом з льодовиком. Відклади прісноводних мергелів і пісків, що містять в собі валуни, були пояснені наступним шляхом: вони являють собою відклади озера, по якому рухались глиби льоду, від танення яких потрапляли в осадки озера нехарактерні для нього валуни древніх порід.

Саме з ініціативи В.В. Докучаєва та В.І. Вернадського за рішенням Полтавського губернського земства у вересні 1891 року засновано один із найстаріших музеїв України – Полтавський природничо-історичний (нині Полтавський краєзнавчий) музей. Збірки В.І. Вернадського (422 зразки ґрунтів і 36 гірських порід), зроблені під час ґрунтознавчих експедицій і лягли в основу природничої експозиції цього музею.

Геологічні описи академіка В.І. Вернадського були враховані в подальшому при складанні детальних геологічних карт Полтавщини.

В 1897 році під час чергового перебування В.І. Вернадського в Полтаві, в Полтавський природничо-історичний музей поступає два зразки залізної руди. Вчений спільно із завідуючим музеєм кандидатом природничих наук М.О. Олеховським відвідує обидва місцезнаходження залізних руд, що потрапили до музею – земська каменоломня біля м. Кременчука і околиці с. Гавронців в Полтавському повіті.

Одним з перших Володимир Іванович Вернадський припустив існування величезної магнітної аномалії вздовж Псла, в районі Кременчуцького повіту поблизу села Ламаного, що може бути простежена до села Келеберда на Дніпрі. Причиною цього він вважав існування поблизу аномальної місцевості значних покладів магнітного залізняка і тому подібних руд. Результати досліджень викладені В.І. Вернадським у статті “Ознаки залізних руд у Полтавській губернії” (журнал “Хуторянин”, 1897. – №32). Вже в 1928-1932 роках ці припущення Вернадського були підтверджені українським вченим геофізиком А. О. Строною (1891-1945). Детальні пошуково-розвідувальні роботи проводились у повоєнні роки (1951-1960) під керівництвом відомих українських геологів С.П. Родіонова, З.О. Крутихівської, В.Ф. Халло. В 1970 році розпочалися промислові розробки одного з найбільших в Україні Кременчуцького залізорудного родовища з проектними запасами залізних руд 4,5 млрд. т. Нині в Кременчуцькій магнітній аномалії виявлено 9 великих родовищ і перспективних ділянок залізних руд (Горишньо-Плавнівське, Лавриківське, Біланівське, Еристівське, Галещинське, Васильківське, Мануйлівське, Броварське, Харченківське), сумарна площа яких складає 150 км².

Влітку 1901 року Вернадський проводить серію геолого-мінералогічних екскурсій в Полтавській губернії в районі Полтави, Кременчука, Лубен. В 1902 році спільно з М.О. Олеховським він провів обстеження місцевості поблизу с. Малюшек Хорольського повіту, де було знайдено кварцову руду зі слідами золота. По завданню Полтавського губернського земства він вивчає будову Висачківського горба, розміщеного в річковій долині біля злиття притоків Дніпра – Сули, Удаю і Сулиці проти с. Висачок. В результаті приходить до оригінальних висновків як про залягання кристалічних порід, так і взагалі про геологічну будову всього горба.

В 1901 році недалеко від села Гінці Лубенського повіту Вернадський обстежує палеолітичну стоянку. Це обстеження виявилось унікальним – воно переросло в більш детальні розкопки. Результатом цього дослідження стала робота, що залишилася в рукопису – “Про палеолітичну стоянку в Гінцях” (1901).

Гінцівська пізньопалеолітична стоянка – перша пам’ятка доби пізнього палеоліту, що стала відомою в Україні. Виявлено цю стоянку в 1871 році при виконанні земельних робіт у садибі Г.С. Кир’якова. Вперше археологічні розкопки Гінцівської стоянки провели в 1873 році місцевий краєзнавець і археолог Ф.І. Камінський і київський геолог, професор К.М. Феофілактов.

В послідуючому Гінцівська палеолітична стоянка була детально досліджена археологами В.М. Щербаківським і В.О. Городецьким (1914-1916) з участю В.І. Вернадського; І.Ф. Левицьким (1938); В.Я. Сергеєвим (1977-1980) та академіком, палеонтологом і зоологом І.Г. Підоплічко (1950-1960).

Протягом 1917-1918 років В.І. Вернадський, проживаючи в Полтаві та Шишаках (на “Бутовій горі”), інтенсивно займається науковими дослідженнями. Він продовжує роботу над проблемами мінералогії і геохімії, а також глибоко вивчає біогеохімічні проблеми, розробляє основи вчення про біосферу. Всі ці дослідження підсумовані у монографії “Біосфера” в 1926 році.

26 травня 1918 року виступає на зборах Полтавського товариства любителів природи з доповіддю “Про значення для геохімії спостережень над складом і вагою організмів”. В.І. Вернадський розробив статут цього товариства і був обраний його першим головою.

Навчаючись у Полтавському реальному училищі М.І. Гавриленко познайомився в музеї з В.І. Вернадським, що визначило вибір юнаком професії натураліста – краєзнавця. Студент Харківського університету М.І. Гавриленко одним з перших вступив в організовану Вернадським Полтавську спілку Любителів природи. Надалі майже двадцять років учені підтримували зв’язок шляхом листування.

“Мені дуже потрібний зібраний Вами матеріал птахів і т.д. для аналізу, і я дуже прошу Вас мені його прислати при першій можливості” – писав Вернадський 4.09.1921 року з м. Петрограда.

Володимир Іванович ділився своїми планами з М.І. Гавриленком повідомляв про нові відкриття в галузі радіоактивності, висловлював занепокоєння про стан справ в Полтавському музеї, який після 1925 року переживав драматичний період своєї історії. В цей час музей очолили неосвічені, некваліфіковані люди, музей припинив видавати наукові праці і вибув з ряду наукових установ. Були втрачені деякі наукові матеріали, зібрані В. Вернадським. В листі до Гавриленка від 8 травня 1941 року він пише: “Мені особисто жаль карт Кременчуцького повіту, де були нанесені мною всі кургани та інші археологічні дані. Але коли створювались ці матеріали, ніхто не передбачав можливості розгрому музею"”

Довгі роки М.І. Гавриленко працював професором Полтавського педінституту. Роки його викладацької і наукової праці припали на важкі часи голодомору, війни, післявоєнного відбудовчого періоду. Його високі наукові здобутки не знайшли в країні належного визнання і більше були відомі за кордоном, де орнітологи посилалися на його дослідження. Свою безцінну орнітологічну колекцію він подарував Харківському Музею Природи при Харківському державному університеті.

В Полтавському педуніверситеті залишилися деякі орнітологічні експонати, які свято зберігаються та примножуються.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
В.І. Вернадський і вчення про ноосферу	\|	Природоохоронний рух на Полтавщині

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.049 сек.