Головні риси феодального господарства.

Лекція 3.

Тема 4. Господарство та економічна думка суспільств Європейської цивілізації в період середньовіччя (V – XV ст.)

План:

1. Головні риси феодального господарства;

2. Загальна характеристика господарського розвитку;

3. Розвиток феодального землеволодіння та його форм в Україні;

4. Особливості економічного розвитку Англії.

5. Особливості економічного розвитку Франції.

6. Особливості економічного розвитку Німеччини.

7. Зміна головних підходів в економічній думці середньовіччя.

8. “Салічна правда”, “Капітулярій про вілли” – твори раннього середньовіччя.

9. Фома Аквінський – представник класичного середньовіччя.

Феодалізм як система затвердився у народів, які входили у рабовласницьку Римську імперію, тік і тих, яки не знали рабовласницької економіки. Якщо відповісти на питання, які зміни у соціально-економічному житті цих народів призвели до побудови феодального ладу, тоді треба перелічити досить багато факторів. Але серед їх великої кількості можна виділити два головних новшества, володіючи якими будь-який народ міг перебудувати свій лад на феодальний: у матеріальному житті – важке рицарське спорядження, у духовному – єдинобожжя. Саме за цих умов можна перейти від рабства та общинного ладу до феодальної системи, коли перші працюють, другі воюють, треті моляться.

Германські та слов’янські народи, заселивши після підкорення західної Римської імперії переважно частину Європи, створили ряд держав: королівства франків (сучасна Франція), англо-саксів (Британія), лангобардів (Італія), слов’ян – західних (Польща, Чехія) і східних (Київська Русь) та ін. Саме в рамках цих держав відбувалося становленняфеодальної економіки.

Головною продуктивною силою при феодалізмі був залежний селянин, щось середнє між рабом та фермером: був невільним і мав власне господарство. Залежність та примушення були як економічні та і неекономічні. Економічні – земля належала феодалам (головний засіб виробництва). Позаекономічні виражалися у феодальній ренті:

а) трудовій (панщина)

б) натуральній (оброк)

в) грошовій.

В умовах примусу необхідне моральне стимулювання, роль якого виконувала монотеїстична релігія (єдинобожжя), яка панувала при феодалізмі.

Феодальна економіка була побудована на більш жорсткому розподілі праці: феодал – військова справа, духовенство – релігія, селяни – праця. Згідно цьому розподілу суспільство поділялося на 3 сослів’я: дворянство, духовенство, селянство (до якого приєдналися пізніше і горожанє). Соціальні бар’єри були непереборні з дня народження.

Керівництво феодальною економікою носило як правило, децентралізований характер. Феодальний маєток мав функції не тільки економічного, але й державного керівництва. Феодал – голова маєтку, сам творив суд над залежними селянами, регулював штабні відносини і т.д.

Маєток міг мати різне юридичне положення феодальній системі:

Вотчина – повністю незалежне спадкоємне володіння.

Бенефіцій – пожиттєве володіння за умовою несення військової служби.

Феод (лен) – спадкоємне, при умові прийняття васальної присяги сюзерену (був змушений воювати під його керівництвом і викупати з полону.

Єдиною економічною базою була феодальна рента. Виробнича сфера маєтку складалася головним чином з двох запашок: господарської – домен і селянської. Якщо додатковий продукт вироблявся у селянській сфері, то головним чином застосовувалася натуральна рента – оброк. Якщо він комутувався (наприклад в грошовому), феодальна залежність ослаблювалася і могла бути зовсім ліквідованою за викуп. Господарства такого типу переважали у Західній Європі.

Якщо додатковий продукт вироблявся у господарській сфері (домені), то в таких господарствах застосовували відпрацьовану ренту (панщину). В цьому випадку феодальна залежність поступово посилювалася і доходила до причеплення селян до землі (кріпацтво). Господарства такого типу переважали у Східній Європі.

Основу феодального землеробства складав індивідуальний труд селянської родини на полі, бо випас скота міг бути і колективним. В залежності від цього застосовувалося три види землекористування:

Відкритих полів – найрозповсюджений вид, при якому існували рільні ділянки з межевим розподілом і колективним випасом.

Середземноморська - компактне, хутірське, розміщення ріллі та пасовищ у розрізі кожного господарства, з і індивідуальним випасом скотини.

Кельтська або атлантична – перевага пасовищ для колективного випасу при розподілі полів на внутрішні (власне саму ріллю) і зовнішнє (щось на зразок потенціалу, який приєднується до рільного ареалу).

Найбільшу економічну свободу надавав землеробу середземноморський (хутірський) тип землекористування, а най бішу економічну роль общини відображав тип відкритих полів. Але треба зазначити, що при будь-якому типі землекористування європейська община корінним образом відрізнялася від азіатської. У Європі панувала індивідуальна праця, а община була не спілкою працезобов’язаних людей, а сільських сусідів і вирішувала питання справедливого користування колективних угідь. В масштабах цілої країни могли використовуватися усі перелічені системи.

Прогресивна тенденція феодального землеробства полягала у повільному, але невпинному просуванні з півночі на південь здавна відомої в Азії трьохпільної сівозміни (озиме – ярове – пар), який мав значні переваги перед двохпільним – відомим ще первісної доби.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
ЗМІСТ АНАЛІЗУ ДЕБІТОРСЬКОЇ ЗАБОРГОВАНОСТІ	\|	Загальна характеристика господарського розвитку.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.012 сек.