Структурно-функціональна організація зорової сенсорної системи.

ВИСНОВОК

до першого питання:

Таким чином, аналізатор є сукупністю нервових структур, що включають периферійний, сприймаючий апарат (рецептори), якій трансформує енергію роздратування у специфічний процес збудження; провідникову частину, яка представлена периферичними нервами та провідниковими центрами, вона здійснює передачу збудження, що виникло, у кору головного мозку; центральну частину – нервові центри, що розташовані в корі головного мозку та аналізують інформацію, що надійшла, й формують відповідні відчуття, після якого виробляється певна тактика поведінки організму.

Зовнішній відділ зорового аналізатора представлений оком, який включає рецепторний апарат (палички і колбочки сітківки) і оптичну систему (рогівку, кришталик, склоподібне тіло), яка фокусує світлові промені і забезпечує чітке зображення предметів на сітківці. Для ясного бачення предмету необхідно, щоб промені від усіх його точок падали на сітківку.

Пристосування ока до ясного бачення різновіддалених предметів називають акомодацією. Акомодація здійснюється шляхом зміни кривизни кришталика.

Рефракція – переломлення світла в оптичних середовищах ока. Якщо людина дивиться вдалину, цинкові зв'язки натягнуті, а ціліарні м'язи розслаблені, при цьому кришталик сплощений – це спокій акомодації. При розгляді близько розташованих предметів кришталик стає більш опуклим – це напруга акомодації. При нормальній рефракції паралельні промені від далеко розташованих предметів збираються на сітківці в центральній ямці, таке око називається еметропічним. До порушень рефракції відноситься міопія – короткозорість, коли промені фіксуються попереду сітківки, це виникає при надмірно великій довжині очного яблука або заломлюючої силі ока. Гіперметропія – далекозорість, коли предмет фіксується за сітківкою. Існує стареча далекозорість або пресбіопія, пов'язана з втратою еластичності кришталиком.

Рецепторний апарат очей

Рецепторний апарат очі представлений сітківкою, що складається з 10 шарів високодиференційованих нервових елементів, куди входять палички (110 – 125 мл) і колбочки (7 – 8мл) – це фоторецептори сітківки. Вони складаються з двох сегментів: зовнішнього, чутливого до дії світла і містить зоровий пігмент і внутрішнього, де знаходиться ядро і мітохондрії, що відповідають за енергетичний процес в клітці. Колбочки забезпечують денний зір і сприйняття кольору, палички – сутінкові, нічний зір. У паличках знаходиться зоровий пігмент – родопсин, а в колбочках, що сприймають синій, зелений, червоний кольори, міститься три зорових пігменту: родопсин – відповідає за промені жовтої частини спектра, хлоролаб – зеленої частини спектру, ерітролаб – червоної частини спектра. Шар фоторецепторів прилягає до клітин пігментного шару, які мають чорний пігмент – меланін, він бере участь у забезпеченні ясного бачення, в ньому міститься велика кількість вітаміну А, який бере участь у ресинтезі зорового пігменту, при його недоліку розвивається «куряча сліпота». Рецепторні клітини відділені від склоподібного тіла шарами нервових кліток – горизонтальних, біполярних, амакринових і гангліозних. Фоторецепторні клітини за допомогою синаптичних контактів передають сигнали на біполярні клітини, а вони передають збудження на дендрити гангліозних клітин. Горизонтальні клітини об'єднують кілька біполярних клітин з фоторецепторами, а амакринові клітини об'єднують кілька біполярних клітин з однієї гангліозної. Тільки в гангліозних клітинах, відростки яких дають початок зоровому нерву, виникає ПД.

Провідні шляхи зорового аналізатора

Перший нейрон зорового аналізатора – біполярна клітина, другий нейрон – гангліозна клітина. Зоровий нерв складається з аксонів гангліозних клітин. В області основи черепа обидва зорових нерва зливаються і частина волокон зорового нерва перехрещуються і переходять на сторону протилежну. Зоровий нерв, що пройшов перехрещення, несе інформацію в кожну половину мозку від відповідної половини зорового поля обох очей. Зоровий тракт (після перехреста) підходить до підкіркових центрів: латеральні колінчасті тіла, верхні горби четверопагорба, подушка зорового бугра, супрахизматичне ядро гіпоталамуса. Тут знаходяться інші нейрони зорових шляхів, далі інформація надходить у потиличну частку кори півкуль мозку.

Сприйняття кольору

Кольорове зір – це здатність зорового аналізатора реагувати на зміну світлового діапазону між короткохвильовим – фіолетовим кольором і довгохвильовим – червоним кольором. Існує дві теорії колірного зору: трикомпонентна теорія Гельмгольца і контрастна теорія Герінга. Відповідно до теорії Гельмгольца в сітківці є три види колбочок, що окремо сприймають червоний, зелений і синьо-фіолетовий кольори. Різні поєднання збудження трьох видів колбочок призводить до відчуття проміжного кольору (червоне + зелене = жовтий колір). Рівномірне збудження всіх трьох видів колбочок дають білий колір. Якщо колбочки не збуджуються – чорний колір. Теорія Герінга заснована на існуванні в колбочках трьох світлочутливих речовин: біле – чорне, червоне – зелене, жовте – синє, під впливом одних світлових променів відбувається розпад цих речовин і виникає відчуття білого, червоного, жовтого кольорів. Інші світлові промені синтезують ці речовини і в результаті виходить відчуття чорного, зеленого, синього кольорів. Розрізняють три типи порушення колірного зору:

1. Протанопія або дальтонізм – сліпота на червоний і зелений колір.

2. Дейтеранопія – сліпота на червоний і зелений кольори.

3. Трітанопія не сприймають синій і фіолетовий кольори.

4. Ахромазія – повна колірна сліпота, все в сірому кольорі.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Поняття про сенсорні системи, їх структурно-функціональна організація.	\|	Структурно-функціональна організація слухової сенсорної системи.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.014 сек.