• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Злочинна поведінка та механізми її формування

Структуру конкретного злочину можна охарактеризувати як діяння, що складається з чотирьох елементів:

об'єкта (на що спрямоване діяння),

об'єктивної сторони (способу вчинення діяння),

суб'єкта (особи, що вчинила діяння)

суб'єктивної сторони (ставлення до діяння та його результатів).

Злочин, як правило, не вчиняється спонтанно, стихійно, він практично завжди підготований досить тривалим процесом формування особи. Йому передує низка етапів життєдіяльності суб'єкта, що поступово формують його антисуспільну спрямованість. Оскільки злочинний результат є своєрідною формою взаємодії особистості з середовищем, то й етапи формування злочинної поведінки:

1) формування особистості з антисуспільною спрямованістю;

2) мотивація антисуспільного вчинку (мотиваційний етап);

3) прийняття конкретного рішення про його здійснення (етап цілепокладання);

4) реалізація цього рішення, включаючи сам вчинок та настання його наслідків (операціональний етап).

На кожному з етапів взаємодія особи з середовищем відбувається по-різному, суб'єкт може бути більш чи менш активним, причому на останньому етапі він стає найбільш активно діючим началом: впливає на соціальну дійсність у негативному напрямі, що викликає відповідні соціальні санкції (позбавлення свободи чи застосування інших заходів покарання). Різні й часові параметри етапів злочинної поведінки: антисуспільна спрямованість формується протягом досить тривалого часу, мотивація й прийняття рішення потребує кількох ДНІВ чи годин, реалізація рішення може відбутися протягом декількох хвилин.

Звичайно, наведена схема досить умовна. Так, етап прийняття рішення може бути зовсім відсутнім (злочин із необережності), тривати роками чи протягом лічених секунд (злочин у стані фізіологічного афекту).

Слід зазначити, що більшість злочинців звичайно будують задля свого виправдання систему аргументів, нейтралізуючи ті цінності, що стоять на перешкоді досягнення їх цілей. Таким чином вони створюють для себе психологічний комфорт, душевну рівновагу. Причини злочинної поведінки при цьому вбачаються не в своїх негативних якостях, а в зовнішніх обставинах, в поведінці інших. Вчинення злочину, як правило, визначається високою самооцінкою та низьким рівнем самокритичності.

Поведінка - ланка, що опосередковує взаємовідносини між свідомістю людини і зовнішнім світом.

Елементарною ланкою поведінки є вчинок - одинична цілеспрямована дія, взята у нерозривній єдності суб'єктивних спонукань і соціально значимих наслідків.

Злочин - вольовий акт людської поведінки, що знаходиться під контролем свідомості: вибірковість поведінки стає основою кримінальної відповідальності за його вчинення.

Кримінально-правове поняття злочину визначається двома основними категоріями - суспільної небезпеки і протиправності. До них часто додається винуватість і покарання, хоча, на наш погляд, це не цілком вірно, оскільки без вини немає злочину, а покарання - наслідок, результат вчиненого злочину, а не він сам. Усвідомлення суспільної небезпеки вчиненого чи можливість такого усвідомлення, поряд з протиправністю, відрізняє злочинну поведінку від законослухняної.

Злочинна поведінка є процес, що розгортається у просторі та часі і включає не лише самі дії, але й попередній вплив на особистість, психологічні явища та процеси, які визначають генезис протиправного вчинку.

Психологічна структура злочинної поведінки за формою має такі ж компоненти, як законослухняна, але їх зміст інший. Із чотирьох зазначених вище етапів

(записували)формування особистості з антисуспільною спрямованістю; мотивація антисуспільного вчинку: прийняття конкретного рішення про його здійснення; реалізація цього рішення, включаючи сам вчинок та настання його наслідків)

власне поведінкою є лише заключний етап, коли злочин реалізується зовні і набуває юридичної значимості. Оскільки нас цікавлять психологічні детермінанти злочинної поведінки, необхідно розглядати й попередні етапи, тим більше, що їх розподіл достатньо умовний: усі компоненти поведінкового акту динамічні, причому окремі з них можуть немов би "випадати", не відображатися в свідомості особи.

Загальновідомо, що основою поведінки людини є, насамперед, її потреби, що в подальшому визначають механізм формування мотивів. Значна частка потреб має біологічну природу (напр., у харчуванні, продовженні роду, самозбереженні та ін.), але методи і засоби їх задоволення у людини соціалізовані, опосередковані соціальною орієнтацією. Більшість потреб - суто людські: у спілкуванні, самоствердженні, визнанні й повазі та ін., тобто їх задоволення можливе тільки в соціальному середовищі.

Загалом потреби злочинця відрізняються за такими ознаками:

1) нерозвиненість соціально-необхідних потреб;

2) матеріально-утилітарний характер;

3) перебільшення потреб, тобто перевищення середнього стандарту і правомірних можливостей їх задоволення.

Важливо наголосити, що ніяких власне антисуспільних, злочинних потреб не існує. Це ті ж загальнолюдські потреби, але деформовані за своєю спрямованістю та інтенсивністю. Так, психологічні дослідження свідчать, що в осіб, які вчинили тяжкі насильницькі злочини,потреби видозмінилися таким чином:

- потреба у спілкуванні - в насильство над оточуючими;

- потреба у самоствердженні-у прагнення домінувати, застосовувати силу, принижувати іншу людину;

- потреба у визнанні - в егоцентризм;

- потреба у повазі - в демонстрацію своєї переваги будь-яким чином.

Це свідчить про наявність у носіїв зазначених потреб таких особливостей особистості, як брутальність, примітивізм, жорстокість тощо. Поза ситуацією вчинення злочину вони можуть сприйматися досить звичайно, буденно, хоча й не вважатися привабливими. Більше того, констатація зазначених потреб зовсім не означає, що конкретний злочин було вчинено виключно для їх задоволення або ж що вони характерні для кожного злочинця. Але беззаперечно, що у середовищі, де така потреба сформувалась, культивувалося зневажливе чи вороже ставлення до інших людей, до суспільства в цілому.

На основі потреб виникає відповідна система інтересів. Інтерес - це крок від потреби до поведінки, це усвідомлення потреби і співвіднесення її з наявними умовами і засобами реалізації. При усвідомленні потреби свідомість прямо чи опосередковано спрямовується на відповідні об'єкти, спричиняючи виникнення безпосереднього чи побічного інтересу і перетворюючись у прагнення до вчинення конкретного злочину.

Прагнення можна поділити на чотири групи:

1) до результату дії- при співпадінні мети і наслідків, що наступили:

2) до самих дій (коли мета і результати не співпадають);

3) до злочинної поведінки безвідносно її результату;

4) до самоствердження через демонстрацію сили, хоробрості, домінування та інших проявів злочинного змісту. Зазначені різновиди прагнень (власне мотивів дій) відрізняються своєрідністю, а їх конкретизація наближає нас до предметного розгляду мотивації злочинної поведінки.

Потреби особи та необхідність їх задоволення опосередковують виникнення мотиву - обґрунтування свідомого рішення діяти задля їх задоволення. Це не означає, що тільки задоволенням потреб все можна пояснити; в юридичній практиці наявні окремі факти вчинення злочину заради його самого, незалежно від результату заради самого процесу здійснення злочинних дій і т. ін., зумовлені своєрідною мотивацією, незалежною від потреб у їх звичайному сенсі.

За джерелами утворення, специфікою відносин злочинні мотиви можна поділити на декілька груп:

1) особистого характеру (помста, ревнощі, особиста зацікавленість);

2) такі, що не мають прямого (безпосереднього) особистісного значення (хуліганство, прагнення протидіяти законним вимогам представників закону, порушення громадського порядку);

3) зумовлені протиправною поведінкою потерпілого чи ситуацією (ексцес оборони, невиправданого ризику), коли утруднена правильна оцінка подій та прийняття адекватного рішення.

Окрему групу складають мотиви злочинів неповнолітніх, забарвлені їх віковими особливостями, що за умови недостатньої сформованості соціальних властивостей особистості та наявності псевдосоціалізації нерідко призводить до неповного чи викривленого усвідомлення спонукань та змісту фактично вчиненого.

Прийняття рішення - психологічний процес вибору найбільш бажаного варіанту злочинної поведінки, безпосередньо пов'язаний із її вибірковістю. У рішенні знаходять відображення всі об'єктивні і суб'єктивні чинники, що обумовили вчинення злочину (передували йому), модель майбутнього злочину, його можливі наслідки не лише як результат, але й як можливість покарання за його вчинення. Тут, безсумнівно, присутня оцінка співрозмірності Інтересів, що зумовлюють зміст мотивації, і названих наслідків. До можливості покарання кожен із винних ставиться по-різному: один прагне його уникнути, інший - ігнорує, третій - над ним не задумується.

Структура процесу прийняття рішення представлена наступними етапами:

1) підготовчий - переробка інформації і осмислення варіантів наступних дій (бездіяльності), можливих наслідків:

2) основний - вибір одного, найбільш прийнятного варіанту дій;

3) контрольний - оцінка рішення з позицій необхідності і доцільності, його можлива корекція, зміна спрямованості наступних дій і прийняття нового рішення, у тому ЧИСЛІ - сполученого з відстроченням задуманого та добровільною відмовою від здійснення злочинного умислу.

Заключним (операціональним) етапом психологічної структури злочинної поведінки є реалізація прийнятого рішення - безпосереднє вчинення злочину. Власне поведінкою є лише цей заключний етап, коли злочин реалізується зовні і набуває юридичної значимості.

Психологічна структура злочинної поведінки може бути розгорнутою чи скороченою, а етапи-тривалими в часі або швидкоплинними. Так, на поведінку при реалізації прийнятого рішення вирішальним чином може впливати ситуація: оцінивши її, злочинець може змінювати план дій (час, місце та ін.), відкласти злочин, відмовитися від його продовження тощо. Найбільш простим варіантом злочину є дія, що призводить до одного чи кількох наслідків; більш складним - злочин, що складається з двох дій, котрі призвели до одного чи кількох наслідків, або низки дій, об'єднаних єдиним умислом, спрямованих до єдиної мети. Існують також довготривалі злочини (напр., втеча з-під варти); злочинний результат може бути досягнутий одночасними чи різночасними діями декількох осіб у співучасті, у вигляді групової діяльності різноманітних злочинних угруповань (від звичайних груп до організованих спільностей).

Таким чином, якщо прослідкувати генезис злочинної поведінки від її витоків до настання наслідків, можна констатувати, що вона є низкою багаторазової взаємодії між особистістю І середовищем, точніше - результатом такої взаємодії, незалежно від того, про який злочин йдеться та яка поведінка йому передувала. Причини злочинності - результат складної взаємодії особливостей особистості та середовища, причому стосовно конкретного факту вчинення злочину вони виявляються в різних сполученнях, щоразу - по-своєму.

Читайте також:

1. II. МЕХАНІЗМИ ФІЗІОЛОГІЧНОЇ ДІЇ НА ОРГАНІЗМ ЛЮДИНИ.
2. V Процес інтеріоризації забезпечують механізми ідентифікації, відчуження та порівняння.
3. АДАПТОВАНА ДО РИНКУ СИСТЕМА ФОРМУВАННЯ (НАБОРУ) ОКРЕМИХ КАТЕГОРІЙ ПЕРСОНАЛУ. ВІДБІР ТА НАЙМАННЯ НА РОБОТУ ПРАЦІВНИКІВ ФІРМИ
4. Алгоритм формування комплексу маркетингових комунікацій
5. Алгоритм формування потенціалу Ф2
6. Алгоритм формування статутного фонду банку
7. Альдостерон та механізми ренін-ангіотензину
8. Альтернативні джерела формування підприємницького капіталу
9. Аналіз ефективності формування та використання банківських ресурсів
10. АНАЛІЗ ОБОРОТНИХ АКТИВІВ ЗА ДЖЕРЕЛАМИ ЇХ ФОРМУВАННЯ
11. Аналіз процесу формування маркетингових комунікацій
12. Аналіз руху та ефективності формування грошових потоків

Переглядів: 4186