Субкультурна поліфонія другої половини ХХ ст.

Пристосовуючись до мінливих реалій життя, культура безперервно розвивається. Культуру розглядають як модель для дійсності і саму дійсність. Зміни у культурі виникають через взаємодії між окремими особами. Окремі особи — це творіння і водночас творці культури. У результаті переговорів суспільство досягає консенсусу щодо сенсів. Проте беруть участь у цих переговорах і впливають на зміни не конкретні особи, а підгрупи та субкультури. Субкультури — головні складові соціальної взаємодії, на рівні яких і виникає оновлення культури. Ці ідеї асимілюються суспільством в міру того, як вони отримують ширше визнання. Субкультури містять системи внутрішніх правил (групові правила і стандарти), які дозволяють їхнім членам ідентифікуватись один з одним. Субкультури можна розглядати як властиві поколінням загальні форми ідентифікації, які перетинаються з іншими маркерами колективної ідентичності, як-от раса, стать, клас, сексуальна орієнтація. Культурний консенсус з'являється тоді, коли члени субкультурної групи мають спільні погляди. У широкому розумінні, субкультура — це будь-яка група у складі більшої, збірної культури, члени якої мають інтереси, що відрізняються від інтересів тих, хто належить до головного річища культури. У вужчому розумінні це — будь-яка відмінна за стилем та ідентичністю група.

Субкультурні групи бувають двох типів:

Всеохопна інституція — це соціальний простір, у якому члени субкультури живутьі працюють із однодумцями — відрізані від загалу. Вони живуть замкнуто і відокремлено. Це — втеча від суспільства.

Діяльність у суспільстві — тип, протилежний до всеохопної інституції. Його члени не схвалюють правил загалу, але діють у його межах. Це — навернення суспільства. Протистояння.

Інший погляд на відмінності серед субкультур виділяє такі два типи: естетична субкультура й опозиційна субкультура. Естетична субкультура просто відрізняється від культури загалу. Натомість опозиційні субкультури протистоять певним суспільним інститутам або звичаям.

Групи субкультур формуються через потребу втечі від загалу і намагаються знайти нове значення речей — вони постають з колективної і майже стихійної потреби по-новому визначити щось важливе для суспільства. Люди у пошуках розв'язань знаходять інших із подібними проблемами і починають усвідомлювати, з якою субкультурою вони хочуть себе ідентифікувати.

Окрім масової та елітарної культур у контексті структури культури іноді виділяють також такі поняття, як контркультура, субкультура та альтернативна культура.

Субкультурою називають підпорядковану, неосновну культуру, або, іншими словами, культурну підсистему всередині системи базової, основної культури суспільства. Субкультура є частиною всієї культури суспільства, або "культурою в культурі". Субкультура — це, так би мовити, внутрішня культура певної групи людей, яка визначає їх особливий стиль життя, ціннісну ієрархію, менталітет тощо. Ця група людей може відрізнятися від решти членів суспільства за професійними, віковими або навіть етично-правовими тощо ознаками. Так, поряд з поняттям "молодіжна культура" іноді вживається термін "молодіжна субкультура".

Систематизація сучасних субкультур них напрямів може бути проведена за різними критеріями, що визначають той чи інший зріз дослідження проблеми. Найбільш обґрунтована систематизація К.Соколова. Він виділяє такі субкультурні групи:

Ø статево-вікові спільноти (дитяча субкультура, молодіжна (студентська, шкільна), чоловіча і жіноча;

Ø соціально-професійні спільноти (субкультура селян, робітників, злочинні субкультури, еліти, інтелігенції);

Ø релігійні спільноти.

Це не повний перелік систематизації. Окремі автори подають диференціацію:

Ø за хобі (рибалки, мисливці, байкери, туристи);

Ø національно-діалектними спорідностями (лемки, гуцули тощо).

На початку третього тисячоліття значими і найменш вивченими виявилися субкультура молоді, кримінальна субкультура, субкультура сучасного міжнародного тероризму.

Альтернативна культура — це різновид субкультури, що принципово розходиться за певними позиціями з основною, панівною в тому чи іншому суспільстві культурою. Відмінності її, як правило, задаються насамперед особливостями ціннісної ієрархії, яка не збігається із традиційною або панівною аксіологічною системою. При цьому альтернативна культура претендує на статус "правильнішого", тобто істинного, більш перспективного способу життя, або й рятівної альтернативи розвитку. До альтернативних можуть належати молодіжні субкультури, нетрадиційні релігійні рухи, субкультури, що формуються в межах різноманітних "систем самовдосконалення", і т.п.

Контркультура (від гр. "проти") — в широкому значенні напрям розвитку культури, який активно протистоїть "офіційній" традиційній культурі, будь-які форми девіантної поведінки. В такому розумінні контркультура зближається з поняттям альтернативної культури. В більш вузькому і конкретному значенні термін "контркультура" вживається для означення форми протесту проти культури "батьків", що поширилася серед частини американської молоді в 60-х — на початку 70-х років XX ст. Для американської молодіжної контркультури була характерною відмова від стандартів і стереотипів масової культури, способу життя, основні цінності якого — респектабельність, соціальний престиж, матеріальне благополуччя, але при тому вона не була зорієнтована і на культуру елітарну. Відмова виявлялась, як правило, в негативному ставленні до визнаних культурних досягнень людства, екстравагантності мислення, поведінки, зовнішнього вигляду.

Ідейно-теоретичне підґрунтя американської молодіжної контркультури являло собою довільне й еклектичне поєднання різноманітних положень екзистенціалізму, фройдизму, марксизму, анархізму, східної філософії, релігії та ін.

Позитивні лозунги контркультури виходили з трьох основних положень:

1) виховання нового типу особистості, з новими формами свідомості й дії;

2) формування нових стосунків між людьми;

3) формування і прийняття нових цінностей, соціальних і моральних норм, принципів, ідеалів, етичних та естетичних критеріїв.

Для практичного втілення цих положень організовувалися різноманітні комуни. Невід'ємними складниками контркультури були наркокультура та сексуальна революція.

3. Динаміка розвитку культури ХХІ ст. за формою (масова, елітарна, субкультура) і за процесом (культурна експансія, глобалізація культури, культурна дифузія).

Сьогодні найменш дослідженими виявились такі процеси, як: культурна експансія, глобалізація культури, культурна дифузія між різними культурами. Саме ці процеси викликали, як вважають багато вчених, конфлікт між цивілізаціями.

Під культурною експансією розуміють розширення впливу домінуючої (національної) культури за початкові межі чи державні кордони. Насамперед, мова іде про спосіб життя, систему цінностей, поведінки, взаємовідносин, про цілу систему стандартів, які можуть бути не стільки привабливими , скільки модними, к приклад, експансія американської культури в західну Європу, Японію (60-ті роки), Латинську Америку (70-ті роки), країни пострадянського простору (кінець ХХ-поч.ХХІст.). З часом нові культурні стандарти почали розмивати національні культури, загрожувати національній безпеці багатьох країн. З 90-х років національні уряди почали проводити нормативні заходи щодо введення квот на ті чи інші напрямки чужої культури.

Сьогодні науковці розходяться в оцінках культурної дифузії (стихійне, неконтрольоване запозичення культурних цінностей).

Розрізняють наступні її види: горизонтальна та вертикальна; між групова та стратифікаційна. Нормативно неконтрольованою виступає дифузія між страми, яка носить двосторонній процес. Це добре прослідковується на співвідношенні елітарної та масової культури. Нижчі страти свідомо наслідують стиль еліти (прагнуть жити як еліта), а вищі переймають масові спрощені і не загальнообов'язкові) стереотипи поведінки, які не могли формуватися в елітному, більш консервативному середовищі. Причому найбільше розмаїття культурних напрямків спостерігається в середовищі :середнього класу. Він виступає певним соціальним фільтром стратифікаційної дифузії.

Зрозуміло, що культурна дифузія сприяє зближенню народів, але при цьому відбувається процес втрати культурної самобутності. Органічним цементом сучасного інформаційного суспільства в культурі є відкритість кордонів, масове міжнаціональне спілкування. Запозичення стереотипів "поведінки і стилю життя - "однакових культурних зразків", створило передумови процесу глобалізації культури.Під ним розуміють прискорення інтеграції націй у світову систему на основі розвитку сучасних транспортних засобів, розширення культурних зв'язків та міграції людей.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Розглянемо, яке ставлення до режиму праці в наш час.	\|	Соціально-педагогічне значення мистецтва в арт-педагогіці.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.