Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник






Господарство України в роки другої світової війни

Розділ 5. ГОСПОДАРСТВО УКРАЇНИ в 1939 p. — 90-ті роки XX ст.

Для України друга світова війна почалася у вересні
1939 p. Згідно з пактом Молотова — Ріббентропа Радян-
ський Союз зайняв західноукраїнські землі. В 1940 p. до
Української РСР була приєднана Буковина. В 1939—
1940рр. на західноукраїнських землях націоналізовано
2,5 тис. підприємств. "Найпопулярнішим" заходом нової
влади стала експропріація польських землевласників і обі-
цянка перерозподілити між селянами їхні землі.

Радянська влада асигнувала значні кошти на реконструк-
цію промислових підприємств. Зі східних районів направи-
ли ешелони з верстатами, обладнанням, машинами. Особливо
велику увагу приділяли підприємствам харчової, легкої, місце-
вої промисловості. На початок німецько-радянської війни
1941 p. у Західній Україні фактично було ліквідовано безро-
біття. Будівництво і реконструкція фабрик і заводів збільшили

2|..8.525 645


потребу в робочих місцях. Одночасно розпочалося переселен-
ня робітників у східні райони України. Так, з вересня 1939 p.
по червень 1941 p. із Західної України на підприємства Дон-
басу виїхало 17 тис. робітників.

Проте демонтаж соціально-економічної інфраструктури
негативно вплинув на розвиток господарства у західних
областях. На кінець 1939 p. було конфісковано і перерозпо-
ділено понад 2 млн га землі. Бідняцькі господарства звільня-
лися від сплати податків. У тяжких умовах опинились гос-
подарства заможних селян. Вони були обкладені високими
податками.

Уже в 1940 p. виникли перші колгоспи. До середини
1941 p. було колективізовано близько 13 % селянських гос-
подарств. Створено 182 машинно-тракторні станції, які об-
слуговували понад 1,5 тис. колгоспів, а також індивідуальні
господарства.

Насильницька колективізація призвела до соціальної
напруги. Небажання галицьких і волинських селян всту-
пати в колгоспи викликало репресії з боку влади. Репре-
сіям піддавались насамперед заможні селяни.

Ліквідація старої системи управління супроводжувала-
ся засланням службовців держапарату, органів суду, про-
куратури, поліції разом з їхніми родинами. Відразу після
вступу радянських військ почались арешти й виселення
колишніх функціонерів старих політичних партій, великих
і малих підприємців, поміщиків, осадників, заможних селян.
Жертвами сталінізму стала значна кількість інтелігенції
— адвокати, вчителі, вузівські викладачі, діячі культури.

Як метод політичного переслідування чи адміністратив-
ного покарання широко використовувався такий вид ре-
пресій, як депортація. Уже восени 1939 p. перша хвиля
депортації охопила польських осадників, які виселялися
разом із сім'ями. Протягом грудня 1939 — березня 1940 pp.
із Західної України та Західної Білорусії було депортовано
понад 137 тис. чол. їх виселяли в північно-східні області
РРФСР, Комі АРСР і Казахстану.

646


Друга хвиля депортації прокотилась у квітні 1940 p., коли
було вивезено заможних селян — "куркулів" (до 6 тис. сімей
із Західної України та Західної Білорусії). Всього із Західної
України в 1939—1940 pp. було вислано до Сибіру, Поволжя,
Казахстану та на Північ, за різними підрахунками, від 10 до
20 % населення. Чимало невинних людей, яких німецько-
радянська війна застала в місцевих тюрмах, було знищено.

В умовах сталінського тоталітарного режиму залиша-
лося важким політичне та соціально-економічне станови-
ще населення східних областей України. За рахунок жор-
стокої експлуатації робітників та інженерно-технічних
працівників, а також мілітаризації економіки напередодні
німецько-радянської війни зростало промислове виробниц-
тво. Якщо у 1937 p. випуск продукції важкої промисло-
вості (в межах території Української РСР 1939 p.) стано-
вив 16,2 млрд крб. за цінами 1926/27 pp., то у 1940 p. —
22,4 млрд крб. Змінювалася галузева структура промисло-
вості. У 1940 p. частка виробництва засобів виробництва
(група А) в Українській РСР становила 62 % проти 36 % у
1913 p., предметів споживання (група Б) — 38 проти 64 %
у 1913 p. Україна була головною вугільною та металургій-
ною базою СРСР. У 1940 p. вона давала: вугілля — 50,5 %
загальносоюзного виробництва, залізної руди — 67,6, сталі
— 48,8, чавуну — 64,7 %.

Україна стала одним з основних районів СРСР з вироб-
ництва зернових і технічних культур, продуктивного тварин-
ництва, її сільське господарство давало третину союзного
виробництва зерна і 60 % врожаю цукрових буряків. На-
прикінці 30-х — на початку 40-х років значно розширилися
посівні площі, поліпшилась їх структура, зросла врожайність
сільськогосподарських культур. У 1940 p. урожайність зер-
нових культур становила 12,4 ц/га і перевищувала рівень
1913 p. на 3 ц, соняшнику — відповідно 13,1 ц/га і 3,8 ц,
картоплі — 101 ц/га і 22 ц. Однак погектарний збір цук-
рових буряків був дещо нижчим: 158 ц/га в 1940 p. проти
167 ц/га в 1913 p.


21*8 525

647

 


Деякі позитивні зрушення відбулись у торгівлі. Роздріб-
ний товарообіг державної та кооперативної торгівлі Україн-
ської РСР у 1940 p. порівняно з 1937 p. збільшився на
34,6 % і загальний його обсяг досяг 3202,8 млн крб. З них
на роздрібну торгівлю припадало 2817,2 млн крб., а на гро-
мадське харчування — 385,6 млн крб. Проте це не відпові-
дало реальним потребам населення. До того ж ринкові фон-
ди в розрахунку на одну людину в 1940 p. навіть зменши-
лися. Повільно зростали реальні доходи населення. Так,
реальна заробітна плата робітників і службовців народного
господарства з 1937 по 1940 p. збільшилася лише на 12 % .

У червні 1941 p. розпочалася німецько-радянська війна.
За чотири місяці майже вся Україна була окупована німе-
цькими військами. До грудня 1941 p. німці контролювали
територію Радянського Союзу, на якій проживало 42 % насе-
лення, і велику частину його економічного потенціалу.

Господарство України з початку війни було переорієн-
товано на потреби оборони. Більшість промислових під-
приємств було поставлено в умови воєнного часу і форсувало
виробництво. Особливо велика потреба виникла у металі.
Значно збільшили виробництво металургійні заводи. З по-
чатком масової мобілізації виникла потреба у робочих
місцях, на які замість мобілізованих чоловіків ставали жінки,
підлітки і пенсіонери.

У тяжкі умови було поставлено сільське господарство.
Більшість районів Західної та Правобережної України
були швидко окуповані німецькими військами. Провести
евакуацію чи зібрати урожай тут не встигли. В лівобе-
режних областях почалося форсоване збирання хліба. До
колгоспів були доведені високі норми здачі хліба. Праців-
ники сільського господарства 15 східних областей Украї-
ни до 10 жовтня вивезли на державні заготівельні пункти
143 249 тис. т зерна. План хлібоздачі був виконаний на
28,5%. В цей самий час трудівники українського села
здали державі багато тваринницької продукції. До 20 ве-
ресня план поставок м'яса було виконано на 80,5 %, до 10

648


вересня план здачі молока — на 68,3 %, яєць — на 58,4 %.

Там, де це було можливо, все зерно збирали і здавали на
заготівельні пункти, а там, де це було неможливо, його спа-
лювали. Згоріли тисячі гектарів збіжжя. Знищували й ху-
добу, сільськогосподарський реманент. По відношенню до
України було застосовано тактику "спаленої землі". Всі
промислові підприємства, які могли б використати окупан-
ти, знищувалися. Страхітливих руйнувань зазнав Київ.
Радянськими військами, що відступали, знищувалися під-
приємства, багато пам'яток архітектури. В Донбасі було за-
топлено майже всі шахти, зруйновано гігантський комплекс
заводів на Дніпрельстані, всі 54 домни республіки, висаджено
в повітря всі мости через Дніпро, зруйновано тисячі кіло-
метрів залізничних колій, телеграфних ліній тощо.

Уже з самого початку війни відбувалася масова евакуа-
ція на Схід заводів, кваліфікованих робітників, вчених і
фахівців. Лише до листопада 1941 p. з України було виве-
зено в Росію, Середню Азію більш як 500 великих під-
приємств. Всього з України було евакуйовано близько тисячі
заводів, понад 4 млн осіб, відповідно з Києва — 197 під-
приємств і 300 тис. осіб. Харківський тракторний завод,
переобладнаний для випуску танків, було демонтовано та
евакуйовано разом із 4673 фахівцями й обслуговуючим
персоналом. З України було евакуйовано ЗО 212 тракторів,
більш як 6 млн голів худоби, 1,6 млн т шкур, хутра тощо.
Евакуйовані підприємства розміщувалися на виробничих
площах заводів Уралу та Східного Сибіру. Майже все устат-
кування з українських електростанцій було вивезено й вста-
новлено на нових станціях. Проте багато підприємств, що
було евакуйовано, не змогли налагодити виробництво, їх було
розукомплектовано.

Більшість евакуйованих робітників перебувало у тяж-
кому матеріальному становищі. Робочий день було збіль-
шено до 10—12 годин, а на деяких підприємствах він ста-
новив 14 годин.

У серпні 1941 p., повністю нехтуючи національними

649


прагненнями українців, Гітлер наказав розбити територію
України на окремі адміністративні одиниці. Найбільша з
них, під назвою Рейхскомісаріат Україна, обіймала Право-
бережжя і більшу частину Лівобережжя з центром у місті
Рівне. Німці перетворили Галичину на один з районів ге-
нерального губернаторства Польщі. Буковина й частина
Південно-Східної України, включаючи Одесу, були передані
Румунії (союзникові Німеччини) й стали називатися Транс-
ністрією. Наближені до лінії фронту східні землі в околи-
цях Харкова залишалися під юрисдикцією німецької армії.

Гітлерівський режим поставив перед собою завдання
підкорити та колонізувати Україну, знищити її народ.

Навіть побіжний перелік втрат свідчить про той страш-
ний відбиток, що його наклала друга світова війна на Украї-
ну та її населення. Мінімум 5,3 млн чол. або кожен шостий
мешканець України загинув у цій війні. 2,3 млн українців
було вивезено для примусової праці у Німеччину. Цілком
чи частково було зруйновано понад 700 великих і малих
міст та 28 тис. сіл, внаслідок чого безпритульними лиши-
лось 10 млн осіб. Втрати в економіці були величезними.
Знищення понад 16 тис. промислових підприємств означа-
ло втрату великої частини того, що Україна здобула такою
великою ціною у 30-х роках. Підраховано, що загальні збит-
ки, завдані Україні та її економіці, становили 40 % .

Страхітлива жорстокість нацистської влади виявилася
також у ставленні до міського населення та інтелігенції.
Було різко обмежено надходження продуктів харчування в
міста. У майбутньому німці планували перетворити Украї-
ну на аграрну країну. Німеччині самій були потрібні ті
продукти, що їх споживали українські міські мешканці. В
результаті голод став звичайним явищем, а багато жителів
міст змушені були перебиратися до села. Київ, наприклад,
втратив більше 60 % жителів. Населення Харкова, яке на
початку німецької окупації становило 700 тис., зменшилося
на 230 тис. чоловік.

Промислові підприємства, які залишилися неушкодже-

650


ними, окупанти оголосили власністю Німеччини, влили до
імперських фірм, використовували для ремонту воєнної
техніки, виготовлення боєприпасів. Частину підприємств
повернули колишнім власникам.

Німці зберегли колгоспи під своїм наглядом, у дещо
зміненій формі та під іншою назвою. Так українські селя-
ни швидко втратили надію на те, що новий режим ліквідує
колгоспи. Вони змушені були тяжко працювати на своїх
нових поневолювачів. 85 % усього постачання Німеччини
продуктами з окупованих радянських територій припада-
ло на Україну.

Тільки протягом 1943—1944 pp. окупанти вивезли з
України до Німеччини: 9 млн т зерна, 622 тис. т м'ясних
продуктів, 950 тис. т олії, 108 тис. т масла, 400 тис. т цукру,
2,5 млн т корму для худоби. За цей час гітлерівці пограбу-
вали 27 910 колгоспів, 872 радгоспи і 1300 машинно-трак-
торних станцій. В ході каральних акцій нацисти знищили
256 сіл.

Гітлерівці насаджували "нову земельну аристократію",
тобто створювали німецьку касту феодалів. Під час оку-
пації в Україні було створено 2 215 маєтків загальною пло-
щею понад 6,3 млн га. Було розроблено заходи, спрямовані
на організацію на селі хуторських господарств з "українців
німецького походження" (німецьких колоністів, так званих
фольксдойчів). 15 жовтня 1942 p. окупаційна влада видала
розпорядження про масове насильницьке вигнання україн-
ського населення з його власних земель і утворення на них
спеціальних селищ ("хегенвальдів"). Лише у восьми захід-
них областях України загарбники силою вигнали населення
з 357 тис. селянських дворів. Грабуючи українських се-
лян, фашисти широко практикували натуральні та грошові
побори, що доповнювалися системою різноманітних штрафів
і контрибуцій, які накладалися у вигляді покарань.

Відступаючи з України, гітлерівці, як і більшовики у
1941 p., вдалися до тактики "спаленої землі". У наказі своїм
військам Гітлер наголошував: "Не можна допустити, щоб


при відступі з України ми залишили після себе хоч одну
людину, хоч одну голову худоби чи мірку зерна. Ворогові
повинна дістатися цілковито спалена і винищена земля". З
300-кілометрової смуги вздовж лівого берега Дніпра оку-
панти насильно вивезли велику кількість людей, а значні
частини міст Полтави, Дніпропетровська, Кременчука спа-
лили. Правобережжя не потерпіло від широкомасштабних
руйнувань, хоча не змогло уникнути масової евакуації на
Захід. Відступаючи, німці знищили майже всі відбудовані
мости через річки, залізничні вузлові станції, порти тощо.

Після визволення української землі одразу розпочала-
ся відбудова господарства, міст і сіл республіки. Із 75 млрд
крб., відпущених урядом СРСР під час війни на відбудову
народного господарства районів, визволених від фашистської
окупації, 17,28 млрд крб., тобто четверта частина, признача-
лися для відродження економіки України. З усіх капітало-
вкладень, виділених протягом 1943—1945 pp. для вугіль-
ної промисловості європейської частини СРСР, близько 72 %
було направлено на відбудову Донбасу. Бюджетні асигну-
вання на відродження металургії Півдня в 1943—1944 pp.
становили близько 40 % всіх капіталовкладень у чорну
металургію СРСР. Головна увага приділялася відбудові тих
підприємств, транспортних магістралей, електростанцій, які
найменше постраждали і могли бути використані в оборон-
них цілях.

Основу відбудови народного господарства України ста-
новив насамперед паливно-енергетичний комплекс. На
кінець війни у Донбасі було відновлено 54 % шахтного
фонду. В результаті видобуток вугілля становив 43,3 %
довоєнного, а його частка у загальному видобутку колиш-
нього СРСР зросла до 26,7 %. Уже в 1944 p. знову почали
виплавляти сталь та виробляти прокат найбільші мета-
лургійні заводи України. Інтенсивні відбудовчі роботи ве-
лися в машинобудівній галузі, хоча держава виділила на ці
потреби недостатню суму грошей. Справа ускладнювалася
тим, що реевакуація майна підприємств, вивезених у тил в

652


1941—1942 pp., була визнана цілком слушно недоцільною.
На Україну поверталися лише їхні колективи, та й то в
неповному складі.

Проте загальна продуктивність праці залишалася неви-
сокою. Однією з основних причин цього було вкрай незадо-
вільне матеріально-побутове становище населення. Карткова
система могла забезпечити лише найнижчий, напівголод-
ний прожитковий рівень. Ще гострішою була житлова про-
блема. У республіці 10 млн людей залишилися без житла.

Завдяки самовідданості українського народу було відбу-
довано наприкінці війни майже ЗО % довоєнних виробничих
потужностей промисловості. Україна стала, по суті, прифрон-
товою матеріально-технічною базою діючої армії. Проте сіль-
ське господарство, установи науки та культури, житловий
фонд та комунальне господарство міст і сіл відбудовували-
ся повільно. Уряд СРСР виділив для відбудови економіки
лише 18,3 млрд крб., що становило 24 % загальної суми,
виділеної радянським територіям, що постраждали від
німецько-фашистських загарбників. Разом з тим матеріаль-
ні збитки України оцінювалися 286 млрд крб., або 42%
загальних втрат СРСР.

Отже, в роки другої світової війни Україна стала аре-
ною жорстокої боротьби двох тоталітарних систем, які зма-
галися, боролися за володіння її багатствами. Німецькі фа-
шисти, здійснюючи свою антиукраїнську окупаційну полі-
тику, широко використовували злочинний досвід сталін-
ського режиму:

• формування концентраційних таборів для ізоляції та
знищення потенціальних і активних ворогів системи;

• депортація працездатного населення як резерву робо-
чої сили на будови та підприємства німецького рейху;

•подібно до 1933 p. використання організованого голо-
ду як інструменту етноциду в Україні;

• збереження колгоспів і державної промисловості для
максимальної експлуатації населення, експропріації сіль-
ськогосподарської та промислової продукції;

653


• цілеспрямована політика формування адміністративних
структур за територіальними, а не національними ознаками.

5.2. Відбудова і розвиток промисловості

Відбудова та розвиток господарства України в повоєнні
роки відбувалися в умовах, коли всі українські землі (крім
крайніх західних, що залишилися у складі Польщі) опини-
лися у межах однієї держави. Територія України на кінець
1945 p. розширилася і становила понад 580 тис. км2. У
1954 p. до України було включено Крим.

Складним було демографічне становище. Так, у 1941 p.
населення становило 41,3 млн, а у 1945 p. — 29 млн осіб.
За радянською статистикою, кожен шостий житель Украї-
ни загинув. Решта була депортована на примусову працю у
Німеччину, евакуйована на Схід, заслана до таборів. Майже
мільйон поляків у 1944—1946 pp. виїхало до Польщі, а в
Україну переселилося близько 500 тис. українців. За 1945—
1948 pp. повернулося близько 2,2 млн демобілізованих
воїнів, а також практично всі евакуйовані. Проте довоєнно-
го рівня населення було досягнуто тільки в 1958 p. Після
1950 p. темпи природного приросту населення знижувалися
(з 14,6 % у 1950 p. до 0,81 % в 1966 p.). Кількість сіль-
ського населення зменшувалася в середньому на 0,5 % на
рік. У 1966 p. частка міських жителів становила 51 %.

За етнічним складом зросло російське населення —
7 млн, або 16 % , у Східній та 330 тис., або 5 %, у Західній
Україні. У роки війни скоротилася чисельність поляків,
євреїв, кримських татар.

Після війни залишилося лише 17 % довоєнної кількості
робітників, а весь промислово-виробничий потенціал стано-
вив 48 % проти 1940 p. У 1950 p. цей показник становив
81 %. Протягом 50—60-х років гострої нестачі робочої сили
не відчувалося внаслідок відносного аграрного перенаселен-
ня, особливо у західних областях. У структурі зайнятості
істотних змін не відбулося. Більшість робітників працюва-

654


ли у галузях матеріального виробництва (81,5 % у 1960 p.).
У промисловості, будівництві, на транспорті було зайнято
38,8 %. Зберігалася висока частка зайнятих у сільському
господарстві — 42,7 %, а у сфері торгівлі, послуг, державно-
го управління — 18,5 %.

Господарство розвивалося на основі директивних п'яти-
річних планів: п'ятого (1951—1956 pp.), шостого (1956—
1960 pp.), сьомого (1961—1965 pp.). У сталінську добу від-
правною точкою розвитку було твердження про те, що у
СРСР побудовано соціалістичне суспільство і почався пере-
хід до комунізму, який можна побудувати в одній країні.
Ідея догнати і перегнати індустріальні країни була підтри-
мана М. С. Хрущовим, який проголосив курс на досягнення
в СРСР найвищого в світі добробуту людей. Це було аван-
тюрне рішення, оскільки за якісними показниками госпо-
дарство СРСР відставало від США, інших економічно розви-
нених країн. Результатом функціонування командно-адмі-
ністративної системи, партійного керівництва, дефіциту
демократії була екстенсивна спрямованість розвитку гос-
подарства країни, що відбувався за довоєнною схемою.

Значні втрати господарства України в роки другої світо-
вої війни зумовили низький вихідний рівень порівняно з
іншими країнами. У 1945 p. в Україні було вироблено лише
26 % промислової, 49 % сільськогосподарської довоєнної
продукції, товарообіг зменшився до 31 % . У СРСР ці показ-
ники становили відповідно 92, 60, 45 % .

Відбудова господарства продовжувалася до 1950 p. Швид-
кими темпами розвивалася промисловість — 34,6 % щоріч-
но при 22—23 % по СРСР. Перевага надавалася базовим
галузям промисловості: паливній, металургійній, електро-
енергетичній, машинобудівній. Було відбудовано та побу-
довано понад 2 тис. підприємств.

Про зростання обсягу промислового виробництва важ-
кої індустрії України на 1950 p. свідчать такі дані:

655


З відновленням у 1951 p. довоєнних масштабів вироб-
ництва чавуну, сталі, коксу Україна зайняла одне з про-
відних місць у Європі з виробництва чорних металів. У
паливній промисловості було створено нові галузі — газо-
ву, буровугільну. Розширилася мережа газопроводів, зокре-
ма побудовано газопровід Дашава — Київ. Проте у струк-
турі палива перевага надавалася вугіллю (понад 90 %).

Значних успіхів досягло машинобудування. Парк вер-
статів збільшився у 2 рази. Зросло виробництво спеціа-
лізованих верстатів-автоматів, напівавтоматів, почали ви-
пускати автоматичні верстатні лінії. Інтенсивно розви-
валося виробництво машин для важкої промисловості,
будівництва, транспорту, сільського господарства, енерге-
тичного та електротехнічного устаткування. Перші кроки
були зроблені в авіабудуванні (Київський авіаційний за-
вод). Первістками автомобільної промисловості стали Оде-
ський автоскладальний і Львівський автобусний заводи.

656


У 1950р. було випущено перші 18 тис. вантажних машин.

Зростав обсяг перевезень всіма видами транспорту. В
1950р. вантажооборот залізниць перевищив довоєнний
рівень на 22,9 %, морського транспорту — на 50 %, автомо-
більного — на 117 %.

Певні досягнення були у легкій промисловості: створе-
но шовкове виробництво, освоєно випуск меланжевих, тон-
косуконних тканин, капронових панчіх. Однак виробницт-
во легкої і харчової промисловості не досягло довоєнного
рівня (відповідно 79 і 80 %). Однією з причин було обме-
ження асигнувань і розпорошення їх на відбудову невели-
ких підприємств.

Розпочалася індустріалізація в західних областях Украї-
ни. Розширилися старі виробництва: видобуток нафти (ра-
йон м. Долини), природного газу (Дашавське, Угорське,
Більче-Волинське родовища у Львівській області). Відкриті
перші робочі пласти у Львівсько-волинському кам'яно-
вугільному басейні. Створено нові галузі промисловості, зок-
рема виробництво автобусів, радіоапаратури. У 1950 p. про-
мислове виробництво становило 10 % загальноукраїнсько-
го проти 3 % у 1940 p.

Важливою проблемою відбудови країни були капіталовкла-
дення. США відмовили у наданні кредитів Радянському Союзу,
який не став учасником плану Маршалла. Поставки за раху-
нок репарацій з Німеччини були незначними. Допомога Украї-
ні з-за кордону від УНРРА становила 194,2 млн дол. США.
Основним джерелом інвестицій були внутрішні резерви. За
1946—1950 pp. у промисловість, будівництво, транспорт і зв'я-
зок України було вкладено 4,9 млн крб. державних інвес-
тицій, а разом з кооперативними підприємствами, колгоспами
— 7,1 млн крб. Частка промисловості та будівництва в загаль-
ному обсязі капіталовкладень становила 55,7 %. Інвестиції
на 85,7 % направлялися у важку промисловість. На господар-
ство республіканського підпорядкування припадало 11 %, на
господарство союзного підпорядкування — 89 % загального
обсягу капітальних вкладень.

657


У 50-х — першій половині 60-х років основні напрями
економічної політики залишалися практично незмінними.
Зберігалися високими, порівняно з західними країнами, тем-
пи економічного зростання України, хоча після 1950 p. вони
помітно сповільнилися. За 1951—1958 pp. промислова про-
дукція щорічно зростала на 12,3 %, національний доход —
на 11,7 %, за 1959—1965 pp. — відповідно на 8,8 і 7 %. У
структурі суспільного виробництва в 1960 p. за виробле-
ним національним доходом (у СРСР його обліковували
без невиробничої сфери) частка промисловості становила
47,9 %, сільського господарства — 29,1, транспорту і зв'яз-
ку — 4,7, будівництва — 8,2, торгівлі — 11,1 %.

За 1951—1965 pp. було побудовано 1960 великих під-
приємств. Про загальне піднесення виробництва та його
галузеву структуру свідчать такі дані:

658


Економічне зростання в Україні продовжувалося на осно-
ві "примітивної індустріалізації". Як і в попередні роки,
перевагу надавали базовим галузям, не пов'язаним з науко-
во-технічним прогресом. Темпи розвитку групи Б відстава-
ли від групи А. Частка засобів виробництва в загальному
обсязі промисловості зросла з 62 % у 1940 p. до 72,4 % у
1965 p.

У паливній промисловості перевага залишалася за вугіл-
лям протягом 1951—1965 pp., було введено в дію 324 шахти,
видобуток вугілля зріс майже у 2,4 раза. На розвитку галузі
в 60-х роках позначилися несприятливі гірничо-геологічні
умови: глибинна розробка досягала 700 м, що ускладнювало
видобуток і підвищувало ціни на вугілля. Розвиток вугільної
промисловості здійснювався в усіх басейнах — Донецькому,
Львівсько-волинському, Дніпровському буровугільному.

Більш швидкими темпами, ніж вугільна, розвивалися
газова і нафтова галузі (за 50-ті роки в 7,3 і 9,2 раза, за
першу половину 60-х — в 3,6 і 2,7 раза). Частка нафти і
газу в структурі палива збільшилася до 27 % у 1965 p.
порівняно з 9 % у 1958 p. Центр видобутку нафти і газу
поступово переміщувався у Дніпровсько-донецький район
(53,8 % в 1965 p.). Майже половина кількості газу спожи-
валася на електростанціях. Незначну його кількість вико-
ристовували як хімічну сировину, технологічне паливо, для
комунально-побутових потреб.

Виробництво електроенергії забезпечувалося в основному
великими державними тепловими електростанціями (ТЕС).
Частка гідроелектростанцій (ГЕС) у виробництві електрое-
нергії зменшилася до 6,6 % у 1965 p. проти 20 % у 1950 p.

Порівняно з довоєнними роками зросло значення мета-
лургії. У 1965 p. видобуток залізної руди перевищив рівень
1950 p. у 4 рази, виплавлення чавуну — в 3,5, сталі — в 1,4,
виробництво прокату — в 3,7, труб сталевих — в 3,1 раза.
Почали виплавляти сталі більше, ніж чавуну. Було побудо-
вано і здано в експлуатацію за 1951—1965 pp. 27 домен-
них, 38 мартенівських печей, 62 прокатних і трубних станів.

659


Важлива роль в індустріальному комплексі належала
машинобудуванню та металообробці, середньорічні темпи
зростання яких становили у 50-х роках 16,5 %. Зменшен-
ня їх частки в галузевій структурі промисловості поясню-
валося конверсією і тим, що воєнну продукцію в офіційній
статистиці не показували. За цей час було створено понад
17 тис. зразків нових типів машин, устаткування, приладів,
зокрема гідротурбін, турбогенераторів, крокуючих екска-
ваторів, магістральних тепловозів, електровозів, трансфор-
маторів, автоматичних ліній, електронних машин, телевізорів,
магнітофонів, мотовелосипедів, холодильників, пральних
машин, пилососів. До середини 60-х років було освоєно ви-
робництво синтетичних алмазів, великовантажних машин,
автобусів власної конструкції, малолітражок, авторефриже-
раторів, автонавантажувачів, танкерів, риболовецьких трау-
лерів, літаків. Споруджено такі заводи, як Одеський і Дніпро-
петровський важких пресів, Кременчуцький і Запорізький
автомобільні, Львівський телевізорний. Сумський електрон-
них мікроскопів. Київський електронно-обчислювальних
машин, Хмельницький трансформаторних підстанцій. Украї-
на займала провідне місце у СРСР за обсягом виробництва
сільськогосподарських машин. Лише за 1960—1965 pp. було
побудовано 22 заводи. На 1965 p. було понад 1 тис. машино-
будівних підприємств, на яких працювало більш як 25 %
зайнятих у промисловості.

Прискореними темпами розвивалася хімічна промисло-
вість (16,7 % середньорічних у 1960—1965 pp.). Збудовано
Лисичанський хімічний комбінат, Сумський суперфосфат-
ний завод, Роздольський сірчаний комбінат. Дніпропетров-
ський шинний, Черкаський штучного волокна. Однак асор-
тимент хімічної продукції залишався практично незмінним
(мінеральні добрива, сірчана кислота, сода, хімічні волокна).
Повільно розвивалося виробництво полімерних матеріалів.

Значно зросла і зміцніла промисловість будівельних
матеріалів. Було освоєно виробництво нових марок цемен-
ту "700" і "800", керамічних труб, опор для ліній електро-

660


передач, стінових панелей. Створена нова галузь — велико-
панельне домобудування.

Вводилися в дію нові потужності у легкій і харчовій
промисловості: Артемівська, Переяслав-Хмельницька, Ми-
колаївська (Львівська обл.). Кіровоградська швейні фабрики,
Луганська взуттєва, Херсонський бавовняний. Житомир-
ський і Рівненський льонокомбінати. Лише за 1959—
1965 pp. було споруджено понад 300 нових і реконструйовано
більш як 400 підприємств. Освоєно випуск нетканих мате-
ріалів, штучного хутра, трикотажних виробів із хімічних
волокон.

Наприкінці 50-х років розпочалася комплексна рекон-
струкція залізничного транспорту на основі електрифікації
та впровадження теплової тяги. З 1954 p. цей вид транс-
порту став рентабельним. Через Україну йшла продукція у
81 країну світу. Зріс вантажооборот морського, автомобіль-
ного, повітряного транспорту.

Змінилася географія промисловості. З'явилися нові про-
мислові центри: Кременчук, Херсон, Рівне, Біла Церква,
Чернівці, Львів. Зменшилася частка Донецько-Придніп-
ровського, зросла — Південно-Західного і Південного еко-
номічних районів, їх співвідношення у 1965 p. становило
відповідно 60,7, 27,4 і 11,9 %. Продовжувалась індустріалі-
зація шести західних областей, де протягом 50-х років ви-
пуск промислової продукції збільшився втричі. У 1965 p.
ці області давали 8,9 % валової промислової продукції рес-
публіки (за вартістю).

В 1950—1965 pp. у господарство України було вкладено
74,4 млрд крб. Державні кошти становили близько 70 %,
підприємств — 10, колгоспів — 12, населення — 8 %. Струк-
тура розподілу інвестицій залишалася непродуктивною. На
обладнання спрямовувалося у 50-х роках лише 20—ЗО % , у
першій половині 60-х років — 28 % усіх капіталовкладень,
решта — на будівельно-монтажні роботи. За сферами гос-
подарства капітальні вкладення розподілялися так: матері-
альне виробництво — 67,5 %, з них: промисловість — 39,3,


сільське господарство — 16, будівельна індустрія — 2,4,
транспорт і зв'язок — 9,8; нематеріальне виробництво —
32,5 %, з них: житло — 19,1, торгівля, освіта, наука, охорона
здоров'я та ін. — 13,4 %.

Розвиток промисловості відбувався на основі підвищен-
ня рівня технічної оснащеності. З другої половини 50-х
років було розпочато механізацію та автоматизацію вироб-
ничих процесів. У вугільній промисловості удосконалювався
шахтний транспорт, механізувалася зарубка і відбивання
вугілля (на 98 %), навалка його в лавах (на 75 %). У домен-
ному та сталеплавильному виробництві будували печі з
великим корисним об'ємом, використовували засоби авто-
матизації на контрольних операціях за ходом плавлення,
почали застосовувати киснево-конвертерний спосіб виплав-
лення сталі, а також випуск сплавів для авіаракетної про-
мисловості. На машинобудівних підприємствах застосову-
вали автоматику та напівавтоматику електрозварювання,
нові технологічні способи прискорення обробки металу.
Рівень механізації на залізничному транспорті підвищив-
ся у 1960 p. до 60 %, річковому — до 78, морському — до
68,5 %. Лише в 1959—1965 pp. було створено близько 4 тис.
нових типів машин, механізмів, апаратів і матеріалів.
Підприємства освоїли випуск близько 1100 видів нової тех-
ніки і зняли з виробництва 800 типів застарілих конст-
рукцій. Було встановлено понад 40 тис. автоматичних і
напівавтоматичних апаратів, впроваджено 813 автоматичних
і напівавтоматичних ліній. У 1965 p. у промисловості Украї-
ни налічувалося 14 автоматизованих підприємств і 4 комп-
лексно-автоматизовані електростанції, 9343 механізовані й
автоматизовані лінії, було комплексно механізовано й авто-
матизовано 2527 дільниць, 1790 цехів, 431 підприємство.
Зросла продуктивність праці.

Проте успіхи промислового виробництва були недостат-
німи порівняно з потребами розвитку країни і світовим
досвідом. Ефективність капіталовкладень і фондовіддача
знижувались, а капіталоємність зростала. З'явилася тен-

662


денція зниження рентабельності. Зростання національного
доходу було нижче за союзний. На кожен карбованець ос-
новних фондів він зменшився з 2 крб. у 1953 p. до 1,5 крб.
у 1965 p. Внаслідок низьких норм амортизації капіталу
(б % на рік) машини, устаткування списували кожні 16—
17 років, а третину обладнання застосовували аж до фізич-
ного знищення.

Повільно впроваджували досягнення науково-технічно-
го прогресу. Винахідництво недостатньо стимулювалося
матеріально, практично не існувало патентного права. Не-
збалансовано розвивалися різні галузі. Швидше зростали
фондоємні галузі важкої промисловості. Відставали від
потреб зв'язок, житлове будівництво. Залізниці республіки
обслуговувались електро- і тепловозною тягою на 59 %.
Лише третина доріг мала тверде покриття. Не забезпечува-
ли потреби країни автомобільна, авіаційна, приладобудівна
галузі. Хімічна промисловість відставала за виробництвом
синтетичних волокон, пластмас. Посилилася диспропорція
між важкою і легкою промисловістю. Інвестиції в останню
становили до 12—15 % всіх промислових капіталовкладень.
Хронічно бракувало споживчих товарів. Неповністю вико-
ристовувалися виділені капіталовкладення. Тільки в 1965 p.
в Україні було не завершено 52 об'єкти.

Гальмувала економічний розвиток система управління та
планування промисловості. Протягом другої половини 40-х
— початку 50-х років господарство України контролювалося
галузевими загальносоюзними, союзно-республіканськими
і республіканськими міністерствами (у березні 1946 p. народні
комісаріати були перетворені на міністерства).

Після смерті Сталіна розпочався перегляд економічної
політики країни. Було проголошено курс на прискорений
розвиток легкої промисловості. У 1954 p. створено союзно-
республіканські міністерства чорної металургії та вугільної
І промисловості України. У 1956 p. перетворені з союзних
в на союзно-республіканські міністерства будівництва підпри-
ємств металургії та хімічної промисловості, будівництва

663


підприємств вугільної промисловості. Створено міністер-
ство будівництва УРСР. Протягом 1953—1956 pp. у рес-
публіканське підпорядкування перейшло близько 10 тис.
підприємств і організацій. Частка продукції республікан-
ської промисловості зросла до 76 % проти 34 % у 1953 p.
Розширилися права директорів підприємств у плануванні ви-
робництва, реконструкції, будівництва, затвердженні штатів.

Середина 50-х років стала періодом кризи старого управ-
ління та планування. Внаслідок реформи 1957 p. керів-
ництво промисловістю було передано раднаргоспам еконо-
мічних районів, які управляли промисловістю на своїй тери-
торії незалежно від профілю. Держплан здійснював лише
загальне керівництво, планування та координацію у всесоюз-
ному масштабі. Розробку планів починали на підприємствах,
продовжували у раднаргоспах, потім у Держплані республі-
ки і Держплані СРСР. Основними методами планування
залишався балансовий. Почали впроваджувати економіко-
математичні методи і моделі. За основний показник ефектив-
ності господарства приймалося співвідношення приросту
національного доходу в порівняних цінах і капітальних
вкладень у сферу матеріального виробництва. Проте реформі
не підлягали воєнна промисловість та енергетика. Уряд вва-
жав, що реформа допоможе раціональніше використовувати
ресурси, подолати галузеву роз'єднаність і відомчі бар'єри.

На території України було створено 11 районів: Київ-
ський, Харківський, Львівський, Вінницький, Ворошилов-
градський, Дніпропетровський, Херсонський, а у 1960 p. —
ще три: Кримський, Полтавський, Черкаський. Майже вся
промисловість республіки була підпорядкована Раді Мініс-
трів УРСР. У рамках раднаргоспів підприємства або безпо-
середньо підпорядковувалися галузевим управлінням, або
через трести і комбінати. Триланкова система застосову-
валась у легкій, м'ясо-молочній, харчовій промисловості. У
I960 р. було створено республіканські раднаргоспи, в 1962 p.
— Раду народного господарства СРСР і укрупнено районні
раднаргоспи. Замість 14 раднаргоспів створено 7.

664


Посилилась концентрація виробництва. В 1957—1960 pp.
об'єднано 800 фабрик і заводів у 400 укрупнених під-
приємств. На початку 60-х років з однотипних підприємств
виникли виробничі об'єднання, що користувались правом
юридичної особи і працювали як госпрозрахункові (перше

— взуттєва фірма "Прогрес" у Львові).

У березні 1962 р. розпочалася перебудова управління
сільським господарством. Створювалися виробничі колгосп-
но-радгоспні управління (об'єднували 2—3 радгоспи). Це
призвело до ускладнення виробництва і виникнення нових
труднощів і проблем. У межах єдиного народногосподар-
ського комплексу СРСР раднаргоспи не забезпечували
єдність технічної політики, не розв'язували комплексно
господарські проблеми. Порушилося централізоване керів-
ництво галузями промисловості. Реформи наприкінці 50-х

— першої половини 60-х років припинилися з усуненням
М. С. Хрущова від влади у 1964 р.

Нове керівництво знищило всі елементи політичного
плюралізму, зміцнило командно-адміністративну систему
управління суспільством. Проте економічні труднощі по-
силили соціальну напруженість в Україні і потребували
вдосконалення методів керівництва господарством. Тому в
1965 р. розпочалася перебудова, завданням якої був пе-
рехід від адміністративних до економічних методів управ-
ління господарством на основі постанов партії й уряду.
Передбачалося здійснити систему заходів, спрямованих на
вдосконалення форм поєднання територіального і галузе-
вого принципів управління, централізованого планового
керівництва економікою і господарської самостійності
підприємств, посилення стимулювання виробництва.

За програмою реформ управління господарством було
ліквідовано раднаргоспи і відновлено систему управління
через союзні та союзно-республіканські міністерства. На
кінець 1965 р. у СРСР налічувалося 18 загальносоюзних і
13 союзно-республіканських промислових міністерств, а
також республіканське міністерство місцевої промисловості.

665


Створено управління матеріально-технічного постачання
нафтовидобувної, нафтопереробної і нафтохімічної промис-
ловості. Внаслідок подальшої реорганізації в Україні дія-
ло 22 союзно-республіканських і 7 республіканських мініс-
терств: автомобільного транспорту і шосейних шляхів, будів-
ництва, комунального господарства, місцевої промисловості,
освіти, охорони громадського порядку, соціального забезпе-
чення. Союзно-республіканські міністерства й управління
були підпорядковані однойменним міністерствам СРСР і
Раді Міністрів СРСР.

Удосконалення планування передбачало скорочення
кількості планових показників до 8 (фонд заробітної плати,
впровадження нової техніки, обсягу централізованих капі-
тальних вкладень, введення в дію виробничих потужностей
і основних фондів та ін.). Решту показників підприємства
мали визначати самостійно, зокрема продуктивність праці,
кількість працюючих, зарплату, собівартість продукції тощо.
Було здійснено перехід від показників обсягу валової та
товарної до реалізованої продукції, одержаного прибутку і
виконання завдань поставок. Оцінка ефективності госпо-
дарсько-фінансової діяльності підприємств визначалася
показниками прибутку, рентабельності. Зросло значення
системи економічного стимулювання, заснованої на таких
інструментах, як ціноутворення, кредитування, преміюван-
ня. На підприємствах утворювалися фонди матеріального
заохочення, соціально-культурних заходів та житлового
будівництва, було прийнято Положення про соціалістичне
державне виробниче підприємство.

Завданням Держплану УРСР була розробка планів роз-
витку господарства усіх галузей союзно-республіканського
і республіканського підпорядкування і пропозицій щодо
планування роботи підприємств загальносоюзного підпоряд-
кування. Декларувалася стабільність планових завдань.
Основною формою планування мав стати п'ятирічний план
з розробкою найважливіших завдань по роках з орієнта-
цією на кінцеві результати діяльності. Основним методом

666


планування залишався балансовий за основними видами
продукції, ширше використовували програмно-цільовий і
економіко-математичний методи.

Економічні експерименти в Україні розпочалися в 1964 p.
на підприємствах швейної, машинобудівної, вугільної, при-
ладобудівної та легкої промисловості Львівського раднар-
госпу. В 1966 p. на нові умови роботи перейшло 100 підпри-
ємств, у 1970 p. — 8,2 тис. (83 %), які давали 92 % обсягу
продукції.

На першому етапі проведення реформи (1966—1970 pp.)
окремі промислові підприємства досягли певних успіхів у
господарстві. Проте згодом реформа зазнала повного краху.
Вона не мала комплексного характеру, охоплювала тільки
промисловість, не змінювала структурної, інвестиційної полі-
тики. У міністерствах і відомствах перевага надавалася
звичним, стійким, централізованим адміністративним фор-
мам управління. Більшість управлінців (управлінський
апарат Союзу РСР досяг майже 100 союзних і 800 республі-
канських міністерств і відомств) були не досить компетент-
ними. Вони не тільки не хотіли, а й не могли швидко зорієн-
туватися в нових умовах господарювання. Міністерства і
відомства за інерцією продовжували ставити перед підпри-
ємствами застарілі завдання, самостійність і госпрозрахун-
кові права підприємств обмежували. Економічні методи
підміняли адмініструванням; 95 % підприємств, які знахо-
дилися в Україні, були союзного підпорядкування (для по-
рівняння: в Росії — 93 %, в Прибалтиці — 90 %).

З кінця 70-х років розпочався новий етап перетворень у
системі керівництва господарством. На відміну від реформ
60-х років, нова система заходів охоплювала всі галузі гос-
подарства та рівні управління (від підприємства до Рад
Міністрів союзних республік). Підвищилася роль Рад народ-
них депутатів. Вдосконалювалася система довгострокових
(10—20 років), п'ятирічних та річних планів, їх складовою
частиною стали цільові комплексні науково-технічні, еко-
номічні та соціальні програми. З'явився спеціальний розділ

667


плану — вдосконалення управління. У 1983 p. було прий-
нято Закон про трудові колективи. Проте більшість повно-
важень трудових колективів мала дорадчий характер. У
1974—1986 pp. проводився економічний експеримент, за
яким підприємства-учасники одержували більшу самостій-
ність у сфері оплати праці, матеріального стимулювання.
Однак експеримент охопив лише близько ЗО % об'єднань і
підприємств України, які реалізували 50 % загального об-
сягу продукції. Обмежувались їхні права у використанні
засобів фондів розвитку виробництва, соціально-культурних
заходів та житлового будівництва. У 1987 p. було прийня-
то рішення про переведення всіх підприємств на повний
госпрозрахунок. Проте і в цей період права підприємств
залишались обмеженими.

Внаслідок серйозних деформацій в управлінні господар-
ством протягом 1971—1990 pp. існувала негативна
динаміка зростання найважливіших економічних показ-
ників в Україні. Середньорічні темпи приросту валового
суспільного продукту та національного доходу в Українській
РСР становили відповідно у 1966—1970 pp. — 6,7 і 7,8 %,
у 1971—1975pp. — по 5,6, у 1976—1980pp. — 3,4 і 4,3, у
1981—1985 pp. — 3,5 і 3,6 %. Рівень приросту виробництва
цієї промислової продукції також знизився. Якщо у восьмій
п'ятирічці він становив 8,8 %, у дев'ятій — 8,4, в десятій —
7,2, в одинадцятій — 3,9, то в дванадцятій — 3,5 % . Протя-
гом 1965—1980 pp. в Україні більше ніж в 2 рази зменши-
лися темпи зростання продуктивності праці. Більшість
планів в республіці не виконувалося, хоча в цілому Україна
нарощувала свій економічний потенціал, збільшуючи вироб-
ництво продукції. Кількісне зростання промислової продук-
ції відбувалося не за рахунок впровадження у виробництво
нових технологій, які б якісно змінювали продуктивні сили
суспільства, а внаслідок екстенсивного розвитку промисло-
вості, що негативно впливало на якість продукції.

Розвиток господарства, як і раніше, мав індустріальне
спрямування. Україна досягла певних успіхів у розвитку

668


паливно-енергетичного комплексу. На території України
були побудовані найбільші в Європі Запорізька й Вуглегір-
ська ДРЕС, Криворізька, Придніпровська та інші потужні
електростанції. Завершено будівництво двох останніх агре-
гатів на Дніпрогесі-2. Успішно працювали нафтовики і га-
зовики України. Було введено в експлуатацію газопроводи
Єфремівка — Київ — Кривий Ріг. У 1975 p. було видобуто
68,7 млн м3 природного газу, почалася експлуатація 26 но-
вих нафтових і газових родовищ.

Певних успіхів було досягнуто в розвитку гірничорудної,
вугільної, металургійної промисловості. Розвивались і такі
галузі, як машинобудівна, металообробна, електроенергетична,
хімічна, нафтохімічна. Зароджувалась мікробіологічна про-
мисловість. Частка групи А в структурі промислового ви-
робництва становила в 1970 p. 71 %, в 1985 p. — 72 %.

Почалося конструювання і виробництво електронно-
обчислювальної техніки. Кількість комплексно-механізо-
ваних і автоматизованих підприємств зросла у 1985 p. до
1,2 тис., механізованих потокових ліній — до 30,5 тис., авто-
матизованих ліній — до 5,4 тис. Більшість їх припадала на
машинобудування, легку та харчову промисловість. Багато
винаходів з високим економічним ефектом впровадили
науковці Інституту електрозварювання імені Є. О. Патона
АН УРСР (в космосі, при прокладанні газопроводів та ін.).
Відомою не тільки в Україні, а й за її межами була про-
дукції Харківського турбінного заводу (освоєно серійне
виробництво турбін потужністю 500 тис. кВт для АЕС). У
республіці освоєно виробництво потужних тепловозів, трак-
торів, буряко- та кукурудзозбиральних комбайнів, а також
морських суден, сучасних літаків.

Однак, незважаючи на окремі досягнення, залишалася
проблема якості промислової продукції. У її загальному
обсягу вищої категорії якості у 1986 p. досягли лише 15,9 %
виробів. Значна частина виробів не відповідала світовим
стандартам, що призводило до великих матеріальних і мо-
ральних втрат.

669


Намітилося стійке відставання в науково-технічному і
технологічному прогресі від розвинених країн Заходу.

Перехід на інтенсивні методи розвитку народного гос-
подарства затримувався, неефективно використовувалися
матеріальні, сировинні та енергетичні ресурси, що також
були серйозною ознакою застою в економіці. Не викорис-
товувалися ресурсозберігаючі технології. Низькою була
продуктивність праці на виробництві. За 1970—1985 pp.
на 1 % й приросту витрачалося 2,1 % приросту оновлених
виробничих фондів. За даними Держкомстату СРСР, про-
дуктивність праці була нижчою, ніж у США, в промисло-
вості в 2 рази, в сільському господарстві — в 5 разів. На
виробництво одиниці національного доходу в СРСР витра-
чалося в 2 рази більше сировини і матеріалів, ніж у розви-
нених країнах.

Помітно знизилися фондовіддача і рівень рентабельності:

відповідно 76 і 70 % у 1985 p. порівняно з 1970 p. Одночас-
но зросла матеріалоємність продукції. Загальна вартість
ненормованих ресурсів становила 75 % матеріальних ви-
трат на виробництво продукції.

В Україні, як і в СРСР, зводилися престижні будови, які
економічно були малорентабельні, а для навколишнього се-
редовища і здоров'я людей — навіть шкідливими. Як згад-
ки про марнотратство і безгосподарність збереглися на те-
риторії України рукотворні "моря" на Дніпрі, "найбільші в
Європі" Придніпровська, Зміївська, Бурштинська теплові
електростанції та інші гігантські новобудови, які народному
господарству тільки шкодять. Без глибокого наукового об-
грунтування, врахування думки громадськості високими
темпами розвивалась атомна енергетика: розгорнулося
будівництво потужних АЕС, які не відповідали міжнарод-
ним стандартам безпеки, що підтвердив вибух Чорнобиль-
ської АЕС.

Незадовільне використання людських сил, матеріальних
і особливо природних ресурсів призвело до економічної
кризи.

670


5.3. Сільське господарство

Післявоєнна відбудова сільського господарства України
проходила у важких і складних умовах. На 1945 p. прак-
тично було відновлено діяльність усіх колгоспів. Проте по-
рівняно з довоєнним періодом було засіяно 71 % посівних
площ колгоспів і 32 % радгоспів, валовий збір зернових
досяг 46,9%, врожайність — 48 % (7 ц/га), поголів'я всіх
видів худоби — 43 %, парк сільськогосподарських машин
— 43,2 %. Основною силою в колгоспах були жінки, які
виробили 72,2 % всіх трудоднів. Грунт під посіви готували
вручну. Нерідко колгоспники самі впрягалися в упряж
замість худоби. Державі було здано більше 56 % вироще-
ного зерна, а у багатьох колгоспах вилучено фураж і посівні
фонди. Селяни не отримали повністю визначені на трудо-
день 400 г зерна. Як наслідок наприкінці 1945 p. розпо-
чалися продовольчі труднощі, особливо на півдні країни.

Становище у сільському господарстві потребувало перегля-
ду аграрної політики. Однак у 1946 p. продовжувалося форсо-
ване розширення оброблюваних площ без відповідного зрос-
тання матеріально-технічних ресурсів, зберігався низький
агротехнічний рівень виробництва. Малосніжна зима 1945—
1946 pp., весняно-літня посуха (до +39 °С) ускладнили ситуа-
цію. Врожайність зернових у 1946 p. становила в середньому
3,8 ц/га, цукрового буряка — 43 ц/га. За цих умов початко-
вий план здавання державі зерна Україною 340 млн пудів
було збільшено на 10 %. Колгоспи, отримавши кращий уро-
жай, мали змогу збільшувати на 50 % плани заготівель, що
виходили з передбачуваної, а не з фактичної врожайності.
Тому план здавання зерна часто доводили більшим, ніж було
зібрано урожаю. Наприкінці 1946 — на початку 1947 pp.
Україна здала державі фактично все зрощене зерно, проте план
здавання зерна було виконано лише на 3 % . Посівна компа-
нія 1947 p. забезпечувалася за рахунок насіннєвої позики,
що покривала лише 60 % потреб. Складне становище з кор-
мами зумовило падіж худоби. Поголів'я худоби в колгоспах
зменшилося, зокрема великої рогатої на 12 %, свиней на 50 %.

671


Опір селян проведенню хлібозаготівель долався репресія-
ми. До кримінальної відповідальності притягували селян за
законом від серпня 1932 p. ("закон про п'ять колосків"), керів-
ників господарств, серед яких понад 70 % становили учасни-
ки війни, інваліди. Трагедією краши став голод, що розпочався
взимку 1946—1947 pp. і охопив східні області. За офіційною
статистикою, від голоду померло 810 тис. осіб. Замість допо-
моги Україні СРСР зерно експортував (7 млн т 1946 p.), при-
чому значну частину надавав іншим країнам безплатно.

Після кризи 1946—1947 pp. розпочалося повільне підне-
сення, проте підхід до розв'язання проблем сільського гос-
подарства лишався старим: форсування виробництва в умо-
вах жорсткої централізації та регламентації колгоспного
життя. З метою боротьби проти порушення Статуту сільсько-
господарської артілі в 1946 p. почали обмежувати приса-
дибні індивідуальні господарства, що давали селянам 70 %
усіх грошових доходів, 80 % м'яса, 90 % картоплі. Введено
грошові та натуральні податки, що призвели до знищення
домашніх тварин, вирубування садів.

Наприкінці відбудовного періоду (1950 p.) сільське госпо-
дарство досягло довоєнного рівня, про що свідчать такі дані:

672


Капіталовкладення в сільське господарство були недостат-
німи. Вкладалися вони в основному на придбання машин
(33 %), будівництво (67 %). Техніка залишалася державною.
Колгоспи користувалися нею через посередництво машинно-
тракторних станцій (МТС). Механізація забезпечувала оран-
ку (на 93 %), сівбу (на 70 %), збирання зернових культур (на
34 %). Інші роботи виконувалися майже повністю вручну.
У республіці було електрифіковано 18 % колгоспів, 88 % МТС,
понад 90 % радгоспів. Менше норми вносили мінеральних і
органічних добрив. Державні заготівельні ціни залишалися
на рівні 1928 p., хоча ціни на промислову продукцію зросли у
20 разів. Фактично всю продукцію здавали державі. Діяль-
ність колгоспів регламентувалася, матеріальних стимулів не
було. Панувала теорія Лисєнка, повністю відірвана від потреб
сільського господарства.

З середини 1948 p. почалася масова колективізація на
західноукраїнських землях, 'u проводили тими самими метода-
ми, що й в 30-х роках: посилення податкового тиску на за-
можних селян, примус, депортація непокірних до Сибіру, Казах-
стан, політичний контроль. Хід її ускладнювався збройною
боротьбою УПА. На відміну від Східної, у Західній Україні не
було голоду. На початок 1950 p. було колективізовано 96 %
селянських господарств і усуспільнено 99,4 % орної землі.

На початку 50-х років низька продуктивність сільського
господарства залишалася. В 1950—1953 pp. загальний
обсяг продукції зріс лише на 2 %, а землеробства зменшив-
ся на 1 %.

Поворотним пунктом у розвитку сільського господар-
ства став вересень 1953—1955 pp., коли змінилася аграрна
політика держави. Основні заходи були спрямовані на підви-
щення матеріальної заінтересованості колгоспів, збільшен-
ня державних асигнувань на потреби села, поліпшення тех-
нічного і кадрового забезпечення села.

З січня 1954 p. діяли постійні погектарні норми поставок
тваринницької продукції, заборгованість минулих років з
колгоспів було списано. Зменшено поставки овочів і картоплі.

673


Частину продуктів колгоспники продавали державі у порядку
закупок через заготівельні організації. В 1953—1958 pp. заго-
тівельно-закупівельні ціни зросли на зерно у 7 разів, на кар-
топлю — у 8, на продукти тваринництва — у 5,5 раза. Скасо-
вано обов'язкові поставки сільськогосподарських продуктів
із колгоспних дворів, удвічі знижені податки з присадибних
господарств. У 1958 p. відмінено обов'язкові поставки. Вста-
новлені єдині закупівельні ціни на сільськогосподарську про-
дукцію, диференційовані за зонами країни. Змінилася прак-
тика планування. Колгоспи мали право з урахуванням планів
заготівель і закупок визначати розмір посівних площ під певні
культури, кількість худоби. Вперше колгоспники могли самі
вирішувати, як використовувати власні ресурси. Почали впро-
ваджувати щомісячно авансування колгоспників.

Важливе значення мала реорганізація в 1958 p. машин-
но-тракторних станцій. Техніку було реалізовано колгос-
пам і радгоспам, а МТС перетворено на ремонтно-технічні
станції (РТС), функціями яких були продаж техніки кол-
госпам, ремонт її, постачання нафтопродуктів, запасних час-
тин, добрив, отрутохімікатів.

Протягом 1951—1960 pp. збільшилися капіталовкладен-
ня, що становили 6799 млн крб., або 15,6 % загального обсягу
інвестицій у господарство.

Прийняті заходи стимулювали сільськогосподарське
виробництво. З середини 50-х років сільське господарство
вперше стало рентабельним. Середньорічні темпи зростан-
ня сільськогосподарського виробництва в 1954—1959 pp.
становили понад 7 %. Неподільні фонди зростали щороку
в колгоспах на 21,8 %, радгоспах — на 16 %. Підвищилися
валові збори та врожайність зерна, зросло поголів'я худо-
би. Проте піднесення виявилося нестабільним. З 1958р. у
сільськогосподарському виробництві почався спад. Якщо
за 1951—1958 pp. обсяг валової продукції збільшився на
65 %, то з 1959 по 1964 p. — лише на 22 %. Середньорічні
темпи розвитку зменшилися до 2 %.

Колгоспи змушені були купувати техніку за підвище-

674


ними цінами. Закупівельні ціни 1958 p. були меншими
порівняно з 1954—1957 pp. За цих умов доходи колгосп-
ників зменшилися, заборгованість перед державою зросла.
З 1963 p. уряд почав надавати короткострокові позики для
купівлі добрив, насіння, молодняку. У 1964 p. було списано
заборгованість за техніку на суму 180 млн крб. Проте ці
заходи були недостатніми.

Капіталовкладення в сільське господарство зростали
повільно і в 1961—1965 pp. становили 16,5 % усіх інвес-
тицій у господарство. Як і раніше, вони вкладалися у ви-
робничі фонди, які за цей період зросли у колгоспах у 1,8,
радгоспах у 2,5 раза. Однак фондовіддача зменшилася з
1,47 крб. в 1958 p. до 0,87 крб. в 1965 p. у колгоспах і
відповідно у радгоспах з 0,92 до 0,77 крб.

Освоєння цілинних земель у Казахстані, Сибіру, на Уралі,
частково на Північному Кавказі, яке розпочалося у 1954 p.,
законсервувало екстенсивний характер сільського господар-
ства. Плани розширення зернового виробництва за цілин-
ною програмою зумовили зменшення в Україні посівних
площ зернових культур з 65,4 % всіх посівів у 1950 p. до
40,9 % у 1960 p. 3 1955 по 1964 pp. надмірно розширюва-
лися посіви кукурудзи на зерно і фураж без урахування
конкретних грунтово-кліматичних умов. У 1955 p. плану-
валося посіяти понад 5,2 млн га порівняно з 2,2 млн га у
1953 p., у 1962 p. посіви кукурудзи досягли понад 20 %
усієї посівної площі. Однак врожайність її була низькою,
валовий збір не забезпечував потреб країни за умов скоро-
чення посівів зернофуражних культур (ячменю, вівса).

Валове збирання технічних і кормових культур зростало
переважно за рахунок розширення посівних площ. Так за
1940—1960 pp. посіви соняшника збільшилися в 2 рази, вро-
жайність — у 1,2 раза, відповідно цукрових буряків у 1,7 і
1,4 раза. Для того щоб збільшити валові збори сільськогос-
подарських культур, скоротили площу під чистими парами:

з 12,3 % у 1940 p. до 6,7 % у 1958 p. і до 0,4 % у 1963 p.

Проводилася політика обмеження особистих господарств

228-525 675


колгоспників. Так, у 1955 p. удвічі зменшено розміри при-
садибного господарства. У 1956 p. встановлено грошовий
податок з громадян, що тримали худобу в містах, а в 1959 p.
і це було заборонено. Відповідно до законів 1963 p. знову
було підвищено податки на утримання худоби. В 1954—
1964 pp. поголів'я великої рогатої худоби в підсобних гос-
подарствах колгоспників скоротилося на 14,3 %. На кол-
госпних ринках зменшився продаж продукції тваринницт-
ва, підвищилися ціни.

Виснаження цілинних земель, посуха 1963 p., застій
сільськогосподарського виробництва в центральних чорно-
земних районах Росії та в Україні призвели до продоволь-
чої кризи. З цього часу Радянський Союз почав закупову-
вати зерно за кордоном.

Протягом 1951—1965 pp. певних успіхів було досягну-
то в розвитку тваринництва. За вартістю валової продукції
воно майже дорівнювало рослинництву. Збільшилося пого-
лів'я тварин, підвищилась їхня продуктивність, зросло ви-
робництво основних видів продукції. Частка колгоспів і
радгоспів за 1951—1958 pp. за загальною кількістю вели-
кої рогатої худоби зросла з 53 до 62,9 %, корів — з 24,1 до
46,2, свиней — з 60,7 до 68,7, коней — з 99,2 до 99,4, за
виробництвом м'яса — з 24,7 до 45, молока — з 19,1 до
50,5, вовни — з 77,3 до 84,7, яєць — з 10,6 до 14,1 % . Проте
частка особистих підсобних господарств населення посту-
пово зменшувалась, особливо в 60-х роках. В 1970 p. вона
становила за поголів'ям великої рогатої худоби 21 %, ви-
робництвом м'яса — 37, молока — ЗО, вовни — 4,8, яєць —
62 %. На розвиток тваринництва негативно впливала не-
стача кормів, породної та племінної худоби.

Поступово підвищувався індустріальний рівень виробни-
цтва. Наприкінці 1958 p. тракторів було 168,4 тис., зернозби-
ральних комбайнів — 64,8 тис., вантажних автомобілів —
129 тис., у 1965 p. — відповідно 257, 56,9, 80,4 тис. Техніка
якісно вдосконалювалася за рахунок надходження дизель-
них, колісних, гусеничних тракторів, самохідних комбайнів,

676


навісних машин і знарядь, гідравлічних пристроїв. Почали
застосовувати автоматизовані зернові токи, доїльні установ-
ки, пристрої для приготування кормів, механізоване водо-
постачання. Енергетичні потужності лише в 1960—1965 pp.
зросли з 25,6 до 40,3 млн к. с. Підвищився рівень електри-
фікації. За 1953—1965 pp. загальне споживання електро-
енергії зросло з 277,2 до 4505 млн кВт/год (у 16,3 раза).

Проте механізація і електрифікація села були незадовіль-
ними. До комплексної наближалася лише механізація виро-
щування зернових культур. До державних енергосистем було
приєднано 69 % колгоспів і 88 % радгоспів. Не задовольняли-
ся культурно-побутові потреби села. Негативно впливало на
врожайність культур недостатнє застосування органічних і мі-
неральних добрив, хоча внесення їх з року в рік зростало. Не-
продуктивними були спроби "перебудови природи" насаджен-
ням лісових смут та будівництвом зрошувальних каналів.

Держ


Читайте також:

  1. А/. Верховна Рада України.
  2. АГРАРНЕ ПРАВО УКРАЇНИ
  3. Аграрні закони України
  4. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства
  5. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства
  6. Адміністративний устрій та окупаційний режим в Україні під час війни 1941-1945 рр
  7. Адміністративно-правовий статус Кабінету Міністрів України
  8. Адміністрація Президента України
  9. Адреси бібліотек України
  10. Акти Верховної Ради України
  11. Акти Кабінету Міністрів України
  12. Акти Конституційного Суду України в системі національного законодавства.




Переглядів: 841

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Західноукраїнські землі в 20—30-х роках ХХст. | Гуманна людина знає тільки обов»язки, тоді як аморальна – тільки власну вигоду.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.027 сек.