Експеримент

Експеримент — більш складний метод емпіричного пізнання порівняно зі спостереженням. Він передбачає активний, цілеспрямований і строго контрольований вплив дослідника на досліджуваний об’єкт з метою виявлення й вивчення тих чи інших його сторін, властивостей, зв’язків. При цьому експериментатор може змінювати досліджуваний об’єкт, створювати штучні умови для його вивчення, втручатися в природний перебіг процесів.

Складовими частинами експерименту є також інші методи емпіричного дослідження (спостереження, вимірювання).

У той же час він має важливі, властиві тільки йому особливості:

1. Експеримент дозволяє вивчати об’єкт в «очищеному» вигляді, тобто можна усунути різні побічні чинники, нашарування, які ускладнюють процес дослідження.

2. У ході експерименту об’єкт може перебувати в штучних, зокрема екстремальних умовах, тобто вивчатися при наднизьких температурах, при надзвичайно високих тисках або, навпаки, у вакуумі, у середовищі з величезною напруженістю електромагнітного поля й т.п. за таких штучно створених умов вдається виявити дивні, часом несподівані властивості об’єктів і тим самим глибше осягнути їхню сутність.

3. Вивчаючи який-небудь процес, експериментатор може втручатися в нього, активно впливати на його перебіг.

4. Важливою перевагою багатьох експериментів є їх відтворюваність. Це означає, що умови експерименту, а відповідно й проведені при цьому спостереження, вимірювання можна відтворити стільки разів, скільки це необхідно для одержання достовірних результатів.

Підготовка й проведення експерименту вимагають дотримання ряду умов. Так, науковий експеримент:

- ніколи не ставиться навмання, а передбачає наявність чітко сформульованої мети дослідження;

- не проводиться «наосліп», завжди базується на якихось вихідних теоретичних положеннях;

- не здійснюється безпланово, хаотично; попередньо дослідник складає план його проведення;

- вимагає певного, необхідного для його реалізації, рівня розвитку технічних засобів пізнання;

- повинен проводитися людьми, які мають досить високу кваліфікацію.

Тільки сукупність усіх цих умов визначає успіх експериментальних досліджень.

Беручи до уваги методику проведення й одержані результати, експерименти можна розділити на якісні й кількісні. Якісні експерименти мають пошуковий характер і не дають можливості одержати якісь кількісні співвідношення. Вони дозволяють лише виявити дію тих чи інших чинників на досліджуване явище. Кількісні експерименти спрямовані на встановлення точних кількісних залежностей у досліджуваному явищі. У реальній практиці експериментального дослідження обидва зазначених типи експериментів реалізуються, як правило, у вигляді послідовних етапів розвитку пізнання.

Залежно від галузі наукового знання, де застосовується експериментальний метод дослідження, розрізняють природничонауковий, прикладний (у технічних науках, у сільськогосподарській науці й т.д.) і соціально-економічний експерименти.

2.3. Вимірювання

Більшість наукових експериментів і спостережень передбачають проведення різноманітних вимірювань. Вимірювання — це процес, суть якого полягає у визначенні кількісних значень тих чи інших властивостей, сторін досліджуваного об’єкта або явища за допомогою спеціальних технічних пристроїв.

Важливою стороною процесу вимірювання є методика його проведення. Вона являє собою сукупність прийомів, що ґрунтуються на певних принципах і засобах вимірювання. Під принципами вимірювання в даному випадку розуміють якісь явища, що лежать в основі вимірювань (наприклад, вимірювання температури з використанням термоелектричного ефекту).

Наявність суб’єкта (дослідника), який проводить вимірювання, не завжди є обов’язковою.

Результат вимірювання має вигляд певного числа одиниць вимірювання.

Одиниця вимірювання — це еталон, з яким порівнюється характеристика об’єкта чи явища, що вимірюється (еталону присвоюється числове значення «1»).

Методику побудови системи одиниць як сукупності основних і послідовних одиниць уперше запропонував у 1832 році К. Гаусс. Він запропонував систему одиниць, у якій за основу було прийнято три довільні, незалежні одна від одної основні одиниці — довжини (міліметр), маси (міліграм) і часу (секунда). Усі інші (похідні) одиниці можна було визначити за допомогою цих трьох.

Найбільшого поширення в наш час у природознавстві набула Міжнародна система одиниць (СІ), прийнята в 1960 р. на 11 Генеральній конференції з питань мір і ваги. В основі Міжнародної системи одиниць — сім основних (метр, кілограм, секунда, ампер, кельвін, кандела, моль) і дві додаткові (радіан, стерадіан) одиниці.

Існує кілька видів вимірювань.

1. за характером залежності вимірюваної величини від часу, вимірювання поділяють на статичні й динамічні. Під час статичних вимірювань величина, яку ми вимірюємо, залишається постійною в часі (вимірювання розмірів тіл, постійного тиску й т.п.). До динамічних належать такі вимірювання, у процесі яких вимірювана величина змінюється в часі (вимірювання вібрацій, змінних тисків і т.п.).

2. За способом одержання результатів розрізняють вимірювання прямі й непрямі. Коли проводять прямі вимірювання, невідоме значення вимірюваної величини одержують шляхом безпосереднього порівняння її з еталоном або визначають за допомогою вимірювального приладу. Коли вдаються до непрямого вимірювання, шукану величину визначають за допомогою відомої математичної залежності між цією величиною та іншими величинами, одержаними шляхом прямих вимірювань (наприклад, визначення питомого електричного опору провідника за його опором, довжиною і площею поперечного перерізу). Непрямі вимірювання широко використовуються в тих випадках, коли шукану величину неможливо або занадто складно виміряти безпосередньо, або коли пряме вимірювання дає менш точний результат.

3. Загальнонаукові методи теоретичного пізнання

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Формування каналів розподілу	\|	Уявний експеримент

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.002 сек.