• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

УМОВНИЙ ПРИКЛАД ДОЦІЛЬНОСТІ ВСТАНОВЛЕННЯ ЦІНИ МЕТОДОМ ПРЯМИХ ВИТРАТ

Як свідчать дані таблиці, метод прямих витрат починається з можливої ціни, за якою товар буде продаватися на ринку. Доціль­ність застосування ціни визначається рівнем прибутку від реалі­зації продукції, який залежить від обсягу її виробництва (прода­жу) та величини маржинального доходу. Маржинальний дохід, як сума постійних витрат і прибутку, дає хоча і приблизне, але об'єктивне уявлення про ефективність прийняття того чи іншого варіанта ціни. Чим більшою є величина маржинального доходу, тим більший прибуток одержить підприємство від реалізації кон­кретного виробу.

Величина прибутку залежить також і від обсягу виробництва. Наприклад, при збільшенні випуску до 15 тис. шт. постійні ви­трати на одиницю продукції становили б 16 грн, а прибуток від­повідно зріс би до 19 грн (35 -- 16). Навпаки, при падінні вироб­ництва до 5 тис. шт. постійні витрати зросли б до 48 грн, що при­звело б до збитків у розмірі 13 грн (35 — 48) на одиницю продук­ції. Таким чином, наведений у табл. 5.2 приклад ще не свідчить про те, що ціна в 50 грн є найкращою. Для цього треба розгляну­ти кілька варіантів ціни при різних обсягах виробництва.

Таким чином, до позитивних сторін методу прямих витрат можна віднести те, що, по-перше, калькулювання витрат тільки в частині їхніх змінних величин значно спрощує облік і підвищує точність розрахунків, а по-друге, цей метод дає змогу віднайти ефективні комбінації витрат, обсягу та ціни і швидко переорієн­тувати виробництво у відповідь на зміни ринкової кон'юнктури. Його використання найдоцільніше у випадках, коли існують ре­зерви виробничих потужностей, а також тоді, коли постійні вит­рати відшкодовуються в цінах, що встановлені на певну базову кількість виробів, а формування цін на основі прямих витрат здійснюється тільки для додаткового обсягу продукції.

Між тим використання цього методу пов'язане з певними труд­нощами, які зумовлені розподілом витрат, оскільки окрім чисто постійних та змінних витрат, існують змішані типи, так звані умовно-постійні, або умовно-змінні витрати. Прикладом таких витрат є вартість телефонних розмов, де абонентська плата за те­лефон становить постійну частину витрат, а оплата міжміських переговорів — їхню змінну величину. Крім того, існують витра­ти, які залишаються постійними в певних межах завантаження виробничих потужностей, а потім зі зміною обсягів виробництва вони стрибкоподібне зростають і знову стають незмінними в пев­ному інтервалі. Така проблема може бути вирішена шляхом ви­користання спеціальних методів розподілу витрат на постійні та змінні, що застосовуються в практиці управлінського обліку: ме­тод найвищої та найнижчої точок, метод кореляції, метод най­менших квадратів.

3. Поряд з витратами не менш значним елементом ціни є прибу­ток, що являє собою форму чистого доходу, який отримує під­приємство від реалізації продукції після відшкодування своїх ви­трат. Отримання прибутку є головним стимулом будь-якої форми підприємництва, що в умовах ринкової економіки націлює кожне підприємство на отримання максимальної величини доходу. Але йому ніхто не може гарантувати отримання прибутку, оскільки успіх його комерційної діяльності залежить від багатьох ринко­вих чинників, вплив яких навіть важко передбачити. Тому кінце­вий результат діяльності підприємства може бути як прибутко­вим, так і збитковим.

Залежно від порядку формування цін прибуток може бути ви­значений нормативним або залишковим методами. Нормативний метод застосовується, коли на продукцію встановлюються регу­льовані ціни, або коли підприємство має намір визначити бажану ціну пропозиції на новий товар. В основі першого методу лежать нормативи рентабельності до собівартості одиниці продукції. Та­кі нормативи можуть бути розрахунковими або граничними.

Розрахункові нормативи рентабельності визначаються підпри­ємством самостійно на основі величини прибутку, який воно планує отримати в певному періоді (як правило за рік). Необхід­ний розмір прибутку для підприємства визначається потребами його розвитку і має бути достатнім для забезпечення, як мінімум, нормального процесу відтворення. Тому величина очікуваного прибутку може бути визначена через суму витрат, які підприємс­тво має намір здійснити за його рахунок.

Припустимо, що підприємство, виходячи із власних інтересів та чинного законодавства, планує отримати 1,4 млн грн чистого прибутку, який буде направлений на розвиток виробництва, ма­теріальне заохочення працівників, поповнення резервного фонду, виплату дивідендів, погашення раніш взятих кредитів та інші по­греби. При цьому потрібно враховувати, що отриманий прибуток обкладається податком. Тому для визначення розміру валового прибутку з урахуванням податку на нього (П_в), можна викорис­тати таку формулу:

(5.2)

де П_ч — очікуваний чистий прибуток, грн;

Сц — ставка податку на прибуток, %.

У нашому прикладі величина валового прибутку, за умови ЗО % ставки податку на нього, становить 2 млн грн:

Відношенням даної суми прибутку до собівартості виробленої продукції визначається її розрахункова рентабельність. Наприк­лад, якщо повна собівартість продукції становить 8 млн грн, то розрахунковий норматив рентабельності дорівнюватиме 25 %:

Граничні нормативи рентабельності застосовуються при фор­муванні регульованих цін з метою стримання їхнього зростання шляхом обмеження рівня прибутку в ціні. Вони встановлюються, як правило, місцевими органами влади на окремі види продукції. Підприємства, яким доводяться такі нормативи рентабельності, можуть застосовувати при формуванні цін і інші нормативи, але не вище граничного. Прибуток, одержаний підприємством у роз­мірі, що перевищує цю межу, вилучається до бюджету.

Розрахункові і граничні нормативи рентабельності застосову­ються як інструмент визначення прибутку, який зараховується в ціну конкретного виробу:

(5.3)

де рн — норматив рентабельності, %.

Наприклад, якщо собівартість виробу становить 108 грн, то при 25 % нормативі рентабельності величина прибутку в ціні до­рівнюватиме 27 грн:

Тоді ціна підприємства, як сума собівартості і прибутку, ста­новитиме 135 грн (108 + 27).

Ціну підприємства (Цпр) можна визначити, не обчислюючи окремо величину прибутку в ціні. З цією метою використаємо формулу:

(5.4)

Тоді, за вказаних умов, ціна підприємства визначається таким і чином:

При формуванні вільних цін рівень прибутку в них не обмежується. Тому його розмір може бути визначений залишковим методом, тобто як різниця між ціною та сумою собівартості, то­варних податків та торгово-посередницьких надбавок. Цей метод ефективний тоді, коли підприємство бажає визначити доцільність продажу продукції за діючою ринковою ціною при власних витратах на її виробництво.

4.У практиці вітчизняного ціноутворення до складу цін націо­нальних товарів входять два непрямих податки: акцизний збір і податок на додану вартість. Акцизний збір --це податок, який включається в ціни високорентабельних товарів не першої необ­хідності і в кінцевому підсумку сплачується їхнім покупцем. Ак­цизним збором оподатковуються виключно товари і не оподатко­вуються роботи та послуги.

Акцизний збір встановлюється в цінах тільки окремих товарів, перелік яких затверджується Верховною Радою України. З січня 2000 р. до переліку підакцизної продукції входять п'ять товарних груп: алкогольні напої, тютюнові вироби, транспортні засоби, нафтопродукти та ювелірні вироби.

Визначення розміру акцизного збору, що включається в ціну, здійснюється на основі ставок, які можна поділити на дві групи. До першої входять тверді ставки в гривнях або євро на фізичну або умовну одиницю продукції. Так, на лікеро-горілчані вироби ставка акцизного збору становить 16 грн на один літр 100 % спирту, на сигарети з фільтром — 10 грн за 1000 шт., на моторні бензини — 60 євро за 1000 кг, на автомобілі з об'ємом циліндрів двигуна понад 3000 куб. см — 1,0 євро за 1 куб. см (табл. 3.5).

Таблиця 5.3

Читайте також:

1. III. Процедура встановлення категорій об’єктам туристичної інфраструктури
2. V здатність до встановлення та підтримки гарних особистих стосунків і веденню етичного способу життя.
3. VII. Нахождение общего решения методом характеристик
4. Абсолютні синоніми (наприклад, власне мовні й запозичені) в одному тексті ділового стилю вживати не рекомендується.
5. Автоматизація водорозподілу на відкритих зрошувальних системах. Методи керування водорозподілом. Вимірювання рівня води. Вимірювання витрати.
6. Автоматичне регулювання витрати помпових станцій
7. Алгоритм однофакторного дисперсійного аналізу за Фішером. Приклад
8. Альтернативна вартість і незворотні витрати
9. Аналіз витрат за центрами відповідальності.
10. Аналіз витрат звичайної діяльності
11. Аналіз витрат на 1 грн. вартості продукції
12. Аналіз витрат на гривню товарної продукції

Переглядів: 920