• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Станово-представницька монархії у Франції.

Західноєвропейська феодальна держава і право.

Лекція 6 .

1. Станово-представницька монархії у Франції.

2. Французький класичного абсолютизм.

3. Джерела права середньовічної Франції.

4. Станово-представницька монархії в Англії.

5. Особливості англійського абсолютизму.

6. Джерела права середньовічної Англії.

Процес феодалізації, що розгорнувся у Франкській імперії, поява та розвиток феодальної власності на землю призвели до її розпаду — розподілу між онуками останнього франкського імператора Карла Великого (Верденський договір 843 р.). На руїнах імперії виникли нові феодальні держави, однією з них була Франція. У ній в IX—XI сто­літтях відбувається остаточне оформлення феодально залежного селянства, серед якого розрізнялись такі категорії: серви (розгляда­лись як проста належність до землі) та вілани (вважалися вільними держателями землі). Відбувається формування соціальної верхівки суспільства - феодалів-землевласників, до яких приєднується духовенство, - та їх консолідація. Виникає особлива форма відносин між ними - сюзеренітету-васалітету — та формується своєрідна ієрархічна драбина за категоріями феодалів, кожен з яких фіксував титул або ранг. На верхівці перебував король, а далі йшли герцоги, маркізи, графи, барони, віконти та шевальє. Залежно від того, яку сходинку в цій ієрархічній драбині посідав той чи той феодал, визначалися його права, привілеї, обов'язки.

Відбувається становлення феодальної держави, правителем якої був король. У IX—XI століттях його обирала верхівка світських і духовних феодалів, лише з XII ст. утверджується спадкове передання трону. Найближчим радником і помічником короля був сенешал (вважався главою королівського двору та командував армією). У військових справах важливу роль відігравав великий конетабль (глава королівської кінноти), помічником якого був маршал. Королів­ською скарбницею завідував скарбник, який мав помічника - камергера. Канцелярією керував канцлер. На місцях адміністративні, військові та судові функції покладалися на призначених королем посадовців. З XI ст. у королівському домені з'являється нова посадова особа - прево, — котра збирала податки, командувала гарнізоном і ополченням. У XII ст. виникають великі територіальні одиниці, на чолі яких стояли бальї. З розвитком феодальних відносин утворю­ються збори королівських васалів (які служили королю за надану їм землю) - королівська курія, значення якої поступово зростає.

З розвитком великого феодального землеволодіння та неперерв­ною роздачею земель васалам настає економічна роз'єднаність, яка зумовила політичну роздробленість. Великі феодали відмовля­ються визнавати верховну владу короля, вважаючи себе повністю самостійними та незалежними. Після того, як класична формула васалітету "васал мого васала не мій васал" була визнана юридичною нормою, король, фактично, був позбавлений прямого зв'язку зосновною масою феодалів. Його влада обмежилася лише власним доменом. Франція розпалася на просту сукупність феодальних володінь.

Міста у Франції, виникаючи на землях феодалів, підпадали під їхню юрисдикцію, вважалися їхньою власністю та були зобов'язані відбувати різні повинності. Це викликало невдоволення міст. Отож, уже в X—XII століттях французькі міста отримують певну авто­номію, звільняючись від влади феодалів. Багато з них створюють власні органи управління, мають свій суд, видають законодавчі акти. Управління містом зосереджувалось у міській раді, що складалася з присяжних. Останні обирали мера міста.

Важливу роль у подоланні феодальної роздроблені, й опору великих вельмож відіграла королівська династія Ао яка прийшла до влади в 987 р. Для досягнення цієї мети вона:

- уклала союз з містами, за яким їхні мешканці давали королю гроші, а король захищав їх від утисків феодалів;

- позбавила земельних володінь найупливовіших васалів;

- здійснювала заходи з розширення території королівського
домену (через пряме захоплення, вдалі шлюби, купівлю земель у осіб,
які розорялися).

Минуло чимало часу, але цій династії все ж таки вдалося подолати опір феодалів у своєму домені. Крім міщан, боротьбу королів за політичне об'єднання підтримали їхні прямі васали, а також частина лицарства інших областей і деякі церковні феодали. Успіхам королів у консолідації земель сприяв і відплив з країни частини лицарства (у хрестові походи та держави хрестоносців). Особлива роль у подоланні опору феодалів і зміцненні держави належить Людовику IX (1226— 1270 рр.). Він здійснив низку реформ, які сприяли централізації держави. Зводилися вони до такого:

1. на території королівського домену були заборонені судові поєдинки та міжусобні війни. На інших територіях країни останні були обмежені. Було запроваджено порядок, згідно з яким герцоги, графи, чиї володіння перебували за межами домену, в разі виникнення спорів, зобов'язані були за 40 днів до початку війни передати їхню суть до суду короля. Таке рішення сприяло обмеженню міжусобних війн, підривало значення сеньйоріальних судів, зміцнювало загально­державну владу й авторитет короля;

2. із королівської ради була виділена особлива судова палата (названа пізніше парламентом), яка перетворилася на вищу апеляційну інстанцію, і тільки в цьому королівському суді стали розглядатися справи про значні, зокрема й кримінальні злочини. Цій палаті були також передані важливі адміністративні функції;

3. у сфері законодавства було відновлено практику видання королів­ських законодавчих актів, обов'язкових для всього королівства. Правда, спочатку для надання їм чинності вимагалася згода великих феодалів. Однак уже всередині XIII ст. такого затвердження вже не вимагалося;

4. стала карбуватися повноцінна золота та срібна королівські монети, що починають витісняти численні види монет, які чеканили феодали та міста. Випуск королівської монети, що набула значного поширення, сприяв розвитку торгівлі та зміцненню зв'язків між окремими провінціями країн;

5. військові формування стали складатися з рекрутів (50 осіб від кожного приходу), в результаті чого король у меншій мірі став залежати від феодальних дружин.

Реформи Людовика IX значною мірою сприяли подоланню опору світських феодалів, однак остаточно подолати феодальну роздробле­ність король самостійно не міг. Отож на певному етапі централізації Франції значну допомогу королям у подоланні сепаратизму надали станово-представницькі установи.

Боротьба за централізацію Франції, що розпочалась у XIII ст. реформами Людовика IX, на початку XIV ст. була майже завершена. Три чверті країни було об'єднано під владою короля. Однак феодальна опозиція залишалася ще достатньо сильною, подолати її опір королів­ська влада могла лише заручившись підтримкою дворянства та міщан, потрапляючи таким чином у певну залежність від цих станів. Союз короля з дворянством і міщанами зумовив виникнення станово-представницької монархії, її матеріальним утіленням були Генеральні штати.

Приводом для їх заснування стала суперечка між королем Філіппом IV(Красивим) і Римським Папою Боніфацієм VIII. Король, з огляду на нестачу коштів для війни з Англією, наказав французькому духовенству сплачувати до скарбниці держави все те, що раніше відраховувалося папській курії. Розгнівавшись, папа запросив Філіппа ІV для пояснень до Риму, а в 1301 р. видав буллу, в якій погрожував відлучити короля від церкви. У відповідь король у 1302 р. скликав представницький орган — Генеральні штати, що підтримали його. До їх складу належали три палати:

- перша складалася з найвищого духовенства (єпископи, аббати, архієпискрпи), запрошених королем особисто;

- друга – з виборних представників від дворянства (крім герцогів і графів);

- третя - з виборних депутатів з-поміж вільного населення міст.

Генеральні штати скликалися з ініціативи короля. Він же визначав питання, що виносяться на їхній розгляд: для з'ясування думки станів щодо миру чи війни, підписання міжнародних договорів, вирішення питань про податки тощо. Своєю чергою, Генеральні штати зверта­лися до короля з проханнями, скаргами та протестами. Спроби цього органу закріпити за собою постійні фінансові чи законодавчі повно­важення успіху не мали. Всі питання розглядались окремо по палатах (рішення приймалося простою більшістю голосів), а остаточна ухвала щодо якоїсь проблеми відбувалася на їхньому спільному засіданні.

Кожна палата, незалежно від кількості депутатів, мала один голос. При такому голосуванні перевага завжди була на боці представників дворянства та духовенства, якщо між ними не було розбіжностей. Вершиною могутності Генеральних штатів був період паризького повстання на чолі з Е. Марселем,коли вони досягай прийняття Великого березневого ордонанса (1357р.), збирали податки, витрача­ли кошти й контролювали весь державний апарат. Однак відсутність єдності між містами та їх непримиренна ворожнеча з дворянством робили спроби Генеральних штатів завоювати собі права, подібно до прав англійського парламенту, безплідними. Після 1359 р. вони скликалися все рідше й часто замінювалися зборами нотаблів (зібраннями вищого духовенства, придворного дворянства та мерів міст, які, на відміну від депутатів, не обиралися, а запрошувалися королем відповідно до їхніх посад). В останній раз з ініціативи короля Генеральні штати були скликані в 1468р. У XVI-XVII століттях ініціатива їхнього скликання належала феодальній знаті, що пере­бувала в опозиції до абсолютної влади короля.

Великий березневий ордонанс (1357р.)

Обнародування Великого березневого ордонансу (1357 р.) було вершиною діяльності Генеральних штатів. Цей документ був при­йнятий у період народного руху 1356-1358 рр. у Парижі, очолюва­ного купецьким старшиною Е. Марселем. У ньому набуло відобра­ження незадоволення міщан політикою монархії та основні напрямки здійснення реформи державного управління. Зміст цих реформ був викладений у 67 статтях і зводився до такого:

1. надавав право Генеральним штатам збиратися самостійно без дозволу короля для обговорення державних справ два рази на рік;

2. проголошувалася недоторканність депутатів Генеральних штатів;

3. Генеральні штати отримували право контролювати податки та витрати державних коштів;

4. королівська влада без погодження з Генеральними штатами не могла запроваджувати нові податки, укладати мир із супротивни­ком, змінювати цінність монети;

5. вводилася відповідальність посадовців за доручену їм справу;

6. заборонялася незаконна конфіскація майна;

7. контролю з боку Генеральних штатів підлягали рада короля, армія та державний апарат;

8. передбачалася реформа адміністрації та суду, скорочення кількості посадовців і зменшення витрат на їх утримання.

Великий березневий ордонанс був спробою обмежити королів­ську владу. Та, на жаль, цей документ діяв тільки півтора роки, а потім король, зміцнивши свої позиції, став його порушувати, а згодом і зовсім відмовився від нього.

Читайте також:

1. Виникнення капіталізму у Франції. Наукові погляди А. Монкрет’єна
2. Виникнення класичної політичної економії у Франції.
3. Допомога Італії Франції.
4. Еволюція парламентської монархії у XX столітті
5. Західноукраїнські землі у складі Габсбурзької монархії в XIX столітті.
6. Зовнішня політика Франції. Франко-німецькі відно­сини
7. Основні риси права середньовічної Франції.
8. Особливості кризи в Німеччині, Англії, Франції.
9. Особливості промислового перевороту у Франції.
10. П.Буагільбер – перший представник класичної політекономії у Франції.
11. Перехід до монархії. Принципат. Зміни в економіці, суспільному ладі та державному устрої в період принципату
12. Політична економія у Франції.

Переглядів: 1397