Інституційні засади державної політики.

Відсутність у 1989 - 1993 роках структур i важелів державного регулювання туризму призвела до руйнування важливих складових частин інфраструктури галузі, розпаду соціально-орієнтованого внутрішнього туризму, відпливу значних коштів за кордон, а також до погіршення матеріально-технічної бази.

Важливим кроком стало прийняття у вересні 1995 року Верховною Радою України Закону України "Про туризм" (першого на теренах колишнього СРСР), який окреслив стратегічну лінію i конкретні завдання розвитку туристичної сфери, став свідченням посилення уваги з боку законодавчої та виконавчої гілок влади до туристичної галузі, її проблем i перспектив. На його підставі прийнято ряд підзаконних актів, завдяки яким туристичну діяльність було введено до правового поля. Це сприяло піднесенню авторитету держави, її впевненому входженню до світового туристичного процесу, в якому діють цивілізовані норми i правила туристичної діяльності.

Базуючись на положеннях Закону України "Про туризм":

ü у 1996 році розроблено i затверджено Кабінетом Miнicтpiв України Програму розвитку туризму в Україні до 2005 року;

ü у 1997 році створено Національну раду з туризму;

ü Указами Президента України від 28.09. 96 р. № 880 створено Фонд "Намисто Славутича", від 21.09.98 р. № 1047/98 встановлено День туризму, який відзначається в Україні на державному рівні щорічно 27 вересня, від 10.08.99 № 973/99 схвалено основні напрями розвитку туризму в Україні до 2010 року;

ü Україну в 1997 році прийнято до Діючих членів Всесвітньої Туристської Організації (ВТО), а у вересні 1999 року на 13 Генеральній асамблеї ВТО у м. Сантьяго (Чилі) обрано до керівного органу ВТО - Виконавчої Ради. До Ділової Ради ВТО увійшли також Київський інститут туризму, економіки i права та готельний комплекс "Дніпро" (м. Київ);

ü завершується робота з формування в туристичній галузі управлінської вертикалі шляхом створення підрозділів з питань туризму в місцевих органах виконавчої влади;

ü успішно розвивається співробітництво у сфері туризму в рамках міжнародних організацій ЧЕС та ЦЄІ, Ради туризму країн-учасниць СНД. У 1998 за участю української делегації прийнято Тбіліську декларацію країн-учасниць СНД щодо створення сприятливих умов для стабільного розвитку туризму;

ü розроблено Національну систему туристично-екскурсійних маршрутів "Намисто Славутича";

ü введено державну статистичну звітність у галузі туризму;

ü запроваджено ліцензування суб'єктів туристичної діяльності всіх форм власності;

ü спільно з Комітетом Верховної Ради України з питань молодіжної політики, фізичної культури, спорту i туризму доопрацьовуються окремі доповнення до Законів України "Про туризм", "Про страхування", "Про податок на додану вартість", до проекту закону "Про сільське (фермерське) господарство";

ü укладено 26 міжурядових та міжвідомчих угод про співробітництво в галузі туризму з зарубіжними країнами;

ü запроваджено щорічне проведення міжнародних туристичних салонів у мicтax Києві, Львові, Одесі, Харкові, Ялті та ін.;

ü стала традиційною участь національних стендів України у престижних туристичних біржах i ярмарках (Лондон, Берлін, Варшава, Москва, Мілан, Санкт-Петербург тощо);

ü введено в дію Програму забезпечення захисту та безпеки туристів i Положения про пошуково-рятувальну службу суб'єктів туристичної діяльності;

ü у липні 2000 року з метою об'єднання зусиль працівників суб'єктів туристичної діяльності та суміжних галузей, захисту їх законних інтересів, сприяння поліпшенню обслуговування туристів і розвитку туризму в Україні засновано громадську організацію - Всеукраїнський Союз працівників асоціацій, підприємств i організацій туристичної сфери ("УкрСоюзТур").

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Державна туристична політика в Україні.	\|	Інструменти реалізації політики в сфері туристичних послуг.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.