• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Види, форми та методи контролю

навчальних досягнень студентів

Відповідно до місця у навчально-пізнавальній діяль­ності студентів виокремлюють такі види контролю:

· міжсесійний контроль:

Ø попередній;

Ø поточний ;

Ø модульний;

· підсумковий контроль:

Ø семестровий;

Ø державна атестація.

Міжсесійний контрольполягає у контролюванні навчального процесу в період між сесіями.

По­передня (вхідна перевірка) передбачає перевірку базовий знань з предмета, отриманих у процесі навчання на іншому освітньому рівні (ОР) чи освітньо-кваліфікаційному рівні (ОКР).

Поточна перевірка передбачає контроль навчальних досягнень студентів у процесі поточного вивчення предмета у процесі різних навчальних занять (семінарів, практичних та лабораторних).

Тематична (модульна) перевірка передбачає перевірку знань, умінь студентів з теми чи блоку тем (змістового модуля).

Підсумковий контроль має на меті перевірку рів­ня засвоєння знань, умінь і навичок студентів за тривалий період навчання – семестр, рік, на час завершення курсу навчання і спрямований на виявлення системи і структури знань студентів.

Виокремлюють семестровий підсумковий контроль і державну атестацію.

Семестровий контрользгідно з Положенням про ор­ганізацію навчального процесу у вищих навчальних зак­ладах може проводитись як:

Ø семестровий іспит (форма підсум­кового контролю засвоєння студентом теоретичного та практичного матеріалу з окремої навчальної дисципліни за семестр);

Ø диференційований залік (форма підсумково­го контролю, що полягає в оцінюванні засвоєння студен­том навчального матеріалу з певної дисципліни на під­ставі результатів виконання теоретичних та практичних завдань (розрахункових, графічних тощо);

Ø семестровий залік (форма підсумкового контролю, що полягає в оцінюван­ні засвоєння студентом навчального матеріалу на підставі результатів виконання ним певних видів робіт на практичних, семінарських або лабораторних заняттях; планується за відсутності модульного контролю та іспи­ту і не передбачає обов'язкової присутності студентів).

Студента допускають до семестрового контролю з кон­кретної навчальної дисципліни, якщо він виконав усі види робіт, передбачені навчальним планом на семестр з цієї дисципліни.

Відповідно до кредитно-модульної системи підсумкова (загальна) оцінка з навчальної дисципліни є сумою рейтингових оцінок (балів), одержаних за окремі оцінювані форми навчальної діяльності:

Ø поточне та підсумкове тестування рівня засвоєння теоретичного матеріалу під час аудиторних занять та самостійної роботи (модульний кон­троль); оцінку (бали) за виконання лабораторних дослі­джень;

Ø за практичну діяльність під час практик;

Ø за ІНДЗ, за курсову роботу, за участь у наукових конференціях, олімпіадах, за наукові публікації.

Державна атестація студента проводиться у вигляді:

Ø державного іспиту;

Ø захисту наукової роботи.

Особливістю даного контролю є затвердження на рівні ВНЗ державної екзаменаційної комісії з числа провідних фахівців кафедри та голови, якого запрошують як представника іншого ВНЗ чи фахівця даної галузі.

Для ефективної перевірки рівня засвоєння студентами знань, умінь та навичок з навчальної дисципліни викорис­товують різні форми і методи контролю.

До форм контролю належать:

Ø усний контроль;

Ø письмовий контроль;

Ø індивідуальний;

Ø фронтальний.

Найпоширенішими методами кон­тролю є:

Ø усне опитування;

Ø письмове опитування;

Ø тестове опитування;

Ø виконання графічних завдань;

Ø програмований контроль;

Ø виконання практичних робіт (завдань);

Ø виконання лабораторних (завдань);

Ø експрес-опитування;

Ø метод «мозкового штурму»;

Ø термінологічний диктант;

Ø складання опорних схем;

Ø метод «гарячий стілець»;

Ø метод асоціацій;

Ø методи самоконтролю і самооцінки.

3.Оцінювання результатів навчально-пізнавальної діяльності студентів.

Критерії та норми оцінювання успішності студентів за традиційною шкалою та шкалою ЄКТС

Успіхи навчально-пізнавальної діяльності студентів характеризуються кількісними та якісними показниками, що виражаються і фіксуються оцінкою.

У педагогіці вживають поняття «оцінювання» та «оцінка».

Оцінювання знань – визначення й вираження в умовних одиницях (балах), а також в оцінних судженнях викладача знань, умінь і навичок студентів відповідно до вимог навчальних програм.

Оцінка – це кількісне вираження якості засвоєння навчального матеріалу, яке відповідає певному показнику (балу).

У сучасній педагогіці вищої школи спостерігаються різні підходи до визначення критеріїв оцінюваннярезуль­татів пізнавальної діяльності студентів.

Так, А.Бойкопро­понує за об’єкт оцінювання брати структурні компоненти навчальної діяльності, а саме:

· змістовий компонент – обсяг знань про об’єкт вивчення (відповідно до навчальних програм, держав­них стандартів). При оцінюванні підлягають аналізу такі характеристики знань: повнота, правильність, ло­гічність, усвідомленість (розуміння, виокремлення го­ловного і другорядного); вербалізація, тобто словесне оформлення (переказ, пояснення); вміння застосовувати знання тощо;

· операційно-організаційний компонент – здат­ність студента обирати способи дій з огляду на навчаль­ну програму з оцінюваної дисципліни (предметні дії); ін­дивідуальні розумові здібності, тобто вміння порівнюва­ти, абстрагувати, класифікувати, узагальнювати тощо (розумові дії); навички аналізувати, планувати, органі­зовувати, контролювати процес і результати виконання завдання, діяльність загалом (загальнонавчальні дії). Підлягають аналізу також правильність, самостійність виконання за умов новизни (за зразком, аналогічні, від­носно нові); розуміння та словесне оформлення: відтво­рення (переказ), пояснення, застосування в умовах но­визни тощо.

· емоційно-мотиваційний компонент – ставлення до навчання (байдуже, недостатньо позитивне, зацікавлене, яскраво виражене, позитивне).

Саме ці характеристики можуть бути взяті за основу визначення рівня навчальних досягнень, загальних крите­ріїв їх оцінювання та відповідних оцінок (у балах).

Критеріями оцінювання можуть бути також (А. Алексюк):

· характер засвоєння вже відомого знання (рівень усвідомлення, міцність запам’ятовування, обсяг, повно­та і точність знань);

· якість виявленого студентом знання, логіка мислен­ня, аргументація, послідовність і самостійність викладу, культура мовлення;

· ступінь оволодіння вже відомими способами діяль­ності, уміннями і навичками застосування засвоєних знань на практиці;

· оволодіння досвідом творчої діяльності;

· якість виконання роботи (зовнішнє оформлення, темп виконання, ретельність тощо).

У вищих навчальних закладах користуються чотири­бальною системою оцінювання знань, умінь та навичок студентів:

Ø «відмінно»;

Ø «добре»;

Ø «задовільно»;

Ø «незадо­вільно».

Поряд з чотирибальною традиційною системою оціню­вання знань студентів дедалі популярнішою стає рейтингова система оцінювання.

Рейтингова система оцінювання – це система, яка ґрунтується на накопиченні оцінок за певний період навчання (модуль, семестр, рік, весь термін навчання) за різнобічну навчально-пізнаваль­ну діяльність. Сума цих оцінок слугує кількісним показником якості навчально-пізнавальної діяльності студента порівняно з успіхами його однокурсників.

Втілення рейтингової системи оцінювання у навчаль­ний процес:

Ø усуває упереджений підхід до оцінювання знань студентів;

Ø виступає ефективним засобом заохочення до навчально-пізнавальної діяльності;

Ø підвищує відповідальність студента за результати навчання;

Ø сприяє реалі­зації принципу індивідуалізації навчання;

Ø усуває проб­лему відвідування занять;

Ø вивільняє студентові час на за­няття за інтересами;

Ø в аудиторії превалює дух співпраці тощо.

Критерії оцінювання за шкалою ЄКТС

Виконавши додаткові види роботи (ІНДЗ) танабравши не менше 30 балів за них, студент може отримати іспит автоматично.

Мінімальна кількість балів для отримання заліку – 60. Якщо студент набирає 60 балів при поточному контролі, то він може отримати залік, який у системі ECTS, відповідає рівню D, E («3» – задовільно). Для отримання заліку вищого рівня студент здає залік.

Якщо студент набрав менше 35 балів за весь курс, він не допускається до складання іспиту чи заліку.

«А» – «відмінно» – якщо студент набрав 90-100 балів, глибоко і всебічно знає зміст курсу, рекомендовану літературу, наукові першоджерела, логічно мислить і будує відповідь, вільно використовує набуті теоретичні знання при аналізі, висловлює своє ставлення до тих чи інших проблем, пов’язує програмовий матеріал із профілем, демонструє високий рівень засвоєння практичних навичок.

«В», «С» – «добре» – коли студент набрав 75-89 балів, твердо знає курс і рекомендовану літературу. Добре засвоїв практичні навички, аргументовано викладає матеріал, висловлює свої міркування про ті чи інші психологічні феномени, але припускається певних неточностей і похибок у логіці викладу.

«D», «E» – «задовільно» – якщо студент набрав 60-74 бали, в основному знає курс, рекомендовану літературу, але непереконливо відповідає, плутає поняття, невпевнено почувається, виконуючи практичні завдання, виявляє неточності у знаннях, не вміє оцінювати факти та явища, пов’язувати їх із майбутнім фахом.

«Fх» – «незадовільно» з можливістю перескладання – коли студент набрав 35-59 балів, не опанував зміст курсу, вкрай слабо знає загальну літературу курсу, не знає наукових фактів, визначень, правил та законів. Часто пропускав лекції та практичні заняття.

«F» – «незадовільно» з обов’язковим повним курсом –якщо студент набрав 0-34 бали, не опанував зміст курсу, не знає загальної літератури курсу, не знає наукових фактів, визначень, правил та законів. Відсутнє загальногуманітарне та наукове мислення, практичними навичками не володіє. Часто пропускав лекції та практичні заняття.

Читайте також:

1. D) оснащення виробництва обладнанням, пристроями, інструментом, засобами контролю.
2. IV. Питання самоконтролю.
3. А/. Форми здійснення народовладдя та види виборчих систем.
4. Автоматизація водорозподілу на відкритих зрошувальних системах. Методи керування водорозподілом. Вимірювання рівня води. Вимірювання витрати.
5. Автоматизація контролю та діагностування вузлів РЕА
6. Автоматизовані форми та системи обліку.
7. Аграрні реформи та розвиток сільського госпо- дарства в 60-х роках XIX ст. — на початку XX ст.
8. Агрегативна стійкість, коагуляція суспензій. Методи отримання.
9. Адаптовані й специфічні методи дослідження у журналістикознавстві
10. Адміністративні (прямі) методи регулювання.
11. Адміністративні методи - це сукупність прийомів, впливів, заснованих на використанні об'єктивних організаційних відносин між людьми та загальноорганізаційних принципів управління.
12. Адміністративні методи управління

Переглядів: 2326