Система крові, її основні функції. Склад і об’єм крові у людини. Основні фізіологічні константи крові.

ВСТУП

До рідких середовищ організму або тканин його внутрішнього середовища належать: кров, лімфа, інтерстиціальна рідина, спинномозкова рідина, рідина закритих порожнин тіла. Кров – рідка тканина організму, що циркулює у системі замкнених трубок судин. У плазмі – міжклітинній рідкій речовині крові – у вигляді суспензії знаходяться формені елементи крові – еритроцити, лейкоцити і тромбоцити.

У 1939 році Г.Ф. Ланг утворив уявлення про систему крові, до якої включив периферичну кров, що циркулює по судинам, органи кровотворення та кроворуйнування, а також регулюючий нейрогуморальний апарат.

Кров – основна транспортна система організму. Вона являє собою тканину, що складається з рідкої частини – плазми – і зважених в ній клітин (формених елементів). Її головною функцією є перенесення різних речовин, за допомогою яких здійснюється захист від впливів зовнішнього середовища або регуляція діяльності окремих органів і систем. В залежності від характеру речовин, що переносяться, і їх природи кров виконує такі функції: 1) дихальну, 2) поживну, 3) екскреторну, 4) гомеостатичні, 5) регуляторну, 6) креаторних зв'язків, 7) терморегуляційну, 8) захисну.

Кров є колоїдно-полімерний розчин, розчинником в якому є вода, розчинними речовинами – солі і низькомолекулярні органічні сполуки, колоїдним компонентом – білки і їхні комплекси. Загальна кількість крові в організмі становить 6 – 8% від маси тіла або 1/13 від маси тіла. Кров у вищих тварин і людини складається з рідкої частини плазми – і зважених у ній формених елементів. Між плазмою і форменими елементами існують певні співвідношення – гематокритне число (гематокрит), згідно з яким об'єм клітин складає у людини 40 – 45% об'єму крові, інший обсяг (55 – 60%) припадає на плазму. Показник дає уявлення про загальний обсяг еритроцитів, характеризує ступінь гемоконцентрації або гідремії (підвищений вміст води в крові). Розрізняють червоні кров'яні тільця – еритроцити, білі кров'яні тільця – лейкоцити і кров'яні пластинки – тромбоцити. У нормі в 1 мкл крові людини міститься приблизно 4 – 5 млн. еритроцитів, 4 – 9 тис. лейкоцитів і 180 – 320 тис. тромбоцитів.

Щільність крові коливається у вузьких межах і залежить в основному від вмісту у ній формених елементів, білків і ліпідів. Щільність крові становить у людини 1,060 – 1,064 г/мл. Щільність лейкоцитів і кров'яних пластинок нижче, ніж еритроцитів. При відстоюванні в пробірці або центрифугуванні крові, що не згорнулась, зверху розташовується шар жовтуватої рідини, що представляє собою плазму, під ним знаходиться тонкий білуватий пояс лейкоцити і кров'яні пластинки, нарешті, внизу товстий шар (40 – 45% об'єму) – еритроцити. В'язкість – ще один фізичний показник крові. Вона в 3 – 6 разів більше в'язкості води і знаходиться в прямій залежності від вмісту в крові еритроцитів і білків. В'язкість зростає при згущенні крові, спостережуваному, наприклад, при рясному потінні.

Осмотичний тиск.

Клітини крові, а також клітини органів і тканин мають напівпроникні мембрани, здатні пропускати воду і не пропускати різні розчинені в ній сполуки. Таких сполук у плазмі багато. Це, перш за все, солі, що знаходяться в дисоційованому стані. Концентрація солей в крові у ссавців становить близько 0,9%. Від їх змісту головним чином і залежить осмотичний тиск крові. Осмотичний тиск – сила руху розчинника через напівпроникну мембрану з менш концентрованого розчину в більш концентрований.

Осмотичний тиск відіграє значну роль у підтримці концентрації різних речовин, розчинених у рідинах організму, на фізіологічно необхідному рівні. Отже, осмотичний тиск визначає співвідношення води між тканинами і клітинами. Розчини з осмотичним тиском, більш високим, ніж осмотичний тиск вмісту клітин (гіпертонічні розчини), викликають зморщування клітин внаслідок переходу води з клітини в розчин. Навпаки, розчини з більш низьким, ніж у клітинах осмотичним тиском (гіпотонічні розчини) викликають збільшення об'єму клітин в результаті переходу води з розчину в клітку. Розчини з осмотичним тиском, який дорівнює осмотичному тиску вмісту клітин (ізотонічні розчини), не викликають зміни об'єму клітин. Все це свідчить про те, що навіть незначні зміни складу плазми крові можуть виявитися згубними для багатьох клітин організму і насамперед самої крові.

Осмотичний тиск крові ссавців завжди знаходиться на відносно постійному оптимальному для обміну речовин рівні і становить 7,3 атм (5600 мм рт. ст., або 745 кПа, що відповідає температурі замерзання – 0,54 ° С). Для його підтримки існує сукупність спеціальних осморегуляторних механізмів, але насамперед здатністю до нормалізації осмотичного тиску володіє сама кров. Вона може виконувати роль осмотичного буфера при різних зсувах або в бік осмотичної гіпертонії, або гіпотонії. Ця функція пов'язана з перерозподілом іонів між плазмою та еритроцитами, а також зі здатністю білків плазми крові зв'язувати і віддавати іони.

Крім цього, в стінках кровоносних судин, тканинах, гіпоталамусі знаходяться спеціальні осморецептори, що реагують на зміну осмотичного тиску. Їх роздратування супроводжується рефлекторним зміною діяльності видільних органів, що призводять до видалення надлишку води або надійшли в кров солей. Такими органами є нирки і потові залози.

Онкотичний тиск. Крім солей в плазмі крові міститься багато білків (7 – 8%). Білки також створюють осмотичний тиск, який прийнято називати онкотичним. Це тиск набагато менше створюваного солями осмотичного і становить в середньому 30 мм рт. ст. Різниця в величині тисків пояснюється тим, що хоча білки і мають величезну молекулярну масу, але вони менш рухливі, ніж іони. Головним же умовою створення осмотичного тиску є не маса, а число іонів і їх рухливість. Цим умовам більшою мірою відповідають розчинені в плазмі солі.

Онкотичний тиск є чинником, що сприяє переходу води з тканин в кров'яне русло. Онкотичному тиску протидіє тиск, під яким знаходиться кров в капілярах, тобто гідростатичний тиск крові.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Вищі почуття	\|	Плазма, склад, види та роль електролітів і білків плазми. Кислотно-основний стан крові, роль буферних систем у регуляції його сталості.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.016 сек.