МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів
Контакти
Тлумачний словник Авто Автоматизація Архітектура Астрономія Аудит Біологія Будівництво Бухгалтерія Винахідництво Виробництво Військова справа Генетика Географія Геологія Господарство Держава Дім Екологія Економетрика Економіка Електроніка Журналістика та ЗМІ Зв'язок Іноземні мови Інформатика Історія Комп'ютери Креслення Кулінарія Культура Лексикологія Література Логіка Маркетинг Математика Машинобудування Медицина Менеджмент Метали і Зварювання Механіка Мистецтво Музика Населення Освіта Охорона безпеки життя Охорона Праці Педагогіка Політика Право Програмування Промисловість Психологія Радіо Регилия Соціологія Спорт Стандартизація Технології Торгівля Туризм Фізика Фізіологія Філософія Фінанси Хімія Юриспунденкция |
|
|||||||
Плазма, склад, види та роль електролітів і білків плазми. Кислотно-основний стан крові, роль буферних систем у регуляції його сталості.ВИСНОВОК до першого питання: Таким чином, основою внутрішнього середовища є кров, тим часом роль безпосередньої живильного середовища виконує тканинна рідина. Її склад і властивості специфічні для окремих органів, відповідають їх структурним і функціональним особливостям. Надходження з крові складових частин тканинної рідини і їх зворотний відтік в лімфу і знову в кров вибірково регулюються тканинними бар'єрами. Визначаючи склад крові, лімфи, тканинної рідини, можна судити про обмінні процеси, що відбуваються в окремих органах, тканинах або в організмі в цілому. Внутрішня середовище характеризується динамічним постійністю – гомеостазом, що має особливе значення в життєдіяльності організму. Плазма – рідка частина крові, що залишається після видалення формених елементів і складається з розчинених у воді солей, білків, вуглеводів, біологічно активних сполук, а також СО2 і О2. У плазмі міститься близько 90% води, 7 – 8% білка, 1,1% інших органічних речовин і 0,9% неорганічних компонентів. Осмотичний тиск плазми і сироватки (плазма без фібриногену) крові становить 7,6 атм., рН плазми артеріальної крові в середньому 7,4. У плазмі крові людини міститься приблизно 200 – 300 г білка. Білки плазми ділять на дві основні групи: альбуміни і глобуліни. У глобулінової фракції входить фібриноген. Альбуміни складають близько 60% білків плазми. Їх висока концентрація, велика рухливість при відносно невеликих розмірах молекули, визначають онкотичний тиск плазми. Велика загальна поверхня дрібних молекул альбуміну відіграє істотну роль у транспорті кров'ю різних речовин, таких як білірубін, солі важких металів жирні кислоти, фармакологічні препарати (сульфаніламіди, антибіотики та ін.) Відомо, що, наприклад, одна молекула альбуміну може одночасно зв'язати 25 – 50 молекул білірубіну. Глобуліни. Цю групу білків електрофоретичної, за показниками рухливості, поділяють на кілька фракцій: α1-, α2-, β3- і γ-глобуліни. За допомогою іммуноелектрофореза ці фракції підрозділяють на дрібні субфракцій більш однорідних білків. Так, у фракції α1-глобулінів є білки, простетичною групою яких є вуглеводи. Ці білки називаються глікопротеїнами. У складі глікопротеїнів циркулює близько 60% всієї глюкози плазми. Ще одна група – мукопротеіни – містить мукополісахариди, фракцію аз становить білок церулоплазмін, в якому на кожну білкову молекулу доводиться вісім атомів міді. Таким чином, зв'язується близько 90% всієї міді, що міститься в плазмі. β-глобуліни беруть участь у транспорті фосфоліпідів, холестерину, стероїдних гормонів, металевих катіонів. Вони утримують в розчині близько 75% всіх ліпідів плазми. Металомісткий білок трансферин здійснює перенесення заліза кров'ю. Кожна молекула трансферину несе два атоми заліза. γ-глобуліни характеризуються найнижчою електрофоретичною рухливістю. У цю фракцію білків входять різні антитіла, що захищають організм від вторгнення вірусів і бактерій. До γ-глобулінів відносяться також аглютиніни крові. Фібриноген займає проміжне положення між фракціями β-і γ-глобулінів. Цей білок утворюється в клітинах печінки та ретикулоендотеліальної системи; має властивість ставати нерозчинним в певних умовах (під впливом тромбіну), приймати при цьому волокнисту структуру, переходячи в фібрин. Вміст фібриногену в плазмі крові становить всього 0,3%, але саме його переходом в фібрин обумовлюється згортання крові і перетворення її в протягом декількох хвилин в щільний згусток. Сироватка крові за своїм складом відрізняється від плазми тільки відсутністю фібриногену. Альбуміни і фібриноген утворюються в печінці, глобуліни в печінці червоному кістковому мозку, селезінці, лімфатичних вузлах. Білки плазми разом з електролітами є її функціональними елементами. З їх допомогою в значній мірі здійснюється транспорт речовин з крові до тканин. До числа транспортуються компонентів відносяться поживні речовини, вітаміни, мікроелементи, гормони, ферменти, а також кінцеві продукти обміну речовин. З поживних речовин, найбільшу частину становлять ліпіди. Їх концентрація коливається в широкому діапазоні, але максимальний вміст відзначається після прийому жирної їжі. На відносно постійному рівні утримуються переносима плазмою глюкоза (44,4 – 66,6 ммоль/л) і амінокислотні залишки (4 мг%). Вітаміни можуть переноситися або у зв'язаному білками, або у вільному вигляді. Їх рівень у плазмі також піддається коливанням і залежить не тільки від їх вмісту в продуктах харчування та синтезу кишковою флорою, а й від наявності особливого чинника, що полегшує їхнє всмоктування в кишці. Мікроелементи циркулюють у плазмі у вигляді металомістких білків (Со тощо) або білкових комплексів (Fe). З кінцевих продуктів обміну найбільшої концентрації, особливо при важкій м'язовій роботі і нестачі кисню, досягає молочна кислота. Невикористані організмом і підлягають видаленню кінцеві продукти обміну речовин (сечовина, сечова кислота, білірубін, аміак) доставляються плазмою до нирок, де і видаляються з сечею. Білки плазми в силу здатності зв'язувати велику кількість циркулюючих в плазмі низькомолекулярних сполук беруть участь, крім того, у підтриманні сталості осмотичного тиску. Їм належить провідна роль у таких процесах, як освіта тканинної рідини, лімфи, сечі, всмоктування води. Буферні функції. Найважливішим показником сталості внутрішнього середовища організму є її активна реакція, обумовлена концентрацією водневих (Н + і гідроксильних (ОН-) іонів. Для оцінки активної реакції крові застосовують водневий показник – рН (від фр. рouvoir hydrogene – сила водню), що є негативним десятковим логарифмом концентрації водневих іонів. Активна реакція має виняткове значення, оскільки абсолютна білшість обмінних реакцій може нормально протікати тільки при певних величинах рН. Кров ссавців і людини має слабо лужну реакцію: рН артеріальної крові становить 7,35 – 7,47, венозної на 0,02 одиниці нижче. Вміст еритроцитів зазвичай на 0,1 – 0,2 одиниці рН більш кисле, ніж плазма. Незважаючи на безперервне надходження в кров кислих і лужних продуктів обміну, рН крові зберігається на відносно сталому рівні. Підтримання цього сталості забезпечується численними фізико-хімічними біохімічними і фізіологічними механізмами. У крові існує досить постійне відношення між кислими і лужними компонентами, його прийнято позначати терміном кислотно-лужну рівновагу (баланс). Відомі три головних шляхи підтримки рН на постійному рівні: 1 – буферні системи рідкої внутрішнього середовища організму і тканин; 2 – виділення СО2 легенями; 3 – виділення кислих або утримання лужних продуктів нирками. У крові існують наступні буферні системи: гемоглобінова, карбонатна, фосфатна, білків плазми крові. Гемоглобінова буферна система становить приблизно 75% всіх буферів крові. Гемоглобін у відновленому стані є дуже слабкою кислотою, в окисленому – його кислотні властивості посилюються. Карбонатна буферна система складається з вугільної кислоти (Н2СО3), гідрокарбонатів натрію і калію (NаНСО3, КНСО3). При надходженні в плазму крові більш сильної кислоти, ніж вугільна, аніони сильної кислоти взаємодіють з катіонами натрію і утворюють нейтральну сіль. У той же час іони водню з'єднуються з аніонами НСО3-. При цьому виникає малодисоційована вугільна кислота. У легенях під дією ферменту карбоангідрази, що міститься в еритроцитах, вугільна кислота розпадається на СО2 і H2O. Вуглекислий газ виділяється легенями, і зміни реакції крові не відбувається. При надходженні в кров підстав вони вступають у з'єднання з вугільною кислотою. В результаті утворюються гідрокарбонати і вода. Реакція знову залишається постійною. Роль цієї системи в організмі значна, так як з її допомогою здійснюється виділення з повітрям, що видихається, СО2 і майже миттєва нормалізація реакції крові. Фосфатна буферна система складається з суміші однозаміщеного і двозаміщеного фосфорнокислого натрію (NаН2РО4 і Na2HPО4). Перший слабо дисоціюють і має властивості слабкої кислоти, другий має властивості слабкою лугу. Надійшли в кров кислоти і луги взаємодіють з одним з компонентів системи, в результаті рН крові зберігається. Білки плазми крові здійснюють роль нейтралізації кислот і лугів внаслідок притаманних їм амфотерних властивостей: з кислотами вони вступають у реакцію як підстави, з підставами – як кислоти. В результаті рН крові підтримується на постійному рівні. Хороша захищеність крові буферними системами все ж не завжди може протидіяти зміні кислотно-лужної рівноваги. Якщо виникає зрушення активної реакції в кислий бік, то цей стан називають ацидозом, в лужну – алкалозом. Розрізняють їх компенсовану і некомпенсовану форми. Як показують результати експериментів на теплокровних тварин і клінічні спостереження, крайні сумісні з життям межі змін рН крові складають 7,0 – 7,8. Читайте також:
|
||||||||
|