• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Підприємство: сутність, риси, форми та види.

Підприємництво — самостійне організаційно-госпо­дарське новаторство на основі використання різних мож­ливостей для випуску нових товарів або старих новими методами, відкриття нових джерел сировини, ринків збу­ту тощо з метою отримання прибутків та самореалізації власної мети.

Підприємництво: сутність, основні принципи та ознаки

Иозеф Шумпетер

Підприємство і підприємництво

Лекція 8

Підприємець — це людина особливого роду.

Прибуток для нього лише символ успіху.

Головне — ступити на незвіданий шлях,

далекий від усталених рішень.

Серед багатьох чинників соціально-економічного прогресу у більшості країн світу, в тому числі в Україні, важливу роль у сучасних умовах відіграють підприєм­ництво та суб'єкти, що його здійснюють, — підприємці. З'ясуванню сутності підприємництва, основних рис під­приємця світова економічна наука приділяє увагу про­тягом майже трьох століть. Проте поняття «підпри­ємництво» (як і всі інші економічні категорії) постійно поповнюється елементами нового змісту, що зумовлює необхідність його системного вивчення.

Поняття «підприємництво» уперше ввів у науковий обіг англійський учений Річард Кантільон (1680-1734). Він розглядав його як особливу економічну функцію, важ­ливою рисою якої є ризик.

Сутність підприємницької діяльності може бути з'ясована в процесі вико­нання ним певних функцій, (Й.Шумпетером) а саме:

1. Новаторська функція — сприяння процесу продукуван­ня нових ідей (технічних, організаційних, управлінських та ін.), здійснення дослідно-конструкторських розробок, створення нових товарів і надання нових послуг тощо.

2. Організаційна функція — впровадження нових форм і методів організації виробництва, нових форм заробітної плати та їх оптимальне поєднання з традиційними, раціональне поєднання форм одиничного поділу праці, основних елементів системи продуктивних сил та кон­троль за їх виконанням.

3. Господарська функція — найефективніше використання трудових, матеріальних, фінансових, інтелектуальних та інформаційних ресурсів.

4. Соціальна функція — виготовлення товарів і послуг, не­обхідних суспільству, відповідно до головної мети, вимог дії основного економічного закону.

5. Особистісна функція — самореалізація власної мети підприємця, отримання задоволення від своєї роботи. Так, внаслідок опитування дрібних компаній Великобританії з'ясувалося, що переважна більшість їх (понад 80%) голов­ним стимулом своєї підприємницької діяльності вважає не особисте збагачення, а можливість відчути себе незалеж­ним і мати задоволення від власної праці.

На основі всебічної характеристики головних функцій підприємництва можна дати комплексне визначення його сучасної сутності.

Поняття «підприємництво» не слід ототожнювати з по­няттям «бізнес», яке є більш ємким і передбачає будь-який вид діяльності (навіть афери), що приносить дохід або осо­бисту користь.

Підприємництво — явище досить широке і багатовимірне. Тому в теорії поняття "підприємництво" розглядається як різноаспектне (рис. 8.1).

Рис. 8.1. Визначення змісту підприємництва

У Законі України «Про підприємництво» зазначається, що підприємництво — це самостійна, ініціативна, на влас­ний ризик діяльність щодо виробництва продукції, вико­нання робіт, надання послуг та зайняття торгівлею з ме­тою одержання прибутку.

Залежно від виконуваних функцій у найзагальнішому вигляді розрізняють такі види підприємництва за суб'єктами діяльності (рис. 8.2.).

Рис. 8.2. Суб’єкти підприємництва

Чинне законодавство України певною мірою обмежує можливість займатися підприємницькою діяльністю деяким категоріям громадян:

— військовослужбовцям;

— службовим особам органів прокуратури, державної безпеки, МВС, суду, державного арбітражу, державного нотаріату;

— представникам органів державної влади та управління;

— громадянам, що мають судимість за економічні злочини тощо.

Основними принципами, за якими здійснюється підприємництво, є:

1) вільний вибір діяльності на добровільних засадах;

2) залучення до підприємницької діяльності майна і коштів юридичних осіб і громадян;

3) самостійне формування програми діяльності, вибір постачальників і споживачів виробленої продукції, вста­новлення цін відповідно до витрат виробництва з дотри­манням чинного законодавства;

4) вільне наймання працівників;

5) залучення й використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших ресурсів, вико­ристання яких не заборонене або не обмежене законодав­ством;

6) вільний розподіл прибутку, який залишається після внесення платежів, встановлених законодавством;

7) самостійне здійснення підприємцем (юридичною особою) зовнішньоекономічної діяльності.

Щоб успішно виконувати зазначені функції, людині-підприємцю по­винні бути притаманні певні здібності:

· самостійність; новаторство; ініціатива; творчість; ризиковість; економічна та соціальна відповідальність; масштабність мислення; діловитість тощо.

Рис. 8.4. Типи підприємців

Основними формами підприємницької діяльності в умовах ринку є приватна та колективна, які створюються та функціонують на основі власності громадян, а також майна, яке одержане та використовується на законній підставі. Вона може здійснюватись як без використання найманої праці, так і з її використанням.

Підприємницька діяльність — праця індивіда, заснова­на на розвитку особистісних чинників, розширенні знань про свої можливості, спрямована на досягнення найкра­щого результату в господарській діяльності, на отриман­ня економічної вигоди і насамперед привласнення додат­кового продукту.

Основні види підприємницької діяльності:

Рис. 8.3. Види підприємницької діяльності

Виробнича підприємницька діяльність охоплює фазу виробництва та фазу споживання товарів (послуг). Діяльність вважається доцільною, якщо річний прибуток складає 15-20% від витрат.

Комерційна (торговельна) — пов'язана з проведенням операцій та угод з перепродажу товарів (послуг). Вважається доцільною, якщо чистий прибуток складає не менше 20-30% грошової виручки.

Фінансова - передбачає купівлю-продаж грошей, валюти, цінних паперів. Цей вид підприємницької діяльності буде доцільним, якщо фінансові угоди забезпечуватимуть прибуток на рівні не нижче 5-15%.

Метою підприємницької діяльності є максимізація доходу в результаті спрямування зусиль підприємця на певний об'єкт.

Об'єкт підприємництва — сукупність певних видів економічної діяльності, в межах якої шляхом комбінації ресурсів підприємець домагається максимізації доходу.

Із зміною технологічного способу виробництва економічна поведінка підприємців змінюється. Перехід від індустріальних до інформаційних технологій зумовлює перехід підприємницької діяльності від класичної до інноваційної моделі (табл. 8.1).

Таблиця 8.1.

Порівняльна характеристика класичної та інноваційної моделей підприємництва

Відповідно до Закону України "Про підприємництво" держава має ство­рювати сприятливі організаційні та економічні умови для розвитку підприєм­ництва, особливо тоді, коли мова йде про мале підприємництво.

В той же час держава законодавчо забезпечує свободу конкуренції, захи­щає споживачів від проявів несумлінної конкуренції та монополізму в будь-яких сферах підприємницької діяльності. Свої відносини з підприємцями дер­жава будує, використовуючи виключно економічні важелі, шляхом формуван­ня фінансово-кредитної та податкової політики, розробки і впровадження окремих нормативів, науково-технічних, економічних та соціальних республі­канських і регіональних програм.

Підприємницька діяльність може здійснюватись у певній організаційній формі і вибір такої форми є одним із відповідальних етапів формування підприє­мництва. Кожний підприємець намагається обрати найдоцільнішу організаційну форму діяльності, яка б відповідала:

· меті діяльності, її конкрет­ним умовам;

· найбільш повно захищала майнові інтереси її учасників;

· врахо­вувала фінансові можливості підприємця.

Домінуюче місце серед організаційних форм на мікроекономічному рівні належить підприємству (фірмі). Правовий статус підприємства (фірми) в Ук­раїні регулюється законами "Про підприємництво", який вже згадувався вище, а також "Про підприємства в Україні", "Про господарські товариства".

Згідно Господарського кодексу України підприємство - само­стійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом держав­ної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної та іншої господар­ської діяльності.

Підприємство (фірма) - система соціально-економічних відносин, які складаються на нижчому, пер­винному (мікроекономічному) рівні суспільного виробництва.

Підприємство (фірма) - самостійний господарюючий суб'єкт, який має свій статут, права юри­дичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідну і комерційну (торговель­ну) діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу).

Основні риси підприємства:

1) це самостійний господарюючий суб'єкт;

2) воно має власний статут, який затверджується власником (власниками) майна, а для державних підприємств — власником майна за участю трудового колективу; статут визначає предмет і цілі діяльності підприємства, його органи управління, компетенцію та повноваження трудового колективу, порядок утворення майна підприємства (до статуту можуть включатися також положення, пов'язані з особливостями діяльності підприємства);

3) підприємство може здійснювати будь-які види господарської діяльності, якщо вони не заборонені чинним законодавством і відповідають цілям, перед­баченим його статутом;

4) мета діяльності будь-якого підприємства - отримання прибутку (доходу). Кожне підприємство повинно мати:

а) самостійний баланс;

б) розрахунковий та інші рахунки в установах банків;

в) печатку із своїм найменуванням, а промислове підприємство — також товарний знак.

Майно, необхідне підприємству для здійснення діяльності, передбаченої статутом (основні фонди, оборотні фонди, інші цінності, вартість яких відобра­жається на самостійному балансі підприємства), може формуватись шляхом:

1) грошових та матеріальних внесків засновників підприємства;

2) доходів, одержаних від реалізації продукції, а також інших видів госпо­дарської діяльності;

3) доходів від цінних паперів;

4) кредитів банків та інших кредиторів;

5) капітальних внесків і дотацій з бюджету;

6) надходжень від роздержавлення та приватизації об'єктів власності;

7) придбання майна іншого підприємства (організації);

8) благодійних внесків, пожертвувань від підприємств, організацій, гро­мадян;

9) інших джерел, які не заборонені чинним законодавством.

Підприємство створюється:

1) згідно з рішенням власника (власників) майна чи уповноваженого ними органу або за рішенням трудового колективу;

2) в результаті виділення із складу діючого підприємства одного або кількох структурних підрозділів, якщо на це є згода власника чи уповноваженого ним органу;

3) внаслідок примусового поділу іншого підприємства відповідно до антимонопольного законодавства України.

Здійснення господарської діяльності підприємством може мати місце тільки після його реєстрації в органах державної влади у порядку, передбачено­му чинним законодавством.

Ліквідація і реорганізація (злиття, приєднання, виділення, перетворення) підприємства проводиться за рішенням власника, в окремих випадках, передбачених Законом України "Про підприємства в Ук­раїні" - за рішенням власника та трудового колективу, а також - за рішенням суду або господарського суду.

Крім зазначених випадків, підприємство може припинити діяльність у разі:

а) прийняття рішення про заборону його діяльності через невиконання умов, встановлених законодавством;

б) визнання у судовому порядку недійсними установчих документів і рішен­ня про створення підприємства;

в) визнання його неплатоспроможності - банкрутом.

Згідно з Законом України "Про банкрутство" банкрутами можуть бути визнані ті підприємства, які неспроможні своєчасно виконати свої зобов'язання перед кредитором або бюджетом. Проте підприємство стає банкрутом тільки за рішенням господарського суду, а до цього моменту йому надається можливість вийти зі стану неспроможності. Підставою для порушення справи про банк­рутство є заява до господарського суду будь-кого з кредиторів, самого боржни­ка, органів державної податкової служби або державної контрольно-ревізійної служби. Достовірність та повнота бухгалтерського обліку, іншої інформації про фінансове і майнове становище боржника повинні бути підтверджені аудито­ром (аудиторською фірмою) незалежно від підстав, з яких порушено справу.

Водночас, у місячний термін з дня опублікування оголошення про пору­шення справи про банкрутство громадяни і юридичні особи можуть взяти участь у санації боржника ("санація" в перекладі з латинської - "оздоров­лення, лікування"). Якщо ж протягом місяця не буде вжито заходів по санації боржника, тоді арбітражний суд приймає остаточне рішення щодо визнання підприємства банкрутом. У разі, коли недобросовісний підприємець визна­чає себе банкрутом з метою приховати незаконне витрачання коштів не за призначенням (в т.ч. розкрадання), ліквідувати, реорганізувати чи привати­зувати підприємство (фірму) зі зміною форми власності на нього (фіктивне банкрутство) або навмисно приховує банкрутство, то він має нести кримі­нальну відповідальність.

Згідно із Законом «Про підприємства в Україні» існу­ють такі види підприємств:

1) індивідуальне підприємство, засноване на особистій власності фізичної особи та виключно її праці;

2) сімейне підприємство, засноване на власності та праці громадян України — членів однієї сім'ї, які мешка­ють разом;

3) приватне підприємство, засноване на власності ок­ремого громадянина України, з правом наймання робочої сили;

4) колективне підприємство, засноване на власності трудового колективу, кооперативу, іншого статутного то­вариства, громадської та релігійної організації;

5) державне комунальне підприємство, засноване на власності адміністративно-територіальних одиниць;

6) державне підприємство, засноване на загальнодер­жавній (республіканській) власності;

7) спільне підприємство, засноване на базі об'єднання майна різних власників (змішана форма власності);

8) підприємство, засноване на власності юридичних осіб і громадян іноземних держав.

Підприємства та підприємництво існують у різних ор­ганізаційних та організаційно-правових формах.

Організаційні форми підприємства (окремі форми об'єднання людей для здійснення їх спільної діяльності у межах певної структури).

1. Одноосібне господарство (індивідуальне підприємство) — така форма організації підприємства і підприємництва, коли вся власність нале­жить одній особі, яка одноосібно управляє виробництвом і власністю, привласнює весь прибуток і несе особисту відповідальність за всі зобов'язання підприємства.

Перевагами одноосібного господарства є:

1) привласнення всього прибутку та можливість вільно розпоряджатися ним (крім сплати частини податків);

2) наявність на цій основі високоефективних стимулів до праці;

3) незначні витрати на організацію виробництва;

4) високий ступінь свободи економічного вибору;

5) простота для оподаткування (оподатковується лише індивідуальним подохідним податком, нижчим від оподат­кування прибутку).

Водночас одноосібному господарству властиві певні недоліки:

1) незначні обсяги привласнюваного прибутку, а отже обмежені можливості розширення підприємства за раху­нок власних коштів;

2) більші, порівняно із середніми та крупними підпри­ємствами, труднощі в отриманні кредитів і вищі відсотки за них;

3) значно більші можливості збанкрутувати (так, у Ве­ликобританії протягом першого року банкрутує кожна четверта невелика фірма);

4) більша тривалість робочого дня, вища інтенсивність праці та гірша техніка безпеки;

5) відповідальність власника підприємства за зо­бов'язання не лише активами підприємства, а й своїм осо­бистим майном.

Ця форма організації підприємств та підприємництва є найбільш адекватною для малих підприємств.

2. Партнерство (товариства) — форма організації підприємства, за якої дві або більше осіб об'єднують своє майно, стають співвласниками створеного підприємства, спільно управляють виробництвом і власністю, розподіляють прибуток і несуть спільну відповідальність за свої зо­бов'язання.

Окремими особами у партнерстві можуть виступати й юридичні особи, що як співвласники діють на основі ук­ладеного договору, який регулює всі права та обов'язки партнерів.

Юридична особа — підприємство, організація, установа, які виступають єдиним самостійним носієм прав і зо­бов'язань.

Ознаками юридичної особи є наявність майна, відо­кремленого від майна учасників, та самостійна майнова відповідальність; право володіти, користуватися і розпоря­джатися власністю; право здійснювати від свого імені гос­подарські операції та ін.

До господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні та командитні товариства.

Акціонерним товариством є господарське товариство, яке має статут­ний фонд, поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товари­ства, а акціонери несуть ризик збитків, пов'язаних із діяльністю товариства, в межах вартості належних їм акцій.

Акціонерні товариства можуть бути відкритими або закритими. Акції відкритого акціонерного товариства можуть розповсюджуватися шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на біржах. Акціонери відкри­того товариства можуть відчужувати належні їм акції без згоди інших акціо­нерів та товариства.

Акції закритого акціонерного товариства розподіляються між засно­вниками або серед заздалегідь визначеного кола осіб і не можуть розповсю­джуватися шляхом підписки, купуватися та продаватися на біржі. Акціонери закритого товариства мають переважне право на придбання акцій, що про­даються іншими акціонерами товариства.

Товариством з обмеженою відповідальністю є господарське товари­ство, що має статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, і несе відповідальність за своїми зобов'язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої вкла­ди, несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах своїх вкладів.

Товариством з додатковою відповідальністю є господарське товари­ство, статутний фонд якого поділений на частки визначених установчими Документами розмірів і яке несе відповідальність за своїми зобов'язаннями власним майном, а в разі його недостатності учасники цього товариства не­суть додаткову солідарну відповідальність у визначеному установчими доку­ментами однаково кратному розмірі до вкладу кожного з учасників.

Повним товариством є господарське товариство, всі учасники якого від­повідно до укладеного між ними договору здійснюють підприємницьку ді­яльність від імені товариства і несуть додаткову солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном.

Командитним товариством є господарське товариство, в якому один або декілька учасників здійснюють від імені товариства підприємницьку ді­яльність і несуть за його зобов'язаннями додаткову солідарну відповідаль­ність усім своїм майном, на яке за законом може бути звернено стягнення (повні учасники), а інші учасники, присутні в діяльності товариства, лише своїми вкладами (вкладники).

Учасниками повного товариства, повними учасниками командитного товариства можуть бути лише особи, зареєстровані як суб'єкти підприєм­ництва.

Особливим видом державного підприємства є казенні підприємства. Вони створюються у галузях народного господарства, в яких:

• законом дозволено здійснення господарської діяльності лише державним підприємствам;

• основним (понад 50%) споживачем продукції виступає держава;

• за умовами господарювання неможлива вільна конкуренція товаро­виробників чи споживачів;

• приватизацію майнових комплексів державних підприємств заборонено законом.

Казенне підприємство створюється за рішенням Кабінету Міністрів України. У рішенні про створення казенного підприємства встановлюється обсяг і характер основної діяльності підприємства, а також орган, до сфери управління якого входить підприємство.

До позитивних сторін на­лежать:

1) більші можливості розширення виробництва (вна­слідок злиття капіталів декількох осіб);

2) дещо кращий доступ до кредитних ресурсів (банки більше довіряють партнерствам, ніж одноосібним госпо­дарствам);

3) вдосконалення процесу управління виробництвом і власністю (внаслідок спеціалізації учасників на виконанні окремих управлінських функцій);

4) збереження простого та пільгового механізму опо­даткування.

Негативними сторонами діяльності партнерських під­приємств є:

1) ускладнення процесу вироблення і прийняття уп­равлінських рішень (внаслідок необхідності узгодження його між учасниками);

2) необхідність відповідальності окремих осіб за не­правильні рішення, від яких партнерство не застраховане;

3) внаслідок заборони учасникам товариств з обме­женою відповідальністю продажу їх вкладів (паїв) на від­критому ринку в разі виходу одного з них з партнерства інші учасники або треті особи зобов'язані викупити його частку.

Партнерства найбільш поширені у сфері дрібного бізнесу при наданні послуг, зокрема у медицині, юриспру­денції.

3. Корпорація — найдосконаліша форма організації під­приємств, що існує переважно у вигляді відкритого акціонерного товариства, засновники якого формують ак­ціонерний капітал шляхом об'єднання власних ресурсів че­рез механізм випуску і продажу цінних паперів (передусім акцій), а співвласники несуть обмежену відповідальність.

Згідно з чинним законодавством корпорація — це до­говірне об'єднання, створене на основі поєднання вироб­ничих, наукових та комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників.

Засновниками акціонерного товариства можуть бути фізичні та юридичні (підприємства) особи. Акціонерний капітал (власність), який формується при цьому, скла­дається із загальної вартості випущених і проданих акцій. Засновники товариства отримують засновницький прибу­ток, який становить різницю між сумою, отриманою від продажу акцій, та обсягом вкладених ресурсів.

Основними позитивними сторонами корпорацій є:

1) можливість збільшити джерела фінансування для розширення виробництва (за рахунок продажу цінних па­перів), а отже отримати більший прибуток, частина якого (нерозподілений прибуток) йде на розширення обсягів ви­робництва;

2) кращий (порівняно з партнерствами) доступ до кре­дитів банків;

3) внаслідок наведених переваг отримання можливості впроваджувати передові досягнення науки і техніки у ви­робництво, що зумовлює зростання продуктивності праці й зниження собівартості товарів і послуг;

4) обмежена відповідальність акціонерів за зобов'язан­ня корпорації, а отже відсутність відповідальності власним майном;

5) залучення до управління виробництвом профе­сійних управляючих (менеджерів), що сприяє вдоскона­ленню процесу вироблення управлінських рішень;

6) здійснення внутрікорпораційного планування на поточний та віддалений період (5—10 років), комплексне вивчення ринку, формування потреб споживачів тощо і завдяки цьому отримання переваги над конкурентами.

Основними недоліками корпорацій є:

1) значне знецінення акцій корпорацій під час погір­шення економічної кон'юнктури, внаслідок чого дрібні акціонери можуть втратити їх;

2) недосконалий механізм оподаткування в окремих країнах (так, в Україні оподатковуються і прибуток корпо­рацій, і доходи на акції, що особливо несправедливо для дрібних акціонерів);

3) перетворення дрібних акціонерів, внаслідок їх вели­кої чисельності, на формальних власників, неспроможних впливати на вибір керівництва, розподіл прибутків тощо у більшості крупних корпорацій і прийняття управлінських рішень на основі кількості акцій;

4) внаслідок зосередження контрольного пакета акцій у руках небагатьох акціонерів встановлення їх контролю над заощадженнями більшості дрібних акціонерів.

Корпорації є найадекватнішою формою організації крупних та середніх підприємств.

У сучасній ринковій економіці активізується роль об'єднання підприємств (рис. 8.4).

Рис. 8.4.. Типи об'єднань підприємств

Картель — угода (гласна або негласна) між незалежними підприємствами щодо проведення єдиної цінової політики, розподілу ринків збуту, узгодження умов обміну патентами, ліцензіями тощо. Виробнича діяльність картельною угодою не регламентується.

Синдикат — форма об'єднання підприємств, які виробляють однорідну продукцію, що передбачає збереження виробничої самостійності при втраті права на самостійний збут продукції. Створена спільна структура займається реалізацією товарів, а доходи розподіляються за часткою кожного підприємства у реалізованій продукції.

Трест — форма об'єднання, яка передбачає втрату юридичної та економічної самостійності як у виробництві, так і в реалізації. Трест несе повну відповідальність усім своїм майном за результати господарської діяльності всіх підприємств, що входять до його складу. Частка кожного підприємства визначається пакетом акцій, пропорційно цій частці розподіляються і доходи.

Концерн — об'єднання багатьох промислових, фінансових, торговельних підприємств, які формально зберігають свою самостійність, але фактично підпорядковані фінансовому контролю та керівництву головної фірми, котра несе відповідальність за господарську діяльність об'єднаних підприємств у межах пакетів акцій кожного з них.

Конгломерат — багатогалузеве об'єднання, яке виникає на основі інтенсивної експансії головної фірми у чисельні, мало пов'язані між собою галузі економіки шляхом скуповування пакетів акцій інших підприємств. Риси конгломерату:

— відсутність галузевого ядра;

— зміна власника підприємства за незмінних виробничих програм;

— незмінність товарів та послуг, що пропонуються на ринку;

— провідна роль банків та інших фінансово-кредитних установ, які здійснюють стратегію поглинання та підпорядкування через інтенсивну спекулятивну діяльність.

Диверсифікати — багатогалузеві корпорації, об'єднані системою участі, виробничою кооперацією, патентно-ліцензійними угодами, спільними виробничими та науково-дослідними програмами, єдиною системою фінансування. Риси диверсифікату:

— наявність галузевого ядра;

— об'єднання суміжних галузей;

— впровадження принципово нових видів діяльності та їхніх результатів — товарів і послуг;

— допоміжна роль банків та інших фінансово-кредитних установ.

Фінансово-промислові групи (ФПГ) — організаційна форма об'єднання великих промислових фірм із банківськими структурами, в якій кожний член-учасник самостійно вирішує власні завдання, але не нехтує при цьому інтересами групи. Координаційну діяльність може здійснювати банк або промислове підприємство.

Функції ФПГ:

— акумуляція фінансових ресурсів;

— створення сприятливих умов для інвестиційної діяльності;

— належний контроль за ефективним використанням фінансових ресурсів;

— сприяння розвитку науково-дослідницьких розробок;

— міжгалузевий перерозподіл ресурсів.

Система участі. Для виявлення ступеня залежності підприємств, які утворюють корпоративний капітал, від головної (материнської) компанії застосовують критерій системи участі. За цією системою підприємства, що входять до складу корпорації (холдингу), можуть набувати таких форм:

— відділення (якщо 95—100 % акцій його належить материнській компанії);

— дочірнє підприємство (частка участі материнської компанії становить 50-95 %);

— філії (частка материнської компанії становить 25-50 %);

— асоціації (участь материнської компанії в їхньому капіталі 10-25%).

Крім розглянутих організаційно-правових форм підприємств та їхніх об'єднань, існують і інші критерії класифікації.

Зокрема, за формою власності підприємства поділяють на:

— приватні (засновані на власності окремого громадянина з правом використання найманої праці);

— колективні (засновані на власності трудового колективу, кооперативу, іншого статутного товариства, громадської чи релігійної організації);

— державні (засновані на загальнодержавній та комунальній власності).

Серед колективних форм підприємництва найпоширенішою є кооператив.

Кооператив — об'єднання громадян з метою спільного виробництва та збуту продукції, закупівлі та споживання товарів і послуг, будівництва, споживання житла тощо. Риси кооперативу:

— юридична особа;

— членство на засадах пайових внесків;

— необмежена відповідальність;

— зберігається індивідуалізм у розподілі, пропорційно до паю.

Переваги кооперативу:

— проста процедура вступу та виходу з кооперативу;

— об'єднання зусиль для вирішення спільних завдань;

— рівноправність членів у вирішенні господарських проблем.

Недолік кооперативної форми — обмеженість економічної свободи через необхідність узгодження інтересів членів кооперативу.

Державне підприємство — підприємство, основні засоби якого є державною власністю, а керівники призначаються державними органами або працюють за контрактом.

Державні підприємства загальнодержавної власності найчастіше поширені в галузях:

— що забезпечують національну безпеку;

— не привабливих для приватного підприємництва, а таких, що мають важливе стратегічне значення для країни;

— природних монополіях (з метою запобігання виникненню приватної монополії);

Комунальні підприємства є власністю влади адміністративно-територіальних утворень.

Форми державних підприємств:

— із неподільним майном і повною приналежністю його до державної власності (унітарні підприємства);

— контрольовані державою через контрольний пакет акцій (корпорації з правом прийняття рішення державою);

— з часткою державної власності у статутному капіталі, меншою ніж 50 %, де представники державних органів представляють інтереси держави.

Читайте також:

1. А/. Форми здійснення народовладдя та види виборчих систем.
2. Автоматизовані форми та системи обліку.
3. Аграрні реформи та розвиток сільського госпо- дарства в 60-х роках XIX ст. — на початку XX ст.
4. Адміністративний проступок: поняття, ознаки, види.
5. Акредитив та його форми
6. Акти застосування юридичних норм: поняття, ознаки, види.
7. Активні форми участі територіальної громади у вирішенні питань ММС
8. Акціонерне товариство, як форма організацій бізнесу. Акції, їх суть і види.
9. Банківська система: сутність, принципи побудови та функції. особливості побудови банківської системи в Україн
10. Банківська система: сутність, принципи побудови та функції. Особливості побудови банківської системи в Україні.
11. Банківська система: сутність, принципи побудови та функції. Особливості побудови банківської системи в Україні.
12. Банківський контроль та нагляд: форми та мета здійснення. Пруденційний нагляд: поняття, органи та мета проведення.

Переглядів: 22645