• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Мета, завдання, принципи, напрями виховання у ВНЗ

Література

План

У ВИЩОМУ НАВЧАЛЬНОМУ ЗАКЛАДІ

ВИХОВАННЯ СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ

ЛЕКЦІЯ 8

(НЕ 1.8.)

(2 год.)

1. Теоретичні основи виховання студентської молоді: мета, завдання, принципи.

2. Основні напрями виховання у вищій школі.

3. Форми позааудиторної виховної роботи зі студентами.

4. Роль куратора у виховній роботі з академічною групою.

5. Студентське самоврядування у вищій школі.

Основні поняття до теми: виховний ідеал, мета виховання, принципи виховання, національна самосвідомість, система національного виховання.

Основна:

1. Алексюк А.М.Педагогіка вищої освіти України. Історія. Теорія. – К.: Либідь, 1998. – 558 с.

2. Вітвицька С.С. Основи педагогіки вищої школи. – К.: Центр навчальної літератури, 2003. – 316 с.

3. Вітвицька С.С. Практикум з педагогіки вищої школи: Навч. посіб. за модульно-рейтинговою системою навчання для студентів магістратури. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 396 с.

4. Кузьмінський А.І. Педагогіка вищої школи: Навч. посіб. – К.: Знання, 2005. – 486 с.

5. Лекції з педагогіки вищої школи: Навчальний посібник /За ред. В.І.Лозової. – Харків: «ОВС», 2006. – 496 с.

6. Педагогіка вищої школи: Навч. посібник /За ред. З.Н.Курлянд. – К.: Знання, 2005.–399с.

7. Фіцула М.М. Педагогіка вищої школи: Навчальний посібник. – К.: «Академвидав», 2007. – 352 с.

Додаткова:

1. Авдєєва І.М., Мельникова І.М. Інноваційні комунікативні технології в роботі куратора академгрупи. – К., 2007. – 304 с.

2. Виховна робота зі студентською молоддю. Навч. посібник. – Одеса, 2006. – 288.

3. Виховна робота зі студентською молоддю. – Концепція виховної роботи. - Тернопіль, 2001.

4. Мартинюк І.В. Національне виховання: Теорія і методологія. – К.: ІСДО, 1995. –160 с.

5. Сучасні підходи до проблем виховання: студентської молоді. – Рівне, 2000.

1. Теоретичні основи виховання студентської молоді:

Навчальний процес у ВНЗ тісно пов’язаний і процесом виховання студентів, яке здійснюється в загальній системі професійної підготовки майбутнього фахівця.

Виховання студентів у ВНЗ – це процес цілеспрямованої системної діяльності суб’єктів педагогічного процесу (викладачів) щодо формування у об’єктів (студентів) професійно значущих якостей характеру, форм загальної та професійної поведінки, який спрямований на всебічний розвиток майбутнього фахівця як активного громадянина держави та професіонала певної галузі з позитивними загальнолюдськиим якостями.

Метою виховання студентів у ВНЗ єпідготовка інтелектуального генофонду нації, виховання національної еліти, формування особистісного потенціалу, що забезпечить високу ефективність діяльності майбутніх фахівців.

У процесі виховної роботи зі студентами реалізовуються наступні завдання виховання:

1. Вивчення індивідуальних особливостей студентів.

2. Всебічне формування майбутнього фахівця із загальнолюдськими та професійними цінностями.

3. Організація дозвілля студентів.

4. Залучення студентів до самоврядування та формування у них активної життєвої позиції тощо.

Компонентами виховного процесу у ВНЗ є:

· мета виховання;

· зміст виховання;

· форми виховання;

· методи виховання;

· засоби виховання;

· результат виховання.

Реалізація процесу виховання студентів у ВНЗ буде ефективною при дотриманні таких принципів:

· єдність національного і загальнолюдського;

· природовідповідність;

· культуровідповідність;

· активність, самодіяльність і творча ініціатива студентської молоді;

· демократизація виховання;

· гуманізація виховання;

· безперервність і наступність виховання;

· єдність навчання і виховання;

· цілеспрямованість;

· диференціація та індивідуалізація виховного процесу;

· етнізація;

· комплексний підхід.

2. Основні напрями виховання у вищій школі

Формування всебічно розвиненої особистості майбут­нього фахівця вимагає проведення різнобічної цілеспрямованої виховної роботи в різних напрямах. Це, в свою чергу, обумовлює реалізацію напрямів виховання: формування наукового світогляду;

· громадянське та патріотичне виховання;

· моральне виховання;

· трудове;

· художньо-естетичне виховання;

· фізичне виховання;

· екологічне виховання;

· правове виховання;

· екологічне виховання тощо.

Реалізація змісту завдань кожного з означених напрямів передбачає враху­вання специфіки майбутньої професійної діяльності фахів­ців, необхідних для цього людських і професійних якостей.

Громадянське та патріотичне виховання – це цілеспрямована виховна діяльність ВНЗ спрямована на формування у студентів почуття національної гідності, знань про історію, традиції та сучасний стан розвитку українського народу та держави, активної життєвої позиції тощо.

Моральне виховання – виховна діяльність вищого навчально­го закладу, спрямована на формування у студентів стійких мо­ральних якостей, потреб, почуттів, навичок і звичок поведінки на основі ідеалів, норм і принципів моралі, участі у практичній діяльності.

Систему моральних цінностей поділяють на (О.Вишневський):

· абсолютно вічні;

· національні;

· громадянські;

· сімейні;

· цінності осо­бистого життя.

Серед моральних якостей, які мають особливе значен­ня для майбутньої професійної діяльності, виокремлюють (Н.Дяченко):

· професійний обов’язок;

· професійну честь;

· професійну гордість;

· професійну етику.

Майбутні фахівці повинні усвідомлювати, що вони самі відповідають за свої вчинки, що кожен їх крок буде морально оцінено. Лише за цієї умо­ви вони будуть готові до роботи в професійному колективі.

Важливо, щоб студенти знали моральні вимоги щодо професій, які вони опановують, і якості, які повинні вихо­вати в собі, щоб відповідати цим вимогам. Засвоєння норм професійної етики допомагає молодій людині швидше про­фесійно адаптуватися.

Ефективність морального виховання студентів визначають такі чинники:

· створення у вищому навчально­му закладі психологічного клімату поваги до моральних норм, правил людського співжиття;

· відповідність змісту морального виховання його меті й рівню морального роз­витку студентів, особливостей їх майбутнього фаху;

· превентивне (профілактичне) проведення виховних заходів з акцентуванням уваги на за­побіганні аморальним явищам у студентському середови­щі;

· підтвердження декларованих педагогами моральних принципів їх моральною практикою, яка б відповідала найвищим критеріям моральності.

Трудове виховання – процес формування потреби в праці і сум­лінного, творчого ставлення до неї, гордості за свою професію, ви­соких морально-професійних рис громадянина, працівника, фа­хівця, вироблення практичних умінь і навичок культури праці.

Найважливішим завданнями трудового виховання сту­дентів є:

· формування у них професійних здібностей і по­треб, умінь, навичок, звичок професійного призначення;

· психологічна підготовка до праці з обраної спеціальності;

· виховання волі, терпеливості і наполегливості в подоланні труднощів.

Трудове виховання студентів здійснюється в процесі усіх видів діяльності студента:

· навчальній праці;

· науково-дослідній роботі;

· виробничій практиці;

· гро­мадській діяльності;

· побутовій праці.

У трудовому вихованні студентів необхідно, щоб про­понована їм праця ґрунтувалася на таких важливих заса­дах: ефективне використання робочого часу, раціональні прийоми праці, економне витрачання матеріалів, електро­енергії, естетичний вигляд виробу, дотримання особистої гігієни й техніки безпеки тощо.

Критерієм трудової вихованості студентів є висока осо­биста зацікавленість і продуктивність праці, відмінна якість продукції, трудова активність і творче, раціоналіза­торське ставлення до процесу праці, трудова, виробнича, технологічна дисципліна.

Художньо-естетичне виховання – складова виховного процесу, спрямована на формування здатності сприймати і перетворювати дійсність за законами краси в усіх сферах діяльності людини.

Метою естетичного виховання у вищому навчальному закладі є формування у майбутнього спеціаліста естетичної культури – здатності особистості до повноцінного сприймання, правильного розуміння прекрасного у мистецтві і дійсності, прагнення й уміння будувати своє життя та діяльність за законами краси.

Ефективність естетичного виховання студентів знач­ною мірою залежить від умілого використання педагогами різноманітних способів і засобів: створення естетичних си­туацій, які передбачають оцінювання (ознайомлення з тво­рами мистецтва та їх обговорення); використання естетич­ного потенціалу усіх навчальних дисциплін; впроваджен­ня естетичних елементів у структуру знань та ін­.

Для високої ефективності естетичного вихован­ня студентів необхідно:

створити у вищому навчальному закладі естетично привабливу обстановку;

використову­вати у виховній роботі зі студентами потенційні можли­вості народних традицій та обрядів;

забезпечувати висо­ку естетичну культуру викладачів і студентів, а також виховних заходів;

залучати до підготовки і прове­дення заходів якомога більше студентів і відомих людей зі сфери культури.

Фізичне виховання– система соціально-педагогічних заходів, спрямованих на зміцнення здоров’я, загартування організму, гармонійний розвиток форм, функцій і фізичних можливостей людини, формування життєво важливих рухових навичок і вмінь.

Фізичне виховання у вищому навчальному закладі є невід’ємною частиною формування загальної і професійної культури особистості сучасного фахівця, системи гуманіс­тичного виховання студентів.

Як навчальна дисципліна, обов’язкова для всіх спеціальностей, воно є також засобом оптимізації фізичного і фізіологічного стану студентів у процесі профе­сійної підготовки.

Фізичне виховання спрямоване на розв’язання таких специфічних завдань:

· формування у студентів високих вольових і фізичних якостей;

· формування готовності до висо­копродуктивної праці;

· збереження і зміцнення здоров’я студентів, сприяння всебічному розвитку організму;

· під­тримання високої працездатності протягом усього періо­ду навчання; всебічна фізична підготовка;

· професійно-прикладна фізична підготовка студентів з урахуванням особливостей майбутньої трудової діяльності;

· виховання усвідомлення необ­хідності регулярно займатися фізичною культурою і спортом.

Фізичне виховання студентів у вищих навчальних зак­ладах здійснюється протягом усього періоду навчання в таких формах: навчальні заняття, самостійні заняття фізич­ною культурою, спортом і туризмом, фізичні вправи в ре­жимі дня, масові оздоровчі, фізкультурні та спортивні заходи. Усі форми взаємопов’язані, доповнюють одна одну, постають як цілісний процес фізичного вдосконалення.

Ефективність фізичного виховання значною мірою зале­жить від мотивів, які стимулюють активність особистості:

фізичне вдосконалення пов’язане з прагненням прискорити темпи власного розвитку, мати гідне місце в оточенні, до­могтися уваги;

дружня солідарність продиктована бажан­ням бути разом з друзями, співпрацювати з ними;

відпові­дальність зумовлена необхідністю відвідувати заняття з фі­зичної культури, виконувати вимоги навчальної програми;

суперництво пов’язане з бажанням виділитися, підняти свій престиж, бути першим;

спортивний мотив зумовле­ний прагненням досягнути значних результатів; ігровий, що є засобом розваги, нервової розрядки, відпочинку та ін.

Фізична культура і спорт сприяють підвищенню і збереженню працездатності на тривалий час, зміцнюють організм, підви­щують його опір захворюванням, позитивно впливають на функції всіх систем організму, що є надійним фундаментом успішної професійної діяльності фахівця.

Ринкова економіка передбачає формування нової осо­бистості – дбайливої, упевненої у власних силах, ініціа­тивної, здатної самостійно орієнтуватися в економічній си­туації, ознайомленої із досягненнями світової економічної думки і практики. Формування такого типу особистості вимагає належного економічного виховання студентів ви­щої школи.

Економічне виховання– педагогічна діяльність, спрямована на формування на основі спеціальних знань економічної свідомості, економічного мислення, умінь і навичок економічної діяльності, економічно значущих якостей особистості.

Економічне виховання має бути зорієнтоване на форму­вання (С.Шпак):

· економічного мислення, почуття власника, реального господаря;

· вміння прогнозувати наслідки своїх рішень, еко­номічно обґрунтовувати ставлення до праці та її результатів;

· усвідомлення свого статусу платника податку, його прав і обов’язків; прагнення до нарощування трудових доходів, до поліпшення якості життя;

· готовності брати участь у різнома­нітних формах економічної діяльності; моральний вибір у ситуаціях, пов’язаних з економічною діяльністю;

· вміння до­лати економічні труднощі в кризовій ситуації;

· здатність ефективно використовувати механізм соціально-економічного захисту своїх та суспільних інтересів.

Досягнення зазначеної мети в економічному вихованні студентів можливе за умови вивчення основних напрямів розвитку економіки держави, формування економічної сві­домості та мислення, бажання досконало володіти обраною професією; формування навичок раціональної організації праці та економного використання бюджету часу (на­вчального і особистого), а також елементарних навичок економічного рахунку, вміння співвідносити затрати пра­ці й кінцевий результат з кожного виду діяльності; вихо­вання бережливості, ініціативності, діловитості, дисцип­лінованості.

Економічне виховання студентів проводиться у межах навчальної та позааудиторної роботи.

У позааудиторній ро­боті з економічного виховання використовуються різні її методи і форми: лекції, бесіди, зустрічі «за круглим сто­лом», вечори запитань і відповідей, економічні олімпіади, вікторини, диспути на економічні теми, зустрічі студентів з економістами, приватними підприємцями тощо.

Правове виховання, як складова національного вихо­вання, є одним із шляхів формування повноцінного гро­мадянина України у період глибоких соціальних, еконо­мічних та політичних перетворень. Тільки достатньо підготовлений у правовому плані, високоморальний фахівець може орієнтуватися у правовій політиці своєї держави і суворо дотримуватись законності.

Правове виховання – виховна діяльність вищого навчального закладу, правоохоронних органів, спрямована на формування у студентів правової свідомості та навичок і звичок правомірної по­ведінки.

Екологічне виховання – педагогічна діяльність спрямована на формування у студентів екологічної культури.

Екологічна культура передбачає наявність:

· глибоких знань про навколишнє середовище, екологічний стиль мис­лення, що зумовлює відповідальне ставлення до природи та свого здоров’я;

· уміння і досвід розв’язання екологічних проблем;

· безпосередню участь у природоохоронній роботі, а також здатність прогнозувати можливі негативні віддалені наслідки природоперетворювальної діяльності людини.

Важливим компонентом екологічної вихованості є еко­логічна свідомість особистості, тобто сукупність знань, уявлень людини про її взаємозв’язки, взаємозалежності, взаємодію зі світом природи. На цій основі формується від­повідне позитивне ставлення до природи, а також усвідом­лення людиною себе як її частини.

Важливою якістю екологічно вихованої особистості є сформованість у неї екологічної відповідальності, тобто усвідомлення необхідності брати на себе конкретні зобов’язання для гармонізації її зв’язків із навколишнім середовищем та здатність прогнозувати наслідки власної діяльності.

У процесі екологічного виховання необхідно домагати­ся, щоб для кожної молодої людини законом стали етичні правила поводження на Землі, виголошені німецьким фі­лософом та екологом Е. Калленбахом:

· люби й шануй Землю, яка благословляє життя й управляє ним;

· вважай кожен твій день на Землі священним і свят­куй зміну пір року;

· не вважай себе вищим за інші живі істоти і не по­водься так, щоб вони зникали;

· будь вдячним тваринам і рослинам за їжу, яку вони тобі дають;

· не занапащай і не забруднюй багатств Землі збро­єю війни;

· не женися за прибутками від багатств Землі, а нама­гайся відновлювати її виснажені сили;

· не приховуй від себе й від інших наслідки твоєї діяльності на Землі;

· не обкрадай майбутні покоління, виснажуючи й за­бруднюючи Землю;

· споживай дари Землі помірно, бо всі її мешканці мають рівні права на її багатство.

3. Форми позааудиторної виховної роботи зі студентами

· інформації;

· диспути;

· читацькі конференції;

· лекції;

· зустрічі з цікавими людьми;

· усні журнали;

· бесіди за круглим столом;

· вечори;

· конкурси;

· гуртки;

· відвідування театрів, музеїв, виставок;

· екскурсії тощо.

4. Роль куратора у виховній роботі з академічною групою

Реалізація завдань виховної роботи у студентських групах здійснюється через інститут кураторів (лат. curator – опі­кун).

Діяльність куратора спрямована на здобуття моло­дою людиною соціального досвіду поведінки, формування національної самосвідомості, ціннісних орієнтацій та роз­виток індивідуальних якостей майбутнього фахівця.

На посаду куратора академічної групи призначається провідний спеціаліст, досвідчений педагог з урахуванням профілю підготовки фахівців та специфіки діяльності фа­культету, стажу викладацької роботи у вищому навчальному закладі.

Обов’язковою умовою його перебування на цій посаді є викладання лекційного курсу чи ведення семінарсько-практичних занять в академічній групі.

Куратор академічної групи виконує функції (О. Дубасенюк):

· аналітичну;

· орга­нізаторську;

· соціальну.

Аналі­тична функція передбачає планування та організацію ви­ховної роботи з урахуванням міжособистісних стосунків у колективі, мотивів навчальної та пізнавальної діяльності студентів, рівня їх інтелектуального розвитку, індивідуаль­них особливостей, соціально-побутових умов життя, стану здоров'я, результатів навчання тощо.

Організаторська функція полягає у залученні студентів до різних видів діяльності: пізнавальної, суспільно корисної, ціннісно-орієнтаційної, художньої та ін. Вона забезпечує також надання необхідної допомоги студентському самовряду­ванню, творчим групам, радам тощо.

Функція соціалізації реалізується у гуманістично зорієнтованій взаємодії «педа­гог – студент». Куратор академічної групи допомагає ви­хованцю в особистісному розвитку, засвоєнні та прийнятті суспільних норм, цінностей, дотриманні засад духовно повноцінного буття. Він бере на себе місію старшого коле­ги в оволодінні студентом позитивними соціальними ролями. Водночас сам куратор виступає суб'єктом соціалізації, оскільки переймає та переосмислює соціальний досвід, но­сієм якого є студентство.

Результативність роботи кураторів значною мірою за­лежить від дотримання певних умов, які передбачають:

· планування роботи спільно з активом групи;

· вибудовування стосунків з групою залежно від педа­гогічної ситуації, а також з урахуванням індивідуальних особливостей студентів;

· залучення усіх студентів до суспільних справ і від­повідальності за них;

· допомогу студентам у виконанні багатьох суспіль­них ролей;

· запобігання байдужості, безконтрольності і безвідповідальності;

· сприяння розвитку студентського самоврядування, ініціативи, суспільної активності.

У своїй діяльності куратор досягає бажаних наслідків за умови, якщо займає стосовно майбутніх спеціалістів позицію старшого колеги, володіє необхідним стилем спіл­кування зі своїми вихованцями, який допомагає йому пе­реконувати, а не карати, радити, а не диктувати, уважно вислуховувати студентів, підтримувати і пропагувати цін­не, що є в їхніх пропозиціях, тактовно застерігати від мож­ливих помилок, виявляючи турботу про формування у них позитивних якостей і подолання недоліків.

Критеріями ефективності управління системою вихов­ної роботи на рівні куратора академічної групи є:

· рівень вихованості майбутніх фахівців; активність, згуртованість групи; стабільний режим роботи академічної групи, від­сутність серйозних випадків порушень трудової та на­вчальної дисципліни студентами;

· позитивна мотивація навчально-виховної діяльності студентів, що виявляється у навчально-пізнавальній, науково-дослідній, інших ви­дах діяльності;

· мікроклімат у групі, що сприяє самореалізації особистості кожного студента; різноманітність форм виховної позааудиторної роботи, що допомагає самореалізації особистості кожного студента;

· діяльність студент­ського самоврядування у групі;

· участь групи у заходах навчального закладу; сприятливі умови проходження адаптаційного періоду студентами 1-го курсу;

· оволодіння студентами досвідом соціальної поведінки.

Виховна ефективність досягається куратором за умови цілісного педагогічного процесу з урахуванням психолого-педагогічних особливостей переміщення із сфери зовніш­ніх впливів у сферу внутрішніх стимулів діяльності, коли виховання на кожному етапі розвитку особистості студен­та переростає у його самовиховання.

5. Студентське самоврядування у вищій школі

У вищих навчальних закладах створюються органи студентського самоврядування, які сприяють гармонійному розвитку особистості студента, формуванню у нього навичок майбутнього організатора, керівника.

Органи студентського самоврядування вирішують питання, що належать до їх компетенції.

Рішення органів студентського самоврядування мають дорадчий характер.

У своїй діяльності органи студентського самоврядування керуються законодавством, рішеннями спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі освіти і науки та відповідного центрального органу виконавчої влади, в підпорядкуванні якого перебуває вищий навчальний заклад, статутом вищого навчального закладу.

Основними завданнями органів студентського самоврядування є:

· забезпечення і захист прав та інтересів студентів, зокрема стосовно організації навчального процесу;

· забезпечення виконання студентами своїх обов’язків;

· сприяння навчальній, науковій та творчій діяльності студентів;

· сприяння створенню відповідних умов для проживання і відпочинку студентів;

· сприяння діяльності студентських гуртків, товариств, об’єднань, клубів за інтересами;

· організація співробітництва зі студентами інших вищих навчальних закладів і молодіжними організаціями;

· сприяння працевлаштуванню випускників;

· участь у вирішенні питань міжнародного обміну студентами.

Студентське самоврядування здійснюється на рівні:

· студентської групи;

· факультету;

· гуртожитку;

· вищого навчального закладу.

Залежно від контингенту студентів, типу та специфіки вищого навчального закладу студентське самоврядування може здійснюватися на рівні:

курсу;

спеціальності;

студентського містечка;

структурних підрозділів вищого навчального закладу.

Вищим органом студентського самоврядування є загальні збори (конференція) студентів вищого навчального закладу, які:

· ухвалюють положення про студентське самоврядування;

· обирають виконавчі органи студентського самоврядування та заслуховують їх звіти;

· визначають структуру, повноваження та порядок обрання виконавчих органів студентського самоврядування.

Органи студентського самоврядування можуть мати різноманітні форми:

· сенат;

· парламент;

· старостат;

· студентська навчальна (наукова) частина;

· студентські деканати, ради тощо.

Читайте також:

1. Англійська система фізичного виховання. Діяльність Томаса Арнольда.
2. Базові напрями організації захисту інформації ІКСМ.
3. Базові поняття теорії і методики фізичного виховання.
4. Банківська система України і напрями її розвитку
5. Батьки мають право обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства.
6. Більш широке залучення до управлінської діяльності талановитої молоді, жінок, а також виховання лідерів у сфері освіти.
7. Бюджетне фінансування видатків, його принципи, форми і методи
8. В галузі фізичного виховання
9. В залежності від обстановки та бойового завдання, наявності сил та засобів, а також від характеру місцевості, оборона може бути позиційною, маневреною .
10. В залежності від обстановки та бойового завдання, наявності сил та засобів, а також від характеру місцевості, оборона може бути позиційною, маневреною .
11. В. Особливості навчання і виховання в Кисво-Могилянській академії
12. Вектори рівні, якщо вони колінеарні, мають однакові напрями і рівні модулі.

Переглядів: 13906