Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник






Господарсько-правові норми: поняття та види

Переважна більшість актів господарського законодавства має комплексний характер, тобто складається з правових норм різ­них галузей права, присвячених одному предмету правового ре­гулювання (господарським договорам певного виду, суб'єктам господарювання певної господарсько-правової форми або органу господарського керівництва тощо). Проте провідне місце в будь-якому акті господарського законодавства посідають господарсь­ко-правові норми, яким властиві загальні (притаманні всім пра­вовим нормам) та специфічні (видові) ознаки, що віддзеркалю­ють їх відмінність від норм інших галузей права. До загальних ознак належать:

• встановлення господарсько-правових норм компетентними органами (залежно від юридичної сили та виду нормативно-пра­вових актів, в яких містяться норми, такими органами є: Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, центральні органи державної виконавчої влади, обласні ради народних депутатів та обласні держадміністрації, міські (Київська та Севас­топольська) ради народних депутатів та держадміністрації), госпо­дарські об'єднання та суб'єкти господарювання;

• офіційний, тобто встановлений законом, порядок прийняття таких норм (залежить від юридичної сили та виду нормативно-правових актів, в яких містяться норми);

• фіксація таких норм у спеціальних правових документах (їх назва залежить від юридичної сили документа та відповідно – від органу, що його приймає: закон, декрет, постанова, указ, наказ, положення, статут, засновницький договір, правила);

• адресування таких норм заздалегідь невизначеному колу осіб -усім потенційним чи зареєстрованим суб'єктам господарювання взагалі чи суб'єктам певної організаційно-правової форми, наприклад, господарським товариствам (тобто цим нормам не притаманна ін­дивідуальна персоніфікація -адресування конкретній особі).

Крім того, господарсько-правові норми характеризуються та­кою специфічною ознакою, що відрізняє їх від норм інших галузей права, як сфера застосування: вони містять правила у сфері госпо­дарювання (щодо безпосереднього здійснення господарської дія­льності та/або організації, керівництва такою діяльністю).

Узагальнення згаданих ознак дозволяє дати таке визначення:

Господарсько-правові норми — це встановлені компетентними органами в офіційному порядку і зафіксовані в спеціальних право­вих документах індивідуально не персоніфіковані правила у сфері господарювання.

Різноманітність господарсько-правових норм зумовлює доці­льність їх класифікації, зокрема, за критерієм структури норми на: (1) норми з традиційною структурою (гіпотеза, диспозиція і санк­ція) і (2) норми з неповною структурою. Останні (серед господарсько-правових норм вони становлять більшість), своєю чергою, поділяються на:

норми-заборони (наприклад, заборона здійснення підприєм­ницької діяльності органам державної влади та органам місцевого самоврядування (ч. 4 ст. 43 ГК), а також посадовим особам цих органів (ч. 2 ст. 64 Конституції України; ч. 4 ст. 43 ГК);

норми-принципи (загальні принципи господарювання - ст. 6 Господарського кодексу України; принцип свободи підприємни­цької діяльності - ст. 44 ГК, принципи зовнішньоекономічної дія­льності - ст. 2 Закону «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.91p.; принципи приватизації державного майна - ст. 2 За­кону України «Про приватизацію державного майна» від 04.03.1991 р.);

норми-визначення (більшість прийнятих протягом останніх 4-х років законів має спеціальну статтю «Визначення термінів», в якій розкривається зміст основних термінів, що застосовуються у
відповідному законі, - ст. 1 Закону України «Про відновлення пла­тоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14.05.1992 р. (в ред. Закону від 30.06.1999 р.; ст. З Закону України
від 15.03.2001 р. «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)»; ст. 2 Закону «Про коопера­цію» від 10.07.2003 р.;

компетенцию норми (наприклад, про компетенцію: Анти­монопольного комітету - статті

7-8 Закону «Про Антимонопольний комітет України» від 26.11.1993 p., Національного банку
України - статті 6, 7, 9, 15, 19 Закону України від 20.05.2000 р.«Про Національний банк України», інститутів спільного інвесту­вання - Закон України від 15.03.2001 р. «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди» (зокрема,ст. 4), Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку —статті 6-8 Закону України «Про державне регулювання ринку цін­них паперів в Україні», страхових організацій - Закон України від 07.03.1996 р. (в ред. 04.10.2001 р.) «Про страхування» та ін.);

техніко-економічні норми (визначають порядок здійснення пев­них технологічних процесів, параметри і вихідні величини господар­ської діяльності: норми амортизаційних відрахувань, державні стан­дарти, державні будівельні норми та правила, технічні умови тощо);

норми-рекомендації (не будучи юридично обов'язковими для суб'єктів господарювання, орієнтують їх на бажану для суспіль­ства (держави) поведінку у сфері господарювання): примірні ста­тути, примірна договори тощо.

 

8. Питання вдосконалення господарського законодавства

Беручи до уваги вищенаведені ознаки сучасного господарського законодавства України, можна констатувати: в ньому чимало вад, у т. ч. застарілих, колізійних норм, а також прогалин, що зумовлено запровадженням в економіку України нових для неї ринкових від­носин, які ще не зазнали відповідного законодавчого врегулювання. Одночасне прийняття, а також набуття чинності Господарським та Цивільним кодексами України породжує ще таку проблему, як виникнення колізій між їх положеннями (щодо господарських товариств; правового режиму цінних паперів; форм власності та ін.). Зазначені обставини зумовлюють необхідність вдосконалення гос­подарського законодавства, яке відбувається за чотирма основними напрямами:

вдосконалення господарського законодавства щодо його змісту. Цей напрям передбачає необхідність врегулювання нових хія господарської системи України відносин (конфлікту інтересів у господарських організаціях корпоративного типу; правового становища холдингових компаній; господарських товариств пуб­лічних - державної та комунальної - форм власності) та врегулю­вання традиційних (наприклад, договірних) відносин на нових за­садах шляхом прийняття нових або внесення відповідних змін до чинних нормативних актів; завданням цього напряму є також за­безпечення адекватності правового регулювання відносин у сфері господарювання з врахуванням динаміки розвитку ринкових від­носин і відповідно - прийняття нових редакцій законів, прийнятих на початку запровадження ринкових відносин (початок 90-х років XX століття);

· вдосконалення господарського законодавства щодо його правової форми. Цей напрям передбачає: а) істотне посилення ролі закону як основного джерела регулювання господарських відносин, що відповідає положенням Конституції України (ст. 92) та 5 Господарського кодексу України щодо регулювання на рівні закону відносин власності, визначення правових засад та гарантій іприємництва, правил конкуренції в економічній сфері та норм антимонопольного регулювання; б) зменшення ролі відомчих нор­мативних актів і обмеження відомчої нормотворчості, що забезпе-лься контролем з боку Міністерства юстиції України у формі пжавної реєстрації таких актів та набуття ними чинності за умови такої реєстрації (Постанова Кабінету Міністрів України віл 28.12.1992 p. № 731 «Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативних актів міністерств та інших органів держав­ної виконавчої влади»); в) підвищення ролі локальних нормативних актів (установчих і внутрішніх правових документів суб'єктів гос­подарювання), які самостійно (але в межах, не заборонених зако­ном) визначають напрями своєї діяльності, внутрішню структуру, порядок використання прибутку та інші питання;

• вдосконалення господарського законодавства щодо його си­стеми. Цей напрям передбачає: а) вирішення проблем, пов'язаних з прийняттям Господарського та нового Цивільного кодексів (усу­нення колізій між низкою норм цих кодексів; приведення усього масиву господарського законодавства у відповідність до Госпо­дарського кодексу; б) інкорпорацію господарського законодавства (видання систематизованих збірок господарського законодавства) за предметним критерієм: законодавство про приватизацію, зако­нодавство про капітальне будівництво, законодавство про госпо­дарські договори тощо; в) консолідацію господарського законо­давства (прийняття замість кількох нормативно-правових актів, що регулюють певний вид господарських відносин,- одного, який до­зволяє усунути колізії в регулюванні певної категорії господарських відносин (наприклад, питання інноваційної діяльності регулюються: Законом України від 18.09.1991 р. «Про інвестиційну діяльність» (ст. 3), главою 34 Господарського кодексу України, Законом Укра­їни від 04.07.2002 р. «Про інвестиційну діяльність», Законом Укра­їни від 16.01.2003 р. «Про пріоритетні напрями інноваційної дія­льності»; при цьому відсутнє уніфіковане поняття інноваційної діяльності; основні засади її здійснення, державної підтримки ви­значаються в кожному з цих актів з деякими відмінностями. Відтак виникає потреба в прийнятті консолідованого закону з питань ін­новаційної діяльності, який би забезпечив уніфікацію регулювання відносин, що виникають у процесі організації та здійснення такої діяльності;

• гармонізація законодавства України з найдосконалішими міжнародними стандартами регулювання відносин у сферу госпо­дарювання, законодавством міжнародних економічних союзів, до складу яких входить чи планує увійти Україна (включаючи <й Європейський Союз). Так, Законом України від 18.03.2004 р. «Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства Укра­їни до законодавства Європейського Союзу» та підзаконними нормативно-правовими актами (Указом Президента України від 30.08.2000 р. «Про Національну раду з питань адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу» рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 02.06.2002 р. № 190 «Про погодження Рекомендацій з найкращої практики корпоративного управління для акціонерних товариств України», Положенням про Центр європейського та порівняльного права, затв. наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2003 р. т 68/5 та ін.) передбачена низка заходів, спрямованих на забезпе­чення реалізації цього напряму вдосконалення вітчизняного зако­нодавства.

На вдосконалення господарського законодавства спрямована державна регуляторна політика, що має здійснюватися у відповід­ності до Закону України від 11.09.2003 р. «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності». Закон визначає:

принципи державної регуляторної політики (адекватність,ефективність, збалансованість, передбачуваність, прозорість та вра­хування громадської думки);

основні етапи та елементи державної регуляторної політики(підготовка аналізу регуляторного впливу; планування діяльностіз підготовки проектів регуляторних актів; оприлюднення проек­тів регуляторних актів; їх відкриті обговорення; відстеження ре­зультативності регуляторних актів; перегляд регуляторних актів; систематизація регуляторних актів; оприлюднення інформації про здійснення регуляторної діяльності), а також основні засади її здійснення (єдиний підхід до підготовки аналізу регуляторного впливу та до здійснення відстежень результативності регулятор­них актів; недопущення прийняття регуляторних актів, які є не­послідовними або не узгоджуються чи дублюють чинні регулято­рні акти; викладення положень регуляторного акта у спосіб, який є доступним та однозначним до розуміння особами, які повинні впроваджувати або виконувати вимоги цього регулятивного
акта);

систему та повноваження регуляторних органів – Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, центральних органів виконавчої влади, Верховної Ради Автоном­ної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самовря­дування;

особливості здійснення регуляторної діяльності (а) щодо положень нормативних документів (стандартів, державних норм та правил, технічних умов тощо), (б) в умовах воєнного, надзвичайного стану та оголошення зони надзвичайної екологічної си­туації;

• відповідальність за порушення порядку регуляторної діяль­ності.

Значну роль у вдосконаленні господарського законодавства ві­діграють господарські суди, які в процесі розгляду господарських справ:

виявляють прогалини, колізії, застарілі норми в чинномугосподарському законодавстві;

узагальнюють практику розгляду господарських справ (спорів);

Вищий господарський суд (правонаступник Вищого арбіт­ражного суду України) на підставі узагальненої в масштабі України судової практики видає оглядові та інформаційні листи, а Президія
Вищого господарського суду України відповідно до ч. 2 ст. 44 За­кону України «Про судоустрій»:

а) дає роз'яснення з питань засто­сування господарськими судами законодавства при вирішенні господарських справ (наприклад, Роз'яснення Президії Вищого гос­подарського суду від 21.05.2002 р. № 04-5/563 «Про деякі питання практики перегляду рішень, ухвал, постанов за нововиявленими
обставинами»);

б)такі роз'яснення враховуються не лише госпо­дарськими судами нижчих ланок, а й суб'єктами господарювання, органами господарського керівництва, іншими учасниками госпо­дарських правовідносин у правозастосовній діяльності;

в) вносить в установленому порядку пропозиції щодо змін чинного законодав­ства; в) приймає рішення про звернення до Конституційного суду України з поданням щодо офіційного тлумачення Конституції
України стосовно відповідності її положенням окремих норм гос­подарського законодавства.

Хоча офіційно судові рішення не є джерелом права, проте во­ни фактично виконують таку роль у певних випадках (зокрема, у разі наявності прогалин у нормативних актах, що регулюються господарські відносини). Йдеться про рішення вищих судових інстанцій щодо певних категорій справ та вищезгаданих роз'яс­нень, які враховуються судами нижчих ланок та суб'єктами гос­подарювання в разі виникнення спорів з таких категорій справ. Крім того, використання в деяких нормативно-правових актах господарського законодавства оціночних категорій (добра со­вість, добропорядність, розумність, бездоганна ділова репутація тощо) без чіткого визначення змісту цих понять в законі зумов­лює підвищення ролі судових рішень, що ґрунтуються на таких поняттях.

 


Читайте також:

  1. II. Поняття соціального процесу.
  2. V. Поняття та ознаки (характеристики) злочинності
  3. А/. Поняття про судовий процес.
  4. Адміністративний проступок: поняття, ознаки, види.
  5. Адміністративні провадження: поняття, класифікація, стадії
  6. Акти застосування юридичних норм: поняття, ознаки, види.
  7. Аналіз ступеня вільності механізму. Наведемо визначення механізму, враховуючи нові поняття.
  8. АРХІВНЕ ОПИСУВАННЯ: ПОНЯТТЯ, ВИДИ, ПРИНЦИПИ І МЕТОДИ
  9. Аудиторські докази: поняття та процедури отримання
  10. Базове поняття земле оціночної діяльності.
  11. Базові поняття
  12. Базові поняття про класифікацію медичної техніки




Переглядів: 2490

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Система господарського законодавства | Господарське право як галузь права

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.025 сек.